Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №635/1744/19 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 635/1744/19

провадження № 61-6627 св 26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Котляра Андрія Олексійовича, на рішення Харківського районного суду Харківської області

від 24 жовтня 2025 року у складі судді Пілюгіної О. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Мальованого Ю. М., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму безпідставно збережених коштів

у розмірі 40 704,68 доларів США, 3 проценти річних у розмірі 4 051,51 доларів США, а всього: 44 756,19 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України (НБУ, 41,1756 на 09 жовтня 2024 року) становить

1 842 862,98 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що на початку 2015 року він разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 домовились про створення станції технічного обслуговування автомобілів (СТО) за рахунок спільних дій та для подальшого здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Зазначав, що для досягнення поставленої мети вони визначили, що взаємне надання, яке вони зобов`язуються надати, може бути виражене як у грошовій або матеріальній формі, так і в особистих послугах. При цьому, не вимагається щоб вони були однакової вартості, а усі спільні зусилля мають бути направлені на виконання єдиної справи. Він мав здійснювати всі організаційні функції з пошуку земельної ділянки під СТО, з придбання будівельного матеріалу, зі здійснення керівництва процесом будівництва СТО, укладення необхідних господарських договорів, а також подальшого пошуку клієнтів для їх обслуговування на створеній СТО. ОСОБА_3 мав надати особисті послуги щодо отримання дозвільної документації, замовлення проектної документації та її погодження, організації введення об`єкту в експлуатацію після завершення його будівництва, пошуку клієнтів для їх обслуговування на створеній СТО. ОСОБА_2 мав сплатити грошові кошти за придбання земельної ділянки, на якій буде побудовано СТО, а також сплатити вартість обладнання, необхідного для функціонування СТО, а в подальшому працювати механіком на цій СТО.

Вказував, що для досягнення спільної мети у 2015 році ним була відшукана необхідна земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , були проведені необхідні перемовини з її власниками та досягнуто згоди щодо її придбання. Грошові кошти на придбання цієї земельної ділянки надав ОСОБА_2 . Оскільки сторони домовились не створювати юридичну особу доки будівництво не буде завершено та СТО не буде введено в експлуатацію у встановленому законодавством порядку, для спрощення спільної діяльності та виходячи з міркувань раціональності та повної довіри один до одного, право власності на земельну ділянку та нерухоме майно на ній було зареєстровано за ОСОБА_2 .

У подальшому, для здійснення будівництва СТО ОСОБА_3 були проведені всі необхідні дії з метою отримання дозвільної документації, проведені дії для розроблення та погодження проектної документації, після чого були розпочаті будівельні роботи. Подальше здійснення будівельних робіт та придбання для цього будівельних матеріалів проводилось за кошти та організаційними зусиллями

його та ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_2 надав грошові кошти на придбання земельної ділянки та виробничого обладнання для СТО. Час від часу сторони разом підводили підсумки здійснених витрат та письмово фіксували результати спільної діяльності. Наприкінці 2016 року будівництво СТО було завершено, а на початку

2017 року об`єкт було введено в експлуатацію.

Позивач зазначав, що після введення об`єкта в експлуатацію між ними все ще не було досягнуто згоди щодо форми та порядку здійснення подальшої сумісної діяльності й порядку поділу прибутку від такої діяльності. Така неузгодженість стала приводом для непорозумінь між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у зв`язку з чим останній втратив подальший інтерес до спільної діяльності та виявив бажання вийти зі складу учасників спільної діяльності. У зв`язку з цим ним за погодженням з ОСОБА_2 було сплачено ОСОБА_3 понесені ним витрати його участі у спільній діяльності та у погодженому розмірі, який становив 11 800 доларів США, що в еквіваленті відповідно до офіційного курсу НБУ на 31 травня 2017 року складало 310 930 грн.

Оскільки відшкодування понесених ОСОБА_3 витрат у процесі здійснення сумісної діяльності було здійснено виключно за його особисті кошти, то він домовився з ОСОБА_2 , що понесені витрати будуть враховані у подальшій спільній діяльності. Після виходу ОСОБА_3 зі спільної діяльності ОСОБА_2 працював механіком на СТО, а він ніс витрати по його утриманню та обслуговуванню, залучав клієнтів і здійснював особисто ремонт їх автомобілів.

Разом з тим між ним та ОСОБА_2 не було досягнуто подальшої згоди щодо форми здійснення господарської діяльності з використанням СТО, не було досягнуто згоди щодо поділу витрат та прибутку від здійсненої спільної діяльності. За таких обставин, він також вирішив припинити сумісну діяльність з ОСОБА_2 та запропонував йому провести необхідні розрахунки по вже понесеним витратам. Однак, ОСОБА_2 відмовив йому у відшкодуванні будь-яких витрат.

Зазначав, що частина витрат, понесених ним особисто й спільно з ОСОБА_3 , відображена у письмовому розрахунку, погодженому з ОСОБА_2 31 травня

2017 року, а інша частина понесених ним витрат відображена у первинних документах (чеки, товарні накладні, акти виконаних робіт тощо).

Зокрема, під час будівництва СТО автомобілів за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Пісочин, Полтавське шосе, 163 ним було придбано як будівельні матеріали, сплачені роботи, так і інші невід`ємні складові СТО, а саме: щебінь, пісок, цемент, бруківка, огорожа, насос, провід, труба, оголовок, трос, різьба UN, ізоляційна стрічка, свердловина, фільтр, глушка, кварц, труба, теплоізоляція «Penoboard» Г-1, теплоізоляція «Penoboard SS», піна клей Profpur pro, піна монтажна Budfix МАКСИ, гідроізоляція «Ceresit», очисник для піни Budfix, двері металеві протипожежні у кількості 9 шт., автоматичні гаражні секційні ворота у кількості

2 шт., розсувна стулка «Altest Klik lock» у кількості 4 шт., віконні блоки, Фурнітура «СВ люкс», поребрик сухопресований у кількості 34 шт., короб 25х16 у кількості 90 шт., шввп 3?2.5 у кількості 250 м., шввп 2х1.5 у кількості 200 м., распред Шм 70 кількістю 12 шт., распред НЭК 100 кількістю 5 шт., бетон марки в22,5 М300 П4 27 м3, диван прямий «ДЕНС», стілець на рамі ISO BLACK 17 кількістю 6 шт., люк полімерний чорний, огорожувальна стрічка, стрічка 3*90*15, піна клей Ceresit, піна монтажна Ceresit, алюм.проф\плитки, саморізи для гіпсокартону, рейка монтажна зрощена 3, суміш про плюс, фуга жасмин, алюм. проф./плитки, піддон для сушки, відлякувач щурів та мишей, мітла без ручки, кий для щіток, поріг ПАС, стрічка 45*50м, алюм. проф./підлоги, монтажна планка, свердло 05,0, гвинт 4,8*50, трубна ізоляція Ізолон, пінопласт, піна клей Ceresit, розета, екструзійний пінополістирол, заклепки,

Т-з`єднувач, кут внутрішній 60*60, короб МКЕ, короб електор, розет. з\к,

рамка 2-а Суно 774020, рамка 2-а Суно 774042, рамка 3-а Суно 774043, вимикач універсальний Суно 774006, вимикач 2-кл. унів Суно 774008, ґрунтовка СТ 17\5, клапан стельовий з фланц, пакет 45 см, герметик п\у Sikafle, рейка монтажна зрощена 3, свердло 04,2, заклепки, гвинти, інтер`єр преміям 7, підвіконня пласт.

ПВХ 25, лампи LED, труба каналізаційна раст, заглушка, гіпсокартон вологостійкий Кнауф, стрічка звукоізоляційна, Піна клей Ceresit, стрічка армуючи, профіль CW 75, гіпсокартон Кнауф, Екструзійний пінополіестерол, трубна ізоляція, коліно ПП, шпилька метрична, труба з рострубом, трійник, хомут з гайкою, шпілька комбінована з шестигранником, редукція ПП, заглушка ПП, Сифон для душевого піддона, сифон Ані для душевого піддона, канал Вентс, Хомут Мікра, з`єднувач каналів Вентс, дюбель для гіпсокартону, стрічка малярна жовта, комбінований гвинт, дюбель для гіпсокартону, Хомут Мікра з гумовою вкладкою, труба з розтрубом, коліно Вентс, трійник Вентс, F-UASTOP E-PERT- 3л, Aura Lu_pro K&B 45 л., профіль UW50, профіль CW 75, профіль UD 27, профіль CD 60, стрічка звукоізоляційна, подовжувач 1\2, пробка 1\2 коротка, саморізи гік мател, монтажна плівка, мішки, скоба, стінова панель, терм. д\холодильника ТБ-3, світильник діодний накла., Біта РН 2х, зимовий засіб в бачок омивача, комплект люкс 60 білий, коробка зм віко політроп, труба прямокутна алюмінієва, карабін пожежний, шуруп кільце, поріг кутовий, диск ЕС, джек телефонний сплата за телефонний зв`язок, решітка металева, герметик марі технік, AlumoMilano Куточок, електрод А, диск по металу, вентилятор вентс, клапан стельовий з фланцем, дверцята ревізійні пласт, AURA UNIGRUND BIOPROTEKT, світильник накладний матовий, картридж Gilette mach, плітка керамічна, декор, плівка 80 мкр чорна, паливо дизельне, бензин автомобільний, емаль ґрунт, штукатурка фінішна.

Загалом ним придбано будівельних матеріалів та інших складових, які використані при будівництві та експлуатації станції технічного обслуговування, на суму 682 169,16 грн.

Позивач посилався на те, що, незважаючи на те, що учасниками договору про спільну діяльність, не було дотримано його класичну письмову форму, недотримання цього правила не має наслідком недійсність договору, оскільки таких наслідків законом не передбачено.

Так, СТО було зведено за рахунок їх спільних та скоординованих дій. У подальшому право власності на СТО, як нежитлову будівлю, зареєстровано за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вийшов зі складу учасників спільної діяльності та отримав лише від нього повне відшкодування понесених ним витрат. ОСОБА_2 залишається на цей час єдиним власником СТО, а, незважаючи на те, що він поніс чималі витрати як матеріальні, так і зусилля організаційного характеру по будівництву СТО.

ОСОБА_2 продовжує одноосібно експлуатувати СТО автомобілів, отримуючи від цього прибуток.

Зважаючи, що будівельні матеріали та складові, придбані ним для створення СТО автомобілів, неможливо відокремити без втрати їх властивостей, то він не має реальної можливості повернути собі придбане майно.

Вважав, що оскільки відповідач коштів йому так і не повернув, то він безпідставно зберігає їх у своєму розпорядженні. Зі змісту записів, які велись учасниками спільної діяльності при будівництві СТО, сум понесених витрат, чітко вбачається, що учасники підраховували витрати на будівництво СТО та витрати понесені кожним із них, в іноземній валюті - доларах США, з метою подальшого їх врахування після закінчення будівництва, введення об`єкту в експлуатацію та визначення участі кожного при веденні бізнесу або для проведення розрахунків у разі, якщо сторони не досягнуть домовленості у веденні спільного бізнесу.

Відповідно до змісту записів, сума понесених витрат за станом на дату виходу зі складу учасників ОСОБА_3 (на 31 травня 2017 року) становила

105 531 доларів США. При цьому він сплатив витрати ОСОБА_3 у розмірі

11 800 доларів США станом на 31 травня 2017 року. У подальшому сума його витрат та ОСОБА_2 склала загальну суму у 140 967,38 доларів США, у тому числі за рахунок понесених ним витрат у розмірі 40 704,68 доларів США, що убачається з підрахунку записів книги.

Позивач вказував, що на початку листопада 2018 року він вийшов зі спільного бізнесу, який залишився ОСОБА_2 , а отже, з того часу ОСОБА_2 безпідставно зберігає (утримує) його грошові кошти, які йому не повернуті.

Крім того, зазначав, що розмір 3 процентів річних за період з 01 листопада 2018 року

по 23 лютого 2022 року становить 4 051,51 доларів США, що нарахований в межах строку загальної позовної давності у три роки з урахуванням його продовження на строк дії карантину, введеного 19 грудня 2020 року.

Ураховуючи викладене, на підставі статті 1212 ЦК України ОСОБА_1 просив суд його позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

У ході розгляду справи в апеляційному та касаційному порядку оскаржувалася ухвала районного суду про забезпечення позову, випробовувалися докази, у зв`язку з воєнним станом змінювалася підсудність до Полтавського районного суду Полтавської області, а 27 лютого 2024 року ухвалою суду була повернута до Харківського районного суду Харківської області.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Скасовано заходи забезпечення позову застосовані на підставі ухвали Харківського районного суду Харківської області від 19 березня

2019 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в усній формі домовились про створення СТО за рахунок спільних дій та для подальшого здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку, тобто між вказаними особами в усній формі укладено договір про спільну діяльність.

Позивач не надав достатніх, належних та допустимих доказів того, що між сторонами мав місце договір про спільну діяльність, спрямований на будівництво СТО, він не довів, що вчинив дії для досягнення спільної мети - будівництво СТО,

а відповідач прийняв такий його вклад у спільну діяльність.

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2025 року змінено, викладено мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції мотивував судове рішення тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про укладення між сторонами договору про спільну діяльність, зокрема щодо будівництва СТО, у зв`язку з чим в даному випадку передане позивачем відповідачу майно, у разі доведеності такої передачі, кваліфікується як безпідставно отримане та, відповідно, можливе застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України. Згідно зі статтею 1131 ЦК України такий договір має бути укладений у письмовій формі. Відповідач заперечував таку домовленість сторін, так як між ними дійсно була домовленість, але лише щодо експлуатації СТО, а не спільного будівництва. СТО повністю збудоване за його кошти.

Отже, ОСОБА_1 не надав належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, так як сторони не заперечували, що ними також велось будівництво житлового будинку біля санаторію «Роща», а надані позивачем чеки, квитанції тощо на суму 682 169,16 грн були витрачені саме на будівництво СТО, а, крім того, на деяких документам замовником значиться саме відповідач, а не позивач. Отже, позивач не довів, що його права порушені. Позовні вимоги про стягнення 3 процентів річних є похідними вимогами, тому задоволенню також не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17 травня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Котляр А. О., шляхом формування документа у підсистемі «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 16 квітня 2026 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали справи № 635/1744/19 із Харківського районного суду Харківської області. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Котляра А. О., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Суди неправильно тлумачили правову природу кондикційних зобов`язань, які передбачені в главі 83 ЦК України, зокрема статей 1212, 1213 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у подібних правовідносинах, зокрема у постановах: від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 ((провадження № 12-182гс18), від 07 серпня 2019 року у справі № 500/2867/18 (провадження № 61-10599св19), від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц (провадження № 61-15428св19), від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24).

Вказує, що суд апеляційної інстанції неналежно дослідив матеріали справи та не надав жодної правової оцінки доказам витрат позивача ОСОБА_1 на будівництво СТО, власником якої зареєстровано ОСОБА_2 . Суд не оцінив у сукупності первинні документи, а саме записи в книзі витрат (на загальну суму

140 941 дол. США) та показання свідків (Котляра, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) і третьої особи ( ОСОБА_6 ). Усі вони підтверджують, що будівництво фінансував і організовував виключно ОСОБА_1 .

Висновок апеляційного суду про нібито «незаперечення сторонами» спільного будівництва житлового будинку біля санаторію «Роща» суперечить принципам змагальності судочинства, так як у справі наявні докази, що будівництво цього будинку було завершено задовго до початку зведення СТО в смт Пісочин.

Оскільки сторони не уклали письмовий договір про спільну діяльність, плануючи бізнес і зареєструвавши збудований об`єкт за ОСОБА_2 для зручності,

а СТО залишилася у власності й користуванні відповідача, то понесені позивачем кошти у сумі 40 704,68 дол. США підлягають поверненню як безпідставно набуті

(стаття 1212 ЦК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника

ОСОБА_2 - адвоката Недвиженко О. О., на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними. Судами правильно досліджені й оцінені подані докази й надана вірна правова оцінка правовідносинам сторін. Зазначається, що надані позивачем чеки і квитанції мають різну природу, одні суми понесені позивачем в особистих цілях, в інших неможливо встановити перелік товару або їх належність саме до будівництва СТО. Тому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Земельна ділянка з кадастровими номером 6325157900:00:05:0029, площею

0,0301 га, та будівля літ. «А-1» з виставковим залом, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , 11 грудня 2015 року зареєстровані й на праві приватної власності належать

ОСОБА_2 (а. с. 16-17, 18-19, 122-125, т. 1).

ОСОБА_1 надав у копіях: товарний чек № МОХ-0037598 від 15 листопада 2016 року на суму 3 010,00 грн; товарний чек від 29 липня 2016 року на суму 5 425,00 грн; товарний чек від 06 липня 2016 року на суму 12 860,00 грн; чек від 17 грудня

2016 року з магазину Sanit на суму 6 360,00 грн; чек від 17 листопада 2016 року з магазину Sanit на суму 28 200,00 грн; технічні листи ФОП ОСОБА_2 ; договір

від 21 вересня 2016 року на придбання металевих дверей вартістю 40 600,00 грн, укладеного постачальником з покупцем ФОП ОСОБА_2 ; технічні характеристики виробів (вікна Корса) від 09 грудня 2016 року, від 08 жовтня 2016 року,

від 09 грудня 2016 року; інструкція по догляду за металопластиковими вікнами; замовлення № ДА 0991 від 10 листопада 2016 року на загальну суму 12 269,60 грн; замовлення № ДА 1025 від 17 листопада 2016 року на загальну суму 5 727,58 грн; заказ № /20739 від 20 жовтня 2016 року секційні ворота № 3/7479; квитанція

№ 20.окт від 20 жовтня 2016 року на автоматичні гаражні секційні ворота, загальна вартість 68 850,00 грн; накладна № N0000025893 від 02 грудня 2016 року на суму

4 017,00 грн; чек № N0000004094 від 21 січня 2017 року на суму 444,00 грн;

чек № N0000070614 від 20 листопада 2016 року на суму 3 777,00 грн; товарний чек від 29 квітня 2017 року на суму 4 500,00 грн; видаткова накладна № 1708

від 15 квітня 2017 року на суму 2 560,00 грн; товарний чек від 22 листопада

2016 року на суму 6 232,00 грн; відвантажувальна накладна № 2835 від 26 квітня 2017 року на суму 39 420,00 грн; товарний чек № 710 від 27 квітня 2017 року на суму 3 160,00 грн; товарний чек № 17/01 від 27 січня 2017 року, в якому вказані суми 4900,00 грн, 2 500,00 грн, 2 400,00 грн; акт виконаних робіт від 08 жовтня 2016 року, підписаний ОСОБА_2 ; видаткова накладна № 1483 від 20 лютого 2017 року та чек № 2144 від 20 лютого 2017 року на суму 1 980,00 грн; чеки з ТОВ «Епіцентр» на суми 350,58 грн, 328,20 грн, 133,30 грн, 573,60 грн, 521,64 грн, 88,70 грн, 951,66 грн,

323,53 грн, 208,80 грн, 146,22 грн, 64,03 грн, 799,10 грн, 777,38 грн, 293,58 грн,

394,20 грн, 1549,64 грн, 525,00 грн, 707,76 грн, 231,10 грн, 597,18 грн, 961,32 грн, 2497,61 грн; чеки з ТЦ «Будмен» на суми 297,54 грн, 64,35 грн, 686,79 грн, 267,60 грн, 362,83 грн, 2910,05 грн, 335,94 грн, 795,02 грн, 716,70 грн, 775,68 грн, 133,57 грн, 226,10 грн; чеки з ТЦ «Нова Лінія» на суми 500,00 грн, 650,00 грн, 750,00 грн,

443,52 грн, 2 950,00 грн, 400,00 грн, 1179,00 грн, 851,81 грн, 110,00 грн, 800,00 грн, 199,00 грн, 150,00 грн, 690,06 грн, 530,00 грн, 1670,00 грн, 1 522,00 грн, 410,00 грн, 267,40 грн, 2 644,00 грн, 346,95 грн, 1 139,00 грн, 1847,99 грн, 325,20 грн, 321,00 грн, 40,56 грн, 3 010,66 грн, 106,08 грн, 834,00 грн, 3 135,51 грн, 1 440,00 грн; чеки з магазину «Металвіс» на суму 725,59 грн, 374,50 грн, 2171,06 грн, 472,80 грн,

580,50 грн, 171,50 грн; чеки з ТОВ «Ритейл» на суми 83,20 грн, 970,40 грн,

1 000,00 грн; чек на суму 62,48 грн, на що витрачено нечитабально; чеки на

суму 1 284,00 грн; 84,60 грн, 286,01 грн, 1 644,78 грн; чек з строймаркет Рижов, чек № 4177 від 29 листопада 2016 року нечитабельні; чек від 03 листопада 2016 року на суму 163,93 грн про сплату Укртелеком за адресою буд. 163; розрахунок підписаний ОСОБА_2 щодо грошових коштів від 31 травня 2017 року на будівництво СТО,

в якому зазначено: Толік видав: 40 000Є + 28 000$ + 10 000$ + 7 600$= 90 800;

СТО: 100 488,3$; всього: 100 488 + 2 683 + 532 = 103 703$ - виданих Толіком

90 800$ = досплачених 12 903$ + 42,5$сітка = 12 945,5$ (а. с. 187, т. 1); розписка ОСОБА_3 від 15 серпня 2017 року, відповідно до якої останній у зв`язку із виходом із складу учасників спільної діяльності, яку здійснював з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по створенню СТО в смт Пісочин по Полтавському шосе 163, отримав від ОСОБА_1 суму понесених ним витрат в розмірі 11 800 доларів США

(а. с. 188, т. 1); декларація про початок виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 , замовник ОСОБА_2 ; технічний паспорт на громадський будинок літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 , розроблений на замовлення ОСОБА_2 (а. с. 126-201, т. 1).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_7 надав в копіях: трудову книжку

ОСОБА_2 ; пояснювальна записка ОСОБА_8 ; фотокартки будівництва; фотокартка воріт з написом «Шиномонтаж»; записи розрахунків (а.с.141-162 т.2); копія рішення по справі № 635/8384/16-ц та копія апеляційної скарги (а.с.235-277 т.1); інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_9 на земельні ділянки та садовий будинок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 128-138, т. 2).

Також матеріали справи містять інформацію щодо перетину ОСОБА_2 державного кордону України з 13 липня 2017 року по 02 квітня 2018 року; інформація про доходи ОСОБА_2 , зокрема за період з 01 вересня 2016 року по 31 грудня

2016 року - 23 050,00 грн, за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2007 року -

54 170,00 грн, за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - 427990,0 грн; інформація про доходи ОСОБА_1 за період з 2015 року 3 квартал 2019 року, зокрема в період з 2015 року по 1 квартал 2018 року інформація відсутня, з 2 квартал 2018 року по 3 квартал 2019 року - 6 071,91 грн (а. с. 202, 204-207, т. 2).

У суді першої інстанції були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_10 повідомив, що з позивачем він знайомий приблизно з 2003 року, з відповідачем свідок познайомився під час будівництва СТО, у 2016-2017 роках. Суду повідомив що був запрошений на роботу позивачем для виготовлення металевих конструкцій, після виконаної роботи із ним розраховувався ОСОБА_1 : приблизно 70 000 грн за матеріали та приблизно 60 000 грн за виконану роботу. Свідок повідомив що не цікавився кому належить об`єкт СТО, та вказав, що бачив відповідача ОСОБА_2 декілька разів на об`єкті, але не знав ким він є; жодних ділових відносин із ОСОБА_2 не мав, а усі розрахунки проводив ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_11 повідомив суду, що приблизно в 2016 році займався проектуванням будівництва СТО, за вказану роботу гроші не отримував, оскільки давно знайомий із ОСОБА_1 та неодноразово займався проектуванням будинків ОСОБА_1 , через дружні відносини, по запрошенню позивача погодився безкоштовно спроектувати СТО, також повідомив, що ОСОБА_2 він бачив декілька разів вже під кінець своєї роботи та вважав що це просто приятель ОСОБА_1 , усі роботи та проекти погоджував виключно ОСОБА_1 . На думку свідка, замовником СТО був саме ОСОБА_1 та не пам`ятає, на чиє ім`я виготовлялась уся документація, оскільки свідок займався тільки кресленнями та розрахунками.

Свідок ОСОБА_12 повідомив суду, що взимку 2016 року ОСОБА_1 зв`язався із ним та запросив на територію будівництва СТО для обговорення й планування виконання необхідних робіт; у 2017 році навесні він приступив до роботи, а саме займався укладенням брущатки на ділянці СТО, усі роботи виконувались протягом 2 місяців, під час виконання робіт він познайомився із ОСОБА_2 , але не знав, ким він є та вважав іншим працівником з будівництва СТО; замовляв усі роботи та обговорював усі плани саме ОСОБА_1 , виплачував плату за проведену роботу саме ОСОБА_1 . Також свідок повідомив що було будівництво будинку біля санаторію «Роща» за замовленням ОСОБА_1 та не знає, чи має якесь відношення ОСОБА_2 до вказаного будинку. Крім того, свідок зазначив, що не знав, кому належить територія СТО та документів належності ділянки не бачив й не запитував про них. Увесь час виконання робіт перед початком роботи його зустрічав ОСОБА_1 , жодних договорів із ОСОБА_1 або Тіхуном він не укладав, розрахунків ніяких не вів, оскільки знав ОСОБА_1 з 2000 року та довіряв йому, але знав що певні записи вів ОСОБА_1 , але не знав, які саме.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Котляр А. О., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Приватноправовими нормами визначено обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду

від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 коштів, які, на переконання позивача, були набуті та збережені відповідачем без достатньої правової підстави.

Такі вимоги позивача ґрунтуються на положеннях статті 1212 ЦК України, за змістом частини першої якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Особливості кондикційних правовідносин (зобов`язань) неодноразово були предметом дослідження суду касаційної інстанції (Верховного Суду України, касаційних судів у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду).

Так, ще у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі

№ 6-3090цс15 було зазначено, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду

від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 січня 2020 року у справі

№ 910/3395/19).

У постанові від 25 вересня 2024 року в справі № 201/9127/21 постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду зазначив, що характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що конструкція частини першої

статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Натомість договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

Крім того, в практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду при вирішенні питання про наявність або відсутність підстав для стягнення безпідставно набутих коштів прийнято враховувати засади справедливості, добросовісності та розумності.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України зокрема свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Згідно з усталеною судовою практикою стягнення безпідставно набутих коштів можливе за умови, коли правова підстава для передачі таких коштів або взагалі не існувала, або з часом відпала.

Верховний Суд зазначає, що висновки суду першої інстанції є суперечливими,

а висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях, що заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції одночасно вказав про те, що сторони в усній формі домовились про створення СТО за рахунок спільних дій та для подальшого здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку, тобто між вказаними особами в усній формі укладено договір про спільну діяльність (договірні правовідносини). І тут же зазначив, що такий договір не було укладено, а позивач не надав доказів, що вчиняв якісь дії на досягнення спільної мети.

Апеляційний суд змінив мотиви судового рішення й указав, що між сторонами письмовий договір про спільну діяльність, як того вимагає закон, не було укладено. При цьому позивач надав чеки, квитанції про сплату коштів, за його доводами, на будівництво СТО, проте такі документи є суперечливими.

При цьому відповідач ОСОБА_2 , як при розгляді справи в судах, так і у відзиві на касаційну скаргу чітко зазначає, що дійсно між сторонами була певна домовленість, але не про спільну сумісну діяльність для будівництва СТО, а лише щодо експлуатації СТО. При цьому вказує, що надані позивачем чеки і квитанції мають різну природу, одні суми понесені позивачем в особистих цілях, в інших неможливо встановити перелік товару або їх належність саме до будівництва СТО.

Отже, колегія суддів погоджується з тим, що договірних правовідносин між сторонами немає, а тому позивач правильно пред`явив позов на підставі статті 1212 ЦК України. Основним залишається питання доведення позивачем позовних вимог.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга

статті 2 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76?80 ЦПК України. Характер оцінки судом доказів та його підхід до цього визначені у статті 89 ЦПК України.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що під час будівництва станції технічного обслуговування автомобілів за адресою: АДРЕСА_1 , загалом ним придбано будівельних матеріалів та інших складових, які використані при будівництві та експлуатації станції технічного обслуговування на суму у загальному розмірі

682 169,16 грн.

Суд не може відмовити у позові лише з тих підстав, що наведені позивачем розрахунки та надані докази є суперечливими. Це є припущеннями. Суд повинен встановити, які письмові докази підтверджують понесення позивачем витрат на будівництво СТО, а які не мають до цього відношення і у залежності від доведеності та оцінки цих доказів може частково задовольнити позов, а не повністю відмовляти в позові.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки стаття 400 ЦПК України обмежує Верховний Суд у процесуальних повноваженнях, реалізація яких необхідна для повноцінного усунення зазначених вище недоліків оскаржуваних судових рішень, які не дають підстав вважати їх такими, що відповідає вимогам статті 263 ЦПК України (законність і обґрунтованість судового рішення), Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Котляра Андрія Олексійовича, задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк