Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №904/4303/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року м.Дніпро Справа № 904/4303/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач)

суддів: Кощеєва І.М., Чус О.В.

при секретарі судового засідання: Новіковій Д.О.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином

розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2025р. у справі № 904/4303/25 (суддя Васильєв О.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "Реагент", м. Дніпро

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", м. Дніпро

про стягнення 314 815,75грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "Реагент" (позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (відповідач) про стягнення 314 815,75 грн., з яких 299 999,96 грн. - основний борг, 3 480,00 грн. - пеня, 2 860,27 грн. - 3 % річних, 8 475,52 грн. - інфляційні втрати. Заявлені вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 24308 від 31.10.2024р. в частині оплати за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2025 у справі № 904/4303/25 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з відповідача – Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, м.Дніпро, вул.Академіка Белелюбського, буд. 7, код ЄДРПОУ 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "Реагент" (49041, м. Дніпро, вул. Технічна, буд. 6, код ЄДРПОУ 19313492) 299 999,96 грн основного боргу, 3 419,99 грн пені, 8475,52 грн інфляційних втрат, 2810,95грн 3% річних та 3776,47 грн судового збору. Видати відповідний наказ після набрання рішенням чинності. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами 31.10.2024 укладено договір про закупівлю № 24308, на виконання якого позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною № 427 від 19.02.2025 на суму 743 799,60 грн з ПДВ, який отримано відповідачем без зауважень за довіреністю № 164 від 17.02.2025. Відповідач оплатив товар частково, платіжними інструкціями № 1817 від 08.05.2025 на суму 243 799,64 грн та № 2155 від 29.05.2025 на суму 200 000,00 грн, внаслідок чого товар на суму 299 999,96 грн залишився неоплаченим, а доказів погашення заборгованості відповідач не надав.

Суд відхилив доводи відповідача про ненастання строку оплати з огляду на неподання доказів реєстрації податкової накладної. Суд зазначив, що відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України у разі непередання документів, що стосуються товару, покупець має право встановити розумний строк для їх передання або відмовитися від договору, проте матеріали справи не містять доказів встановлення відповідачем такого строку, відмови від прийняття товару чи від договору. Посилаючись на ст. ст. 173, 174 Господарського кодексу України та правові висновки Верховного Суду у постанові від 07.02.2019 у справі № 913/272/18 і постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, суд виходив з того, що обов`язок зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед стороною договору, і відсутність реєстрації податкової накладної не може вважатися відкладальною умовою та не звільняє від обов`язку оплати у визначений договором строк (з посиланням на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2024 у справі № 904/5458/23). З огляду на це суд визнав обґрунтованою вимогу про стягнення 299 999,96 грн основного боргу.

Щодо пені суд, керуючись ст. ст. 549, 610, 611 Цивільного кодексу України та пунктом 7.5 договору, яким передбачено сплату пені у розмірі 0,01% від несвоєчасно оплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, перевірив розрахунок позивача та встановив, що позивачем не дотримано вимог ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. На думку суду, це призвело до неправильного визначення періодів прострочення, і за розрахунком суду пеня на суму боргу 299 999,96 грн за період з 24.03.2025 по 15.07.2025 становить 3 419,99 грн.

Щодо 3% річних та інфляційних втрат суд, з посиланням на ст. ст. 253, 610– 612, 625 Цивільного кодексу України, зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання, а право на звернення з вимогами на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання. Суд врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, згідно з яким нарахування інфляційних втрат та 3% річних є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, що нараховуються незалежно від вини боржника.

Встановивши порушення відповідачем строків оплати, суд дійшов висновку про наявність у позивача права вимагати сплати 3% річних та інфляційних втрат. Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його виконаним з порушенням правила про перенесення останнього дня строку на перший робочий день та визначив суму 3% річних у розмірі 2 810,95 грн. Розрахунок інфляційних втрат у сумі 8 475,52 грн суд визнав арифметично правильним.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2025 у справі № 904/4303/25, ПрАТ “ДТРЗ” звернулося через підсистему «Електронний суд» до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з ПрАТ “ДТРЗ” 3 419,99 грн пені, 8 475,52 грн інфляційних втрат, 2 810,95 грн 3% річних та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ “ПМТЗ “Інженерний центр “Реагент”, а також вирішити питання перерозподілу судового збору. В іншій частині (щодо стягнення 299 999,96 грн основного боргу) рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Апелянт, посилаючись на частини 1– 3, 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що, задовольняючи позовні вимоги ТОВ “ПМТЗ “Інженерний центр “Реагент”, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Щодо періоду нарахування пені апелянт зазначає, що позивач у позовній заяві визначив днем спливу строку оплати 22.03.2025, тоді як відповідач у відзиві на позовну заяву вказував, що 22.03.2025 є вихідним днем і відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України останнім днем строку є 24.03.2025 - перший за вихідним робочий день. Суд першої інстанції погодився з тим, що позивач не дотримався вимог ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, і встановив, що днем оплати товару за видатковою накладною № 427 від 19.02.2025 є 24.03.2025, однак розрахував пеню за період з 24.03.2025 по 15.07.2025 у сумі 3 419,99 грн.

На думку апелянта, «судом першої інстанції неправильно визначено період нарахування пені», оскільки відповідно до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України «перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати», тобто «початком нарахування пені є наступний день за днем, коли мала бути здійснена оплата товару, а саме 25.03.2025». За розрахунком апелянта пеня на суму боргу 299 999,96 грн за період з 25.03.2025 по 15.07.2025 становить 3 390,00 грн.

Щодо стягнення 3% річних апелянт, посилаючись на ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, зазначає, що у пункті 11.1 договору сторони погодили: «Сторони домовилися, що прострочені Замовником грошові зобов`язання, передбачені даним договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюються до нуля відсотків». Скріпивши договір підписами, сторони, як зазначає апелянт, «дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору та погодилися з усіма умовами, що викладені в ньому, зокрема й умовою щодо визначення іншого розміру річних, а саме що розмір річних, у разі несвоєчасного виконання замовником грошового зобов`язання, дорівнюватиме нулю».

Апелянт вказує, що за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України 3% - це розмір, який застосовується, коли сторони не визначили у договорі відповідного розміру, водночас сторони вільні у визначенні іншого розміру процентів, і «ключовим є сам факт застосування положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та встановлення погодженого розміру, у тому числі якщо він становить 0%». Таке положення договору, на думку апелянта, є фактичною реалізацією принципу свободи договору. Апелянт посилається на аналогічну правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 910/4519/18, від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, а також на постанову Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, відповідно до якої законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими коштами, і договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Апелянт також зазначає, що у низці рішень Господарського суду Дніпропетровської області, залишених без змін постановами Центрального апеляційного господарського суду, вимоги про стягнення 3% річних визнано необґрунтованими у зв`язку зі встановленням іншого розміру річних, а саме 0%.

Щодо стягнення інфляційних втрат апелянт, наводячи ті самі положення ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та пункту 11.1 договору, вважає, що сторони погодилися з умовою, «що індекс інфляції не застосовується до Замовника, що відповідає принципу свободи договору».

Апелянт навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат в апеляційній інстанції, який складається із судового збору в сумі 3 633,60 грн, обчисленого відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» від оспорюваної суми 14 706,46 грн із застосуванням коефіцієнта 0,8 у зв`язку з поданням апеляційної скарги в електронній формі через підсистему «Електронний суд».

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

ТОВ “ПМТЗ “Інженерний центр “Реагент” подало відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким заперечує проти апеляційної скарги ПрАТ “ДТРЗ”, вважає її необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне:

Позивач зазначає, що вимоги ПрАТ “ДТРЗ”, викладені в апеляційній скарзі, ним не визнаються в повному обсязі.

Щодо періоду нарахування пені позивач вказує, що згідно з пунктом 4.2 договору замовник здійснює оплату поставленого товару «з відтермінуванням 30 календарних днів з дати поставки товару»; поставка відбулася 19.02.2025, рахунок № 427 від 19.02.2025 та необхідні документи надані разом із товаром, податкова накладна зареєстрована 27.02.2025. Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України відлік 30 календарних днів почався з 20.02.2025, а «останній, 30 день строку оплати товару, припав саме на 21.03.2025, що був робочим днем, аніяк ні на 24.03.2025, як стверджує Скаржник в апеляційній скарзі, вже з 22.03.2025 починається перший день прострочення оплати та починається перебіг строку нарахування пені».

Позивач посилається на ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у п. 8.14 постанови від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, згідно з яким перебіг періоду нарахування пені «починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін», а також на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16 (п. 29), від 13.09.2019 у справі № 902/669/18 (п. 10.7). На думку позивача, ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України стосується саме останнього дня строку, «аніяк ні початок нарахування пені».

Щодо 3% річних та інфляційних втрат позивач зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Якщо прострочені грошові зобов`язання мають виконуватися без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, як стверджує скаржник, боржник звільняється від відповідальності, що, на думку позивача, суперечить вимогам ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Позивач вказує, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони не можуть «відступити повністю від положень частини 2 статті 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних». При цьому позивач посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, а також постанови Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 904/3260/19, від 25.05.2021 у справі № 904/2112/20 та від 16.04.2020 у справі № 914/479/19.

На думку позивача, умови пункту 11.1 договору порушують права постачальника та не забезпечують дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін, оскільки звільняють боржника від відповідальності за порушення грошового зобов`язання, тоді як ч. 3 ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено нікчемність правочину, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання. З урахуванням ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України позивач вважає положення пункту 11.1 договору в частині скасування відповідальності відповідача нікчемним. Крім того, позивач зазначає, що ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачає визначення сторонами іншого розміру індексу інфляції.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді: Чус О.В., Кощеєв І.М. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.01.2026р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/4303/25.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2025р. у справі № 904/4303/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 19.05.2026 о 12:30 год.

27.11.2025 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "Реагент" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

16.01.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" надійшло клопотання про закриття провадження у справі №904/4303/25 в частині стягнення 100 000,00 грн заборгованості.

27.04.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" надійшло клопотання про закриття провадження у справі №904/4303/25 в частині стягнення 100 000,00 грн заборгованості.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.05.2026 сторін доведено до відома, що розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2025 у справі № 904/4303/25 відбудеться в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду зал судового засіданні № 511.

15.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" надійшло клопотання про розгляд справи № 904/4303/25 без участі учасника судового процесу.

15.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "Реагент" надійшла заява про розгляд справи без участі.

У зв`язку з перебуванням судді-доповідача Дарміна М.О. у відпустці, відповідно до п.2.7.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №1 від 01.04.2025р., розгляд справи № 904/4303/25 , призначеної на 19 травня 2026 року не відбувся.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 розгляд справи призначено у судовому засіданні на 13.10.2026 об 11:00 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2026 сторін доведено до відома, що розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2025р. у справі № 904/4303/25 відбудеться в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду зал судового засіданні № 207.

13.10.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "Реагент" надійшла заява про розгляд справи без участі.

13.10.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: 31.10.2024 між ТОВ "ПМТЗ "Інженерний центр "Реагент" (постачальник) та ПрАТ "ДТРЗ" (замовник) укладено договір про закупівлю № 24308, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити у власність замовника товар - натр їдкий технічний (сода каустична тверда), найменування, кількість та ціна якого визначені у специфікації (додаток № 1), а замовник - оплатити поставлений товар, загальна сума договору складає 3 347 098,20 грн, у т.ч. ПДВ 557 849,70 грн; Пунктом 5.5 договору визначено умови поставки DDP відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс-2010», місце поставки - м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 7 (склад замовника), а відповідно до пункту 10.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 31.12.2024) договір діє до 31.03.2025, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язання; Пунктом 7.5 договору встановлено, що у випадку порушення строків оплати замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,01% від несвоєчасно оплаченої суми за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня; Пункт 11.1 договору містить умову, відповідно до якої сторони домовилися, що прострочені замовником грошові зобов`язання, передбачені договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюються до нуля відсотків; На виконання договору позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною № 427 від 19.02.2025 на суму 743 799,60 грн з ПДВ, який направлено за товарно-транспортною накладною № 8120 та отримано відповідачем без зауважень за довіреністю № 164 від 17.02.2025, і виставив відповідачу рахунок на оплату № 427 від 19.02.2025 на суму 743 799,60 грн з ПДВ; Відповідач здійснив часткову оплату товару платіжними інструкціями № 1817 від 08.05.2025 на суму 243 799,64 грн та № 2155 від 29.05.2025 на суму 200 000,00 грн, внаслідок чого неоплаченою залишилася вартість товару в сумі 299 999,96 грн; Позивач направив відповідачу претензію вих. № 15/07/25-1 від 15.07.2025, на яку відповідач листом № 15-01/3861 від 28.07.2025 повідомив, що докладе всіх залежних від нього зусиль для погашення остаточної суми заборгованості в найближчий час, без визначення конкретних строків сплати.

Арифметичну правильність розрахунку інфляційних втрат у сумі 8 475,52 грн за період з квітня по червень 2025 року, а також розмір пені за кожний день прострочення (0,01% від суми боргу 299 999,96 грн, тобто 30,00 грн) апелянт не оспорює, у зв`язку із чим відповідні обставини справи не перевіряються колегією суддів в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене колегія суддів враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, яка виснувала, що суми, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, «є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання» (пункт 103), три проценти річних «є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор» (пункт 117), а компенсація інфляційних втрат є «мінімальною гарантією захисту його інтересів» (пункт 124).

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи апеляційної скарги в частині того, що останнім днем строку оплати товару є 24.03.2025, а тому пеню слід нараховувати з 25.03.2025 у сумі 3 390,00 грн, з огляду на наступне:

Учасники справи, у тому числі апелянт, виходять з того, що пунктом 4.2 договору передбачено оплату поставленого товару з відтермінуванням 30 календарних днів з дати поставки товару. Розрахунок суду першої інстанції також здійснено виходячи з 30-денного строку.

Колегія суддів уточнює, що в описовій частині рішення умову пункту 4.2 договору викладено як «з відтермінуванням платежу 60 календарних днів з дня поставки». Ця неточність на правильність висновків суду не вплинула, оскільки розрахунок пені та 3% річних судом здійснено виходячи з 30-денного строку, який визнають обидві сторони.

Відповідно до частини 1 статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з частиною 5 статті 254 цього Кодексу, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Товар поставлено 19.02.2025, отже 30-денний строк оплати почав перебіг 20.02.2025 і сплив 21.03.2025, що було робочим днем (п`ятниця). Відповідно, підстав для застосування частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України немає, а прострочення оплати почалося 22.03.2025.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/5436/22 за подібних обставин виснував, що «останнім днем строку поставки товару за Договором було саме 02.07.2021, яке було звичайним робочим днем», а «…прострочення виконання зобов`язання з поставки товару з боку Товариства розпочалося наступного дня.» (пункт 42).

Таким чином, суд першої інстанції, визначивши початком періоду нарахування пені 24.03.2025 замість 22.03.2025, зменшив період прострочення на користь відповідача. Позивач рішення в частині відмови у стягненні 60,01 грн пені та 49,32 грн 3% річних не оскаржив, тому відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для перегляду рішення в цій частині немає.

Колегія суддів зауважує, що доводи апелянта у цій частині є також внутрішньо суперечливими: обґрунтовуючи лише інший початок періоду нарахування пені, за яким її розмір становив би 3 390,00 грн, апелянт водночас просить відмовити у стягненні всієї пені у сумі 3 419,99 грн.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 3 419,99 грн пені.

Колегія суддів враховує доводи апеляційної скарги в частині того, що місцевий господарський суд не надав оцінки доводу відповідача щодо пункту 11.1 договору. Однак самостійна оцінка цієї умови колегією суддів не підтверджує доводів апелянта про відсутність підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат з огляду на наступне:

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з частиною 1 цієї статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги в частині того, що частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України надає сторонам право встановити в договорі інший розмір процентів річних. Однак пункт 11.1 договору не встановлює інший розмір процентів, а передбачає виконання прострочених замовником грошових зобов`язань «без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних», тобто повністю виключає застосування до замовника обох складових відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Така умова фактично звільняє боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, що суперечить змісту статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає наслідки прострочення грошового зобов`язання як особливу міру відповідальності боржника, від якої він не звільняється навіть за неможливості виконання зобов`язання.

Відповідні доводи позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, не були спростовані під час апеляційного перегляду.

Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 24.01.2024 у справі № 904/1110/23, оцінюючи тотожну умову пункту 11.1 договорів, укладених ПрАТ "ДТРЗ" з іншим постачальником, виходив з того, що «вимоги частини 2 ст. 625 ЦК України мають імперативний характер», і відхилив доводи ПрАТ "ДТРЗ" щодо цієї умови.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині того, що відповідно до постанови Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 910/4519/18 умова договору про розмір процентів річних 0% є встановленням іншого розміру процентів, з огляду на те, що зазначений висновок сформульовано за інших обставин. У справі № 910/4519/18 договір встановлював лише інший розмір процентів, і Верховний Суд виходив з того, що «сторони встановили інший розмір відсотків - 0 (нуль) відсотків.» (пункт 6.10) і інфляційні втрати в зазначені справі були частково стягнуті.

Висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18 про те, що «законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення» (пункт 30), стосувався способу обчислення процентів річних і не вирішував питання про допустимість договірного виключення відповідальності за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Щодо інфляційних втрат колегія суддів також враховує, що застереження «якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом» у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України стосується лише процентів річних. Щодо обов`язку боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції закон такого застереження не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 виснувала, що інфляційні втрати «не є штрафними санкціями чи платою боржника», а суд «не може зменшити розмір інфляційних втрат» (пункт 125).

Так, відповідно до частини 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22 (пункт 39), «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань».

Відповідно, вказана вада мотивування рішення суду першої інстанції не призвела до неправильного вирішення спору.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 2 810,95 грн 3% річних та 8 475,52 грн інфляційних втрат, що, в свою чергу, є підставою для відхилення помилкових доводів апеляційної скарги в частині того, що, скріпивши договір підписами, сторони погодилися з умовою про незастосування до замовника індексу інфляції, що відповідає принципу свободи договору, з огляду на те, що свобода договору не дозволяє сторонам звільнити боржника від відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині того, що у низці рішень Господарського суду Дніпропетровської області, залишених без змін постановами Центрального апеляційного господарського суду, вимоги про стягнення 3% річних визнано необґрунтованими у зв`язку зі встановленням договором розміру річних 0%, оскільки апелянт не навів реквізитів таких судових рішень.

При цьому колегія суддів відхиляє помилкові доводи апеляційної скарги в частині того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у справі № 904/4303/25 ухвалене місцевим господарським судом без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, оскільки у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 276 цього Кодексу суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У цій справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням викладеного, колегія суддів виснує, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2025 у справі № 904/4303/25 підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2025 у справі № 904/4303/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2025 у справі № 904/4303/25 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн. покласти на Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 22.10.2026

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус