Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №916/501/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/501/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

секретар судового засідання (за дорученням головуючого): Гричулевич А.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суддя першої інстанції Літвінов С.В., повний текст складено та підписано 18.02.2026 року

у справі №916/501/26

за позовом: Заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС», м.Одеса

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІРІУС», м. Київ

про солідарне стягнення 7 136 228 грн 19 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Заступник керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради (пл. Біржова, 1, м. Одеса, Одеський р-н, Одеська обл., 65026) до відповідачів: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС» (вул. Михайла Грушевського, буд. 39-И, м. Одеса, 65047, ЄДРПОУ 42954383): 2. Товариство з обмеженою відповідальністю «СПІРІУС» ( вул. Голосіївська, буд. 7, корп. 1-А, м. Київ, 03039, ЄДРПОУ 39282812) про солідарне стягнення з відповідачів 7 136 228 грн 19 коп.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 23.02.2026 відкрито провадження у справі №916/501/26.

Разом з позовною заявою, заступником керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси було подано до господарського суду заяву (вх. № 2-265/26 від 16.02.2026) про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС» (вул. Михайла Грушевського, 39-И, м. Одеса, 65047; код ЄДРПОУ 42954383) як у національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 7 136 228 грн 19 коп.

Крім того, заявник просив накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС» (вул. Михайла Грушевського, 39-И, м. Одеса, 65047; код ЄДРПОУ 42954383), у межах суми позову 7 136 228 грн 19 коп., лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник посилається на те, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку зумовлена обґрунтованим припущенням, що з урахуванням предмета спору, невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог прокурора, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, адже можливість ТОВ «СІТІ-М БІЗНЕС» у будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 у справі №916/501/26 (суддя Літвінов С.В.) в задоволенні заяви Заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову (вх.№ 2-265/26 від 16.02.2026) у справі №916/501/26 відмовлено.

Вказана ухвала суду мотивована відсутністю фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС», м.Одеса дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову. Сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення за конкретно цим позовом з огляду на його підстави і предмет.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Не погодившись з постановленою ухвалою, заступник керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси звернувся з апеляційною скаргою до Південно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 у справі №916/501/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС» (вул. Михайла Грушевського, 39-И, м. Одеса, 65047; код ЄДРПОУ 42954383) у межах суми позовних вимог, яка складає 7 136 228,19 грн, а також на нерухоме майно, яке належить останньому, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС» (вул. Михайла Грушевського, 39-И, м. Одеса, 65047; код ЄДРПОУ 42954383) на користь Одеської обласної прокуратури (отримувач коштів – Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3), код отримувача (код ЄДРПОУ) – 03528552, рахунок отримувача – UA808201720343100002000000564, банк отримувача – ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача – 820172, код класифікації доходів бюджету – 22030101) судові витрати зі сплати судового збору.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Апелянт зазначає, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Зокрема, апелянт зазначає, що за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач – саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 06.10.2022 у справі № 905/446/22.

З огляду на викладене, апелянт зазначає, що суд першої інстанції, без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, поклавши на прокурора заздалегідь недосяжний стандарт доказування беззаперечної можливості відповідача в будь-який момент розпорядитися власними коштами та майном.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 року у справі №916/501/26, та призначено розгляд справи на 30.04.2026 року о 11:30 год.

02.04.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС», м.Одеса надійшов відзив (вх.№895/26/Д4), в якому останній просить суд залишити апеляційну скаргу заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси Стадніка Сергія Олександровича без задоволення, а ухвалу господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову від 18.02.2026 року у справі №916/501/26 - без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС», м. Одеса зазначає, що є власником адміністративного будинку Бізнес Центру загальною площею 6 695,1кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Грушевського Михайла, будинок 39-И. Відповідно до довідки про балансову вартість майна за даними бухгалтерського обліку балансова вартість адміністративної будівлі по вул. Грушевського Михайла, буд. 39-И, станом на 01.01.2026 року, з урахуванням зносу, становить вісімдесят дев`ять мільйонів чотириста дев`яносто вісім тисяч п`ятдесят три гривнi 30 копійок (89 498 053 грн 30 коп).

З наведеного вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС», м. Одеса має у своєму розпорядженні достатньо майна для виконання судового рішення у разі задоволення позову у даній справі, тому твердження прокурора в апеляційній скарзі, що ТОВ «СІТІ-М БІЗНЕС» не надав інформацію щодо власного фінансового стану та не довів обґрунтовану ймовірність виникнення негативних наслідків в результаті застосування судом забезпечувальних заходів не відповідає дійсності.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС», м. Одеса неодноразово зазначало і доводило письмовими доказами, що арешт поточних рахунків Відповідача-1 у справі матиме наслідки, неспівмірні із заявленими вимогами, оскільки фактично зупинить роботу 17 юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які не мають жодного стосунку до предмету спору і одне з яких є критично важливим підприємством для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (АТ «ВСТ БАНК»).

Також відповідач зазначає, що ні до заяви про забезпечення позову, ні до заперечень, ні до апеляційної скарги прокурора не додано жодних доказів, які б свідчили про наявність підстав вважати, що виконання рішення суду у даній справі буде утруднене внаслідок невжиття заходів забезпечення позову.

Разом з тим, наведені в заявах прокурора обґрунтування необхідності вжиття відповідних заходів зводяться виключно до цитування положень судової практики щодо загальних підстав застосування ст.136, 137 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач-1 має у своєму розпорядженні достатньо майна, є добросовісним, сумлінним, разом з цим арешт рахунка призведе до того, що фактично буде повністю заблокована господарська діяльність підприємства, що в розумінні положень ст.136 ГПК України є неприпустимим, адже підприємство не зможе належним чином сплачувати податки, виплачувати заробітну плату працівникам, своєчасно оплачувати витрати, пов`язані з експлуатацією будівлі Бізнес Центру, що неминуче призведе не лише до збитків для Відповідача-1, а й до повної його зупинки, та негативно вплине на господарську діяльність орендарів, в тому числі АТ «ВСТ БАНК», який є підприємством критичної інфраструктури.

Судове засідання 30.04.2026 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Ярош А.І., відповідно до наказу голови суду від 13.04.2026 року №67-в у відпустці з 17.04.2026 по 01.05.2026 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 року призначено справу № 916/501/26 до розгляду на 04.06.2026 о 14:15 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 року призначено справу № 916/501/26 до розгляду на 02.07.2026 о 12:30 год.

29.06.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІРІУС» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з перебуванням у відпустці за межами України представника Товариства. Колегія суддів залишає без задоволення зазначене клопотання, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

За змістом статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто або через представника. Особиста участь особи у справі не позбавляє її права мати в цій справі представника. При цьому кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена.

З огляду на наведені вище приписи законодавства, враховуючи, що заявником до клопотання про відкладення судового засідання відповідних доказів на підтвердження обставин, які зазначені ним у клопотанні, взагалі не надано, а також враховуючи, що позиція відповідача щодо спірних правовідносин викладена письмово у поданому ним відзиві на апеляційну скаргу, та те, що відповідач не був позбавлений можливості із залученням іншого представника або на умовах самопредставництва взяти участь у судовому засіданні, якщо йому було таке потрібно, з огляду на те, що явка в судове засідання учасників справи судом апеляційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, беручи до уваги суб`єктивне право представника учасника справи щодо визначення пріоритетності судових проваджень тощо, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення цього клопотання, адже перебування у відпустці за межами України представника Товариства не є поважною причиною для цього.

26.03.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС», м. Одеса надійшла заява про зупинення провадження у справі (вх.№895/26), в якій останній просить зупинити провадження у даній справі до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №915/927/25 та оприлюднення повного тексту постанови.

Відповідачем зазначено, що заступник керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси в обґрунтування своєї позиції посилається, зокрема, на висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

У той же час, ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2025 справу №915/927/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС» на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2025 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2025 аргументована необхідністю відступлення від висновків та/або конкретизації (уточнення) висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 13, 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, викладених в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2024 у справі № 915/538/24, які (висновки) були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні питання про забезпечення позову в справі № 915/927/25.

Тобто, правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 915/927/25 матимуть суттєве значення при вирішенні спірних у даній справі питань.

30.03.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси надійшла заява (вх.№893/26/Д2), в якій останній просить відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС», м.Одеса про зупинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 у справі № 916/501/26 про відмову у забезпеченні позову.

Заступник керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси, вказує, що необхідність відступлення від висновків та/або конкретизації (уточнення) висновків Верховного Суду в частині, зокрема, стандартів доказування можливості відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, не може загалом невілювати передбаченого процесуальним законом механізму забезпечення позову для реалізації ефективного захисту прав держави у спірних правовідносинах.

За таких обставин, незастосування заходів забезпечення позову, які за своєю правовою природою є невідкладними, спрямованими на оперативне запобігання відчуженню належного відповідачу майна, нівелює функцію остаточного рішення суду як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів держави в особі уповноваженого органу.

30.03.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС», м.Одеса надійшла заява про заперечення на заяву прокурора (вх.№895/26/Д3), в якій останній просить зупинити провадження у даній справі до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №915/927/25 та оприлюднення повного тексту постанови.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС», зазначає, що попри твердження прокурора в заяві, що на розгляд об`єднаної палати передано питання уточнення висновків Верховного Суду щодо стандартів доказування можливості відповідача розпорядитися грошовими коштами, насправді на розгляд об`єднаної палати передано питання зовсім інше, питання обрання належного заходу забезпечення позову та питання співмірності заходів забезпечення позову позовним вимогам. А це є ключові питання, які має вирішити суд при вжитті заходів забезпечення позову і тому висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду є винятково важливими для апеляційного розгляду у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС», м.Одеса вважає, що фактично, в даній справі має місце та сама правова проблема, яка передана на розгляд об`єднаної палати.

Дослідивши клопотання про зупинення провадження, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

Питання зупинення провадження у справі визначено у статтях 226, 228 Господарського процесуального Кодексу України.

У статті 227 цього Кодексу визначено випадки, коли суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, натомість у статті 228 передбачено право суду на зупинення провадження у справі.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Вказана норма є диспозитивною, а тому зупинення провадження є правом, а не обов`язком суду. Вирішення питання про зупинення провадження вимагає від суду встановлення факту подібності правовідносин та неможливості розгляду даної справи до прийняття рішення в іншій справі.

Суд, проаналізувавши можливість зупинення провадження з розгляду апеляційної скарги дійшов висновку, що заявником не доведено суду апеляційної інстанції наявність об`єктивної неможливості в даному випадку на теперішній час здійснення апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали і є достатньо матеріалів, які дозволяють встановити та оцінити обставини, які зазначені учасниками у своїх заявах, тому вважає, що з метою своєчасного та ефективного розгляду апеляційної скарги відсутні об`єктивні перешкоди у здійсненні апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали і не вбачає підстав для зупинення провадження у справі, враховуючи ще й те, що апеляційний перегляд здійснюється за обставинами, які існували на момент розгляду судом першої інстанції заяви про забезпечення позову, в тому числі, з урахуванням існуючих правових позицій суду касаційної інстанції. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Окремо варто звернути увагу на те, що сама по собі взаємопов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі.

Водночас варто звернути увагу на те, що виходячи з аналізу положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, на господарське судочинство покладено обов`язок забезпечення розумності строків розгляду справ, а на сторони - неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції», рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

Аналогічний за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 910/31771/18, від 02.06.2020 у справі № 910/6674/19, від 20.01.2021 у справі № 906/129/20, від 01.04.2021 у справі № 902/1177/15, від 13.05.2021 у справі № 917/349/20.

Апеляційний господарський суд також зауважує, що порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду ЄСПЛ у справах проти України.

У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

З огляду на викладене вище, зупинення провадження у цій справі призведе до невиправданого затягування апеляційного розгляду та порушення прав сторін на судовий розгляд упродовж розумного строку, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи скорочені терміни перегляду ухвал суду.

За таких обставин, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС», м. Одеса про зупинення апеляційного провадження у справі №916/501/26.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 року у справі №916/501/26 на 13.08.2026 року о 12:30 год.

Судове засідання 13.08.2026 року по справі №916/501/26 за апеляційною скаргою заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 року у справі №916/501/26 не відбулось, у зв`язку з тим, що суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, Савицький Я.Ф. відповідно до наказу голови суду від 21.07.2026 року №193-в перебував у відпустці з 03.08.2026 по 11.09.2026.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 розгляд справи за апеляційною скаргою заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 року у справі №916/501/26 призначено на 22.10.2026 року о 11:30 год.

Одеська міська рада своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалася, відзив на апеляційну скаргу не надала, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із п. 3 ч.1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів оскарження ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 року у справі №916/501/26 є такою, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви із застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Колегія суддів враховує, що предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога – солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС», м. Одеса та Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІРІУС», м. Київ, як з замовників будівництва, на користь місцевого бюджету безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, 3% річних та інфляційних втрат, загальною сумою 7 136 228 грн 19 коп.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.

Отже, звертаючись із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, заявник повинен довести за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів той факт, що грошові кошти, наявні у відповідача станом на момент пред`явлення позову, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення в результаті об`єктивних (незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов`язань, відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача тощо) або суб`єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування грошових коштів або вчинення інших дій з метою уникнення майнової відповідальності та перешкоджанню законному стягненню грошових коштів) причин.

Таке повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.04.2018 у справі №916/2828/17 та від 31.03.2021 у справі №914/2353/20.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

При цьому, апеляційним господарським судом враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.

Колегія суддів вбачає, що в обґрунтування скарги заступник керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси послався на те, що невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог у даній справі.

Усталена практика Верховного Суду виходить із того, що достатньо обґрунтованим є не будь-яке припущення заявника, а лише таке, яке підтверджується конкретними фактичними даними, зокрема, відомостями про фінансовий стан відповідача, наявність у нього невиконаних зобов`язань, вчинення дій щодо відчуження активів або інші обставини, що свідчать про реальну, а не гіпотетичну загрозу невиконання рішення суду.

Обов`язок доведення наявності підстав для забезпечення позову покладається саме на заявника, і цей обов`язок не може бути перекладений на суд або іншу сторону. Ненадання відповідних доказів не може компенсуватися посиланням на абстрактні ризики чи загальні міркування про можливу недобросовісну поведінку відповідача.

Між тим, апеляційний господарський суд зауважує, що у матеріалах оскарження ухвали місцевого господарського суду від 18.02.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі №916/501/26 відсутні докази та заступником керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси до суду першої інстанції разом з заявою про вжиття заходів забезпечення позову не подано жодного доказу на підтвердження того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС», м.Одеса перебуває у незадовільному фінансовому стані, має невиконані безспірні зобов`язання, виступає боржником у відкритих виконавчих провадженнях, вчиняє будь-які дії, спрямовані на приховування грошових коштів та уникнення майнової відповідальності, або здійснює підготовку до вчинення таких дій тощо.

Заява про забезпечення позову має містити не лише формальне посилання на можливість утруднення виконання рішення, а й конкретизацію обставин, які підтверджують таку можливість, із наведенням відповідних доказів. Відсутність такого обґрунтування свідчить про декларативний характер заявлених вимог.

Сам факт звернення із заявою про забезпечення позову прокурором в інтересах держави не звільняє його від обов`язку доведення обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування відповідних заходів, та не є підставою для відступу від принципів рівності сторін і змагальності процесу.

Колегія суддів також враховує, що в умовах дії правового режиму воєнного стану арешт грошових коштів та нерухомого майна Товариства може призвести до непропорційного втручання у його майнові права та поставити під загрозу забезпечення своїх потреб, а, відтак, потребує особливо зваженого підходу та наявності беззаперечних доказів необхідності такого заходу. Між тим, за відсутності доведених ризиків утруднення виконання рішення суду, застосування такого заходу не відповідатиме вимогам пропорційності, тим більше, що забезпечення позову не повинно мати на меті створення для відповідача негативних наслідків, тотожних наслідкам задоволення позову, та не може використовуватися як інструмент попереднього примусу до виконання спірного зобов`язання.

Відтак, всі доводи заяви заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на нічим не підтверджених припущеннях.

Аналогічний висновок стосовно того, що самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову викладено в постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №902/483/18 та від 12.06.2019 у справі №909/19/19.

Твердження апелянта про неналежне виконання відповідачем свого обов`язку зі сплати на користь Одеської міської ради коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси Південно-західним апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки наведені твердження стосуються обґрунтування підстав позову, тобто, розгляду по суті позовних вимог, та жодним чином не свідчать про необхідність забезпечення позову, оскільки сам по собі факт наявності між сторонами судового спору не може бути належною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, Верховний Суд в постановах від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19 та від 23.07.2021 у справі №915/1429/20 дійшов висновку про те, що піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору.

Водночас, не довівши відсутності або недостатності у Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ-М БІЗНЕС» грошових коштів для виконання судового рішення у разі задоволення позову, прокурор просить накласти арешт на нерухоме майно, що належить на праві власності відповідачу, але при цьому не є предметом спору та щодо якого відсутня інформація про вжиття відповідачем заходів, направлених на його відчуження з метою ухилення від виконання потенційно негативного для нього судового рішення, у зв`язку з чим такі заходи не є співмірними та адекватними.

За таких обставин, враховуючи, що заступником керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси при зверненні з заявою про забезпечення позову не доведено наявності обставин щодо можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі невжиття такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття відповідних заходів.

Колегія суддів також зауважує на тому, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, на яку посилається апелянт, міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

З огляду на викладене, зазначений висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.

Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив, що вказаний у вищенаведеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. Крім того, наведений зміст вказаної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).

Сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися коштами і нерухомим майном не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення за конкретно цим позовом, з огляду на його підстави і предмет, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, що, у свою чергу, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Аналогічний висновок щодо необхідності належного тлумачення правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, через призму необхідності доведення за допомогою належних та допустимих доказів факту існування обґрунтованих підстав для забезпечення позову відображений у постановах Верховного Суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 та від 18.06.2025 у справі №918/73/25.

Застосування арешту грошових коштів у кожному спорі про їх стягнення фактично означало б запровадження загального правила про автоматичне забезпечення позову, що прямо суперечить положенням процесуального закону та правовим висновкам Верховного Суду щодо виключного характеру таких заходів. Хоча заявлений захід формально кореспондує із майновим характером позовних вимог, сам по собі цей факт не є достатнім для його застосування без доведення необхідності такого втручання, оскільки визначальним є не лише вид заходу, а й наявність об`єктивних підстав для його застосування у конкретних обставинах справи.

Ризик утруднення чи неможливості виконання рішення суду має бути реальним, конкретним і підтвердженим доказами, а не ґрунтуватися на абстрактних припущеннях або загальних міркуваннях про можливу поведінку відповідача. Суд не може підміняти доказування логічними припущеннями, навіть якщо вони видаються вірогідними.

Значний розмір заявлених до стягнення коштів сам по собі не є безумовною підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки інакше це призвело б до формування практики, за якої будь-який значний за сумою позов автоматично обумовлював би застосування арешту майна, що не передбачено процесуальним законом.

Таким чином, оцінивши доводи прокурора щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про те, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову у справі №916/501/26.

Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви прокурора у зв`язку з недоведеністю наявності підстав для забезпечення позову, норми чинного процесуального законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, а мотиви та доводи апеляційної скарги є такими, що не можуть бути підставою для скасування правильної по суті ухвали суду першої інстанції, з огляду на що судова колегія вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 року у справі №916/501/26 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 136, 137, 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Хаджибейської окружної прокуратури міста Одеси на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 року у справі №916/501/26 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 18.02.2026 року у справі №916/501/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, не підлягає оскарженню до Верховного Суду відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 255 та п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 22.10.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Я.Ф. Савицький

А.І. Ярош