Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №755/6110/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Суд: Дніпровський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису)

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №755/6110/26

Суддя: Савлук Т. В.

Справа №:755/6110/26

Провадження №: 2/755/6646/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2026 р. місто Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Савлук Т.В., розглянувши в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кудря Наталія Анатоліївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зняття арешту з нерухомого майна, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з вимогою: «зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія АА № 384696 від 04 серпня 2004 року (заборона № 224) та зареєстрований Десятою київською державною нотаріальною конторою 10 серпня 2004 року о 16 год. 58 хв. 54 сек. (реєстраційний номер обтяження: 1229826)».

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі заповіту належить право на спадкування 3/4 частин квартири АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інша 1/4 частина квартири спадкується матір`ю померлого - ОСОБА_2 .

Під час оформлення спадкових прав нотаріусом виявлено арешт зазначеної квартири, накладений постановою державного виконавця від 04 серпня 2004 року в межах виконавчого провадження щодо ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Водночас ОСОБА_3 ніколи не був власником цієї квартири, що підтверджується відомостями КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» та рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2001 року у справі № 2-1147/01.

Крім того, згідно з відповіддю Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Києва, виконавчі провадження щодо ОСОБА_3 на виконанні не перебувають, а матеріали виконавчого провадження, у межах якого накладено арешт, відсутні. У зв`язку з цим позивачка вважає, що подальше існування арешту є безпідставним, порушує її права як спадкоємиці та перешкоджає оформленню спадщини.

З огляду на викладене позивач ОСОБА_1 просила зняти арешт із квартири, накладений постановою державного виконавця від 04 серпня 2004 року та зареєстрований за № 1229826.

05 травня 2026 року Дніпровським районним судом міста Києва відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до статей 174, 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідач не скористався своїм правом та не направив до суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти неї.

18 червня 2026 року (вх. № 39772) до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кудрі Н.А., у яких зазначено, що в її провадженні перебуває спадкова справа № 4/2025, заведена після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщину після його смерті прийняли дружина ОСОБА_5 та мати ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 було заведено спадкову справу № 25/2025, єдиною спадкоємицею за якою є позивачка ОСОБА_1 , яка у встановлений законом строк подала заяву про прийняття спадщини. Під час підготовки до видачі свідоцтв про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 нотаріусом виявлено зареєстрований 10 серпня 2004 року арешт нерухомого майна за № 1229826, накладений на підставі постанови державного виконавця від 04 серпня 2004 року серії АА № 384696. Відповідно до пунктів 4.18, 4.20 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України наявність арешту перешкоджає видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку із чим позивачці запропоновано вжити заходів для його зняття. Також приватний нотаріус просила розглянути справу за її відсутності за наявними матеріалами та ухвалити рішення відповідно до вимог законодавства України.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до статті 268 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 15 січня 2008 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу від 19 грудня 2007 року № 2248-С, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 47,20 кв.м, житловою площею 31,30 кв.м, що складається з двох кімнат, належала ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Згідно з інформаційною довідкою КП КМР «КМ БТІ» від 18 березня 2025 року № КВ-2025 № 6926 право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 30 січня 2008 року.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 14 лютого 2025 року.

Після його смерті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кудрею Н.А. заведено спадкову справу № 4/2025, зареєстровану у Спадковому реєстрі за № 73690243.

З довідок приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 11 вересня та ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли його дружина ОСОБА_5 та мати ОСОБА_2 , які подали відповідні заяви у встановленому законом порядку.

Листом від 11 вересня 2025 року № 63/02-14 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кудрею Н.А. повідомлено ОСОБА_5 про те, що в її провадженні перебуває спадкова справа № 4/2025, заведена після смерті ОСОБА_4 . Під час підготовки до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на належну спадкодавцю частку квартири АДРЕСА_1 виявлено зареєстрований арешт нерухомого майна, внесений до реєстру 10 серпня 2004 року за № 1229826 на підставі постанови серії АА № 384696 від 04 серпня 2004 року. Посилаючись на пункти 4.18, 4.20 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, приватний нотаріус зазначила про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначене нерухоме майно до зняття арешту.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

За життя, 07 квітня 2025 року, ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кудрею Н.А. та зареєстрований у реєстрі за № 322, відповідно до якого заповіла ОСОБА_1 усе майно, яке належатиме їй на день смерті, незалежно від його виду, місцезнаходження та складу.

Після смерті ОСОБА_5 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кудрею Н.А. заведено спадкову справу № 25/2025, зареєстровану у Спадковому реєстрі за № 74635033.

З довідки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 06 жовтня 2025 року № 70/02-14 вбачається, що ОСОБА_1 24 вересня 2025 року подала заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 .

Водночас з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 серпня 2025 року № 439865834 вбачається, що щодо квартири АДРЕСА_1 зареєстровано тип обтяження - арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 1229826; зареєстровано: 10.08.2004 16:58:54 за № 1229826 реєстратором: Десята київська державна нотаріальна контора, 02100, м.Київ, вул. Набоки Сергія, буд. 13/9, (044)-573-39-61, (044)-292-7609; 10.kyiv.dnk@gmail.com; підстава обтяження: постанова, АА № 384696, 04.08.2004, ВДВС, заборона № 224; об`єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_2 , власник: ОСОБА_3 , Причина відсутності коду: інша причина відсутності коду, АДРЕСА_3 ; заявник: 10-та Київська держнотконтора.

Згідно з постановою відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві від 04 серпня 2004 року, винесеною державним виконавцем Рудницькою М.В. під час примусового виконання виконавчого листа № 2-1147, виданого 14 червня 2001 року Дарницьким районним судом міста Києва про стягнення із ОСОБА_3 на користь ДКП по УЖФ Дарницького району м. Києва заборгованості в розмірі 2 835,91 грн, встановлено, що за боржником згідно з даними БТІ зареєстровано право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 . Ураховуючи наведене та керуючись статтею 55 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець постановив накласти арешт на майно, що належить ОСОБА_3 , 1957 року народження, а саме на 1/5 частину вищезазначеної квартири, та заборонити відчуження цього майна.

З листа Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 02 січня 2026 року № 79 вбачається, що на примусовому виконанні у відділі відсутні виконавчі провадження стосовно ОСОБА_3 . При цьому арешт квартири продовжує обліковуватися у відповідних державних реєстрах. У зв`язку з відсутністю матеріалів виконавчого провадження відділом повідомлено про неможливість зняття арешту в позасудовому порядку та необхідність вирішення цього питання судом.

У п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам надано роз`яснення про те, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту.

В роз`ясненнях, викладених у п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» зазначено, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України 2004 року. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин 04 серпня 2004 року - винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження), виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частинами 1-3 ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (у відповідній редакції) передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду у 10-денний строк.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (провадження №14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, орган державної виконавчої служби у справах за позовами осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, може залучатися судом як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

За змістом наведених правових норм та правових позицій Великої Палати Верховного Суду у випадку звернення особи до суду в порядку позовного провадження з вимогою про звільнення майна з-під арешту (зняття арешту з майна) орган державної виконавчої служби не може бути належним відповідачем у такій справі. Вказані позовні вимоги можуть бути пред`явлені до особи, в інтересах якої накладено арешт (стягувача у виконавчому провадженні) та боржника у виконавчому провадженні, в межах якого накладено арешт на майно.

Отже, звертаючись до суду з позовом про зняття арешту з квартири, позивач ОСОБА_1 визначила відповідачем Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, який є неналежним відповідачем у даній категорії справ, а задоволення позову до неналежного відповідача матиме наслідком порушення принципів рівності сторін та змагальності процесу.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. 89 ЦПК України)

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кудря Наталія Анатоліївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зняття арешту з нерухомого майна, оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача, що є підставою для відмови в його задоволенні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (у відповідній редакції), статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кудря Наталія Анатоліївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зняття арешту з нерухомого майна, -відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

С у д д я:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua