Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №911/621/24 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Справа№ 911/621/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Мальченко А.О.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно з протоколом судового засідання від 29.09.2026,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм»

на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2024 (повний текст складено 05.08.2024)

у справі №911/621/24 (суддя Т.П. Карпечкін)

за позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Яготинської міської ради

до 1) Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1

про витребування земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі, прокурор) в інтересах держави в особі Яготинської міської ради (далі, позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (далі, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» (далі, відповідач-2) про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на користь держави в особі Яготинської міської ради Бориспільського району Київської області земельної ділянки площею 1,9255 га кадастровий номер 3225583600:03:009:0037, що розташована на території Яготинської міської ради Бориспільського району Київської області (раніше - Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області) в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 №10-4793/15-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.04.2024 залучено до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (далі, третя особа).

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 №10-4793/15-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» ОСОБА_1 є незаконним, винесеним з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки на час отримання спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:009:0037 третя особа вже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання. Таким чином, усупереч вимог статей 116, 118, 121 Земельного кодексу України, ОСОБА_1 при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Київській області надав недостовірну інформацію про те, що раніше не використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

У подальшому, 04.07.2018 відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав (відповідно до реєстраційного запису про речове право №26894595), земельна ділянка з кадастровим номером 3225583600:03:009:0037 була відчужена ОСОБА_1 на користь ТОВ «Нива Фарм» на підставі договору купівлі-продажу від 04.07.2018, зареєстрованого в реєстрі за №798.

Таким чином, як стверджує прокурор, земельна ділянка площею 1,92 га (кадастровий номер 3225583600:03:009:0037), що знаходиться на території Яготинського району Київської області, вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок.

Ураховуючи зазначене, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача-2 на користь позивача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 у справі №911/621/24 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на користь держави в особі Яготинської міської ради Бориспільського району Київської області земельну ділянку площею 1,9255 га кадастровий номер 3225583600:03:009:0037, що розташована на території Яготинської міської ради Бориспільського району Київської області (раніше - Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області) в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 №10-4793/15-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» ОСОБА_1 .

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону 5 140,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Приймаючи вказане рішення, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, адже ОСОБА_1 станом на дату прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 №10-4793/15-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання. Повторне надання земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі не передбачено нормами чинного законодавства і така передача відбулась у зв`язку з наданням громадянином недостовірних відомостей, що призвело до безпідставного та незаконного набуття ним у власність земельної ділянки, відповідно і протиправного вибуття такої земельної ділянки з власності держави всупереч приписам частини 4 статті 116 Земельного кодексу України та принципам земельного законодавства, зокрема рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Видача відповідачем-1 спірного наказу, водночас, не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі цієї землі у власність.

Враховуючи встановлений судом факт вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза її волею в незаконний спосіб, така земельна ділянка може бути витребувана у добросовісного набувача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, і для цього не вимагається наявності порушень у діях набувача (ТОВ «Нива Фарм»).

За висновками суду, враховуючи характер спірних правовідносин і встановлені обставини та правові норми, що підлягають застосуванню, втручання держави в право ТОВ «Нива Фарм» на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, закладеним у статті 1 Першого протоколу. Крім того, відповідач-2 в силу укладеного з третьою особою договору у разі вилучення за рішенням суду земельної ділянки на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу, має право вимагати від продавця відшкодування завданих йому збитків, якщо він не знав або не міг знати про наявність таких підстав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 02.09.2024 через підсистему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2024 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до такого:

- висновки суду першої інстанції суперечать практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, щодо дотримання принципу належного урядування при наданні оцінки виправданості втручання держави у право на мирне володіння особою майном, яка також була застосовна Великою Палатою Верховного Суду у постановах, зокрема, №925/1351/19 від 02.11.2021, №461/12525/15-ц від 14.12.2022, №907/50/16 від 20.11.2018, №521/8368/15-ц від 20.03.2019, №202/8669/19 від 23.02.2023;

- ТОВ «Нива Фарм» є добросовісним набувачем майна за відплатним договором, оскільки при укладанні договору купівлі-продажу земельної ділянки покладалося на дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне. Тож, добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Отже, підприємство не знало про неправомірність набуття прав на землю первісним володільцем (продавцем) у зв`язку з тим, що при приватизації ним земельної ділянки держава не забезпечила належної правової процедури (принцип належного урядування) та якості законодавства, яке б дозволило ГУ Держгеокадастру в Київський області та іншим здійснювати перевірку набувача на предмет використання чи не використання ним свого права на приватизацію землі та захистити інших учасників правовідносин від негативних юридичних наслідків. Відсутність такого механізму та якості закону позбавляє ТОВ «Нива Фарм» правомірних очікувань від придбання такого майна та впевненості в юридичних наслідках;

- звернення прокурора з даним позовом є способом втручання держави в мирне володіння майном ТОВ «Нива Фарм» із метою виправлення власної помилки при передачі земельної ділянки первісному володільцю під час її приватизації та не відповідає принципу легітимної мети згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ;

- діючи в інтересах держави, прокурор даним позовом просить суд за рахунок покладення на ТОВ «Нива Фарм» надмірного і несправедливого тягаря, виправити допущену державою помилку, що суперечить принципу справедливого балансу між суспільними інтересами та інтересами заявника;

- прокурором у своєму позові не вказано, яким чином спірна земельна ділянка відноситься до накопичення та зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву, а тому не підтверджено компетенцію прокурора на підписання даної позовної заяви.

Також відповідачем-2 заявлено в апеляційній скарзі клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

18.11.2024 від прокуратури через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача-2, в якій прокурор просить суд залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

У відзиві прокурор наголошує на тому, що суд першої інстанції ретельно дослідив доводи прокуратури у позовній заяві та дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту (шляхом витребування з незаконного володіння відповідача-2 спірної земельної ділянки) є ефективним з огляду на вимоги статті 388 Цивільного кодексу України та Конвенції з прав людини та основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу до згаданої Конвенції.

Стосовно доводів скаржника про втручання в мирне володіння майном добросовісним набувачем, то прокурор зауважує, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави та поза волею власника - українського народу, тоді як видача Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві та Київській області наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі цієї землі у власність.

Прокурор звернув увагу на постанову Верховного Суду від 22.10.2024 у справі №911/1683/23, ухвалену в подібних правовідносинах, де позов прокурора було задоволено.

Також прокурор зазначив, що ним було дотримано процедуру, передбачену статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», щодо з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору.

Представники позивача, відповідача-1 та третьої особи письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

06.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від Першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону до Північного апеляційного господарського суду надійшли пояснення у справі, у яких останній просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2024 у справі №911/621/24. Прокурор наголосив на тому, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 3225583600:03:009:0037 у справі №911/621/24 як на час розгляду справи у суді першої інстанції, так і на даний час продовжує існувати як об`єкт цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України, а тому, з урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/906/23, витребування земельної ділянки кадастровий номер 3225583600:03:009:0037 у справі №911/621/24 є правомірним способом захисту порушеного права позивача та приводить до ефективного вирішення спору.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2024 у справі №911/621/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., ОСОБА_2

02.09.2024 (про що свідчить штрих-код Укрпошти на конверті) засобами поштового зв`язку Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з аналогічною за змістом і формою апеляційною скаргою.

Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/621/24; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

30.10.2024 матеріали справи №911/621/24 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 19.09.2024 суддю Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_2 звільнено у відставку, у зв`язку з чим розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/4139/24 від 04.11.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2024 справу №911/621/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., ОСОБА_3

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2024 у справі №911/621/24, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2024 у справі №911/621/24, зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2024 у справі №911/621/24 на час апеляційного оскарження, призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2024 у справі №911/621/24 на 10.12.2024.

05.12.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №911/906/23.

У судове засідання, призначене на 10.12.2024, з`явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» та прокурор.

Представники Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 розгляд справи відкладено на 21.01.2025.

20.01.2025 від відповідача-2 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» надійшло аналогічне поданому 05.12.2024 клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №911/906/23. До клопотання долучено роздруківку ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 про прийняття до розгляду справи №911/906/23 та призначення її до розгляду на 15.01.2025.

У судове засідання, призначене на 21.01.2025, з`явились прокурор та представники відповідача-2.

Представники позивача, відповідача-1 та третьої особи у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

У судовому засіданні 21.01.2025 судом досліджувалось питання щодо наявності підстав для задоволення клопотання відповідача-2 та зупинення провадження в даній справі з огляду на те, що наразі на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа №911/906/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 (головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., ОСОБА_3) клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» про зупинення провадження у справі задоволено, зупинено провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2024 у справі №911/621/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №911/906/23, зобов`язано сторони повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №911/906/23, надати відповідні процесуальні документи.

Із відомостей, наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень, судом встановлено, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі №911/906/23 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 18.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 03.09.2025 у справі №911/906/23 дійшла, зокрема, таких висновків щодо застосування норм права:

« 283. Земельна ділянка, яка була об`єднана з іншою ділянкою, проте межі, координати та конфігурація якої відомі, може бути витребувана в порядку статей 387, 388 ЦК України. Проте саме лише судове рішення про витребування такої земельної ділянки, яка до об`єднання існувала не лише як частина земної поверхні, а й як об`єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, не може бути підставою для проведення державної реєстрації права власності позивача на цю ділянку, адже її кадастровий номер скасований, а відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - закритий.

284. З огляду на подвійний правовий режим земельної ділянки, реалізація основної позовної вимоги про витребування земельної ділянки є можливою винятково за умови одночасного припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації. Тож правомірними та ефективними способами захисту порушених прав законного власника земельної ділянки, що перебуває в чужому незаконному володінні іншої особи, за заявою якої проведено державну реєстрацію нової земельної ділянки, що включає в себе спірну земельну ділянку, є припинення речових прав на новоутворену (об`єднану) земельну ділянку, скасування державної реєстрації цієї ділянки та витребування спірної земельної ділянки в координатах, межах та конфігурації, що була передана попередньому власнику.

285. Права позивача на витребувані земельні ділянки мають бути відновлені відповідно до ознак, конфігурації та розташування тих земельних ділянок, які були протиправно об`єднані відповідачем з іншими належними йому ділянками, та які як окремі об`єкти цивільних прав припинили своє існування.

286. Витребування спірних ділянок та їх виключення зі складу новоутвореної земельної ділянки не має впливати на права відповідача на ті ділянки, які правомірно належали відповідачу до такого об`єднання. З огляду на баланс інтересів учасників спору саме на відповідача мають бути покладені усі додаткові витрати, пов`язані з поновленням його речового права на інші належні йому земельні ділянки, що підлягатиме новій реєстрації у Державному земельному кадастрі у зв`язку з припиненням його права на новостворену (об`єднану) ділянку.».

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 , яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відставку, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/1892/26 від 15.07.2026 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2024 у справі №911/621/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2024 у справі №911/621/24 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О., поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2024 у справі №911/621/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 08.09.2026 о 14 год. 20 хв., запропоновано учасникам справи надати суду письмові пояснення з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі №911/906/23.

У судове засідання, призначене на 08.09.2026, з`явилися представники прокуратури та відповідача-2.

Представники позивача та відповідача-1 у судове засідання, призначене на 08.09.2026, не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Третя особа у судове засідання 08.09.2026 також не з`явилася та від неї відсутнє повідомлення про вручення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 у справі №911/621/24 про поновлення провадження у справі. Крім того, у матеріалах справи містяться інші конверти, які направлялися на адресу третьої особи, яка зазначена у матеріалах справи та які було повернуто на адресу суду з відміткою: адресат відсутній за вказаною адресою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2024 у справі №911/621/24 відкладено на 29.09.2026 о 16 год. 00 хв., постановлено додатково повідомити ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засідання на сайті Судової влади України.

За результатами проведеного у справі 29.09.2026 судового засідання суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 29.09.2026 з`явився представник прокуратури.

Представники позивача, відповідачів та третьої особи у судове засідання 29.09.2026 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з частинами 3, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За змістом пунктів 2-4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Ураховуючи зміст наведених правових норм, колегія суддів зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, не вручення під час доставки, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

У матеріалах справи містяться докази належного повідомлення учасників справи про її розгляд, а саме довідки про доставку ухвали суду від 08.09.2026 в даній справі до електронних кабінетів позивача, відповідача-1, поштове повернення з відміткою «адресат відсутній» з адреси третьої особи, публікація на сайті «Судова влада» про розгляд даної справи.

Представник відповідача-2 про проведення судового засідання 29.09.2026 був повідомлений під розписку у судовому засіданні 08.09.2026.

Таким чином, судом апеляційної інстанції вживались усі дії задля належного повідомлення учасників про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги на рішення суду в даній справі. При цьому, явка представників учасників судового процесу в судове засідання обов`язковою не визнавалась.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представників позивача, відповідачів та третьої особи, які про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялись судом належним чином та неявка яких не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Прокурор у судовому засіданні 29.09.2026 заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача-2, просив оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-4793/15-18-сг від 29.05.2018 надано громадянину ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,9255 га (кадастровий номер 3225583600:03:009:00037) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.

На підставі вказаного наказу ОСОБА_1 01.06.2018 за реєстраційним номером відомостей про речове право №26456428 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3225583600:03:009:0037 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.

Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону в порядку здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінального провадження, відомості про яке внесено 17.09.2020 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62020100000001860 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 190, частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України, виявлено порушення вимог земельного законодавства під час передачі земельної ділянки у приватну власність (у період часу з 2017 року по 12.03.2020 року група невстановлених осіб за попередньою змовою з військовослужбовцями та деякими працівниками Національної поліції України, налагодили злочинний механізм, спрямований на шахрайське заволодіння земельними ділянками на території Чернігівської області, на безоплатній основі за використання спеціального статусу учасника бойових дій, з метою особистого збагачення).

08.05.2023 процесуальним керівником у кримінальному провадженні надано дозвіл прокурорським працівникам спеціалізованих прокуратур (на правах окружних) Центрального регіону на розголошення матеріалів досудового розслідування №62020100000001860 від 17.09.2020.

З метою захисту інтересів держави поза межами кримінального провадження, передано до відділу представництва інтересів держави в суді Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону копії матеріалів кримінального провадження №62020100000001860 від 17.09.2020 для підготовки позовних заяв щодо захисту інтересів держави шляхом визнання незаконним, скасування наказів Держгеокадастру, рішень державних реєстраторів тощо.

Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону у позові зазначає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 №10-4793/15-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» є незаконним, винесеним з порушенням вимог земельного законодавства, у зв`язку з чим просить у позові витребувати спірну земельну ділянку на користь держави.

Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 04.09.2017 №25-13345/14-17-сг отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 7423081000:04:000:0269) для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Блистівської сільскої ради Менського району Чернігівської області. Право за вказаною ділянкою зареєстровано 20.09.2017 відповідно до номеру запису про право власності/довірчої власності №22499642.

Зазначене, як стверджує прокурор, підтверджує, що ОСОБА_1 на час отримання спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:009:0037 (наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 №10-4793/15-18-сг) вже використав надане йому законом право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.

Таким чином, за доводами прокурора, усупереч вимог статей 116, 118, 121 Земельного кодексу України, ОСОБА_1 при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Київській області надав недостовірну інформацію про те, що раніше не використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

У подальшому, між ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ «Нива Фарм» (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу від 04.07.2018, зареєстрований в реєстрі за №798, відповідно до умов якого продавець продав ТОВ «Нива Фарм» земельну ділянку площею 1,9255 га з кадастровим номером 3225583600:03:009:0037.

04.07.2018 проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Нива Фарм» на спірну земельну ділянку (реєстраційний запис про речове право №26894595). Підстава державної реєстрації: Договір купівлі-продажу від 04.07.2018 №798.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор стверджував, що земельна ділянка площею 1,92 га (кадастровий номер 3225583600:03:009:0037), що знаходиться на території Яготинського району Київської області, вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок, а тому має бути витребувана у відповідача-2 на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Відповідач-2, заперечуючи проти позову, стверджував, що він є добросовісним набувачем і не має відношення до незаконного вибуття земельної ділянки з власності держави. Тому, за відсутності в діях відповідача-2 ознак неправомірності, позбавлення його права власності на набуту у встановленому порядку земельну ділянку свідчить про непропорційне втручання держави у мирне володіння майном.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача-2 не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із таких підстав.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Яготинської міської ради.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже прокурор може представляти інтереси держави в суді в виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

За частинами 4 та 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи така відповідь взагалі не отримана, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

У даній справі прокурор у позовній заяві зазначив, що захисту потребують майнові права Яготинської міської територіальної громади, як власника земельної ділянки.

Листами №15-73вих-23 та №15-74вих-23 від 10.05.2023 спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону звернулась до Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру і Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області про вжиття заходів на усунення виявлених в ході розслідування у вказаному кримінальному провадженні порушень земельного законодавства, на що органи Держгеокадастру повідомили, що Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві та Київській області розпорядження земельними ділянками у 2018-2019 роках відбувалось на підставі визначених Земельним кодексом України та Законом України «Про державний земельний кадастр» повноважень, що на момент передачі вказаних у зверненні земельних ділянок не володіло інформацією про вже використане громадянами право на території іншої області, з позовами до суду про усунення виявлених прокуратурою порушень Головне управління не зверталось.

Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Згідно з частиною 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частиною 1 статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: a) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, на даний час Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області втратило право розпорядження земельними ділянками за межами населених пунктів у межах територіальних громад.

Згідно зі статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

У частині 1 статті 12 Земельного кодексу України зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель відповідно до цього кодексу, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель комунальної власності у межах та порядку, встановлених законом.

Враховуючи викладене, орган місцевого самоврядування може виконувати як функцію розпорядника земельних ділянок комунальної власності, з усіма повноваженнями власника на захист прав власності, так і функцію контролю за дотриманням земельного законодавства при використанні земельних ділянок комунальної власності.

Із наведених норм права вбачається, що Яготинська міська рада є розпорядником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:009:0037 та наділена повноваженнями звертатись до суду, якщо це необхідно для захисту прав комунальної власності на землю або здійснення повноважень з контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель комунальної власності.

Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону звернулась до Яготинської міської ради з листом від 12.05.2023 вих.№15-79вих-23, де повідомила про виявлені нею факти набуття громадянами всупереч частини 4 статті 116 Земельного кодексу України земельних ділянок на території Яготинського району Київської області, із проханням до Ради повідомити прокуратуру до 22.05.2023 про те, чи вживалися нею заходи реагування до усунення порушень законодавства шляхом звернення до суду з позовами.

У відповідь Яготинська міська рада повідомила прокуратуру листом від 18.05.2023 №08-28/2190 про те, що інформація про використання переліченими громадянами свого права на безоплатне отримання у владність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства стала відома Раді з листа прокуратури від 12.05.2023 вих.№15-79вих-23. Заходи претензійно-позовного характеру не вживались. Вивчення питання законності надання земельних ділянок державної власності не в межах компетенції органу місцевого самоврядування.

25.05.2026 листом вих.№15-97вих-23 Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону повідомила Яготинську міську раду про підготовку позовної заяви в інтересах Ради про витребування спірних земельних ділянок у зв`язку з тим, що заходи представницького характеру самою Радою не вживаються.

Як уже зазначалось, невжиття органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави у спірних правовідносинах свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що прокурором дотримано визначеного статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду з відповідним позовом, і прокурор правомірно звернувся до суду з відповідним позовом, обґрунтувавши порушення інтересів держави, що полягає у незаконному вибутті з комунальної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що завдає шкоди розвитку та функціонуванню територіальної громади. Законне, раціональне та ефективне використання земель територіальної громади беззаперечно становить державний інтерес, оскільки є одним із основних принципів розвитку територіальної громади, який полягає у виваженому, плановому, своєчасному використанні земельних ресурсів.

Доводи скаржника про те, що звернення прокурора до суду з цим позовом виходить за межі його повноважень, оскільки ним не дотримано принципу територіальної юрисдикції з огляду на приписи частини першої статі 23 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 6 наказу Генерального прокурора України «Про особливості організації діяльності спеціалізованих прокуратур у сфері оборони» від 17.05.2023 №130, що мало стати підставою для залишення позову без розгляду, судом апеляційної інстанції відхиляються.

Так, пунктами 1.1., 1.3. Положення про спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони (на правах Департаменту) Офісу Генерального прокурора, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30.05.2023 № 144, передбачено, що Спеціалізована прокуратура у сфері оборони (на правах Департаменту) Офісу Генерального прокурора є самостійним структурним підрозділом Офісу Генерального прокурора, підпорядкованим першому заступнику або заступнику Генерального прокурора згідно з розподілом обов`язків. Свою роботу Спеціалізована прокуратура організовує у взаємодії з іншими самостійними структурними підрозділами Офісу Генерального прокурора, спеціалізованими прокуратурами у сфері оборони на правах обласних та окружних прокуратур (далі - спеціалізовані прокуратури (на правах обласних та окружних)), Тренінговим центром прокурорів України, відповідними підрозділами правоохоронних та інших державних органів.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Отже, з аналізу частини 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що позовна заява в господарській справі може бути подана керівником обласних та окружних прокуратур, їх першим заступником та заступником (в тому числі й спеціалізованих прокуратур у сфері оборони на правах обласних та окружних прокуратур).

Оскільки позовна заява у цій справі подана заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (яка діє на правах обласних та окружних прокуратур), то з урахуванням частини 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» у суду першої інстанції були відсутні підстави для залишення позову без розгляду з підстави, передбаченої частиною 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.10.2024 у справі №911/1683/23 за позовом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Яготинської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області і Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_4 , про зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, припинення прав та витребування земельної ділянки, де позовні вимоги прокуратури про витребування земельної ділянки на користь Ради були задоволені.

У контексті наявності підстав для представництва Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону інтересів держави у даній справі слід врахувати також те, що виявлення прокуратурою порушення було безпосередньо пов`язане з діяльністю спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (у контексті ймовірної організованої схеми заволодіння комунальними земельними ділянками з використанням спеціального статусу учасника бойових дій та за участю військовослужбовців). Так, як уже зазначалося, після надання 08.05.2023 дозволу прокурорським працівникам спеціалізованих прокуратур (на правах окружних) Центрального регіону на розголошення матеріалів досудового розслідування №62020100000001860 від 17.09.2020, з метою захисту інтересів держави поза межами кримінального провадження було передано до відділу представництва інтересів держави в суді Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону копії матеріалів кримінального провадження №62020100000001860 від 17.09.2020 для підготовки позовних заяв щодо захисту інтересів держави шляхом визнання незаконним, скасування наказів Держгеокадастру, рішень державних реєстраторів тощо.

Щодо суті заявлених позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Положеннями статті 81 Земельного кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент набуття третьою особою спірної земельної ділянки у власність) визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або у користування для всіх потреб визначені частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України за центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальними органами.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання (частина 4 статті 116 Земельного кодексу України).

Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Відповідно до частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2 гектарів.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 22.08.2017 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області з заявою про передачу йому у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7423081000:04:000:0269 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-13345/14-17-сг від 04.09.2017 ОСОБА_1 отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 7423081000:04:000:0269) для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Блистівської сільської ради Менського району Чернігівської області. Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано 20.09.2017 (номер запису про право власності/довірчої власності №22499642).

22.05.2018 гр. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про надання йому безоплатно у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:009:0037 площею 1,9255 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Лозовояворівської сільської ради Яготинського району Київської області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-4793/15-18-сг від 29.05.2018 надано громадянину ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,9255 га (кадастровий номер 3225583600:03:009:00037) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.

Тобто, гр. ОСОБА_1 на час отримання спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:009:0037 (згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 №10-4793/15-18-сг) вже використав своє законодавче право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.

Зазначеним підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 3225583600:03:009:0037 площею 1,9255 га була передана у власність ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства з порушенням положень статті 116 Земельного кодексу України, адже ОСОБА_1 до цього вже скористався правом на безоплатну передачу земельної ділянки з кадастровим номером 7423081000:04:000:0269 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.

04.07.2018 між гр. ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ «Нива Фарм» (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу від 04.07.2018, зареєстрований в реєстрі за №798, відповідно до умов якого продавець продав ТОВ «Нива Фарм» земельну ділянку площею 1,9255 га з кадастровим номером 3225583600:03:009:0037.

04.07.2018 проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Нива Фарм» на спірну земельну ділянку (реєстраційний запис про речове право №26894595). Підстава державної реєстрації: Договір купівлі-продажу від 04.07.2018 №798.

Прокурор стверджує, що оскільки земельна ділянка площею 1,92 га (кадастровий номер 3225583600:03:009:0037), що знаходиться на території Яготинського району Київської області, вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок, вона має бути витребувана у відповідача-2 на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Відповідач-2, у свою чергу, стверджує, що він є добросовісним набувачем земельної ділянки, а звернення прокурора з даним позовом є способом втручання держави в мирне володіння майном ТОВ «Нива Фарм» із метою виправлення власної помилки при передачі земельної ділянки первісному володільцю під час її приватизації та не відповідає принципу легітимної мети згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі та відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Виходячи з приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Цей спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 Цивільного кодексу України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 Цивільного кодексу України і є обмеженим.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).

Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (аналогічний висновок викладено в пункті 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/2592/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Аналогічний висновок викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2026 у справі №372/266/15-ц.

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 146).

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що «судове рішення про задоволення віндикаційного позову саме по собі є достатньою підставою для внесення державним реєстратором відповідних записів до Державного реєстру. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем».

У даній справі прокурор, заявляючи вимогу про витребування майна у відповідача-2 на користь позивача, посилається на положення статті 388 Цивільного кодексу України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, вказано: «Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).».

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16).

Матеріалами даної справи підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 3225583600:03:009:0037 вибула з власності держави протиправно, внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.

ОСОБА_1 , при цьому міг і повинен був знати про те, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом України, проводиться один раз по кожному виду використання.

При цьому колегія суддів зазначає, що призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Згідно з пп. 4, 5, 198, 199 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.

До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр» та цим Порядком.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей.

Як слідує зі змісту додатку 51 до названого Порядку, що визначає форму довідки про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання), пошук інформації до вказаної довідки може здійснюватись за такими даними: кадастровий номер, власник (користувач): прізвище, ім`я по батькові/найменування, податковий номер/номер та серія паспорта фізичної особи.

Отже, враховуючи вказані законодавчі приписи та надані ними органам державної влади повноваження, зокрема, в частині ведення Державного земельного кадастру, суд дійшов висновку, що відповідач-1 під час розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення не був позбавлений можливості здійснити перевірку наданих заявником документів та відомостей стосовно одержання ним у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення з метою додержання вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України.

Однак Головне управління Держгеокадастру у Київській області, приймаючи наказ щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, факт реалізації ОСОБА_1 раніше права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не перевірило.

Зазначене у сукупності призвело до безпідставного та незаконного (усупереч приписам частини 4 статті 116 Земельного кодексу України та принципу рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави), набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, відповідно і протиправного вибуття такої земельної ділянки з власності держави й подальшого її отримання у власність відповідачем-2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_1 .

Отже, прокурором обрано належний спосіб захисту порушеного права держави шляхом заявлення вимоги про витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, адже спірна земельна ділянка фактично вибула з володіння власника (держави) не з його волі - незаконним шляхом.

При цьому колегія суддів констатує той факт, що право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави, становить пропорційне втручання у право власності з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Такі висновки відповідають правовій позиції судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.12.2021 у справі №924/454/20, а також у постанові Верховного Суду від 22.10.2024 у справі №911/1683/23 (у даній справі суд задовольнив вимоги заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Яготинської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_4 , про зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, припинення прав та витребування земельної ділянки)

Щодо оцінки доводів ТОВ «Нива Фарм» про відповідність заходу втручання держави у право на мирне володіння майном гарантіям статті 1 Першого протоколу до Конвенції, колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2026 у справі №911/906/23, де зазначено, зокрема, таке:

« 170. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, порушення якого констатував ЄСПЛ, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, визначених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні правила не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

171. За усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правила: 1) викладене в першому реченні першого абзацу закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладене в другому реченні того ж абзацу охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплене у другому абзаці визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, потрібно тлумачити у контексті загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява №19336/04).

172. Критеріями допустимості заходу втручання у право на мирне володіння майном та його співвідношення із гарантіями, визначеними у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало воно легітимну мету (суспільний, загальний інтерес), що випливає зі змісту зазначеної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке повинне бути доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності визначена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

173. Відповідно до практики ЄСПЛ ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні цього правила Конвенції (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, § 40, 41; від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, § 27-40; від 12 листопада 2013 року у справі «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, § 42; від 31 травня 2016 року у справі «Вукушич проти Хорватії» (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 50).

174. Відповідно до практики ЄСПЛ визнання права власності недійсним як таке не суперечить приписам статті 1 Першого протоколу, водночас воно повинне бути не лише визначене законом і мати законну мету, але й відповідати вимозі пропорційності. Потрібно встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав людини; пошук цього балансу притаманний Конвенції загалом. Цей обов`язковий баланс неможливо встановити, якщо зацікавлена особа несе надмірний індивідуальний тягар (рішення від 12 червня 2018 року у справі «Бейнарович та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, § 138).

175. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - не встановлює такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17).

176. Тобто лише у разі дотримання всіх зазначених вище критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а отже, правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.».

Суд зазначає, що можливість віндикації майна (у спірному випадку земельної ділянки) визначена статями 387, 388 Цивільного кодексу України, тобто таке втручання має нормативну основу в національному законодавстві. Зазначені правила є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

Задоволення позову в цій справі має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права територіальної громади мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Повернення територіальній громаді земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі, яка надалі відчужила їх ТОВ «Нива Фарм», переслідує легітимну мету контролю за розпорядженням майна відповідно до загальних інтересів. Важливість цих інтересів зумовлюється також і статусом земельної ділянки - належністю її до земель сільськогосподарського призначення.

Такий захід втручання є пропорційним визначеним цілям - відновлення права власності Українського народу на землі сільськогосподарського призначення та рівність усіх громадян у праві на отримання такої землі у власність.

Також стосовно принципу пропорційності, то у разі витребування нерухомого майна від набувача на користь законного власника законодавство України надає такому набувачу додаткові ефективні засоби юридичного захисту.

Відповідно до приписів частин 3 та 4 статті 390 Цивільного кодексу України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Частиною 1 статті 661 Цивільного кодексу України визначено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Тож останній набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до попереднього незаконного набувача, в якого придбав спірне нерухоме майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України, а також має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів відповідно до змісту статті 390 Цивільного кодексу України.

До того ж у пункті 269 постанови від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном, яке вона за добросовісної поведінки не могла б отримати у власність, не становить для такої особи надмірного тягаря.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив невідповідності заходу втручання у право власності ТОВ «Нива Фарм» критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, а також не встановив перешкод для застосування механізму статті 388 Цивільного кодексу України, тому відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача-2 з цього приводу.

До того ж, майнове право добросовісного набувача охороняється за допомогою встановлених статтями 390, 661 Цивільного кодексу України механізмів відшкодування завданих йому збитків у зв`язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна (про що зазначалося вище), тоді як первісний правомірний власник позбавлений можливості захистити своє майнове право в інший спосіб, аніж шляхом витребування належного йому майна.

Аналогічні висновки наведені у пункті 207 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2026 у справі №911/906/23.

У контексті спірних правовідносин колегія суддів також звертає увагу на те, що господарськими судами розглядались чисельні справи (зокрема №911/2825/19, №911/2822/19, №911/2806/19, №911/2824/19, №911/1047/19, №911/1072/19, №911/1049/19, №911/2903/19, №911/2748/19, №911/802/19, №911/2914/19) за позовами прокурора про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» земельних ділянок з тих підстав, що такі були придбані останнім у громадян, які отримали ці ділянки шляхом подвійного проведення передачі земельних ділянок безоплатно їм у власність в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, що свідчить про порушення положень частини четвертої статті 116 ЗК України та принципів земельного законодавства, зокрема рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави. Судовими рішеннями у зазначених справах позовні вимоги прокурора були задоволені і такі рішення набрали законної сили.

Враховуючи викладене вище у сукупності, правові висновки щодо застосування положень статті 388 Цивільного кодексу України, з урахуванням того, що спірна земельна ділянка вибула із власності Держави незаконно, колегія суддів вважає позовну вимогу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на користь на користь держави в особі Яготинської міської ради Бориспільського району Київської області (Київської області, Бориспільський район, м. Яготин, вул. Незалежності, 67, код ЄДРПОУ 05408823) земельної ділянки площею 1,9255 га кадастровий номер 3225583600:03:009:0037, що розташована на території Яготинської міської ради Бориспільського району Київської області (раніше - Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області) в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 №10-4793/15-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» ОСОБА_1 , обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, висновки суду першої інстанції з приводу чого є правильними та скаржником не спростовані.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Обраний прокурором спосіб захисту за своєю правовою природою відповідає характеру порушеного права та узгоджується з передбаченими законом способами захисту.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, чого скаржником зроблено не було.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Тому усі інші доводи та міркування скаржника та інших учасників справи, окрім наведених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовуються висновків суду про задоволення позовних вимог у даній справі.

Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість задоволених судом позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2024 у справі №911/621/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2024 у справі №911/621/24 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм».

Матеріали справи №911/621/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 22.10.2026 після повернення суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І. з відрядження.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.О. Мальченко

А.І. Тищенко