Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №160/18605/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 07 жовтня 2026 р.

Справа: №160/18605/26

Суддя: Коренев Андрій Олексійович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокуСправа №160/18605/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій позивач просить:

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби та про його виключення з військового обліку.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби та про його виключення з військового обліку.

На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що військово-лікарською комісією ОСОБА_1 , 14.02.2013 року ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 був визнаний непридатним до військової служби за ст. 74 «а» Наказу МО України № 402 (протокол № 10 від 14.02.2013 р.) та виключений з військового обліку. Однак, в електронному військово-обліковому документі, сформованому через мобільний застосунок «Резерв+», відображається статус «військовозобов`язаний, що не відповідає фактичному правовому статусу та наявним військово-обліковим документам. Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із письмовою заявою, в якій просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів актуальні відомості. Проте, відповідач відмовим зазначивши про необхідність звернення до ТЦК та СП за місцем фактичного проживання. Позивач уважає таку бездіяльність відповідача протиправною.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

07 липня 2026 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача.

17 липня 2026 року до суду надійшов відзив від ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування своєї позиції зазначили, що позивач є внутрішньо переміщеною особою. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27.04.2015 №1330-675, зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 , фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_2 . В ході реалізації Постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 р. № 932, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , автоматично, рішенням вищого штабу, взято на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_5 . ІНФОРМАЦІЯ_6 рішень, щодо взяття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на військовий облік не приймалося. Позивач, обґрунтовуючи протиправність бездіяльності відповідача вважає, що запис у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного виданого НОМЕР_1 від 04.07.2013 р., є підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів в частині виключення його з військового обліку. Однак, з огляду на вимоги пунктів 22.4 - 22.6 глави 22 розділу ІІ Положення № 402 (як на час проходження позивачем ВЛК, так і на даний час) підставою для виключення з військового обліку за станом здоров`я є оформлення свідоцтв про хворобу з наступним їх направленням на затвердження до ВЛК регіону для встановлення остаточного рішення. Всупереч наведеному правовому регулювання, позивачем не надавалось відповідачу таких документів, що є підставою для виключення з військового обліку, у відповідача були відсутні законні підстави для виключення позивача з військового обліку на підставі наданих документів та відповідно внесення цих даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

20 липня 2026 року представником позивача була подана відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач повторно посилається на те, що Позивач був зарахований на облік до ІНФОРМАЦІЯ_7 автоматично. Однак, це не впливає на можливість внесення Відповідачем до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення Позивача з військового обліку. На цьому наголошував і суд у справі № 360/1597/25. Більш того, звертаємо увагу суду, що перебування Позивача на обліку у Відповідача підтверджується сформованим електронним ВОД та не заперечується Відповідачем. При цьому ІНФОРМАЦІЯ_6 технічно має доступ до облікових карток осіб, які перебувають у нього на обліку та може вносити до них відповідні зміни, в тому числі і про виключення з військового обліку. Позивач, зауважив, що Позивач НЕ просить Відповідача про виключення з військового обліку, адже таке виключення вже відбулося, що підтверджується відповідним записом в паперовому ВОД ОСОБА_1 , який було внесено уповноваженою особою ТЦК та СП на виконання ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Позивач просить внести відомості про виключення з обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який станом на момент виключення ОСОБА_1 з обліку ще не функціонував. Наведене прохання також узгоджується з принципами ведення Реєстру, які закріплені Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів». Позивач неодноразово надавав Відповідачу свій паперовий ВОД з відміткою про виключення з військового обліку. При цьому п. 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30 грудня 2022 року № 1487, закріплено, що районні ТЦК та СП організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них. Відтак, зберігання, в тому числі, документів щодо проходження військовозобов`язаними ВЛК та їх результатів є обов`язком саме ТЦК та СП.

11 серпня 2026 року позивачем подані докази сплати за адвокатські послуги.

20 серпня 2026 року, 21 серпня 2026 року, 11 вересня 2026 року, 28 вересня 2026 року до суду надійшли додаткові пояснення від позивача.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 14.02.2013 року при ІНФОРМАЦІЯ_3 був визнаний непридатним до військової служби за ст. 74 «а» Наказу МО України № 402 (протокол № 10 від 14.02.2013 р.) та виключений з військового обліку, що підтверджується відповідними відмітками в тимчасовому посвідченні НОМЕР_1 , скріпленими підписами уповноваженої особи РВК та печаткою.

При оновленні електронного військово-облікового документу в додатку «Резерв+» Позивач виявив, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 , як військовозобов`язаний, а відомості про визнання його непридатним та про виключення з військового обліку в Реєстрі відсутні.

ОСОБА_1 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_7 із заявою з проханням внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів достовірну інформацію про його висновок ВЛК про непридатність та про виключення з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_9 за станом здоров`я за ст. 37, п. 6, пп. 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У зв`язку з неналежним розглядом його заяви позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 360/1597/25 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 , які полягають у неналежному розгляді заяви ОСОБА_1 від 24.06.2025 та доданих до неї документів про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.06.2025 та додані до неї документи про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 360/1597/25 відповідач листом від 17 квітня 2026 року відмовив позивачу у внесенні відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби та виключення з військового обліку. Відповідач, зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зараховано на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_6 шляхом автоматичної верифікації у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 р. № 932. Відповідач рекомендував позивачу стати на облік в ІНФОРМАЦІЯ_6 , за місцем фактичного проживання.

Позивач уважає таку бездіяльність відповідача протиправною звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Частина друга статті 19 Конституції України встановлює обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює та загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон №2232-XII).

За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок №1487).

Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (пункт 20 Порядку №1487).

Пунктом 79 Порядку № 1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Статтею 1 Закону України від 16 березня 2017 року № 1951-VIII Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Закон №1951-VIII) визначено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону №1951-VІІІ основними засадами ведення Реєстру є: обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Як передбачено частиною першою статті 6 Закону №1951-VІІІ, до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VІІІ до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону №1951-VІІІ ведення Реєстру включає: 1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним; 2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами; 3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Частиною восьмою статті 5 Закону №1951-VІІІ установлено, що органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (частина дев`ята статті 5 Закону №1951-VІІІ).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів має містити повну та актуальну інформацію щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ. Обов`язок із забезпечення актуалізації бази даних покладений на районні (міські) ТЦК та СП.

Відповідно до пункту 1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №559 (далі - Порядок №559), військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №559 Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа.

Пунктом 4 Порядку №559 передбачено, що у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін: у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку; в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку. Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Військово-обліковим документом призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», в електронній формі (далі - військово-обліковий документ в електронній формі) є відображення в електронній формі відомостей про громадянина України, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також відомостей щодо звернення або повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення до Національної поліції.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів має містити актуальну інформацію щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу. Обов`язок із забезпечення актуалізації бази даних покладений на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Поряд з тим у розглядуваному випадку має місце повторне взяття на військовий облік позивача, який був виключений з військового обліку. Тож належить вирішити питання наявності правових підстав для взяття на військовий облік позивача, який був визнаний непридатним до військової служби та за відомостями тимчасового посвідчення НОМЕР_1 , був виключений з військового обліку (а.с. 14).

Так з даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів станом 29.06.2026 вбачається, що Позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 як військовозобов`язаний, (а. с.15).

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 37 Закону України №2232-XII «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній станом на липень 2013) виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягали громадяни, визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII (у редакції, чинній станом на червень 2025) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягали громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.

Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 280/2880/24 (пункт 39).

Відповідач не надав суду належних доказів перегляду або скасування у встановленому порядку протоколу комісії № 10 від 14.02.2013 року при ІНФОРМАЦІЯ_3 яка є офіційним адміністративним актом та слугувала підставою виключення позивача з військового обліку відповідно до пункту 3 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII.

Для поновлення на військовому обліку має бути законна підстава, проте відповідач не навів приписів Закону №2233-XII чи іншого закону, які давали йому підстави для поновлення позивача на військовому обліку у червні 2025 року.

Законодавець на цей час не прийняв закон, який би зобов`язував непридатних до військової служби громадян повторно пройти медичний огляд.

До прикладу, Законом України від 21 березня 2024 року №3621-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист (набрав чинності 04 травня 2024 року; далі Закон №3621-IX) внесено зміни до Закону №2232-ХІІ та по суті скасовано статус обмежено придатний та пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього закону передбачено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

Водночас закон, який би зобов`язував провести ревізію усіх прийнятих у минулому (до початку воєнного стану) постанов ВЛК про непридатність до військової служби, відсутній.

Також суд зазначає, що нормативно-правові акти не наділяють ТЦК та СП та безпосередньо його керівника повноваженнями щодо ревізування, відміни або скасування висновків військово-лікарської комісії про непридатність осіб до військової служби з виключенням з військового обліку.

Оскільки позивач був виключений з військового обліку на підставі пп.3 ч. 6 ст. 37 Закону України №2232-XII «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», який не містить норм, які б визначали підстави, порядок та умови повторного взяття на військовий облік (поновлення на військовому обліку) громадян, яких раніше було виключено з військового обліку за станом здоров`я на підставі рішення ВЛК, то бездіяльність відповідача щодо не внесення даних до Єдиного Реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку позивача у спірних правовідносинах не відповідають визначеному частиною другою статті 2 КАС України критерію законності.

Крім того, суд зауважує, що згідно з положеннями Порядку № 1487, відповідальними за організацію та забезпечення зберігання облікової документації військовозобов`язаних, персональних даних, які в них містяться, збереження підтвердних документів, що стали підставою для виключення з військового обліку військовозобов`язаних, а також своєчасне внесення даних про військовозобов`язаного, у тому числі й про виключення з військового обліку із зазначенням підстав, до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, є саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки громадян.

Отже, враховуючи, що Позивач ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 був визнаний непридатним з виключенням з військового обліку на підставі ст. 74 «а» наказу МОУ № 402 від 2008 р. (протокол № 10 від 14.02.2013 року) та виключений з військового обліку, що підтверджується документально, відповідна інформація повинна бути внесена до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. При цьому наразі внести таку інформацію в Реєстр технічно може лише той ІНФОРМАЦІЯ_6 , де Позивач перебуває на обліку , а саме – ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до пункту 4 Порядку № 559 у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін: у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку; в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.

Посилання відповідача, що позивача автоматично, взято на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_5 в ході реалізації Постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 р. № 932, є безпідставні, оскільки не звільняє його від обов`язку внести актуальні данні про позивача, який перебуває саме у нього на обліку.

Крім того, суд звертає увагу, що Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2026 року у справі № 320/31215/25 визнано протиправними та нечинними пункти 17 та 17- 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 202 р. № 932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів». Зобов`язано Кабінет Міністрів України привести Постанову Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 р. № 932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників військовозобов`язаних та резервістів» у відповідність до Закону України «Про військовий обов`язок і військов службу», а також врегулювати механізм скасування постановки на військовий облік осіб, які були поставлені н військовий облік згідно пунктів 17 та 17-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 р. № 932.

Посилання відповідача на відсутність паперових даних для внесення відповідної інформації суд не приймає до уваги, оскільки п. 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30 грудня 2022 року № 1487, закріплено, що районні ТЦК та СП організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них.

Тому суд вважає, що тягар настання несприятливих наслідків через невиконання (не належне виконання) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки своїх обов`язків, у тому числі й щодо своєчасного внесення даних про військовозобов`язаного до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, не може покладатися на позивача та створювати для нього додаткових обов`язків щодо повторного постановлення на військовий облік військовозобов`язаного за відсутності законодавчо визначених для цього підстав та проходження військово-лікарської комісії з метою підтвердження раніше встановленої непридатності до військової служби за станом здоров`я.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у спірних правовідносинах не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову у частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, у тому числі і щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення його з військового обліку, однак відповідач вказанні дії не вчинив.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн (а.с. 40).

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, при задоволенні позову, суд уважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі у розмірі 20000,00 грн. суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у відзиві на вказав на не співмірність заявленого розміру правничої допомоги, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа віднесена до справ незначної складності (малозначної).

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5ст. 134 КАС України).

Аналіз наведених висновків процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вказана позиція кореспондується з викладеною у постанові Верховного суду від 23.04.2019 по справі №826/9047/16.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Згідно доказів, наданих позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду копію договір № 08/06/26-3 про надання правової допомоги, а також «25» червня 2026 року, Ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, Додатку № 1 до нього. Опис наданих адвокатом послуг, Рахунок-фактура. Копія квитанції від 26.06.2026 року № 302272492 про оплату гонорару адвоката у розмірі 5000,00 грн, та № 307757590 від 07.08.2026 року (а.с. 40, 84).

Враховуючи наведене, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, розгляд якої здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання, наявність практики Верховного Суд з цього питання, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., оскільки такий розмір є співмірним з наданими послугами та складності справи.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 139, 243-246, 255, 257 – 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби та про його виключення з військового обліку.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про визнання ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) непридатним до військової служби та про його виключення з військового обліку.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1064,96 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев

Оригінал: reyestr.court.gov.ua