Суд: Києво-Святошинський районний суд Київської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №369/3614/25
Суддя: Пінкевич Н. С.
Справа № 369/3614/25
Провадження № 2/369/3159/26
РІШЕННЯ
Іменем України
21.10.2026 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області
у складі: головуючої судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Худинець Д.С.,
за участі
позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки ОСОБА_2 ,
представника відповідачки ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати неправомірними дії ОСОБА_4 щодо розміщення у соціальній мережі Instagram фотографій та відеозаписів її малолітнього сина, зобов`язати відповідачку видалити такі матеріали та стягнути 100 000 грн моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 2015 року. Мають спільних неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , 2020 року народження, та ОСОБА_7 , 2022 року народження. Спільне життя не склалось та з травня 2022 року вони почали проживати окремо. Згодом відповідач почав проживати з ОСОБА_8 .
За обставинами, які склались, малолітній ОСОБА_6 систематично проводив час з батьком, залишався з ним ночувати. І відповідно в цей час з ним була присутня й відповідачки ОСОБА_4 , яка постійно фотографувала її сина, знімала stories в Instagram, викладала ці фото, відео в мережі Інтернет на своїй сторінці в Instagram, а саме публікації за 21 серпня 2023 року, 12 квітня 2023 року, 03 січня 2024 року, 29 вересня 2024 року, 19 січня 2025 року. При цьому вона, як мати дитини, жодної згоди на фото, відео, їх оприлюднення не надавала, про що неодноразово наголошувала ОСОБА_5 та особисто відповідачці, просила їх видалити. Але всі її прохання були проігноровані.
Такі дії відповідачки ОСОБА_9 вважає неправомірними, такими, що порушують її особисті немайнові права, вимоги ЦК, Закони України «Про охорону дитинства», «Про захист персональних даних», «Про інформацію», «Про телекомунікацію», Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Вказала, що неправомірне опублікування відповідачкою фото, відео з малолітнім сином ОСОБА_6 завдає йому та їй шкоди, оскільки публічна публікація фото дитини без її згоди призвело до поширення даних про сімейний стан, висвітлення особистих стосунків, потягнуло обговорення громадськістю самої малолітньої дитини, взаємовідносин у родині, і таке втручання відповідачки в особисте життя є порушенням особистих немайнових прав, та явно надмірним і непропорційним втручанням у приватність її родини. Внаслідок чисельного, систематичного, тривалого поширення відповідачкою фото, відео, у неї погіршувався психоемоційний стан, призводило до душевного болю та моральних страждань, яку вона оцінює в розмірі 100 000 грн. та має бути відшкодована відповідачкою в повному обсязі.
Просила суд:
визнати, що ОСОБА_4 в мережі Інтернет на її сторінці в соціальній мережі «Instagram» ІНФОРМАЦІЯ_1 неправомірно поширила фото та відео неповнолітнього ОСОБА_1 , зокрема:
відео 3 День Народження Льоші-
ІНФОРМАЦІЯ_2
- відео з ОСОБА_1 в публікації від
ІНФОРМАЦІЯ_3
- 2 новорічні фото з ОСОБА_1 від 3 січня 2024-
ІНФОРМАЦІЯ_4
- відео з Пирогово з ОСОБА_1 від 29 вересня 2024-
ІНФОРМАЦІЯ_5
відео 3 ОСОБА_1 від 19 січня 2025-
https://www.instagram.com/reel/DFAeYnTsy2T/?igsh=MWdkcTduZW1xb3FzdA==;
зобов?язати ОСОБА_4 видалити в мережі Інтернет з її сторінки в соціальній мережі «Instagram» фото та відео малолітнього ОСОБА_1 , зокрема:
-відео з День Народження Льоші-
ІНФОРМАЦІЯ_2
-відео з ОСОБА_1 в публікації від 12 квітня 2023 -
https://www.instagram.com/p/Cq6QKHJkva/?img_index=3&igsh=ZXQwaW9qZWZzMWJi
-2 новорічні фото з ОСОБА_1 від 3 січня 2024- -
https://www.instagram.com/p/C1pnVEOr2xJ/?igsh=bmozZ3Eyc3ZjanNr
-відео з Пирогово з ОСОБА_1 від 29 вересня 2024-
https://www.instagram.com/reel/DAguDeloxjJ/?igsh=MXZ1dnllaGtpb2dsNQ.
-відео ОСОБА_1 від 19 січня 2025-
https://www.instagram.com/reel/DFAeYnTsy2T/?igsh=MWdkcTduZW1xb3FzdA==
стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень;
стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2025 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
03 квітня 2025 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову ОСОБА_4 вказала, що шлюб між позивачкою та ОСОБА_10 був розірваним. На даний час між колишнім подружжям тривають судові спори щодо поділу майна, усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення місця проживання дітей. За заявою батька дітей, суд вжито заходи забезпечення позову щодо можливості спілкування батька з дітьми. Але дана ухвала не виконується позивачкою. Натомість вона без згоди батька через три роки після повномасштабного вторгнення вивезла дітей за кордон, мотивуючи небезпекою для дітей через військовий стан. Тобто між батьками наявний конфлікт.
Позивачка до надала доказів звернення до неї щодо її публікацій, надання їй заборон, а переписка з ОСОБА_5 не підтверджує такої обставини. Тому протиправність її дій відсутня. Наявні фото, хеж теги, наявні на її сторінці, не дають можливості ідентифікувати ні позивачку, ні їх сина, а містять лиш загальні посилання. Жодного доказу не надала завдання їй моральної шкоди. Просила відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 жовтня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
У судовому засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник – адвокат Гнатюк Т.В. поданий позов підтримали, просили задоволити позов.
У судовому засідання представник відповідачки ОСОБА_4 – адвокат Тандир Д.В. проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_11 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 червня 2015 року.
Мають спільних малолітніх дітей: ОСОБА_6 , 2020 року народження, та ОСОБА_7 , 2022 року народження.
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року шлюб між сторонами розірвано (справа 760/27313/23), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2024 року.
У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 369/9203/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітніх дітей та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітніх дітей.
У провадженні Солом`янського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа №760/694/24 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення графіку участі батька у вихованні дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення способу участі батька у спілкуванні з дітьми.
У провадженні Солом`янського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа №760/2169/24 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна.
Враховуючи пояснення сторін судом встановлено, що після припинення спільного проживання, малолітні діти залишились проживати разом з матір`ю. Батько спілкувався з дітьми, сина брав з собою на ночівлю. За рішення суду шлюб між батьками дітей розірваний, ОСОБА_5 одружився з відповідачкою ОСОБА_4 . Між колишнім подружжям на час вирішення справи, склались напружені відносини, тривають судові спори як щодо поділу майна, так щодо місця проживання дітей, участі батька у спілкуванні з дітьми.
Відповідачка ОСОБА_4 має сторінку в соціальній мережі Instagram, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що нею не заперечувалось.
При зверненні до суду, позивачка надала скріншоти екрану зі сторінки Іnstagram -_katerina_ra_, на яких зображена відповідачка з хлопчиком та чоловіком. Але на час розгляду справи сторінка є закритою від загального доступу та можливість перегляду судом фото-, відео-, які вказані у позові, відсутня.
Відповідно до пояснень відповідача та показів допитаного свідка ОСОБА_5 спірні фотографії та відеозаписи були створені під час перебування малолітнього ОСОБА_1 разом із його батьком. Частина матеріалів надалі була розміщена відповідачкою у соціальній мережі Instagram, згода на розміщення надавалась батьком дитини.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на судовий захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу. Обраний спосіб захисту має відповідати змісту права та характеру його порушення і забезпечувати його реальне поновлення. Вимога про визнання дій фізичної особи неправомірними сама по собі не є передбаченим статтею 16 ЦК України способом захисту, якщо такий спосіб прямо не встановлений законом.
Водночас суд повинен визначити, чиє саме право є предметом захисту. Право на власне зображення є особистим немайновим правом особи, яка зображена на фотографії або відеозаписі. Отже, у частині вимог щодо використання зображення безпосереднім носієм права є малолітня дитина. Позивачка ж звернулася від власного імені, одночасно обґрунтовуючи позов обставинами порушення прав дитини. При цьому до участі у справі, носій особистого матеріального права, порушення якого ставиться в предмет доказування у справі не залучено, а відповідно суд позбавлений можливості вирішити питання, які стосуються захисту прав особи, яка не залучена до участі у справі.
Такий спосіб формулювання вимог не дає можливості однозначно визначити, яке саме суб`єктивне право позивачки порушено відповідачкою. Вимога про видалення зображень спрямована передусім на захист права дитини, тоді як вимога про моральну шкоду заявлена як захист особистого права матері. Ці правовідносини мають різних носіїв прав і потребують належного процесуального розмежування.
Крім того, відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. З матеріалів справи вбачається, що спірні фотографії та відеозаписи були створені саме під час перебування дитини з батьком, який є її законним представником. Суд не може оцінити правомірність використання такого зображення, не врахувавши правову позицію іншого законного представника дитини.
За таких обставин батько дитини є особою, на права та обов`язки якої може вплинути рішення у справі, оскільки судова оцінка спірних матеріалів неминуче пов`язана з оцінкою його поведінки як законного представника дитини та наданої ним згоди на використання зображення. Водночас він не був залучений до участі у справі як учасник, права якого можуть бути змінені рішенням суду.
В свою чергу, допитаний в судовому засіданні ОСОБА_5 , який є батьком малолітнього ОСОБА_1 , підтвердив, що про наявність таких матеріалів був обізнаний та надав відповідачці дозвіл на фотографування сина, розміщення фото сина в соціальних мережах відповідачки, а частину фото матеріалів, якими обґрунтовуються позовні вимоги здійснив власноруч та передав відповідачці.
Таким чином, у межах визначеного позивачкою суб`єктного складу суд не має можливості повно та всебічно встановити всі юридично значущі обставини спору. При цьому відповідачка не є матір`ю чи батьком дитини і не є носієм батьківських прав. Тому вирішення спору фактично потребує встановлення обставин щодо реалізації батьківських прав особами, які не охоплені належним складом учасників справи.
Саме по собі розміщення фотографій або відеозаписів дитини у соціальній мережі не дає підстав автоматично визнати дії відповідачки протиправними. Необхідно встановити спосіб отримання зображень, обставини їх створення, позицію законних представників дитини, характер та обсяг поширення, а також конкретне право, яке було порушено. Таких обставин у необхідному обсязі позивачкою не доведено.
Більше того, суд вказує, що частина матеріалів, якими обґрунтовується позов отримані в місцях загального користування – парки, сквери, вулиці,
Сам по собі факт здійснення та використання фотографій, зроблених у місцях загального користування, не свідчить про порушення особистих немайнових прав матері дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 307 ЦК України згода особи на знімання її на фото презюмується, якщо зйомка проводиться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. При цьому за змістом ст. 308 ЦК України правове значення має саме характер подальшого використання зображення. Відтак, факт фотографування особи у місці загального користування без встановлення обставин неправомірного використання її зображення не може сам по собі підтверджувати порушення її особистого немайнового права та не має достатнього доказового значення для встановлення такого порушення.
Посилання на практику Європейського суду з прав людини не спростовують цього висновку, оскільки застосування статті 8 Конвенції потребує оцінки конкретних обставин втручання та балансу конкуруючих прав і законних інтересів, а не встановлює автоматичної протиправності будь-якого використання зображення дитини без окремої згоди одного з батьків.
Відповідно до статей 12, 13, 76–81, 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Надані позивачкою скріншоти та листування підтверджують факт існування публікацій і спілкування між батьками, але самі по собі не підтверджують протиправності дій відповідачки, доведення їй заперечень матері до моменту публікації або порушення конкретного особистого немайнового права позивачки.
Позивачка надала листування з батьком дитини, з якого вбачається її незгода з розміщенням матеріалів, однак належних і допустимих доказів того, що така незгода до моменту публікації була доведена безпосередньо до відповідачки, матеріали справи не містять. З даних скріншотів взагалі не можливо встановити число, місяць та рік, у них зазначений лише час. Також подані фото взагалі не містять зазначення сторінки відповідачки. По суті позивачка щодо цього обмежилась лиш власними поясненнями.
Вимога про відшкодування моральної шкоди також не підлягає задоволенню. За статтями 23, 1167 ЦК України необхідним є встановлення складу цивільного правопорушення, у тому числі протиправної поведінки, шкоди та причинного зв`язку. Позивачка не надала достатніх доказів того, що саме діями відповідачки їй заподіяно моральну шкоду, а також не обґрунтувала належними доказами її розмір.
Оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачкою не доведено порушення безпосередньо її суб`єктивного права, протиправність дій відповідачки та необхідні умови для стягнення моральної шкоди. Крім того, заявлений спір пов`язаний із правовідносинами між батьками дитини, належний склад учасників яких у цій справі не забезпечено.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76–81, 89, 258–265, 273 ЦПК України, статтями 15, 16, 23, 307, 308, 1167 ЦК України, статтею 141 СК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди — відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 21 жовтня 2026 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ
Оригінал: reyestr.court.gov.ua