Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №610/5212/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 610/5212/25

провадження № 22-ц/818/4822/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Тичкової О.Ю.

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Риндіч О.Б.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Балаклійська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області,

за участю прокурора Харківської обласної прокуратури Комісарова Олега Олексійовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 06 травня 2026 року у складі судді Тімонової В.М.,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року адвокат Меркулова Н.А., яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дитина постійно проживає разом з матір`ю, яка самостійно здійснює догляд за ним. Відповідач мешкає окремо від дитини, зв`язок ані з матір`ю, ані з дитиною не підтримує. Відповідач, будь-якої матеріальної допомоги на утримання дитини не надавав і не надає більше двох років і по цей час, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не спілкується з сином взагалі, не дбає про його нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, так як це встановлено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства». Крім відсутності виховання дитини, приділення їй уваги, підтримки у скрутні моменти, які спричинені стресом від війни в Україні, Відповідач не був присутній на жодній радісній події сина (ні дні народження, ні святкування новорічних та різдвяних свят). Відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами сина, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу; не створює умов для отримання ним освіти. Відповідач, покладених законом на батьків обов`язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Усі питання щодо виховання вирішуються Позивачкою самостійно без участі та підтримки з боку Відповідача. Дитина знаходиться на повному утриманні матері. Відповідач повністю усунувся від виконання батьківських обов`язків, що негативно впливає на психоемоційний стан дитини та позбавляє її належної батьківської турботи. Крім того, відповідач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 06 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Балаклійська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав - відмовлено.

Попереджено відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконання обов`язків щодо виховання та утримання дитини, передбачених сімейним законодавством, і покладено на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що позбавлення відповідача батьківських прав не буде відповідати меті такого заходу: захисту інтересів дитини та стимулювання батька щодо належного виконання своїх обов`язків, та не забезпечить інтереси дитини, оскільки остаточно розірве його зв`язок із батьком, у зв`язку із чим відмовив у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, однак вважав за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання сина, виконання ним обов`язків щодо виховання та утримання дитини, передбачених сімейним законодавством, та поклав на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на його незаконність, необґрунтованість та ухвалення без повного з`ясування фактичних обставин справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в обґрунтування якого зазначено, що батько дитини ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо дитини: не бере участь у вихованні, утриманні та розвитку сина, не піклується про його стан здоров`я, не виявляє інтересу до внутрішнього світу малолітнього, веде аморальний спосіб життя, неодноразово притягався до адміністративної відповідальності. Більш того, вказує, що судом першої інстанції констатовано, що батько не заперечує проти позбавлення його батьківських прав, в той же час, у своєму рішенні суд вказав про відсутність підстав для урахування висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Апелянт наголошує, що у вказаному висновку органу опіки та піклування, окрім детальної інформації щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо дитини, викладена інформація щодо характеристики ОСОБА_2 , а саме те, що він характеризується з негативного боку, зловживає алкогольними напоями, веде аморальний спосіб життя, притягався до адміністративної відповідальності, з сусідами зв`язку не підтримує, участі у громадському житті не бере. Крім того, відповідач будь-якої матеріальної допомоги на утримання дитини не надавав і не надає. Усі питання щодо виховання вирішуються позивачкою самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Дитина знаходиться на повному утриманні матері. Апелянт вважає, що вказані вище факти у сукупності з іншими доказами у справі підтверджують, що перебування дитини під впливом відповідача суперечить її найкращим інтересам та не забезпечує безпечного й стабільного середовища розвитку. При цьому зазначає, що наведені обставини дають підстави дійти висновку, що подальша взаємодія дитини з відповідачем становить реальну загрозу її психологічному та фізичному здоров`ю, а також суперечить найкращим інтересам дитини.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виснував, що позбавлення відповідача батьківських прав не буде відповідати меті такого заходу, як захисту інтересів дитини та стимулювання батька щодо належного виконання своїх обов`язків, та не забезпечить інтереси дитини, оскільки остаточно розірве його зв`язок із батьком.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) у своїй постанові виснував, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Тобто, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.).

Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається, при зверненні до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини, свою позицію позивачка обґрунтувала тим, що відповідач, покладених законом на батьків обов`язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Усі питання щодо виховання вирішуються Позивачкою самостійно без участі та підтримки з боку Відповідача. Дитина знаходиться на повному утриманні матері. Відповідач повністю усунувся від виконання батьківських обов`язків, що негативно впливає на психоемоційний стан дитини та позбавляє її належної батьківської турботи. Крім того, відповідач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, має заборгованість зі сплати аліментів.

Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам, ураховуючи доводи апеляційної скарги представника позивача, колегія суддів констатує, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків, не має бажання піклуватися про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування та не спілкується з дитиною взагалі.

Колегія суддів бере до уваги висновок Балаклійської міської військової адміністрації від 19.03.2026, з якого убачається доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так відповідно до вказаного висновку ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо дитини: не бере участі у вихованні, утриманні, розвитку сина, не піклується про його стан здоров`я, не виявляє інтересу до внутрішнього світу малолітнього, веде аморальний спосіб життя, неодноразово притягався до адміністративної відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 11.04.2025 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. За змістом зазначеної постанови ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_1 , через непорозуміння у вихованні спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , під час сварки зі своєю колишньою співмешканкою ОСОБА_1 пошкодив вхідні двері в будинку та розбив склопакет, чим вчинив домашнє насильство економічного характеру, завдавши матеріальні збитки на суму 3000 грн (а.с. 18-19).

Крім того, постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 08.12.2023 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. Судом встановлено, 28.11.2023 року ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , на ґрунті побутових проблем вчинив сварку зі своєю співмешканкою ОСОБА_1 , під час якої висловлювався на адресу останньої нецензурною лайкою, внаслідок чого могла бути завдана шкода психологічному здоров`ю потерпілої (а.с. 20).

Відповідно до характеристики, наданої 15.09.2025 секретарем Балаклійської міської ради, ОСОБА_2 зарекомендував себе з негативного боку, зловживає алкогольними напоями, веде аморальний спосіб життя, згідно обліків ІТС ІПНП притягався до адміністративної відповідальності, з сусідами зв`язку не підтримує, в громадському житті міста участі не приймає (а.с. 16).

В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, сформований державним виконавцем Балаклійського ВДВС в Ізюмському районі Харківської області СМУ МЮ, з якого убачається, що станом на 26.12.2025 за ОСОБА_2 рахується заборгованість у розмірі 34512,48 грн на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 15).

Враховуючи усю сукупність доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів переконана, що рішення суду першої інстанції суперечить ст. 3 Конвенції про права дитини, зокрема вимозі про те, що «в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється найкращим інтересам дитини.»

Так, матеріалами справи підтверджено, що відповідач притягувався до адміністративної відповідальності за домашнє насильство, не цікавиться життям дитини, не бере участі в її утриманні та вихованні. Крім того, з висновку, наданого начальником Балаклійської міської військової адміністрації Віталієм Карабановим про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_4 , вбачається, що ОСОБА_2 не заперечує проти позбавлення його батьківських прав, про що останній зазначив у особисто написаній заяві (а.с.62-63).

На переконання колегії суддів, позиція самого відповідача, який письмово підтвердив відсутність заперечень проти позбавлення його батьківських прав, свідчить про його остаточну самоізоляцію від виховання дитини, втрату батьківського інтересу та небажання виконувати свої обов`язки. Вказаний факт повністю спростовує висновки суду першої інстанції про те, що позбавлення відповідача батьківських прав не буде відповідати меті такого заходу, як захисту інтересів дитини та стимулювання батька щодо належного виконання своїх обов`язків.

Наявність же постанов про неодноразове притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП є беззаперечним доказом домашнього насилля.

Колегія суддів наголошує, що неодноразові факти здійснення насильства в сім`ї є несумісними зі званням батька і є самостійною загрозою для психіки дитини.

Крім того, аморальний спосіб життя відповідача, як про те вказано у характеристиці, наданій секретарем Балаклійської міської ради, на переконання колегії судді унеможливлює забезпечення належного виховання малолітньої дитини.

Таким чином відповідачем свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дитини відсутня, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні статті 164 СК України.

Встановлені обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя.

Таким чином, врахувавши конкретні обставини справи, якнайкращі інтереси дитини, а також те, що відповідач фактично не виконує свої батьківські обов`язки більш ніж два роки, тобто майже впродовж всього життя дитини, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанці про відсутність підстав для застосування до відповідача такого заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.

За відсутності відповідача у житті дитини фізично, духовно і матеріально, колегія суддів перконана, що збереження батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 зашкодить інтересам дитини та не сприятиме її гармонійному розвитку. Збереження батьківських прав за особою, відсутньою у житті сина створить почуття невизначеності у житті дитини. Такий стан невизначеності не сприятиме нормальному психічному та емоційному розвитку дитини.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідач не скористався можливістю особисто висловити свою позицію ані у суді першої, ані у суді апеляційної інстанції, не надавши при цьому жодних заперечень щодо позбавлення його батьківських прав відносно сина.

З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відносно того, що рішення суду першої інстанції постановлене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а заочне рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 06 травня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповіно до ст. 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Так, при поданні позовної заяви позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн.

З урахуванням того, що за результатами перегляду справи в суді апеляційної інстанції позовна заява підлягає задоволенню, та з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 211,20 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн., разом 3028 грн.

Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , - задовольнити.

Заочне рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 06 травня 2026 року, - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Балаклійська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень судового збору сплаченого в суді першої та апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина