Суд: Харківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: завданої внаслідок ДТП
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №644/2093/25
Суддя: Маміна О. В.
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
Іменем України
20 жовтня 2026 року
м. Харків
справа № 644/2093/25
провадження № 22-ц/818/3813/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
за участю секретаря – Шнайдер Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та три проценти річних за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Харкова від 02 квітня 2026 року, постановлене під головуванням судді Паляничко Д.Г.,-
в с т а н о в и в:
У березні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та три проценти річних та судові витрати.
Рішенням Індустріального районного суду м.Харкова від 02 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат та 3 % річних за весь час прострочення у розмірі 2 204 грн 95 коп, з яких: 1 932 (одна тисяча дев`ятсот тридцять дві) грн 60 коп - інфляційні втрати; 272 (двісті сімдесят дві) грн 35 коп - 3% річних. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 29 грн 18 коп. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України залежить від можливості примусового виконання рішення. Визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню: не припиняє зобов`язання; не ліквідує борг; не звільняє боржника від відповідальності. Це виключно процесуальна обставина, яка не впливає на матеріально-правову природу зобов`язання. Суд першої інстанції фактично ототожнив втрату можливості примусового виконання з припиненням зобов`язання, що є грубим порушенням норм матеріального права. Невиконання рішення суду є триваючим правопорушенням. Відмова у стягненні інфляційних втрат та 3% річних фактично означає звільнення боржника від відповідальності за триваюче порушення. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Суд першої інстанції фактично сформував правовий підхід, за яким: боржник, який тривалий час не виконує рішення суду, звільняється від відповідальності.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України – в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оспорюється, тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що нарахування інфляційного стягнення та трьох відсотків на суму заборгованості за виконавчими листами, які визнані ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 03.07.2025 року такими, що не підлягають виконанню щодо стягнення суми боргу в сумі 33 035,49 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а також на відшкодування матеріальної шкоди у сумі 745, 41 грн, буде суперечити принципу правової визначеності, та свідчить про неможливість застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України. Також, судом першої інстанції зазначено, що зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, можливість виконання якого втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила ч. 2 ст. 625 ЦК України, що узгоджується з висновками висвітленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25).
Такі висновки суду першої інстанції, відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31.10.2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої в результаті ДТП 32328 грн 45 коп, витрати за оплату судово-автотоварознавчого висновку у сумі 707 грн 04 коп, а всього 33 035 (тридцять три тисячі тридцять п`ять ) грн 49 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2000 (дві тисячі) грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої в результаті ДТП. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої в результаті ДТП, витрати на придбання медикаментів у сумі 745 (сімсот сорок п`ять) грн 41 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої в результаті ДТП, 3000 (три тисячі) грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату юридичної допомоги 250 грн, та судовий збір у сумі 165 грн 18 коп, а всього 415 (чотириста п`ятнадцять) грн 18 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату юридичної допомоги 250 грн, та судовий збір у сумі 165 грн 18 коп, а всього 415 ( чотириста п`ятнадцять) грн 18 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати на оплату юридичної допомоги 250 грн та судовий збір в сумі 4 грн 77 коп, а всього - 254 грн 77 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати на оплату юридичної допомоги 250 грн та судовий збір в сумі 4 грн 77 коп, а всього - 254 грн 77 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь держави недоплачений ОСОБА_2 судовий збір у сумі 205 грн 06 коп, тобто по 102 грн 53 коп з кожного. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь держави недоплачений ОСОБА_1 судовий збір в сумі 107 грн 30 коп, тобто по 53 грн 65 коп з кожного.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19.12.2012 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31.10.2013 року залишено без змін.
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 08.02.2014 року відкрито виконавче провадження № 41980326 з виконання виконавчого листа №2029/11969/12, виданого 05.02.2014 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у сумі 33 035,49 грн (а.с. 21).
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 08.02.2014 року відкрито виконавче провадження № 41980071 з виконання виконавчого листа №2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у сумі 2 000 грн (а.с. 22).
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 08.02.2014 року відкрито виконавче провадження № 41980208 з виконання виконавчого листа №2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 415,18 грн (а.с. 23).
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 08.02.2014 року відкрито виконавче провадження № 41980496 з виконання виконавчого листа №2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди у сумі 745,41 грн (а.с. 24).
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 08.02.2014 року відкрито виконавче провадження № 41980701 з виконання виконавчого листа №2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у сумі 3 000,00 грн (а.с. 25).
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 08.02.2014 року відкрито виконавче провадження № 41980661 з виконання виконавчого листа №2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 254,77 грн (а.с. 26).
З відповіді начальника ВДВС Барсегяна А. вбачається, що 16.10.2015 року відкрито виконавчі провадження № 49030910 та № 49030133 з виконання виконавчого листа №2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у сумі 2 000 грн та з виконання виконавчого листа №2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у сумі 33 035,49 грн. Згідно даних АСВП по виконавчому провадженню № 49030910 було всього стягнуто з боржника 1 528,43 грн, у тому числі витрати виконавчого провадження 150,00 грн, виконавчого збору 200,00 на користь ОСОБА_1 1 178,43 грн.; по виконавчому провадженню № 49030133 всього стягнуто з боржника 580,00 грн, у тому числі витрат виконавчого провадження 100,00 грн, виконавчого збору 148,18 грн, на користь ОСОБА_1 331,82 грн (а.с. 27).
З відповіді начальника ВДВС Барсегяна А. вбачається, що 16.10.2015 року відкрито виконавче провадження № 49029616 з виконання виконавчого листа №2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у сумі 3 000,00 грн. Згідно даних АСВП по виконавчому провадженню № 49029616 кошти на депозитний рахунок відділу не надходили та користь ОСОБА_2 не перераховувались (а.с. 28, 210-11).
Постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 16.08.2019 року у виконавчому провадженні № 49029616 з виконання виконавчого листа №2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у сумі 3 000,00 грн звернуто стягнення на доходи ОСОБА_3 , що отримує дохід у Товариство з обмеженою відповідальністю "УПЕК ТРЕЙДИНГ" (а.с. 111).
Постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 16.08.2019 року у виконавчому провадженні № 49030133 з виконання виконавчого листа №2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у сумі 33 035,49 грн звернуто стягнення на доходи ОСОБА_3 , що отримує дохід у Товариство з обмеженою відповідальністю "УПЕК ТРЕЙДИНГ" (а.с. 112).
Постановою про повернення виконавчого документу стягувачу від 18.11.2022 року у виконавчому провадженню № 49029616 повернуто стягувачу виконавчий документ з виконання виконавчого листа №2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у сумі 3 000,00 грн. Виконавчий документ може бути повторно пред`явлений до виконання у строк до 18.11.2025 року (а.с. 29). Виконавчий лист направлено ОСОБА_2 , згідно супровідного листа № ЕП-1 від 18.11.2022 року (а.с. 29 на звороті - 30).
Постановою про повернення виконавчого документу стягувачу від 18.11.2022 року у виконавчому провадженню № 49030910 повернуто стягувачу виконавчий документ з виконання виконавчого листа №2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у сумі 2 000 грн. Виконавчий документ може бути повторно пред`явлений до виконання у строк до 18.11.2025 року (а.с. 31). Виконавчий лист направлено ОСОБА_1 , згідно супровідного листа № ЕП-1 від 18.11.2022 (а.с. 31 на звороті - 32).
Постановою про повернення виконавчого документу стягувачу від 18.11.2022 року у виконавчому провадженню № 49030133 повернуто стягувачу виконавчий документ з виконання виконавчого листа №2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у сумі 33 035,49 грн. Виконавчий документ може бути повторно пред`явлений до виконання у строк до 18.11.2025 року (а.с. 33). Виконавчий лист направлено ОСОБА_1 , згідно супровідного листа № ЕП-1 від 18.11.2022 року (а.с. 33 на звороті - 34).
Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 03.07.2025 року визнано виконавчий лист по цивільній справі №2029/11969/12 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті ДТП, виданий Орджонікідзевським районним судом м. Харкова 05.02.2014 року, на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31.10.2013 року про стягнення про стягнення суми боргу в сумі 33 035,49 грн з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 - таким, що не підлягає виконанню.
Визнано виконавчий лист по цивільній справі №2029/11969/12 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті ДТП, виданий Орджонікідзевським районним судом м. Харкова 05.02.2014 року, на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31.10.2013 року про стягнення про стягнення моральної шкоди в сумі 3000 грн з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - таким, що не підлягає виконанню.
Визнано виконавчий лист по цивільній справі №2029/11969/12 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті ДТП, виданий Орджонікідзевським районним судом м. Харкова 05.02.2014 року, на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31.10.2013 року про стягнення про стягнення суми боргу в сумі 745,41 грн з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - таким, що не підлягає виконанню (в електронному вигляді, ).
З листа, наданого Індустріальним відділом державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вбачається, що по виконавчому провадженню № 49030910 всього стягнуто з боржника 1 528,43 грн у томі числі витрат виконавчого провадження 150,00 грн, виконавчого збору 200,00 грн, на користь ОСОБА_1 1 178,43 грн. По виконавчому провадженню № 49030133 всього стягнуто з боржника 725,46 грн у томі числі витрат виконавчого провадження 100,00 грн, виконавчого збору 148,18 грн, на користь ОСОБА_1 477,28 грн. По виконавчому провадженню № 49029616 кошти на депозитний рахунок відділу не надходили та на користь ОСОБА_2 не перераховувались (а.с. 160),
Згідно з розпорядженням № 49030910 від 10.04.2020 року (а.с. 161, 170, 212) грошові кошти у сумі 1 328,43 грн, що надійшли 20.12.2019 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 2029/11969/12, виданого 05.02.2014 року, перераховано 978,43 грн на користь ОСОБА_1 , 200,00 грн виконавчого збору та 150 грн витрат виконавчого провадження в Державну казначейську службу України.
Згідно з розпорядженням № 49030910 від 28.09.2020 року (а.с. 161/на звороті, 171, 213) грошові кошти у сумі 200,00 грн, що надійшли 28.05.2020 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 2029/11969/12, виданого 05.02.2014 року, перераховано 200,00 грн на користь ОСОБА_1 .
Згідно з розпорядженням № 49030133 від 07.05.2020 року (а.с. 162, 171а, 214) грошові кошти у сумі 45,46, що надійшли 17.04.2019 року; 50,00 грн, що надійшли 25.06.2019 року та 30,00 грн, що надійшли 09.08.2019 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 2029/11969/12, виданого 05.02.2014 року, перераховано 125,46 грн виконавчого збору в Державну казначейську службу України.
Згідно з розпорядженням № 49030133 від 11.03.2019 року (а.с. 163, 172, 215) грошові кошти у сумі 50,00 грн, що надійшли 28.12.2018 року та 50,00 грн, що надійшли 24.01.2019 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 2029/11969/12, виданого 05.02.2014 року, перераховано 90,91 грн на користь ОСОБА_1 , 9,09 грн виконавчого збору в УДКСУ в Індустріальному районі м. Харкова.
Згідно з розпорядженням № 49030133 від 03.04.2019 року (а.с. 163/на звороті, 173, 216) грошові кошти у сумі 50,00 грн, що надійшли 22.03.2019 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 2029/11969/12, виданого 05.02.2014 року, перераховано 45,46 грн на користь ОСОБА_1 , 4,54 грн виконавчого збору в УДКСУ в Індустріальному районі м. Харкова.
Згідно з розпорядженням № 49030133 від 08.06.2018 року (а.с. 164, 174, 217) грошові кошти у сумі 100,00 грн, що надійшли 01.03.2018 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 2029/11969/12, виданого 05.02.2014 року, перераховано 100,00 грн на користь ОСОБА_1 .
Згідно з розпорядженням № 49030133 від 12.12.2018 року (а.с. 164/на звороті, 175, 218) грошові кошти у сумі 50,00 грн, що надійшли 27.07.2019 року, та 50,00 грн, що надійшли 04.10.2018 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 2029/11969/12, виданого 05.02.2014 року, перераховано 90,91 грн на користь ОСОБА_1 , 9,09 грн виконавчого збору в УДКСУ в Індустріальному районі м. Харкова
Згідно з розпорядженням № 49030133 від 24.11.2017 року (а.с. 165, 176, 219) грошові кошти у сумі 50,00 грн, що надійшли 11.10.2017 року, та 50,00 грн, що надійшли 09.11.2017 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 2029/11969/12, виданого 05.02.2014 року, перераховано 100,00 грн витрат виконавчого провадження, в тому числі за користування АСВП у розмірі 51,00 грн.
Згідно з розпорядженням № 49030133 від 21.07.2018 року (а.с. 165/на звороті, 177, 220) грошові кошти у сумі 50,00 грн, що надійшли 08.06.2018 року, та 100,00 грн, що надійшли 14.06.2018 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 2029/11969/12, виданого 05.02.2014 року, перераховано 150,00 грн на користь ОСОБА_1 .
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилались на те, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19.12.2013 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та солідарно стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої в результаті ДТП, у сумі 32 323 грн 45 коп, витрати за оплату судово-автотоварозначого висновку в сумі 707 грн 04 коп, а всього 33 035 грн 49 коп, та відшкодування моральної шкоди у сумі 2 000,00 грн; на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди у сумі 3 000,00 грн. На початку 2014 року позивачі отримали виконавчі листи та подали їх до виконання до виконавчої служби до боржника ОСОБА_3 . 16.10.2015 року державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції відкриті виконавчі провадження за № 49030910, № 49030133 та № 49029616, за якими за весь час виконання рішення суду на користь ОСОБА_1 стягнуто 1 510,25 грн, на користь ОСОБА_2 не стягнуто нічого. Отже, позивачі просять суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 91 267,38 грн, з яких: 79 966,93 грн – інфляційні втрати, 11 300,45 грн – 3% річних, та на користь ОСОБА_2 11 643,26 грн, з яких: 10 639,69 грн – інфляційні втрати, 1 003,57 грн – 3% річних, а також покласти на відповідача судові витрати у вигляді судового збору (а.с. 1-5).
Згідно з положеннями ст. 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Обов`язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання.
Згідно з частинами першою, п`ятою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або не грошовим.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зокрема, за змістом ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За загальним правилом зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 2 ст. 615 ЦК України).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат стягувача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16 (провадження № 14 446цс18).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.01.2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про стягнення заборгованості у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов`язання виникло між сторонами на підставі договору позики.
Згідно п. 5 ч. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ч. 1, 2, 3 ст.89 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31.10.2013 року (а.с. 12-13, 17-20, 20-208) стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої в результаті ДТП 32328 грн 45 коп, витрати за оплату судово-автотоварознавчого висновку в сумі 707 грн 04 коп, а всього 33 035 ( тридцять три тисячі тридцять п`ять ) грн 49 коп, та моральної шкоди, спричиненої в результаті ДТП, в сумі 2000 ( дві тисячі) грн; стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої в результаті ДТП, витрати на придбання медикаментів в сумі 745 ( сімсот сорок п`ять) грн 41 коп, та моральної шкоди, спричиненої в результаті ДТП, 3000 ( три тисячі) грн; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату юридичної допомоги 250 грн, та судовий збір в сумі 165 грн 18 коп, а всього 415 ( чотириста п`ятнадцять) грн 18 коп; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату юридичної допомоги 250 грн, та судовий збір в сумі 165 грн 18 коп, а всього 415 ( чотириста п`ятнадцять) грн 18 коп; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати на оплату юридичної допомоги 250 грн та судовий збір в сумі 4 грн 77 коп ,а всього - 254 грн 77 коп; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати на оплату юридичної допомоги 250 грн та судовий збір в сумі 4 грн 77 коп, а всього - 254 грн 77 коп.
На підставі даного судового рішення, 16.10.2015 року відкрито виконавчі провадження № 49030910 з виконання виконавчого листа № 2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у сумі 2 000 грн та № 49030133 з виконання виконавчого листа №2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у сумі 33 035,49 грн, виконавче провадження № 49029616 з виконання виконавчого листа №2029/11969/12 виданого 05.02.2014 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у сумі 3 000,00 грн.
Із листа Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, установлено, що по виконавчому провадженню № 49030910 всього стягнуто з боржника 1 528,43 грн, у томі числі витрат виконавчого провадження 150,00 грн, виконавчого збору 200,00 грн, на користь ОСОБА_1 1 178,43 грн. По виконавчому провадженню № 49030133 всього стягнуто з боржника 725,46 грн, у томі числі витрат виконавчого провадження 100,00 грн, виконавчого збору 148,18 грн, на користь ОСОБА_1 477,28 грн. По виконавчому провадженню № 49029616 кошти на депозитний рахунок відділу не надходили та на користь ОСОБА_2 не перераховувались (а.с. 160).
Із розпоряджень № 49030133 та № 49030910 вбачається, що на користь ОСОБА_1 за період 21.07.2018 року по 10.04.2020 року стягнуто 1 178,43 грн при примусовому виконанні виконавчого документа № 2029/11969/12, виданого 05.02.2014 року, зокрема відшкодування моральної шкоди у сумі 2 000 грн за виконавчим провадженням № 49030910 та 477,28 грн при примусовому виконанні виконавчого документа № 2029/11969/12, виданого 05.02.2014 року, зокрема відшкодування матеріальної шкоди у сумі 33 035,49 грн за виконавчим провадженням № 49030133.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 03.07.2025 року виконавчі листи по цивільній справі №2029/11969/12 про стягнення суми боргу в сумі, зокрема: 33 035,49 грн, 3000 грн та 745,41 грн, визнано такими, що не підлягає виконанню, то в силу положень п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню, що свідчить втрату позивачами як стягувачами своїх прав на примусове виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31.10.2013 року про стягнення основного боргу, тобто попередньо підтверджена судовим рішенням вимога про стягнення заборгованості не може бути реалізована у примусовому порядку.
Отже, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки ця норма підлягає застосуванню за наявності грошового зобов`язання, яке підлягає примусовому виконанню, оскільки після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з визнанням ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 03.07.2025 року виконавчих листів по цивільній справі №2029/11969/12 про стягнення суми боргу в сумі 33 035,49 грн, 3000 грн та 745,41 грн такими, що не підлягає виконанню, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.
Зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, можливість виконання якого втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила ч. 2 ст. 625 ЦК України, що узгоджується з висновками висвітленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25).
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
ЄСПЛ у своїй практиці широко тлумачить наведений принцип, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У Законі України «Про виконавче провадження» поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1).
Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд.
Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції, заява №183571/91» (Case of Hornsby v. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін.
Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи [справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші].
Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
ЄСПЛ у своїй практиці наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих завдань, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).
Оскільки, виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).
Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.
У такій ситуації зобов`язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили.
Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.
Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.
Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення та можливість виконання за яким втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.
У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.
За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.
При цьому судова колегія враховує, що за загальним правилом невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, може суперечити принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності.
Разом з тим у спірній ситуації керується таким.
Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Хоча конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Німеччини» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
З огляду на викладене, будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною щодо наявності судового рішення про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, яке набуло законної сили.
Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача).
За таких обставин можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.
Даний висновок узгоджується із висновком викладеним у постанові ВП ВС від 11.02.2026 року справа № 754/511/23.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу на підставі досліджених в судовому засіданні доказів та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині.
Рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Проаналізувавши встановлені обставини справи, та надавши їм правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м.Харкова від 02 квітня 2026 року в оскаржуваній частині- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина
Оригінал: reyestr.court.gov.ua