Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №910/3908/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2026 р. Справа№ 910/3908/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

без виклику сторін,

за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2026

у справі № 910/3908/26 (суддя - Мандриченко О.В.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Кий"

про стягнення 8 697,12 грн

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст поданої заяви та рух справи

Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Кий" (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення в розмірі 4 658,82 грн; інфляційної складової, що становить 3 114,99 грн; 3% річних що становлять 923,31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 103024700010100 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи житлових приміщень суб`єкта господарювання від 26.04.2019, внаслідок чого виникла спірна заборгованість.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції у даній справі

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у задоволенні позову відмовлено повністю.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на узгоджений у пункті 13 договору порядок розрахунків за спожиту теплову енергію, а також зважаючи на звернення позивача до суду з наведеним позовом 06.04.2026, було встановлено пропуск позивачем позовної давності щодо спірних розрахункових періодів в частині стягнення заборгованості за надані позивачем послуги з централізованого опалення, зокрема у період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року (включно), у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

Не погодившись з ухваленим рішенням, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» 16.09.2026 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі № 910/3908/26. Ухвалити нове рішення, яким: стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за послуги з централізованого опалення в розмірі 4 658,82 грн. Стягнути з відповідача на користь позивача інфляційну складову, нараховану на суму 4 658,82 грн, що становить 3 114,99 грн, 3% річних нарахованих на суму 4 658,82 грн, що становить 923,31 грн. Стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3 328 грн 00 коп. Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на відповідача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 17.09.2026, було, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі № 910/3908/26; призначено до розгляду вказану апеляційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників.

24.09.2026 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який приймається судом в порядку ст. 263 ГПК України.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі № 910/3908/26, КП «Київтеплоенерго» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким стягнути з ТОВ «Будівельна компанія «Кий» 4 658,82 грн заборгованості за послуги з централізованого опалення, 3 114,99 грн інфляційних втрат, 923,31 грн 3% річних, а також 3 328,00 грн судового збору.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає таке. Суд першої інстанції встановив факт постачання теплової енергії до кв. 23 у буд. 15 по вул. Новомостицькій у м. Києві. Він також визнав обов`язок відповідача як споживача оплатити послуги, спожиті у період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року. Попри це, суд безпідставно відмовив у позові через сплив позовної давності, неправильно застосувавши норми матеріального права.

Так, на думку апелянта, суд правильно навів положення пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Ці норми передбачали продовження строків позовної давності на час дії карантину (з 02.04.2020 по 30.06.2023) і воєнного стану (з 17.03.2022 по 29.01.2024), а також зупинення її перебігу з 30.01.2024 по 03.09.2025. Однак щодо наслідків їх застосування суд дійшов помилкового висновку. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 01.12.2025 у справі № 906/1674/23. Згідно з нею, глава 19 ЦК України не передбачає продовження позовної давності, тож, вживаючи у перехідних положеннях термін «продовження», законодавець фактично мав на увазі зупинення її перебігу. Це підтверджує і подальша редакція п. 19, викладена Законом № 3450-IX.

Відтак, як вважає апелянт, з 02.04.2020 по 03.09.2025 перебіг позовної давності був зупинений. Поновився він лише з 04.09.2025, коли набрав чинності Закон № 4434-IX. Для прострочень, що виникли до 02.04.2020, строк обчислюється двома відрізками: до початку зупинення та після його поновлення. Зокрема, за нарахуваннями за листопад 2018 року строк оплати настав 20.12.2018, тож перебіг давності розпочався 21.12.2018. Станом на 02.04.2020 минуло 1 рік 3 місяці 12 днів. Невикористаний залишок у 1 рік 8 місяців 18 днів почав спливати з 04.09.2025 і закінчується 22.05.2027. Тоді як позов подано 06.04.2026, тобто, на думку позивача, у межах позовної давності навіть щодо найдавніших нарахувань.

Окрім цього, апелянт наголошує, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України щодо законності та обґрунтованості, оскільки суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи. Відповідно до ст. 277 ГПК України це є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення - про задоволення позову. Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції апелянт просить покласти на відповідача.

5. Узагальнений виклад відзиву на апеляційну скаргу

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі № 910/3908/26 - без змін. На його думку, апеляційна скарга є безпідставною, а апелянт не навів конкретних норм матеріального права, які порушив суд першої інстанції. Фактично позивач не погоджується лише із застосуванням наслідків спливу позовної давності.

Так, відповідач зазначає, що позивач заявив до стягнення 8 697,12 грн. Ця сума складається з 4 658,82 грн заборгованості за централізоване опалення за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року, 3 114,99 грн інфляційних втрат і 923,31 грн 3% річних. Вимоги стосуються об`єкта за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, кв. 23, і ґрунтуються на договорі № 103024700010100 від 26.04.2019. Заяву про застосування позовної давності відповідач подав до ухвалення рішення. Тому суд, з`ясувавши наявність порушеного права, обґрунтовано відмовив у позові з цієї підстави.

Разом з цим, відповідач звертає увагу, що п. 13 договору передбачає щомісячну оплату не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. Отже, перебіг позовної давності за кожним щомісячним зобов`язанням починається з 21 числа відповідного місяця. Відповідач погоджується з висновком суду, що позовна давність була продовжена з 02.04.2020 по 29.01.2024, а з 30.01.2024 по 03.09.2025 її перебіг був зупинений. З 04.09.2025, після набрання чинності Законом № 4434-IX, перебіг давності поновився.

Не погоджується відповідач із доводами апелянта, оскільки, на його думку, позивач помилково ототожнює продовження та зупинення позовної давності. Продовження не зупиняє перебіг строку, а лише дозволяє звернутися до суду в межах продовженого періоду. Тобто якщо строк сплив у період продовження, позов слід було подати до 29.01.2024. Тоді як зупинення відповідно до ч. 3 ст. 263 ЦК України означає, що після припинення відповідної обставини перебіг давності продовжується з урахуванням часу, що минув до зупинення.

Відтак, за розрахунком відповідача, давність за зобов`язаннями з листопада 2018 року по грудень 2020 року включно спливла 29.01.2024. За зобов`язаннями з січня по квітень 2021 року перебіг давності був зупинений і поновився з 04.09.2025 з невикористаними залишками відповідно 21, 51, 81 та 111 днів. Тому давність спливла 25.09.2025, 24.10.2025, 24.11.2025 та 24.12.2025, відповідно. Позов же подано лише 06.04.2026, тобто поза межами позовної давності щодо всіх вимог за період з листопада 2018 року по квітень 2021 року. Відповідно до ст. 266 ЦК України це поширюється і на похідні вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3% річних. Нарахування за жовтень 2021 року позивач фактично сам «зняв», що підтверджує доданим ним акт від 30.04.2023 про відсутність заборгованості.

Окрім цього, відповідач вважає недоречними посилання апелянта на постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/18489/20 і № 903/602/24 та на постанову Верховного Суду у справі № 906/1674/23. У цих справах позови були подані в період, коли позовна давність була продовжена або зупинена, а не після поновлення її перебігу. Натомість, на момент подання позову у цій справі вже діяли положення Закону № 4434-IX. Відповідач підтримує і висновок суду про відсутність поважних причин пропуску строку. Позивач мав понад п`ять років для звернення до суду.

На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на практику Північного апеляційного господарського суду в аналогічних справах між тими самими сторонами за ті самі періоди. Йдеться про справи № 910/15944/25, № 910/14684/25, № 910/14834/25, № 910/14829/25, № 910/15310/25, № 910/14831/25, № 910/14919/25 та № 910/14920/25. У всіх цих справах апеляційний суд визнав застосування позовної давності законним і відмовив КП «Київтеплоенерго» у задоволенні апеляційних скарг. А тому сторона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 позивачу видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що позивач з 01.05.2018 здійснює постачання теплової енергії та відповідно до п. 2.2.1 свого статуту є виконавцем послуг з постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15.

26.04.2019 року між КП "Київтеплоенерго" (далі також виконавець, позивач) та ТОВ "БК "Кий" (далі також споживач, відповідач) був укладений договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи нежитлових приміщень суб`єкта господарювання №103024700010100гр.1 (далі договір), за умовами якого виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов`язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Відповідно до п. 9 договору оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок.

Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього.

Виконавець та споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

У пункті 11 договору узгоджено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об`єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку.

Згідно з п. 12 договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.

Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в додатку № 5 до Договору.

У відповідності до п. 13 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно з п. 22 договору споживач зобов`язаний, зокрема оплачувати послуги в установлений договором строк.

У відповідності до п. 24 договору виконавець зобов`язаний, зокрема надавати споживачеві в установленому порядку інформацію про перелік послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, нормативи (норми) споживання, режим надання послуг, їх споживі властивості, якісні показники надання послуг, граничні строки усунення аварій або інших порушень порядку надання послуг, а також інформацію про Правила (зазначається у цьому договорі, а також розміщується на дошці оголошень у приміщенні виконавця).

Цей договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторонами та діє до 15.05.2020. Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони погодили, що умови договору застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018 (п. 36 договору).

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 37 договору).

Додатком №1 до договору визначено перелік об`єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, зокрема за адресою - вулиця Новомостицька, 15, квартира № 23, особовий рахунок № 103024700230100.

Звертаючись з даним позовом, позивач зазначає, що в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, відповідач своєчасно не здійснив розрахунків за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, а саме, за послуги з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року в розмірі 4 658,82 грн.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати, окрім основного боргу, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму інфляційних втрат в розмірі 3 114,99 грн та суму 3% річних у розмірі 923,31 грн.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача з висновком суду першої інстанції про сплив позовної давності. Водночас за змістом частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а її сплив є підставою для відмови у позові. Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо таке право не порушене, суд відмовляє у позові через його необґрунтованість, і лише встановивши порушення права - через сплив позовної давності. З огляду на це суд апеляційної інстанції насамперед перевіряє обґрунтованість позовних вимог по суті.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг, і на вказані правовідносини поширюється дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до п. п. 1 та 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені відповідними договорами.

Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

В силу приписів ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів.

Пунктом 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила), передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі, або суб`єкт підприємницької діяльності чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію відповідно до умов договору та цих Правил. Таким чином, обов`язок із проведення розрахунків за спожиту теплову енергію виникає лише у споживача такої теплової енергії, а не у будь-якої особи.

Заперечуючи проти позову в суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що він не є власником квартири № 23, а позивач не довів існування між сторонами відносин з 01.11.2018 та не надавав йому рахунків на оплату. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність цих заперечень. Так, статус відповідача як споживача у спірних правовідносинах ґрунтується не на праві власності на квартиру, а на укладеному сторонами договорі, який недійсним не визнавався, а квартиру № 23 включено до переліку об`єктів надання послуг згідно з додатком № 1 до нього.

Оскільки за волевиявленням сторін умови договору поширено на відносини з 01.11.2018, самим фактом його укладення відповідач визнав надання (можливість надання) йому послуг з цієї дати.

Крім того, квартира № 23 знаходиться у будинку, який має єдину загальнобудинкову систему опалення, а тому технічна можливість непоставлення теплової енергії в цю квартиру відсутня. Житлові будинки спроєктовано з урахуванням сукупного теплового режиму всіх приміщень за умови підтримання в них нормативної температури, внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення є невід`ємною частиною будинку, а підтримання температури в приміщеннях відбувається не тільки через опалювальні пристрої, а й за рахунок теплопередачі крізь огороджувальні конструкції інших приміщень.

Посилання відповідача на те, що позивач не формував і не надавав йому рахунків на оплату, є безпідставними, оскільки самі по собі обставини виставлення рахунків не підтверджують та не спростовують обставин постачання теплової енергії, а відсутність доказів надсилання рахунків не нівелює обов`язку відповідача здійснити розрахунки за спожиту послугу.

Разом з цим, факт постачання теплової енергії підтверджується наступними корінцями нарядів на включення та відключення: № 3308 від 05.11.2018, № 875 від 08.04.2019, № 557 від 30.10.2019, № 830 від 05.04.2020, № 515 від 16.10.2020 та № 752 від 13.04.2021, які свідчать про підключення будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 до централізованого опалення в опалювальних періодах 2018/2019, 2019/2020 та 2020/2021 років, а також відомостями реєстрації параметрів теплопостачання та загальнобудинковими відомостями обліку за відповідні періоди.

Та обставина, що корінці нарядів виписані на ТОВ «Форвард Київ-Сервіс» та ТОВ «Форвард Київ-Сервіс16», не свідчить про їх неналежність, оскільки наряди оформлюються на будинок у цілому, а не на окремі квартири. Матеріали справи не містять доказів встановлення засобів обліку безпосередньо у квартирі № 23, тому відповідно до п. 11 договору відповідач зобов`язаний оплачувати спожиту теплову енергію згідно з показаннями загальнобудинкових засобів обліку пропорційно опалюваній площі квартири. Відповідач обсягів нарахувань не спростував, контррозрахунку та доказів оплати не надав. А тому доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються через необґрунтованість.

Водночас щодо нарахувань за жовтень 2021 року суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять ні корінця наряду на включення централізованого опалення будинку в опалювальному періоді 2021/2022 років, ні відомостей обліку теплової енергії за цей місяць. Крім того, з поданого самим позивачем акта від 30.04.2023 вбачається, що нарахування за жовтень 2021 року були ним скориговані, а заборгованість за цей місяць відсутня. За таких обставин позивач не довів наявності у відповідача заборгованості за жовтень 2021 року, а отже, у цій частині позовні вимоги є необґрунтованими.

Таким чином, порушення права позивача доведено щодо вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, надані в опалювальних періодах з листопада 2018 року по квітень 2021 року включно.

Водночас, щодо застосування позовної давності у даній справі суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України) та обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253- 255 цього кодексу (ст. 260 ЦК України). Згідно з ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання - зі спливом строку виконання.

Отже, з урахуванням п. 13 договору перебіг позовної давності за кожним щомісячним зобов`язанням відповідача починається з 21 числа місяця, що настає за розрахунковим.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку. Законодавство може визначати обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення, зокрема зупинення та переривання її перебігу (ст. ст. 263, 264 ЦК України). Відповідно до ч. 3 ст. 263 ЦК України від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, що впливають на перебіг позовної давності, а саме її продовження.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин. Законом України від 30.03.2020 № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину строки, визначені, зокрема, статтею 257 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020, а отже, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з цією датою, на що вказала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 та від 02.07.2025 у справі № 903/602/24. Карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, тож на час його дії позовну давність було продовжено з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Поряд з цим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався і який триває дотепер. Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX, що набрав чинності 17.03.2022, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257- 259 цього кодексу, продовжуються на строк його дії. Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-IX, що набрав чинності 30.01.2024, пункт 19 викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану перебіг позовної давності зупиняється на строк дії такого стану. Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX, оприлюдненим 03.06.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено; цей закон набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025.

Таким чином, з урахуванням положень ст. ст. 254, 255 ЦК України, якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, її спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), з 30.01.2024 по 03.09.2025 включно її перебіг був зупинений, а з 04.09.2025 продовжився з урахуванням часу, що минув до зупинення.

Не погоджується суд апеляційної інстанції з доводами апелянта про те, що з 02.04.2020 по 03.09.2025 перебіг позовної давності був зупинений, а тому за нарахуваннями за листопад 2018 року вона спливає лише 22.05.2027.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 розмежувала продовження позовної давності, що діяло до 29.01.2024, та зупинення її перебігу, що діяло з 30.01.2024 (вказане відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції).

Тоді як заміна Законом № 3450-IX конструкції «продовження» на «зупинення» набрала чинності лише 30.01.2024 і з огляду на ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України не має зворотної дії в часі, а тому не змінює правових наслідків продовження позовної давності за попередній період. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду у справі № 906/1674/23 наведеного висновку не спростовує.

Застосовуючи наведені положення до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції зазначає, що за зобов`язаннями за листопад 2018 року перебіг позовної давності розпочався 21.12.2018 і мав завершитися у грудні 2021 року, тобто в період, коли позовна давність була продовжена, а тому позивач мав право звернутися до суду до 29.01.2024 включно. Так само за всіма зобов`язаннями за опалювальні періоди з листопада 2018 року по грудень 2020 року включно (за грудень 2020 року перебіг позовної давності розпочався 21.01.2021) трирічний строк мав сплинути не пізніше січня 2024 року, тобто до 30.01.2024, а отже, позовна давність за цими вимогами спливла 29.01.2024.

Інакше обчислюється позовна давність за зобов`язаннями за січень - квітень 2021 року, оскільки станом на 30.01.2024 вона не спливла, тож її перебіг був зупинений і з 04.09.2025 продовжився з урахуванням часу, що минув до зупинення. Так, за зобов`язанням за січень 2021 року (перебіг з 21.02.2021) невикористаний залишок становив 22 дні, і позовна давність спливла 25.09.2025; за лютий 2021 року (перебіг з 21.03.2021) - 51 день, позовна давність спливла 24.10.2025; за березень 2021 року (перебіг з 21.04.2021) - 82 дні, позовна давність спливла 24.11.2025; за квітень 2021 року (перебіг з 21.05.2021) - 112 днів, позовна давність спливла 24.12.2025.

Оскільки позивач звернувся до суду лише 06.04.2026, вимоги про стягнення заборгованості за період з листопада 2018 року по квітень 2021 року включно заявлено поза межами позовної давності. Поважних причин її пропуску в розумінні ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач не навів, тоді як ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції їх не встановив. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивач мав можливість звернутися до суду зі спірними вимогами впродовж понад п`ять років. Однак вказаного не зробив.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від нього і поділяє його долю. Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Отже, позовна давність спливла і щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість за період з листопада 2018 року по квітень 2021 року.

Натомість щодо зобов`язання за жовтень 2021 року (перебіг з 21.11.2021) станом на 06.04.2026 позовна давність не спливла, оскільки з урахуванням зупинення її перебігу вона спливала лише 26.06.2026. Тому висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності щодо всього періоду з листопада 2018 року по жовтень 2021 року є помилковим, в цій частині доводи скаржника є обґрунтованими. Водночас, як встановлено вище, заборгованість відповідача за жовтень 2021 року позивачем не доведена, а отже, у задоволенні вимог у цій частині, а також похідних від них вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних слід відмовити через їх необґрунтованість.

Таким чином, суд першої інстанції, дійшовши загального висновку про сплив позовної давності щодо всього спірного періоду, не здійснив її обчислення окремо за кожним щомісячним зобов`язанням, не врахував, що за зобов`язаннями за січень - квітень 2021 року позовна давність спливла після поновлення її перебігу, а не в період продовження, та помилково застосував позовну давність до вимог за жовтень 2021 року, яка щодо них не спливла. Наведені недоліки не призвели до ухвалення неправильного по суті рішення, однак зумовлюють необхідність зміни його мотивувальної частини відповідно до ч. 4 ст. 277 ГПК України.

А тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в розумінні ч. 2, 4 ст. 277 ГПК України. А тому апеляційну скаргу у даній справі слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити шляхом викладення мотивувальної частини в редакції даної постанови. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги (в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України) суд апеляційної інстанції не встановив.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Отже, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що суд першої інстанції, ухваливши по суті правильне рішення, неправильно частково встановив періоди та підстави для відмови в позові (з листопада 2018 року по жовтень 2021). Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції даної постанови.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, ст. 275 - 277, ст. 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі № 910/3908/26- задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі № 910/3908/26 - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі № 910/3908/26 - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

4. Судовий збір за розгляд даної апеляційної скарги покласти на скаржника.

5. Матеріали справи №910/3908/26 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім