Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №162/215/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 162/215/26Головуючий у 1 інстанції: Савич А. С.

Провадження № 22-ц/802/1259/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 20 липня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ТОВ «ФК «Позика» звернулося до суду із зазначеним позовом.

Покликалось на те, що 14 жовтня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «ІРБІС» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 18274208, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 8 000 грн. Договір підписано електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону останнього.

Крім того позивач вказував, що 01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» було укладено договір факторингу № 01092025/01, відповідно до умов якого до нього перейшло право вимоги за вищевказаним кредитним договором.

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 позичені грошові кошти не повернув і відсотки за користування кредитом не сплачував, просив суд стягнути з останнього на свою користь заборгованість на загальну суму 27 600 грн з яких: 8000 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 19600 грн - сума заборгованості за відсотками та відшкодувати йому понесені судові витрати по сплаті судового збору та за правничу допомогу.

Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 20 липня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивча ТОВ «ФК «ПОЗИКА» заборгованість за кредитним договором № 18274208 від 14 жовтня 2021 року у розмірі 27 600 грн, 5500 грн – понесені судові витрати на професійну правничу допомогу та 2 662 грн 40 коп. по сплаті судового збору.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована, тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, неповно з`ясував обставини справи, дав неналежну правову оцінку наданим позивачем доказам щодо укладення кредитного договору та договору факторингу тим самим порушив норми процесуального права та безпідставно задовольнив позов.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а оскаржуване відповідачем рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором не виконав, позичені грошові кошти та відсотки у встановлений договором строк ні кредитодавцю, ні фактору не повернув, то наявні підстави для стягнення кредитної заборгованості на користь позивача.

Такий висновок суду є правильним.

Встановлено, що 14 жовтня 2021 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 18274208, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора 302493, про що свідчить довідка про ідентифікацію клієнта.

Відповідно до умов договору товариство надало позичальнику кредит у розмірі 8 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності на строк до 18 травня 2022 року. Пільговий період з 14 жовтня по 08 листопада 2021 року із процентною ставкою 2 %, стандартний період з 09 листопада 2021 року із процентною ставкою 3 %.

Факт перерахування грошових коштів в розмірі 8000 грн на картку, емітовану на ім`я відповідача, підтверджено наявним в матеріалах справи листом за №3152_251024112603 від 24 жовтня 2025 року ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та відповіддю наданою на запит суду першої інстанції АТ КБ «ПриватБанк» за № 20.1.0.0.0/7-260601/51494-БТ від 05 червня 2026 року.

Також з приєднаних до матеріалів справи письмових доказів встановлено, що 01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» було укладено договір факторингу № 01092025/01, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 18274208 у розмірі 27 600 грн, що складається з 8000 грн заборгованості за тілом кредиту та 19 600 грн заборгованості за відсотками.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши зазначені вище обставини, дійшов вірного висновку, що укладення договору № 18274208 від 14 жовтня 2021 року з ТОВ «ФК «ІРБІС» було здійснено ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Також цей підпис підтверджує, що позичальник ознайомився та погодилася з усіма умовами кредитного договору і він укладений у належній формі.

Крім того, копією листа - відповіді №3152_251024112603 від 24 жовтня 2025 року наданої ТОВ «Універсальні платіжні рішення» підтверджується факт перерахування 14 жовтня 2021 року 8000 грн на номер картки № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua – 114300672.

Належність банківської картки із зазначеним номером саме відповідачу підтверджено відповіддю наданою на ухвалу суду АТ КБ «Приват Банк» № 20.1.0.0.0/7-260601/51494-БТ від 05 червня 2026 року де вказано, що на імя ОСОБА_1 в банку було емітовано карту № НОМЕР_2 та що 14 жовтня 2021 року на вказану карту було зараховано переказ в сумі 8000 грн.

Зазначені вище кредитний договір № 18274208 від 14 жовтня 2021 року та договір факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року є чинними і у встановленому порядку недійсними не визнавались.

Отже, встановивши наведені обставини та врахувавши зазначені вище норми матеріального права, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов вірного висновку про підставність вимог позивача та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яким задовільнив позов.

Наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваного ним рішення, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм матеріального права та обставин справи, яким суд дав зазначену вище правову оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381–384, 389–391 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 20 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді