Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №725/6517/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року місто Чернівці справа №725/6517/25

провадження №22-ц/822/1778/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Височанської Н.К.

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.

за участю секретаря судових засідань Бортніка А.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 серпня 2025 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Нестеренко Є.В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та встановлення факту, що має юридичне значення.

Посилався на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після припинення шлюбних відносин донька залишилася проживати з ним, він самостійно її виховує та утримує, а відповідачка тривалий час із донькою не бачилася, її життям не цікавилася, зв`язок з дитиною не підтримує.

Зазначав, що спору щодо місця проживання дитини між сторонами немає, а встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідне йому для захисту особистих майнових та немайнових прав дитини.

Просив стягнути з відповідачки аліменти на утримання доньки у розмірі 2000 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення нею повноліття, та встановити факт, що він самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

26 серпня 2025 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про відмову від позовної вимоги про стягнення аліментів, в іншій частині позов підтримав. Ухвалою Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення аліментів залишено без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернівецького районного суду м.Чернівців від 27 серпня 2025 року позов - задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення за результатами підготовчого провадження відповідно до частини третьої статті 200 ЦПК України, виходив з того, що неповнолітня донька після припинення шлюбних відносин проживає з позивачем та перебуває на його утриманні, що, зокрема, підтверджується договором між батьками від 15 липня 2025 року, а обставини самостійного виховання та утримання батьком доньки визнаються сторонами і відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. При цьому суд послався на пункт 5 частини першої статті 315, частину першу статті 319 ЦПК України та постанову Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі №127/3622/24.

Короткий зміст та узагальнені доводи вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду, ІНФОРМАЦІЯ_4 , інтереси якого представляє ОСОБА_4 , сформував в системі «Електронний суд» апеляційну скаргу на вказане рішення суду як особа, яка не була залучена до участі у справі, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується його прав та обов`язків.

Вказував, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини породжує у позивача право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а у територіального центру комплектування та соціальної підтримки - обов`язок розглянути відповідну заяву та оформити відстрочку на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Вважає, що таке рішення прямо впливає на права та обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому у нього виникає право на оскарження цього рішення в апеляційному порядку.

ІНФОРМАЦІЯ_4 не визнає позовних вимог позивача та заперечує проти них. Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини, і може бути встановлений судом лише як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Просив скасувати рішення суду першої інстанції, яким встановлено факт, що батько самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю за безпідставністю.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 19 серпня 2026 року, ОСОБА_1 просив залишити апеляційну скаргу без розгляду, а у разі відмови у цьому - відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Вказував, що як на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, так і на час подання відзиву він має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надану ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, сформованими за допомогою мобільного додатку «Резерв+». Оскаржуване рішення не стало і не могло стати підставою для виникнення у нього права на відстрочку, а тому не стосується прав, інтересів чи обов`язків апелянта.

Зазначав, що спір між батьками щодо місця проживання дитини відсутній, між ним та відповідачкою укладено договір, згідно з яким дитина проживає з ним, а він зобов`язується самостійно виховувати та утримувати дитину, відповідачка позовні вимоги визнала. Посилався на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2025 року у справі №344/20811/24, згідно з якою відсутність вимоги про позбавлення батьківських прав другого з батьків не є підставою для відмови в задоволенні позову про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Вважав, що підстав для поновлення апелянту строку на апеляційне оскарження немає, оскільки апеляційну скаргу подано з пропуском строку майже на одинадцять місяців, текст рішення перебуває у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а лист Державного бюро розслідувань від 23 червня 2026 року №10-2-05-02-15147 не є юридичним фактом, з яким закон пов`язує початок перебігу строку на апеляційне оскарження. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі №601/485/23, просив визнати дії апелянта зловживанням процесуальними правами та залишити апеляційну скаргу без розгляду.

До відзиву додав копії пенсійного посвідчення, довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №803777 та військово-облікового документа, сформованого в мобільному додатку «Резерв+» 04 серпня 2026 року.

Мотивувальна частина

Рух справи в апеляційному суді

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 31 липня 2026 року поновлено особі, яка не брала участі у справі - ІНФОРМАЦІЯ_1 строк на апеляційне оскарження рішення. Відстрочено сплату судового збору. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зупинено дію оскаржуваного рішення. Витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У серпні 2026 року до Чернівецького апеляційного суду надійшов лист Чернівецького районного суду міста Чернівців, згідно з яким суд першої інстанції не може виконати вимоги ухвали про направлення справи до суду апеляційної інстанції, оскільки матеріали справи вилучені працівниками Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань 15 жовтня 2025 року під час проведення слідчої дії.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 24 серпня 2026 року витребувано у Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань оригінал цієї цивільної справи. Зупинено провадження у справі до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

10 вересня 2026 року до апеляційного суду надійшла дана цивільна справа.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2026 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2026 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування, та зобов`язано його надати апеляційному суду у строк до 15 жовтня 2026 року висновок про розв`язання спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини та участі батьків у її вихованні.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2026 року закінчено підготовчі дії, справу призначено до розгляду на 21 жовтня 2026 року.

19 жовтня 2026 року на виконання ухвали суду від 16 вересня 2026 року до Чернівецького апеляційного суду надійшла заява Служби у справах дітей Чернівецької міської ради, згідно з якою ні в позовній заяві, ні в інших заявах по суті спору не містяться відомості про наявність спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини та участі батьків у її вихованні. Крім того, 15 липня 2025 року між батьками укладено договір визначення місця проживання дитини, здійснення батьківських прав, виховання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В. Договір залишається чинним, не був оскаржений та не визнаний недійсним. Наявність договору підтверджує узгоджену участь обох батьків у вихованні дитини та виключає твердження про самостійне виховання дитини одним із них. З огляду на відсутність ознак спору між батьками відсутні правові підстави для підготовки та затвердження висновку органу опіки та піклування (а.с.115-116).

Межі розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції оскаржується ІНФОРМАЦІЯ_4 в повному обсязі. Ухвала Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 серпня 2025 року про залишення без розгляду позову в частині вимог про стягнення аліментів не оскаржується і предметом апеляційного перегляду не є.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який зареєстровано 14 серпня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №1115. Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 17 лютого 2025 року у справі №727/1125/25 за позовом ОСОБА_2 шлюб між сторонами розірвано (а.с.7-8).

Від шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №1649 від 24 липня 2013 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.11).

15 липня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір визначення місця проживання дитини, здійснення батьківських прав, виховання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №3107 (а.с.6).

Відповідно до умов договору місцем проживання дитини визначено місце проживання батька, батько самостійно виховує та утримує дитину (пункт 3.1.1). Водночас мати має право зустрічатися та без перешкод спілкуватися з дитиною, у тому числі у будь-який день тижня, та за попередньою домовленістю з батьком брати дитину до себе за місцем свого проживання (пункт 2.1), на матір покладено обов`язки щодо участі у вихованні дитини, забезпечення безпечного перевезення дитини та комфортних умов її перебування під час відпочинку (пункт 3.2), а на обох батьків - спільні зобов`язання своєчасно повідомляти один одного про зміну місця проживання та контактних телефонів, не підбурювати дитину проти батька чи матері та спільно організовувати дозвілля дитини (пункт 3.3). Звірити зміст і нумерацію пунктів з текстом договору.

До позовної заяви позивачем долучено рукописні письмові пояснення ОСОБА_5 від 15 липня 2025 року та ОСОБА_6 (колеги позивача) від 16 липня 2025 року, адресовані Першотравневому районному суду міста Чернівці, в яких зазначені особи вказують, що позивач проживає з донькою, здійснює догляд за нею, займається її розвитком та фінансує її потреби, а мати з ними не проживає та участі в житті доньки не бере (а.с.29, 35).

Відповідно до характеристики Чернівецького ліцею №19 імені О. Кобилянської ОСОБА_3 навчається у 7-А класі ліцею з першого класу, вихованням дівчинки займається батько, який відповідально ставиться до її виховання та навчання, утримує її матеріально, підтримує постійний зв`язок з класним керівником, відвідує батьківські збори та ліцейні заходи (а.с.12).

26 серпня 2025 року позивач ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву, в якій просив провести розгляд справи без його участі та задовольнити позов в повному обсязі (а.с.27).

26 серпня 2025 року відповідачка ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву, в якій просила провести розгляд справи без її участі та зазначила, що не заперечує проти задоволення позовних вимог (а.с.26).

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині що оскаржується та в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступних висновків.

Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку (а.с.104-114).

Конверти з судовими повістками, направлені позивачу та відповідачці, повернуті до Чернівецького апеляційного суду з довідкою Укрпошти «Причина повернення: адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.111-114).

Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

Отже, за наявності відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, а тому позивач та відповідачка вважаються такими, що повідомлені про розгляд справи належним чином.

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі №182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі №496/5051/19 та інших.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає, справу можливо розглянути за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Щодо клопотання позивача про залишення апеляційної скарги без розгляду

Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причини пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

ІНФОРМАЦІЯ_4 до участі у справі не залучався, про розгляд справи не повідомлявся, копію рішення не отримував. Апеляційну скаргу подано в межах одного року з дня ухвалення оскаржуваного рішення. Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 31 липня 2026 року апелянту поновлено строк на апеляційне оскарження з урахуванням наведених ним причин пропуску строку, пов`язаних з отриманням листа Державного бюро розслідувань від 23 червня 2026 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі №601/485/23 виснувала, що у разі встановлення після відкриття апеляційного провадження, що підстав для поновлення строку не було, оскільки причини, які стали підставою для такого поновлення, є неправдивими та спростовані матеріалами справи, апеляційний суд може визнати дії скаржника зловживанням процесуальними правами на підставі частини другої статті 44 ЦПК України.

Проте у цій справі позивачем не наведено, а матеріали справи не містять доказів того, що причини пропуску строку, наведені апелянтом, є неправдивими або спростовані матеріалами справи. Сама лише можливість ознайомлення з текстом рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не покладає на особу, яка не брала участі у справі, обов`язку відстежувати всі судові рішення, ухвалені у спорах між іншими особами. За таких обставин підстав для визнання дій апелянта зловживанням процесуальними правами та залишення апеляційної скарги без розгляду колегія суддів не вбачає.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права

Щодо порушення прав, свобод, інтересів та обов`язків особи, яка не брала участі у справі - ІНФОРМАЦІЯ_1 та існування права на оскарження рішення суду

Перевіряючи наявність передбачених законом підстав для апеляційного перегляду справи за скаргою особи, яка не брала участі у справі, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц, провадження №61-41547сво18).

У разі, якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі №127/26512/16-ц).

З початком війни в Україні діє правовий режим воєнного стану. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Порядок надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначений статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Пунктом 4 частини першої цієї статті передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.

Під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі №621/626/18).

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та може отримати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі оскаржуваного рішення, що впливає на обсяг прав та обов`язків територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Колегія суддів відхиляє доводи відзиву про те, що оскаржуване рішення не стосується прав та обов`язків апелянта, оскільки позивач має відстрочку від призову з іншої підстави. Відповідно до долучених до відзиву документів відстрочка позивачу надана до 31 серпня 2026 року, інвалідність другої групи встановлена на строк до 01 вересня 2026 року з датою чергового переогляду 15 серпня 2026 року. Доказів продовження відстрочки чи встановлення інвалідності після вказаної дати матеріали справи не містять. Натомість рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини є самостійною підставою для відстрочки, яка не обмежена строком дії документів про інвалідність і може бути реалізована позивачем у будь-який час до досягнення дитиною повноліття. Для визначення того, чи вирішено судом питання про права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, має значення не те, чи реалізовано вже рішення суду, а те, чи може воно створити або підтвердити підстави для виникнення, зміни чи припинення її прав та обов`язків.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов щодо самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Тобто у цій справі позовна вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, заявлена в умовах воєнного стану та загальної мобілізації, могла бути пред`явлена з метою штучного створення умов та обставин, що можуть стати підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Та обставина, що позивач у позовній заяві обґрунтовував необхідність встановлення факту захистом особистих майнових та немайнових прав дитини, не змінює правових наслідків такого рішення для територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Добросовісність сторін при застосуванні способів захисту сімейних прав та інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку може бути перевірена й оцінена лише за участю особи, на яку покладено обов`язок виконання оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання, які стосуються повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо можливості надання позивачу ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а отже, порушено права та інтереси держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Отже, наявні правові підстави для перегляду оскарженого судового рішення по суті .

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі №497/132/23.

Верховний Суд у постанові від 01 червня 2026 року у справі №725/5985/25, залишаючи без змін постанову Чернівецького апеляційного суду, ухвалену за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 , виснував, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки як орган військового управління «є особою, яка має право апеляційного оскарження рішення районного суду у цій справі», оскільки «саме ТЦК та СП наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов`язку», а позов, заявлений в умовах воєнного стану та загальної мобілізації, може створити або підтвердити підстави для відстрочки від призову чи звільнення з військової служби і тому стосується інтересів держави.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує доньку

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що донька проживає з позивачем та перебуває на його утриманні, що підтверджується договором між батьками, а обставини самостійного виховання та утримання батьком дитини визнаються сторонами і тому не підлягають доказуванню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21).

Позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19).

Праву позивача на звернення до суду за захистом порушеного права чи інтересу кореспондує обов`язок обґрунтувати, у чому полягає порушене право і яким чином таке право має бути захищене (відновлене) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі №990/250/24).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір визначення місця проживання дитини, здійснення батьківських прав, виховання дитини, позивач у позовній заяві сам зазначав про відсутність спору з відповідачкою щодо місця проживання дитини, а відповідачка проти позову не заперечувала. Наведене свідчить про відсутність спору між батьками та відсутність порушеного, невизнаного чи оспорюваного права позивача, яке потребувало б судового захисту шляхом встановлення факту самостійного виховання ним дитини.

Суд першої інстанції, встановлюючи факт самостійного виховання та утримання дитини, послався на пункт 5 частини першої статті 315 та частину першу статті 319 ЦПК України, які регулюють встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку окремого провадження. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 виснувала, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків, а може бути встановлений лише як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. За відсутності такого спору, коли батьки уклали договір, а відповідачка проти позову не заперечує, встановлення факту самостійного виховання дитини фактично здійснено у безспірному порядку, що суперечить наведеному висновку.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина перша статті 180 СК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини (частина четверта статті 157 СК України). Водночас такий договір визначає порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, а не припиняє і не обмежує обсяг прав та обов`язків того з батьків, хто проживає окремо від дитини.

У справі, що переглядається, нотаріально посвідчений договір від 15 липня 2025 року, попри наявність у ньому формулювання про те, що батько самостійно виховує та утримує дитину, в цілому свідчить про те, що мати не усунена і не самоусунулася від виховання дитини. Відповідно до умов договору мати має право без перешкод спілкуватися з дитиною, у тому числі у будь-який день тижня, брати дитину до себе, на неї покладено обов`язки щодо участі у вихованні дитини, забезпечення її безпечного перевезення та комфортних умов перебування під час відпочинку, а на обох батьків - спільні зобов`язання щодо взаємного інформування, невчинення дій, спрямованих проти іншого з батьків, та спільної організації дозвілля дитини. Сам по собі договір між батьками не може змінити обсяг батьківських обов`язків матері, які відповідно до статті 15 СК України не можуть бути передані іншій особі за договором.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 липня 2026 року у справі №725/5332/25 та від 22 липня 2026 року у справі №725/8708/25, якими залишено без змін постанови апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог батька щодо самостійного виховання дітей. Верховний Суд зазначив, що «сама лише обставина проживання дитини з одним із батьків не підтверджує факту її самостійного виховання», а нотаріально посвідчений договір між батьками про місце проживання дітей «сам по собі не підтверджує, що мати припинила виконувати свої обов`язки щодо виховання та утримання дитини». Факт самостійного виховання не може бути встановлений лише на підставі домовленості батьків чи нотаріального договору, для цього необхідно довести невиконання другим із батьків своїх обов`язків або наявність юридичних фактів, що впливають на обсяг його батьківських прав.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача у відзиві на постанову Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №344/20811/24. Відмова у задоволенні позову в цій справі обумовлена не відсутністю вимоги про позбавлення батьківських прав матері, а відсутністю спору між батьками та недоведеністю позивачем обставин, які свідчать про невиконання матір`ю батьківських обов`язків, ухилення від виховання та утримання дитини чи обмеження обсягу її батьківських прав. Крім того, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22, щодо неможливості встановлення факту самостійного виховання дитини у безспірному порядку або за домовленістю батьків є обов`язковими і застосовуються у цій справі.

Не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком і заява відповідачки від 26 серпня 2025 року.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Згідно з частиною третьою статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них.

Відповідачка у заяві від 26 серпня 2025 року лише зазначила, що не заперечує проти задоволення позовних вимог, при цьому жодних обставин щодо своєї неучасті у вихованні та утриманні доньки не визнавала. Крім того, така заява суперечить умовам укладеного нею близько місяця до цього нотаріально посвідченого договору, яким передбачено її участь у вихованні дитини. Визнання одним із батьків обставин невиконання своїх батьківських обов`язків, яке є підставою для настання для іншого з батьків публічно-правових наслідків у вигляді відстрочки від призову на військову службу, не може прийматися судом без перевірки, оскільки стосується прав та інтересів дитини та держави. За таких обставин суд першої інстанції неправильно застосував частину першу статті 82 ЦПК України, звільнивши позивача від обов`язку доказування обставин самостійного виховання та утримання дитини.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачка ухиляється від виховання та утримання доньки, умисно не виконує своїх батьківських обов`язків, або існують обставини, у силу яких обсяг її батьківських прав обмежено чи припинено. Мати дитини ОСОБА_2 батьківських прав не позбавлена, недієздатною, безвісно відсутньою чи померлою не визнавалася.

Письмові пояснення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не відповідають вимогам статті 93 ЦПК України щодо письмових показань свідка, підпис якого посвідчується нотаріусом, а тому не є належними та допустимими доказами. Крім того, ці пояснення складені в один і той самий час, що й договір між батьками, є стислими та однаковими за змістом, а вказані особи є знайомим та колегою позивача.

Характеристика Чернівецького ліцею №19 імені О. Кобилянської підтверджує лише належне виконання батьком своїх батьківських обов`язків, що є його законним обов`язком, і не свідчить про те, що мати не бере участі у вихованні та утриманні дитини. Доказів того, що позивач самостійно несе всі витрати на утримання дитини, а мати таких витрат не несе, матеріали справи не містять. Позивач, заявивши вимогу про стягнення з відповідачки аліментів на утримання доньки, згодом від неї відмовився.

Та обставина, що мати дитини проживає окремо, не позбавляє її батьківських прав і обов`язків та не залишає дитину без материнського виховання. Сам факт проживання дитини з батьком, визначений за домовленістю батьків, не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини.

Крім того, відповідно до частини другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Згідно зі статтею 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

На час ухвалення оскаржуваного рішення доньці сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виповнилося 12 років. Однак суд першої інстанції, встановлюючи факт самостійного виховання та утримання її батьком, думку дитини не з`ясовував.

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання дитини та участі одного з батьків у вихованні дитини участь органу опіки і піклування є обов`язковою. У категорії справ, у яких вирішується питання самостійного виховання та утримання дитини (дітей) одним із батьків, обов`язковою є участь органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №495/432/23, провадження №61-17548св23).

Орган опіки та піклування до участі у справі судом першої інстанції не залучався, висновку щодо розв`язання спору не надавав.

Тлумачення змісту частин четвертої-шостої статті 19 СК України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою. Водночас неподання органом опіки та піклування висновку не може слугувати підставою для відмови або зволікання у захисті з боку суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі №523/19706/19, провадження №61-12112сво22).

Залучений апеляційним судом орган опіки та піклування висновку не надав, вказавши на відсутність спору між батьками та зазначивши, що наявність укладеного між батьками договору підтверджує узгоджену участь обох батьків у вихованні дитини та виключає твердження про самостійне виховання дитини одним із них.

Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову про встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує доньку, оскільки мав ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, адже позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою, а також не довів обставин самостійного виховання та утримання ним дитини.

Колегія суддів зауважує, що найвищим інтересам дитини сторін відповідає спільна участь обох батьків у її вихованні та утриманні, що узгоджується й з умовами укладеного між ними договору, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Апеляційний суд погоджується з доводами апелянта, що позов про встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує доньку, у цій справі є штучним, з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Верховний Суд у постанові від 06 травня 2026 року у справі №725/9013/25 виснував, що пред`явлення сімейного позову з метою створення підстав для відстрочки від призову або звільнення з військової служби може розцінюватися як «зловживання правом та використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню», а окреме проживання батьків чи проживання дитини з батьком саме по собі не доводить самостійного виховання.

Колегія суддів враховує, що у разі призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації його донька не буде позбавлена батьківського піклування за наявності матері - ОСОБА_2 , яка не позбавлена батьківських прав і є законним представником своєї дитини.

Щодо порушення норм процесуального права

Відповідно до частини третьої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд може ухвалити рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд першої інстанції ухвалив рішення у підготовчому судовому засіданні з посиланням на визнання позову відповідачкою, хоча відповідачка у своїй заяві лише зазначила, що не заперечує проти задоволення позову. При цьому суд не врахував, що вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини стосується прав та інтересів дитини, обсягу батьківських прав і обов`язків матері, а також інтересів держави у сфері мобілізації. Визнання такої вимоги суперечить приписам статей 15, 141, 155 СК України щодо невідчужуваності батьківських обов`язків та порушує права й інтереси інших осіб, а тому не могло бути прийняте судом як підстава для задоволення позову без з`ясування обставин справи, залучення органу опіки та піклування та дослідження доказів.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Вказані підстави для скасування рішення суду підтвердилися за наслідками перевірки доводів апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Інші наведені порушення норм процесуального права (прийняття визнання позову, яке суперечить закону та порушує права інших осіб, неправильне застосування частини першої статті 82 ЦПК України, незалучення органу опіки та піклування, не з`ясування думки дитини) призвели до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України також є підставою для скасування рішення.

Щодо розподілу судових витрат

Постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення (підпункт «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01 січня 2025 року встановлено в розмірі 3028 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру, як і за подання позовної заяви про розірвання шлюбу, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, а тому за подання позовної вимоги про стягнення аліментів судовий збір сплаті не підлягав.

За позовну вимогу немайнового характеру про встановлення факту самостійного виховання та утримання доньки, заявлену у 2025 році фізичною особою, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок, тобто 3028 гривень, помножені на 0,4.

Позивачем за подання позову сплачено судовий збір у сумі 605 гривень 60 копійок згідно з квитанцією від 28 липня 2025 року (а.с.22). Рішенням суду першої інстанції судові витрати не розподілялися.

Оскільки у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати покладаються на позивача, а недоплачений ним судовий збір у сумі 605 гривень 60 копійок, тобто 1211 гривень 20 копійок за мінусом сплачених 605 гривень 60 копійок, підлягає стягненню з позивача в дохід держави.

За подання апеляційної скарги в електронній формі на рішення про задоволення однієї вимоги немайнового характеру ІНФОРМАЦІЯ_4 повинен був сплатити судовий збір у сумі 1453 гривні 44 копійки, тобто 1211 гривень 20 копійок, помножені на 150 відсотків та на коефіцієнт 0,8.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 31 липня 2026 року апелянту відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у цій справі, а тому з урахуванням результату апеляційного перегляду з позивача на користь держави підлягає стягненню 1453 гривні 44 копійки судового збору за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує та утримує доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави недоплачений за подання позовної заяви судовий збір у сумі 605 гривень 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 1453 гривні 44 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена судом 21 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

О.О. Одинак