Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №158/2170/24 — Волинський апеляційний суд

Справа № 158/2170/24Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.

Провадження № 22-ц/802/1270/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

з участю:

секретаря судового засідання – Губарик К. А.,

представника відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ в натурі житлового будинку та припинення права спільної часткової власності, визнання права власності, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 , поданою в її інтересах представником ОСОБА_4 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 липня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що їй на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2008 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 квітня 2014 року належить на праві спільної часткової власності 38/100 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка зазначала, що в грудні 2023 року виникла необхідність продажу належної їй частки вищевказаного будинку, а тому у відповідності до ст. 362 ЦК України вона звернулася до відповідача, яка є співвласником іншої частки (62/100) будинковолодіння із проханням оформлення в нотаріуса відмови від переважного права на придбання частки. Однак, відповідач відмовилася та запропонувала придбати вказану частку, але за ціною, яка є значно нижчою від ринкової, що є неприйнятним для неї.

Також вказувала, що відповідно до висновку щодо технічної можливості виділу частки з об`єкта нерухомого майна від 24 квітня 2024 року за технічними показниками частка 38/100 об`єкта нерухомого майна може бути виділена в натурі.

Просила виділити їй в натурі (окремий об`єкт) 38/100 частки житлового будинку як окрему квартиру із господарськими будівлями та спорудами із зазначенням цих приміщень та присвоїти новоутвореному об`єкту адресу: АДРЕСА_2 та визнати за нею право приватної власності на цю квартиру. Просила припинити право спільної часткової власності на цей будинок.

Справа розглядається повторно, оскільки за вказаними первісними вимогами рішенням Ківерцівського районного суду від 05 грудня 2024 року позов було задоволено частково, за виключенням вимог про присвоєння відповідної адреси виділеному об`єкту та про визнання права власності на нього.

Постановою Волинського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року це рішення залишене без змін.

Постановою Верховного Суду від 17 вересня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено і рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 грудня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року скасовано і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді даної справи в суді першої інстанції позивачка ОСОБА_2 подала заяви про уточнення позовних вимог і просила провести поділ спільного майна, що належить сторонам на праві спільної часткової власності, а саме: виокремити в натурі 38/100 частин спірного житлового будинку та господарських будівель і споруд, які належать їй, як окремий житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, який складається з таких приміщень: сіни 2-1 площею 8,2 кв.м, кухня 2-2 площею 9,7 кв.м, кімната 2-3 площею 16,0 кв.м, кімната 2-4 площею 11,2 кв.м, а всього - загальною площею 45,1 кв.м, житловою площею 27,2 кв.м, частина сараю Б-1, гараж-літня кухня Г-1, огорожа 1; виокремити 62/100 частин цього будинковолодіння, які належать на праві приватної власності відповідачці, яка складається з таких приміщень: сіни 1-1 площею 6,7 км.м, коридор 1-2 площею 6,6 кв.м, кімната 1-3 площею 20,7 кв.м, кімната 1-4 площею 11,5 кв.м, кімната 1-5 площею 15,7 кв.м, кухня 1-6 площею 9,6 кв.м, а всього - загальною площею 70,8 кв.м, житловою площею 47,9 кв.м, частина сараю Б-1, огорожа 1,які підлягають державній реєстрації, присвоїти новоутвореному об`єкту адресу: АДРЕСА_2 , припинити право спільної часткової власності, а також визнати право власності на новостворений об`єкт та стягнути судові витрати з відповідачки.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 липня 2026 року позовні вимоги про поділ майна в натурі та визнання права власності задоволено частково.

Виділено ОСОБА_2 в натурі 38/100 частки житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається із наступних приміщень, будівель та споруд: сіни 2-1 площею 8,2 кв.м, кухня 2-2 площею 9,7 кв.м, кімната 2-3 площею 16,0 кв.м, кімната 2-4 площею 11,2 кв.м, загальною площею 45,1 кв.м, житловою площею 27,2 кв.м, та частину сараю Б-1, гараж-літню кухню Г-1, огорожу 1, які підлягають державній реєстрації.

Виділено ОСОБА_3 62/100 частки житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається із наступних приміщень, будівель та споруд: сіни 1-1 площею 6,7 км.м, коридор 1-2 площею 6,6 кв.м, кімната 1-3 площею 20,7 кв.м, кімната 1-4 площею 11,5 кв.м, кімната 1-5 площею 15,7 кв.м, кухня 1-6 площею 9,6 кв.м, загальною площею 70,8 кв.м, житловою площею 47,9 кв.м, частина сараю Б-1, огорожа 1.

Припинено право спільної часткової власності на будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволені решті позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду заяву ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору. В розмірі 17059,28 грн та за надання правничої допомоги – 15000 грн.

Не погодившись із даним рішенням суду , позивачка ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду в частині відмови у решті позовних вимог та в частині формулювання резолютивної частини рішення скасувати. Вказує, що з рештою рішення суду в частині задоволення позову погоджується.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду не містить мотивів, чому суд відмовився визнати окремими об`єктами виділені частки нерухомого майна і чому не розглядав саме уточнені позовні вимоги в тій редакції, яку просила позивачка в уточненій позовній заяві. Також вказує, що судом неправильно застосовано ст. 364 ЦК України, оскільки суд неправильно застосував конструкцію «виділ частки». Вважає, що рішення суду не може бути належною підставою для державної реєстрації. Такі порушення призвели до неправильного вирішення справи.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не подавався.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_1 просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Від представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи без його участі, одночасно він вказував на підтримання доводів апеляційної скарги, викладених у ній.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд дійшов висновку про можливість провести поділ спірного майна у відповідності до раніше визначених часток та виділити в натурі (виокремити) нерухоме майно у відповідності до запропонованого варіанту розподілу та припинити право спільної часткової власності на це майно. В решті позовних вимог суд відмовив.

Колегія суддів погоджується із такими висновками з наступних підстав.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як установлено судом, позивачці ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28.03.2008 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.04.2014 року на праві спільної часткової належить 38/100 частки житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями, а відповідачу ОСОБА_3 - 62/100 частки цього будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з необхідністю продажу належної ОСОБА_2 частки вищевказаного будинку вона замовила висновок експерта з метою визначення можливості поділу в натурі між двома співвласниками.

Відповідно до висновку щодо технічної можливості виділу частки з об`єкта нерухомого майна від 24 квітня 2024 року, за технічними показниками частка 38/100 об`єкта нерухомого майна може бути виділена в натурі. Висновком установлено, що склад новоутворених об`єктів нерухомого майна виглядає наступним чином:

- об`єкт №1 (62/100): сіни 1-1 площею 6,7 км.м, коридор 1-2 площею 6,6 кв.м, кімната 1-3 площею 20,7 кв.м, кімната 1-4 площею 11,5 кв.м, кімната 1-5 площею 15,7 кв.м, кухня 1-6 площею 9,6 кв.м, загальною площею 70,8 кв.м, житловою площею 47,9 кв.м, частина сараю Б-1, огорожа 1;

- об`єкт №2 (38/100): сіни 2-1 площею 8,2 кв.м, кухня 2-2 площею 9,7 кв.м, кімната 2-3 площею 16,0 кв.м, кімната 2-4 площею 11,2 кв.м, загальною площею 45,1 кв.м, житловою площею 27,2 кв.м, частина сараю Б-1, гараж-літня кухня Г-1, огорожа 1.

Позивачка покликалась на те, що згідно з указаним висновком нею було підготовлено проєкт договору про поділ житлового будинку, однак, відповідачкою ця пропозиція також була проігнорована.

У зв`язку з відмовою відповідача у вирішенні даного питання в позасудовому порядку ОСОБА_2 звернулась до суду із цим позовом.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

В силу положень статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша-третя статті 358 ЦК України).

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (частина перша статті 364 ЦК України).

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Відповідно ж до вимог ст. 367 ЦК України майно, що є спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками, за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, якщо майно перебуває у власності двох осіб (співвласників), виділ частки за ст.364 ЦК України в такому випадку не застосовується, а слід здійснювати поділ майна в натурі відповідно до норм ст.367 ЦК України.

Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Виходячи із аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що перебуває в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17, від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17 .

Разом з тим, при скасуванні попередніх судових рішень у цій справі Верховним Судом було вказано, що за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні об`єкти нерухомого майна, що утворилися в результаті його поділу та належать позивачеві і відповідачеві.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 вересня 2025 року у справі № 372/1281/21, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

Таким чином, тлумачення положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку про те, що поділ будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Подібний правовий висновок викладено також у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2012 року у справі № 6-12цс13, а також у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15, від 11 жовтня 2021 року у справі № 607/14338/19-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 601/180/16.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, при вирішенні даного спору взяв до уваги норми ч.4 ст.263 ЦПК України щодо врахування висновків Верховного Суду, а також ст.417 ЦПК України щодо обов`язковості вказівок, що містяться в постанові касаційного суду, для судів першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

З матеріалів справи та пояснень сторін, наданих як у суді першої, так і представником відповідача в суді апеляційної інстанції, встановлено, що приміщення, які знаходилися в спільній частковій власності кожної із сторін, є фактично поділеними на окремі об`єкти нерухомого майна, мають самостійний вхід та комунікації і сторони ними володіють та користуються понад 10 років.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення вимог уточненого позову, суд першої інстанції, з яким погоджується й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що поділ спірного житлового будинку з виділенням у власність кожному із співвласників їх часток у натурі можливий, оскільки є умови технічної можливості утворення ізольованих об`єктів нерухомого майна, які відповідають розміру часток співвласників, а запропонований варіант такого поділу цим вимогам відповідає.

Оскільки спірний будинок належить сторонам на праві спільної часткової власності, у позивачки частка в праві спільної часткової власності становить 38/100, а у відповідачки - 62/100, то суд першої інстанції обґрунтовано вважав наявними підстави для поділу будинковолодіння в натурі і виділення ОСОБА_2 38/100 частки житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами, а ОСОБА_3 - 62/100 частки цього житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами. При цьому, суд врахував, що зазначені приміщення фактично становлять відокремлені приміщення з окремими входами, не потребують переобладнання чи перепланування та відповідають розміру ідеальних часток цих співвласників.

Метою пред`явлення цього позову є припинення права спільної часткової власності на спірне майно між позивачкою та відповідачкою шляхом здійснення поділу житлового будинку в натурі у відповідності до часток кожного співвласника.

Зміст оскаржуваного рішення у цій справі свідчить про те, що місцевий суд фактично здійснив поділ спірного житлового будинку згідно із запропонованим експертом варіантом з технічної та функціональної точки зору.

Оскільки суд у рішенні має зазначити, яка частка із спірного майна надається кожному із сторін, то колегія суддів дійшла висновку, що саме такою є резолютивна частина оскаржуваного рішення.

З огляду на наведене доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права та неврахування при розгляді справи правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах спростовуються зазначеним.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що судом не вирішено всі уточнені позовні вимоги, з огляду на наступне.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статей 16, 391, 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо особливостей застосування способів захисту цивільних прав, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

Так, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права ( зокрема,постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі № 354/680/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути внаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18).

Таким чином, суд правильно вирішив спір щодо поділу майна, що є у спільній частковій власності, котрий врегульовано статтею 367 ЦК України.

Отже, у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього повністю припиняється. Після завершення процедури кожен із колишніх співвласників набуває права власності на виділену йому частину майна як на окремий об`єкт. Під час поділу майно, що перебуває у спільній частковій власності, розподіляється між співвласниками. Після завершення поділу кожен із них стає одноосібним власником майна, яке отримав у результаті поділу.

На думку колегії суддів, зміна формулювання резолютивної частини рішення про поділ будинковолодіння між двома співвласниками із зазначенням «виокремити частки» замість вжитого у рішенні «виділити в натурі», що відповідає наведеним нормам закону та є по суті синонімами за своїми значеннями, не впливає на правильність та законність оскаржуваного рішення і не перешкоджає подальшому вирішенню питання про державну реєстрацію прав на виділене майно.

У зв`язку з наведеним указані доводи скарги позивачки є необґрунтованими та безпідставними, тому колегія суддів відхиляє їх.

Також апеляційним судом не враховуються доводи позивачки щодо безпідставності відмови в решті заявлених нею позовних вимог, зокрема щодо присвоєння нових поштових адрес об`єктам нерухомого майна, яке вирішується органами виконавчої влади в порядку, встановленому законом, та в частині визнання права власності на новоутворені окремі об`єкти нерухомості, так як це право вже є наявне у сторін з підстав, наведених у рішенні, та підлягає державній реєстрації в силу Закону «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

Щодо доводів апеляційної скарги про невирішення судом вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити таке.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

З огляду на викладене апеляційний суд доходить висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та відсутність підстав для скасування рішення суду.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , подану в її інтересах представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 липня 2026 року в даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді