Суд: Волинський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Інші справи позовного провадження
Дата: 13 жовтня 2026 р.
Справа: №161/7834/15-ц
Суддя: Бовчалюк З. А.
Справа № 161/7834/15-цГоловуючий у 1 інстанції: Гринь О. М.
Провадження № 22-ц/802/1220/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 жовтня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Черняк О.В.,
скаржника ОСОБА_1 ,
державного виконавця Блищук П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Блищук Поліни Володимирівни за апеляційною скаргою Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 липня 2026 року,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною скаргою.
Вказує, що на виконанні у головного державного виконавця ВДВС у місті Луцьку ЛМУМЮУ Блищук П. В. перебуває виконавче провадження № 50538221 по виконанню виконавчого листа № 161/7834/15ц про солідарне стягнення з ТзОВ «Альфа Преміал» та ОСОБА_1 в користь ПАТ «Златобанк» заборгованості в сумі 78 921, 44 грн. та 264 426, 34 грн. Загальна сума заборгованості становить 343 347,78 грн.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2026 року було замінено стягувача у даному виконавчому провадженні з ПАТ «Златобанк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс»».
06 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до головного державного виконавця ВДВС у місті Луцьку ЛМУМЮУ Блищук П. В. із заявою щодо надання інформації про подальшу долю арештованого майна та доступу до матеріалів виконавчого провадження, а також 09 червня 2026 року із заявою в якій просив головного державного виконавця ВДВС у місті Луцьку ЛМУМЮУ Блищук П. В. поінформувати його із результатом вирішення попередньої заяви від 06 травня 2026 року.
Вказує, що станом на дату звернення до суду із цією скаргою, 09 липня 2026 року від головного державного виконавця ВДВС у місті Луцьку ЛМУМЮУ Блищук П. В. жодної відповіді не отримав.
Через, що ОСОБА_1 просить визнати таку бездіяльність головного державного виконавця ВДВС у місті Луцьку ЛМУМЮУ Блищук П. В. неправомірною та зобов`язати головного державного виконавця ВДВС у місті Луцьку ЛМУМЮУ Блищук П. В. розглянути вказані заяви у порядку та спосіб передбачені законом і надати йому вмотивовані письмові відповіді по суті кожного із постановлених в таких заявах питань.
Також ОСОБА_1 вказує, що ним під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження не було виявлено документів, які б підтверджували подальшу долю значної частини арештованого майна, щодо якого виникли обґрунтовані питання через, що просить зобов`язати головного державного виконавця ВДВС у місті Луцьку ЛМУМЮУ Блищук П. В. разом із письмовими відповідями надати йому копії всіх наявних в матеріалах виконавчого провадження № 50538221 документів, що підтверджують подальшу долю арештованого майна, щодо якого ОСОБА_1 звертався до державного виконавця ВДВС у місті Луцьку ЛМУМЮУ Блищук П. В. У разі відсутності таких документів, письмово повідомити про їх відсутність із зазначенням причин.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 липня 2026 року заяву задоволено частково. Постановлено визнати бездіяльність головного державного виконавця відділу ДВС Блищук П. В., яка полягала у не розгляді заяв ОСОБА_1 від 06 травня та 09 червня 2026 року неправомірною та зобов`язати головного державного виконавця ВДВС у місті Луцьку ЛМУМЮУ Блищук П. В. розглянути заяви ОСОБА_1 у порядку, спосіб та строк передбачені законом і надати ОСОБА_1 вмотивовані письмові відповіді по суті кожного із постановлених в таких заявах питань. В задоволенні решти вимог скарги – відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, відділ ДВС подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні скарги відмовити.
З апеляційної скарги вбачається, що відділ ДВС оскаржує судове рішення, в частині задоволення вимог скарги ОСОБА_1 , а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.
За частинами першою, другою статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши скаржника, державного виконавця, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч.3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Відповідно до ч 1 та п. 2 ч. 2 ст. 18 ЗУ Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з положеннями частин 2 і 3 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 06 травня та 09 червня 2026 року звернувся до головного державного виконавця ВДВС у місті Луцьку ЛМУМЮУ Блищук П. В. із письмовими заявами про надання йому інформації про подальшу долю арештованого майна та доступу до матеріалів виконавчого провадження та про його інформування щодо стану розгляду вказаної заяви.
В матеріалах справи відсутні докази щодо надання державним виконавцем у передбачені законом строки та порядок відповіді ОСОБА_1 на подані ним заяви.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання
Закон України «Про виконавче провадження» не визначає строки розгляду заяв сторін інформаційного змісту тобто таких, які не пов`язані із вчиненням певних виконавчих дій, а отже до таких заяв слід застосовувати загальні строки їх розгляду визначені Законом України «Про звернення громадян».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.
Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
Судом встановлено, що державним виконавцем у місячний строк не було надіслано чи надано наручно ОСОБА_1 відповідь на його заяви від 06 травня та 09 червня 2026 року.
В судовому засідання державний виконавець вказувала, що у зв`язку зі значним завантаженням у роботі, нею не було надано відповідь на звернення ОСОБА_1 від 06.05.2026 року у строки визначені ст. 20 ЗУ «Про звернення громадян». При цьому вказувала, що листом від 08.09.2026 року було надано відповідь на звернення ОСОБА_1 від 06 травня та 09 червня 2026 року, однак не може надати доказів про отримання ним вказаного листа.
В свою чергу ОСОБА_1 заперечував щодо отримання від державного виконавця відповіді на свої звернення.
Враховуючи викладене суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення шляхом визнання бездіяльність головного державного виконавця ВДВС у місті Луцьку ЛМУМЮУ Блищук П. В., яка полягала у не розгляді заяв ОСОБА_1 від 06 травня та 09 червня 2026 року неправомірною та зобов`язати головного державного виконавця ВДВС у місті Луцьку ЛМУМЮУ Блищук П. В. розглянути вказані заяви у порядку та спосіб передбачені законом і надати йому вмотивовані письмові відповіді по суті кожного із постановлених в таких заявах питань.
Доводи апеляційної скарги зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції, викладених в оскарженій ухвалі.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 372, 374, 375, 382, 383, 384, ЦПК України, суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя:
Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua