Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №917/1731/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Харків Справа №917/1731/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Стойка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у місті Харкові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ЧБГ" (вх. №1954 П/3)

на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.09.2026 у справі №917/1731/26

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ЧБГ"

до Фермерського господарства "Еко-Край"

про забезпечення позову до подання позовної заяви

ВСТАНОВИВ:

1. Стисле викладення історії справи

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ЧБГ" (далі – ТОВ Агрофірма "ЧБГ", заявник, апелянт) 31.08.2026 звернулося до Господарського суду Полтавської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви до Фермерського господарства "Еко-Край" (далі – ФГ "Еко-Край", майбутній відповідач) на підставі пункту 1 частини першої статті 138 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України). Предметом майбутнього позову заявник визначив стягнення з ФГ "Еко-Край" 16 887 712,69 грн основного боргу за правовідносинами, що виникли у зв`язку з договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги (позики) №4/01/22 ЕК від 04.01.2022 (далі – Договір позики).

1.2. Заявник просив накласти арешт у межах ціни майбутнього позову – 16 887 712,69 грн – на все нерухоме та рухоме майно, що належить ФГ "Еко-Край", у тому числі на належні йому грошові кошти у національній та іноземній валюті, що перебувають на рахунках у будь-яких банках, інших фінансових установах та небанківських надавачах платіжних послуг (зокрема на рахунках, які будуть виявлені під час виконання ухвали або відкриті після її постановлення), у межах єдиного сукупного ліміту 16 887 712,69 грн, крім майна та коштів, арешт яких або звернення стягнення на які заборонено законом.

1.3. Обґрунтовуючи заяву, заявник послався на те, що: у період з 17.01.2022 по 11.08.2023 він перерахував ФГ "Еко-Край" 23 776 966,29 грн, а відповідач повернув 6 889 253,60 грн, тож непогашений залишок становить 16 887 712,69 грн; заявник не визнає зміни строку повернення позики додатковими угодами №1 від 20.12.2022 та №2 від 16.05.2023; у справі №917/1614/24 Східний апеляційний господарський суд постановою від 03.06.2026 скасував рішення Господарського суду Полтавської області від 03.02.2026 і відмовив у позові з підстав його передчасності, виходячи з продовження строку повернення позики до 31.12.2025; цей строк сплив, а залишок боргу не повернуто.

1.4. ФГ "Еко-Край" заперечило проти заяви, посилаючись на те, що: у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду перебуває справа №917/1614/24 між тими самими сторонами щодо того самого боргу (розгляд призначено на 16.09.2026); 14.04.2026 від заявника надійшло повідомлення №25 про зміну кредитора за зобов`язанням на суму 16 887 712,69 грн, новим кредитором у якому зазначено ТОВ "АГРО ПЕРЕМОГА", отже, заявник звернувся із заявою щодо предмета, який сам відчужив.

1.5. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.09.2026 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив з недоведеності підстав, передбачених статтями 136, 137 ГПК України для застосування заходів забезпечення позову до подання позовної заяви. Посилання заявника на тривалість неповернення коштів, настання строку виконання, відсутність погашення після його настання та об`єктивну можливість власника розпоряджатися коштами, на думку місцевого господарського суду, не є достатньою підставою для забезпечення позову; зі змісту заяви реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення не вбачається, а дій ФГ "Еко-Край", що підтверджують можливе ухилення від виконання зобов`язань, заявником не доведено; питання обґрунтованості майбутніх вимог на цій стадії не досліджується, однак сам факт існування спору не є підставою для забезпечення позову.

2. Узагальнені доводи апеляційної скарги та межі апеляційного перегляду справи

2.1. Не погодившись з ухвалою, апелянт через підсистему "Електронний суд" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить ухвалу місцевого господарського суду від 02.09.2026 скасувати, ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити та накласти арешт на майно і кошти ФГ "Еко-Край" у межах 16 887 712,69 грн у сукупному розмірі, а ухвалу звернути до негайного виконання.

2.2. Доводи апеляційної скарги зводяться до такого:

2.2.1. Висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи: суд відтворив в ухвалі обставини, що свідчать про ризик (тривале неповернення, сплив строку 31.12.2025, відсутність погашення після нього, обізнаність боржника, значний розмір вимоги), проте дійшов протилежного висновку лише через недоведеність конкретних дій боржника з відчуження активів чи ухилення від виконання;

2.2.2. Суд неправильно застосував статтю 136 ГПК України, яка містить прогнозний критерій ("може істотно ускладнити чи унеможливити виконання") і не вимагає доводити, що відповідач уже відчужує майно чи виводить кошти, чим позбавив інститут забезпечення позову превентивної функції;

2.2.3. Суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 (пункт 23), а також у постановах від 09.04.2024 у справі №917/1610/23 та від 19.02.2025 у справі №916/4912/24, про те, що у спорі про стягнення коштів можливість відповідача розпорядитися коштами та майном є об`єктивною, а вимога доводити її свідчить про завищений стандарт доказування; апелянт також посилається на постанову Верховного Суду від 21.08.2025 у справі №904/4325/24 щодо необхідності навести конкретні обставини ризику, які оцінюються у їх сукупності;

2.2.4. Суд неправильно оцінив докази без урахування їх сукупності та взаємного зв`язку, не мотивувавши, чому встановлені факти не формують обґрунтованого ризику;

2.2.5. Заявлений захід має зв`язок із предметом майбутнього позову, є співмірним і не створює подвійного забезпечення, оскільки обмежений єдиним сукупним лімітом 16 887 712,69 грн; апелянт також посилається на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 про допустимість арешту майна відповідача у спорі про стягнення грошових коштів;

2.2.6. Посилання ФГ "Еко-Край" на перебування справи №917/1614/24 у касаційній інстанції не усуває ризику, адже новий позов ґрунтуватиметься на обставині, якої не існувало на момент попереднього звернення, – невиконанні зобов`язання після спливу 31.12.2025. Посилання ФГ "Еко-Край" на повідомлення №25 не є самостійною підставою для відмови у забезпеченні позову, оскільки таке повідомлення не є правочином, який породжує заміну кредитора.

2.3. Відповідно до частини першої статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно з частиною першою статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги (частина четверта статті 269 ГПК України) судом не встановлено.

3. Позиція інших учасників справи

Станом на час розгляду справи відзив ФГ "Еко-Край" на апеляційну скаргу до суду не надійшов. Відповідно до частини третьої статті 263 ГПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Свою позицію щодо заяви про забезпечення позову ФГ "Еко-Край" виклало в запереченнях, поданих до суду першої інстанції (пункти 1.4, 5.4, 5.5 цієї постанови).

4. Рух справи в суді апеляційної інстанції

4.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2026 визначено склад суду: головуючий (суддя-доповідач) Васильєв Є.О., судді Істоміна О.А., Стойка О.В.

4.2. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2026 з Господарського суду Полтавської області витребувано матеріали справи №917/1731/26, вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, відкладено до їх надходження; матеріали надійшли 29.09.2026. Ухвалою від 30.09.2026 апеляційну скаргу залишено без руху через несплату судового збору у встановленому розмірі; апелянту встановлено десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 662,40 грн. На виконання зазначеної ухвали апелянт 08.10.2026 подав докази сплати судового збору у встановленому розмірі; зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України судом перевірено та підтверджено.

4.3. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.10.2026 відкрито апеляційне провадження, призначено справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 20.10.2026 о 12:30, встановлено відповідачу десятиденний строк для подання відзиву та строк до 19.10.2026 для подання заперечень щодо заяв і клопотань процесуального характеру.

4.4. 19.10.2026 ФГ "Еко-Край" подало до суду клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження ФГ "Еко-Край" вручено 11.10.2026, тож строк на подання відзиву спливає 21.10.2026, а також необхідністю укласти договір про надання правової допомоги для забезпечення участі представника ФГ "Еко-Край" у судовому засіданні.

4.5. Колегія суддів відхилила клопотання ФГ "Еко-Край" з огляду на таке.

Відповідно до частини одинадцятої статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. ФГ "Еко-Край" було належним чином повідомлене про дату, час і місце судового засідання, що й саме визнає у клопотанні, тож питання полягає лише в поважності причин неявки.

Про надходження апеляційної скарги ФГ "Еко-Край" було відомо щонайменше з 14.09.2026, коли йому було вручено копію апеляційної скарги засобами системи "Електронний суд" (а.с. 165). Отже, ФГ "Еко-Край" мало більш ніж місяць, щоб ознайомитися з доводами апелянта, визначити свою позицію щодо них, укласти договір про надання правової допомоги та забезпечити участь представника в судовому засіданні. Те, що ФГ "Еко-Край" вчасно не забезпечило представництва своїх інтересів у судовому засіданні, зумовлене суб`єктивними причинами, які залежали від нього самого, а тому не може бути визнане поважною причиною для відкладення розгляду справи. Крім того, ФГ "Еко-Край" як юридична особа не було позбавлене можливості взяти участь у судовому засіданні через свого керівника (самопредставництво юридичної особи, частина третя статті 56 ГПК України).

Посилання ФГ "Еко-Край" на те, що строк на подання відзиву спливає 21.10.2026, з урахуванням наведеного не свідчить про неможливість розгляду справи 20.10.2026: зі змістом апеляційної скарги ФГ "Еко-Край" було обізнане з 14.09.2026 і мало змогу подати відзив до початку судового засідання; свою позицію щодо заяви про забезпечення позову воно виклало в запереченнях, поданих до суду першої інстанції; у клопотанні про відкладення ФГ "Еко-Край" не зазначило, які нові доводи чи докази воно мало намір навести у відзиві.

4.6. У судове засідання 20.10.2026 учасники справи не з`явилися, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося (частина третя статті 222 ГПК України).

4.7. Оскільки учасників справи належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання (а.с. 197), а підстав для відкладення розгляду справи не встановлено, колегія суддів розглянула апеляційну скаргу за їх відсутності відповідно до частини дванадцятої статті 270 ГПК України.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

5.1. Заява про забезпечення майбутнього позову ТОВ Агрофірма "ЧБГ" ґрунтується на твердженні останнього про укладення 04.01.2022 між ним як позикодавцем та ФГ "Еко-Край" як позичальником Договору позики (а.с. 16). За пунктом 1.1 цього договору позикодавець зобов`язався надати позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу у вигляді позики в розмірі 12 000 000,00 грн, а позичальник – повернути отримані кошти у визначений договором строк. Згідно з пунктом 1.2 Договору позики строк повернення позики позичальником – до 01.02.2023. Пунктом 4.1 Договору позики на позикодавця покладено обов`язок надати позичальнику позику шляхом перерахування її суми на поточний рахунок позичальника або іншим не забороненим законом способом.

5.2. За твердженням заявника, у період з 17.01.2022 по 11.08.2023 він перерахував ФГ "Еко-Край" 23 776 966,29 грн як поворотну фінансову допомогу з посиланням на Договір позики, а ФГ "Еко-Край" повернуло 6 889 253,60 грн; останні платежі повернення датовані 11.08.2023. Заявник стверджує, що непогашений залишок за його розрахунками становить 16 887 712,69 грн.

5.3. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 03.02.2026 у справі №917/1614/24 позов ТОВ Агрофірма "ЧБГ" до ФГ "Еко-Край" задоволено частково (а.с. 65-70). Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 це рішення скасовано та ухвалено нове – про відмову в позові (а.с. 51-64). Постанову мотивовано передчасністю вимог позивача: апеляційний суд виходив з того, що сторони продовжили строк повернення позики до 31.12.2025, а позов подано 26.09.2024. Водночас, за твердженням заявника, після 31.12.2025 непогашений залишок заборгованості ФГ "Еко-Край" не повернуто, а останнє часткове повернення відбулося 11.08.2023.

5.4. ФГ "Еко-Край" у запереченнях від 01.09.2026 проти заяви про забезпечення позову, поданих до суду першої інстанції, зазначило, що справа №917/1614/24 перебуває на розгляді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Також за твердженням ФГ "Еко-Край", 14.04.2026 від заявника надійшло повідомлення №25 про зміну кредитора за зобов`язанням на суму 16 887 712,69 грн (а.с. 56-57), новим кредитором на підставі договору №04022026/1 про відступлення права вимоги від 04.02.2026 зазначено ТОВ "АГРО ПЕРЕМОГА". Факт направлення цього повідомлення апелянт не заперечує; у скарзі він лише зазначає, що повідомлення не є правочином, який породжує заміну кредитора.

5.5. Доказів щодо майнового стану ФГ "Еко-Край", зменшення його активів, відчуження майна чи інших дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань, заявник до заяви про забезпечення позову не додав. Сам заявник у заяві зазначив, що не стверджує про неплатоспроможність ФГ "Еко-Край" і не ґрунтує заяву на припущенні про намір боржника вивести активи. Ризик утруднення виконання майбутнього рішення заявник пов`язав із сукупністю таких обставин: тривале неповернення коштів; сплив строку виконання 31.12.2025; відсутність будь-якого погашення після цього строку (останнє часткове повернення – 11.08.2023); обізнаність ФГ "Еко-Край" про вимогу та строк унаслідок участі у справі №917/1614/24; значний розмір вимоги; майновий характер позову та об`єктивна можливість боржника розпоряджатися активами.

6. Позиція суду апеляційної інстанції

6.1. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (частина друга статті 136 ГПК України). Пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до частини четвертої цієї статті заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

6.2. Верховний Суд послідовно вказує (зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24), що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу; тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору, і дати змогу суду розглянути позов за звичайною процедурою (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кюблер проти Німеччини"). За правовою природою забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів у майбутньому, а його метою є можливість реального виконання рішення суду та уникнення труднощів під час виконання в разі задоволення позову (постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №910/8682/18, від 20.02.2019 у справі №923/558/18, від 22.07.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), від 07.04.2023 у справі №910/15043/21, від 08.09.2025 у справі №902/515/25).

6.3. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що їх незастосування призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18). Особа, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення і довести обставини, з якими пов`язане вирішення цього питання (постанови Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23, від 08.07.2024 у справі №916/143/24, від 04.10.2024 у справі №913/289/24).

За вимогами майнового характеру достатньо обґрунтованим є припущення, що майно (у тому числі грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення (постанова Верховного Суду від 28.08.2019 у справі №910/4491/19). Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

6.4. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу (постанови Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №925/1459/23, від 06.06.2024 у справі №910/17599/23, від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті їх невжиття, а адекватність заходу визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається, з урахуванням співвідношення порушеного права (інтересу) з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту. Обрання належного відповідно до предмета спору заходу забезпечує дотримання принципу співвіднесення його виду із заявленими вимогами, чим досягаються збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав чи інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав і охоронюваних інтересів інших осіб (постанови Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19). Такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, чи застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

6.5. У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав; 3) співмірності обраного виду забезпечення з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. У постанові від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен враховувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову, а їх невжиття – навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

6.6. Суд апеляційної інстанції враховує, що Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 за позовом про стягнення грошових коштів визнала належним видом забезпечення арешт майна та коштів відповідача в межах ціни позову, наголосила на недопустимості подвійного забезпечення однієї вимоги та зазначила, що можливість відповідача розпорядитися коштами й майном у такому спорі є об`єктивною. Проте з цієї правової позиції не випливає, що заява про арешт у грошовому спорі підлягає задоволенню в кожному випадку без оцінки конкретних обставин.

У постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 Верховний Суд зауважив, що підхід Об`єднаної палати передбачає необхідність доведення обґрунтованої необхідності застосування заходів забезпечення позову шляхом подання доказів щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу, та обґрунтування позивачем відомих йому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову; у постанові Об`єднаної палати, за висновком Верховного Суду, відсутні правові висновки про те, що при накладенні арешту на майно та (або) грошові кошти, що перебувають на рахунках відповідача, заявник звільняється від такого доказування. Тому оцінка конкретних обставин залишається обов`язком суду, а заявник має навести відомі йому фактичні обставини, які в сукупності свідчать про ризик утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього рішення. На цьому наголошує й сам апелянт, який посилається на постанову Верховного Суду від 21.08.2025 у справі №904/4325/24 про необхідність оцінювати конкретні факти у їх сукупності. У цій постанові Верховний Суд також наголосив, що не існує абсолютного алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) перебуває у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

6.7. Щодо доводів про невідповідність висновків суду встановленим обставинам та неправильне застосування статті 136 ГПК України (підпункти 2.2.1, 2.2.2 цієї постанови). Суд апеляційної інстанції не погоджується з твердженням апелянта про те, що суд першої інстанції поставив забезпечення позову в залежність від доказів уже вчиненого відчуження активів. З ухвали вбачається, що вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання (реалізація майна, витрачання коштів, укладення договорів застави тощо), згадано як приклад обставин, що можуть свідчити про ризик; водночас суд вказав, що без обґрунтування посилання на потенційну можливість ухилення є недостатніми, та оцінив наведені заявником обставини.

Відтворення в ухвалі доводів заявника не замінює встановлення фактичних обставин справи: переказуючи доводи сторони, суд першої інстанції не визнає їх автоматично достатніми для висновку про існування загрози невиконанню рішення. Критерій статті 136 ГПК України справді є прогнозним, проте прогноз має спиратися на конкретні фактичні дані, підтверджені доказами, а не на загальні припущення щодо гіпотетичних ризиків, притаманних будь-якому боржнику. Принципове значення має розмежування двох питань: об`єктивна можливість відповідача розпорядитися коштами й майном у грошовому спорі не потребує доведення, однак сама по собі вона ще не доводить ризику утруднення чи унеможливлення виконання рішення, який заявник має обґрунтувати.

6.8. Щодо оцінки обставин, на які послався заявник (підпункти 2.2.1, 2.2.4 цієї постанови). Суд апеляційної інстанції оцінив наведені заявником обставини (пункти 1.3, 5.5 цієї постанови) в їх сукупності, як того вимагає апелянт, і дійшов таких висновків:

– тривале неповернення коштів, сплив строку 31.12.2025 та відсутність погашення після нього є обставинами, які становлять підставу самої майбутньої позовної вимоги про стягнення боргу; вони свідчать про наявність спору, а не про ризик утруднення виконання рішення;

– участь ФГ "Еко-Край" у справі №917/1614/24 та обізнаність про вимогу заявника є реалізацією відповідачем права на судовий захист і не свідчать про недобросовісну поведінку чи намір ухилитися від виконання; доводи про "процесуальну поведінку боржника після 31.12.2025" не конкретизовано, а посилання на справу №917/1614/25 в заяві є очевидною опискою;

– значний абсолютний розмір вимоги (16 887 712,69 грн) сам по собі не підтверджує ризик, оскільки заявник не надав відомостей про майновий стан, обсяги активів чи господарську діяльність ФГ "Еко-Край", про вчинення дій з відчуження майна, зменшення активів, наявність інших кредиторів, виконавчих проваджень або ознак фінансових труднощів. Заявник прямо відмовився від тверджень про неплатоспроможність відповідача й намір вивести активи;

– майновий характер позову та можливість власника розпоряджатися майном є загальними обставинами, які, відповідно до практики Верховного Суду, не потребують окремого доведення, але самі по собі, без конкретних обставин ризику, не дають підстав для висновку про необхідність арешту всього майна відповідача.

Отже, наведена заявником сукупність обставин не містить жодної конкретної обставини, яка підтверджувала б, що невжиття заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення. При цьому самі лише твердження апелянта про потенційну можливість ухилення ФГ "Еко-Край" від виконання судового рішення у разі задоволення позову без надання відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення майбутнього позову.

6.9. В контексті посилань апелянта на судову практику Верховного Суду (підпункт 2.2.3 цієї постанови) суд апеляційної інстанції відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України враховує висновки Верховного Суду у справах №905/448/22, №917/1610/23, №916/4912/24. Ці висновки стосуються, зокрема, адекватності й співмірності арешту коштів та майна в межах ціни грошового позову та недопустимості вимоги доказувати очевидну можливість розпорядження активами; вони не звільняють заявника від обов`язку обґрунтувати заяву конкретними обставинами, а суд – від їх оцінки.

У цій справі суд першої інстанції не вимагав доказів самої можливості відповідача розпорядитися коштами, а виснував, що заявник не навів обставин, які свідчать про реальну загрозу невиконанню рішення.

Обставини зазначених апелянтом справ відрізняються від обставин цієї справи. У справі №917/1610/23 після виникнення заборгованості за договором, що був предметом спору в тій справі, відповідач ТОВ "Лубенський молочний завод" вчиняв дії з відчуження свого майна, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язань за цим договором; таких обставин у цій справі не встановлено. У справі №916/4912/24 суд дійшов висновку про наявність у відповідача ознак недобросовісної та суперечливої поведінки, що не відповідає обставинам справи №917/1731/26. У справі №905/448/22 судами було враховано наявність форс-мажорних обставин та активних бойових дій за місцезнаходженням відповідача (територія Донецької області), унаслідок яких його господарська діяльність могла бути зупинена або припинена, що могло спричинити суттєве погіршення його фінансового стану; натомість у цій справі заявник під час звернення до суду таких обставин не навів.

Постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2022 у справі №908/2382/21, на яку посилається апелянт (підпункт 2.2.5 цієї постанови), за його доводами, стосується допустимості арешту майна відповідача як виду заходу забезпечення у спорі про стягнення грошових коштів; суд першої інстанції цього не заперечував, а відмовив у задоволенні заяви через відсутність обґрунтування ризику, тож ця постанова не спростовує його висновків. Отже, зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що вона не суперечить актуальним правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається апелянт.

6.10. Щодо доводів про превентивну функцію забезпечення позову (підпункт 2.2.2 цієї постанови). Суд апеляційної інстанції погоджується, що заявник не зобов`язаний чекати відчуження майна відповідачем. Проте вимога обґрунтувати заяву наведенням конкретних фактичних обставин, які свідчать про ризик (зокрема, про погіршення майнового стану боржника, його поведінку щодо активів, наявність інших зобов`язань чи ознаки наміру ухилитися від виконання), не означає вимоги довести вже вчинене відчуження майна. У цій справі такі обставини не наведено і не підтверджено доказами, а тому стверджувати, що відмова позбавляє забезпечення позову превентивної функції, підстав немає.

6.11. Щодо співмірності заходу (підпункт 2.2.5 цієї постанови). Суд апеляційної інстанції зазначає, що заявлений захід – арешт усього рухомого та нерухомого майна й коштів на всіх рахунках, у тому числі тих, які будуть відкриті в майбутньому, – є широким за обсягом, а відсутність обґрунтування реальної загрози виконанню рішення не дає змоги визнати його адекватним і таким, що забезпечує баланс інтересів сторін (стаття 137 ГПК України). Обмеження єдиним сукупним лімітом ціни позову відповідає вимогам щодо недопущення подвійного забезпечення, проте само по собі не усуває необхідності обґрунтувати потребу в застосуванні заходу. Крім того, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.

Також суд враховує, що заява ТОВ Агрофірма "ЧБГ" про забезпечення позову подана до пред`явлення позову, що ускладнює оцінку співмірності заявлених товариством заходів забезпечення майбутнім позовним вимогам і вимагає від заявника належного обґрунтування необхідності та невідкладності заходів забезпечення позову.

6.12. Щодо справи №917/1614/24 та повідомлення №25 (підпункт 2.2.6 цієї постанови). Суд апеляційної інстанції не вирішує питання обґрунтованості майбутніх вимог, їх тотожності вимогам, заявленим у справі №917/1614/24, чи правонаступництва за зобов`язанням, оскільки це належить до розгляду спору по суті. Суд першої інстанції не обґрунтовував відмову ні тотожністю спору, ні повідомленням №25, тому доводи апеляційної скарги в цій частині не впливають на правильність висновку суду. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, наявність спору між сторонами є одним з елементів оцінки, проте за відсутності обґрунтованого ризику незабезпечення ефективного захисту прав (другий елемент) вирішення питань про тотожність вимог, правонаступництво за зобов`язанням та дійсну мету звернення із заявою не змінило б результату її розгляду, тому суд апеляційної інстанції висновків щодо цих питань не робить.

6.13. Суд апеляційної інстанції також не погоджується з доводом апелянта про порушення судом першої інстанції норм статті 86 ГПК України (підпункт 2.2.4 цієї постанови), оскільки місцевий господарський суд дослідив обставини та докази, подані заявником, вказав на їх недостатність для підтвердження реальної загрози невиконання майбутнього рішення і виклав мотиви відмови. Те, що суд не погодився з оцінкою заявника, не свідчить про порушення правил оцінки доказів. Мотиви ухвали достатні для розуміння причин відмови, а суд апеляційної інстанції, оцінивши ті самі обставини, дійшов такого самого висновку.

6.14. Відмова у забезпеченні позову не перешкоджає заявнику у разі виникнення нових обставин, які свідчать про загрозу невиконання рішення (зокрема, у разі пред`явлення позову та появи відомостей про дії відповідача щодо активів), звернутися із заявою про забезпечення позову в порядку статей 136-140 ГПК України.

7. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

7.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення (ухвалу) без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для скасування або зміни судового рішення визначені статтею 277 ГПК України.

7.2. Доводи апеляційної скарги не підтверджують ані невідповідності висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи, ані порушення чи неправильного застосування норм процесуального або матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення питання. Заявник не навів і не підтвердив доказами конкретних обставин, що свідчать про ризик утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього рішення, а тому відмова у забезпеченні позову є обґрунтованою. Ухвала Господарського суду Полтавської області від 02.09.2026 у справі №917/1731/26 постановлена з додержанням норм права; підстав для її скасування немає.

8. Щодо судових витрат

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу про відмову у забезпеченні позову до подання позову розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки розгляд справи по суті (майбутнього позову) не завершено.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ЧБГ" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.09.2026 у справі №917/1731/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягає касаційному оскарженню.

Повну постанову складено 20.10.2026.

Головуючий суддя Є.О. Васильєв

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.В. Стойка