Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №642/5969/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 642/5969/24

провадження № 22-ц/818/4268/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів:Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участі секретаря Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Лойко Вероніки Михайлівни на рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2026 року, постановлене під головуванням судді Цибульської С.В.,

в с т а н о в и в :

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. З урахуванням уточнених вимог, просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у загальній сумі 305 100 грн у якості компенсації 50 % ринкової вартості майна, з яких: компенсація 50 % ринкової вартості легкового автомобіля «Hyundai Tucson», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , у сумі 153 700 грн, компенсація 50 % ринкової вартості легкового автомобіля «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , у сумі 151 400 грн.

У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просив визнати за ним право особистої власності на автомобіль «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов номер НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 .

Рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя задоволено частково. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у загальній сумі 305 100 грн, з яких: компенсація 1/2 частини ринкової вартості транспортного засобу «Hyundai Tucson», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , у сумі 153 700 грн та компенсація 1/2 ринкової вартості транспортного засобу «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , у сумі 151 400 грн. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2600 грн 80 коп.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – адвокат Лойко Вероніка Михайлівна просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю – задовольнити, вирішити питання судових витрат.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що в період шлюбу ОСОБА_2 30.07.2008 року придбав автомобіль «Hyundai Tucson», 2008 року випуску кузов номер НОМЕР_1 та 11.09.2018 року та автомобіль вантажний – спеціалізований фургон малотонажний – «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов номер НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 . Також вказує, що грошові кошти отримані відповідачем ОСОБА_2 від продажу власного автомобіля «Hyundai Tucson», кузов № НОМЕР_5 , який було перереєстровано на іншого власника 24.11.2018 року, частково пішли на організацію вирощування та безпосередньо вирощування птахів, яке відбувалося у період з 2019- 2020 роки. Крім того, за період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 ним було отримано та реалізовано спадкове майно, а саме автомобіль ЗАЗ 110307 2008 року випуску з номером двигуна НОМЕР_6 та номером кузова НОМЕР_7 28.07.2011 року, 21.03.2012 року вказаний автомобіль продано. Відтак відповідачем ОСОБА_2 отримано грошові кошти, які не відносяться до спільного майна подружжя. Тому вважає, що спірне майно є його особистою власністю, оскільки джерелом походження вкладених у його придбання коштів були кошти, які ним отримувались від продажу попередніх автомобілів та реалізації спадкового майна, які були витрачені на придбання наступного автомобіля «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов номер НОМЕР_3 . У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Також зазначає, що ОСОБА_1 з моменту реєстрації шлюбу з відповідачем за первісним позовом і до розірвання шлюбу жодного дня не працювала, джерел доходів не мала. Жодних доказів того, що ОСОБА_1 матеріально приймала участь у придбанні спірних автомобілів немає, і суду першої інстанції надано не було. Отже рішення суду ухвалено з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимогст.367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що враховуючи той факт, що відповідач за первісним позовом розпорядився спірним транспортним засобом на власний розсуд без письмової згоди позивачки за первісним позовом та не довів використання коштів від його продажу на потреби сім`ї, суд дійшов висновку, що позивач має право на грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля «Hyundai Tucson», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , розрахованої виходячи з ринкової вартості подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Оскільки, судом встановлено, що автомобіль «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_2 є спільною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому позовні вимоги за первісним позовом у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 151 400 грн в якості компенсації за 1/2 частини вартості вказаного автомобіля підлягають задоволенню. Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що жодного прямого чи опосередкованого доказу, який би підтверджував зв`язок між наявністю особистих коштів та використанням саме таких коштів на купівлю транспортного засобу «Renault Kangoo», 2014 року випуску, у період шлюбу стороною позивача за зустрічним позовом до суду не подано. Крім того у суду відсутні будь-які відомості, які б свідчили про те, що зазначені грошові кошти не були використані відповідачем на інші потреби, зокрема побутові, приватні чи навіть не пов`язані з інтересами сім`ї, а були збережені до моменту придбання транспортного засобу «Renault Kangoo», 2014 року випуску, та безпосередньо витрачені на його придбання. Такі припущення не можуть покладатися в основу судового рішення.

Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 24.12.2003 року.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22.09.2022 року розірвано.

Згідно листа Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Харківській області від 13.07.2023 року № 31/20-2535 30.07.2008 року на ім`я ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб «Hyundai Tucson» 1975, (2008), кузов № НОМЕР_5 ; 11.09.2018 року на ім`я ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб «Renault Kangoo» 1461, (2014), двигун № НОМЕР_8 , кузов № НОМЕР_2 .

Відповідно до листа Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Хмельницькій області від 06.11.2024 року № 31/22-Г-29зі транспортний засіб «Hyundai Tucson» 1975, (2008), кузов № НОМЕР_5 , який 30.07.2008 було зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перереєстровано на іншого власника.

Власником транспортного засобу «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , на теперішній час є ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 .

Згідно з листа Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Хмельницькій області від 15.11.2024 року № 31/22-Г-30зі станом на 14.11.2024 року транспортний засіб «Hyundai Tucson», кузов № НОМЕР_5 , 24.11.2018 перереєстровано в ТСЦ № 6350 на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ. Відомості про перебування на обліку на ім`я ОСОБА_2 вказаного транспортного засобу з технічних причин помилково зазначено в листі РСЦ ГСЦ МВС в Хмельницькій області від 06.11.2024 року № 31-22-Г28зі.

Як вбачається з листа Територіального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ № 6350 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Харківській області від 15.05.2025 року № 31/32/6350, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС за ОСОБА_2 було зареєстровано транспортний засіб «Hyundai Tucson», кузов № НОМЕР_5 , який було перереєстровано на іншого власника 24.11.2018 року на підставі договору купівлі-продажу від 24.11.2018 року № 6350/2018/1204340, укладеного в присутності адміністратора сервісного центру МВС. Надати копії документів, що стали підставою реєстраційних дій з транспортним засобом «Hyundai Tucson», кузов № НОМЕР_5 , від 24.11.2018 року неможливо, оскільки такі документи знищені за закінченням терміну зберігання.

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за № 1-2251, спадкова справа № 458/2011, посвідченого державним нотаріусом Куп`янської державної нотаріальної контори, спадкоємцем 3/4 частки спадщини, на яку видане це свідоцтво, а саме: 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 . Оцінка спадкового майна становить 33 560,50 грн, в т. ч. того, на яке видається це свідоцтво, становить 25 170,37 грн.

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі № 426, спадкова справа № 106/2017, посвідченого приватним нотаріусом Куп`янського міського нотаріального округу Харківської області, спадкоємцем спадщини, на яку видано це свідоцтво, а саме: 5/8 часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 . Оцінка вказаного майна відсутня.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 448514030 від 20.10.2025 року житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 87,1 кв.м., житловою площею 36,8 кв.м., із надвірними будівлями та спорудами: сарай – літ. «Б», погріб – літ. «В», убиральня – літ. «Г», нараж – літ. «Ж», сарай – літ. «Е», літній душ – літ. «Д», огорожа – № 1, 2. З 04.08.2021 на праві власності належить ОСОБА_3 .

В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 посилалась на те, що 24 грудня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22.09.2022 року у справі № 639/1716/22. Під час перебування у шлюбі подружжям придбано автомобіль «Hyundai Tucson», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , та «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , які були зареєстровані на ім`я ОСОБА_2 , та продовжують перебувати на обліку за ОСОБА_2 . Крім того під час перебування у шлюбі подружжям придбано металевий гараж/гаражний бокс за обліковим номером НОМЕР_10 , площею 23 кв.м., розташований на території обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Сотня", членом якого ОСОБА_2 є з 11.05.2011. Окрім того спільні грошові кошти подружжя збереглись на банківських рахунках відповідача, при цьому позивачка довіряла своєму чоловіку, ніколи не цікавилась номерами банківських рахунків та в яких банках ці рахунки відкриті. З метою встановлення інформації, де та в яких банках відповідач має рахунки, та подальшого звернення до цих банків, для отримання інформації про залишки коштів на момент розірвання шлюбу, з метою заявлення вимоги про поділ грошових коштів, представником позивача адвокатом Голубцовим В.А. направлено запит до Державної податкової служби. Своїм листом від 22.11.2023 ГУ ДПС України в Харківській області відмовило у наданні інформації, внаслідок чого у позивачки виникли труднощі з поданням доказів. Автомобілі «Hyundai Tucson» та «Renault Kangoo» є неподільними, при цьому позивачці не відомо місце їх знаходження, відповідач користується ними одноособово та не надає доступу до них. Відповідно до звітів з оцінки майна вартість автомобіля «Hyundai Tucson», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , становить 307 400 грн; вартість автомобіля «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , становить 302 800 грн; вартість гаража № НОМЕР_10 , площею 23 кв.м., розташованого на території обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Сотня" становить 40 000 грн.

В обґрунтування зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 зазначив, що в період шлюбу ОСОБА_2 придбав автомобіль «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов номер НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 . Розпочинаючи з 1980 року у власності ОСОБА_2 перебувало вісім автомобілів, що підтверджується відповіддю Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій області № 31/22-Г-283і від 06.11.2024. Кошти від продажу зазначених автомобілів використовувались для придбання наступного автомобіля. Крім того, позивач з 1998 року має постійний дохід, що підтверджується випискою з індивідуальних відомостей про застраховану особу (дата формування 26.07.2024 року). Автомобіль Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов номер НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , був придбаний позивачем за власні кошти, які були отримані від продажу попередніх автомобілів та накопичені від постійного джерела доходів. ОСОБА_1 з моменту реєстрації шлюбу з позивачем і до розірвання шлюбу жодного дня не працювала, джерел доходів не мала. Жодних доказів того, що відповідач матеріально приймала участь у придбанні спірного автомобіля немає. Оскільки спірне нерухоме майно, хоч і придбано в період шлюбу сторін, проте в силу положень ст. 57 СК України не відноситься до об`єктів спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто ст. 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Зазначені вимоги Сімейного кодексу України кореспондуються з ч.3 ст.368 ЦК України майно, за якою набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно з ч.1 ст.71 Сімейного кодексу України майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі (частина 1 статті 71 СК України), а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки (частини 4, 5 ст.71 .СК України)

У разі недосягнення такої згоди між подружжям може застосовуватися стаття 365 ЦК України, за наявності для цього відповідних підстав суд може присудити одному з подружжя річ у натурі, а іншому грошову компенсацію з підстав, передбачених цією статтею.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Матеріали справи свідчать про те, що сторонами в період шлюбу 30.07.2008 року придбано автомобіль «Hyundai Tucson», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 та 11.09.2018 року було придбано транспортний засіб «Nissan Qashqai», реєстраційний номер НОМЕР_11 , колір чорний, тип кузова 5-двірний універсал, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_12 , рік випуску 2016 року.

24.11.2018 року автомобіль «Hyundai Tucson», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 перереєстровано на іншого власника.

Власником транспортного засобу «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , на теперішній час є ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 .

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі – СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція також висловлена ще у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.

Таким чином спірні автомобілі були набуті сторонами під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.76, ч.1,2 ст.77, ч.1 ст.95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи свідчать про те, що автомобіль «Hyundai Tucson» було придбано та продано у період шлюбу.

Доводи позивачки за первісним позовом про те, що ОСОБА_2 не доведено, що відчуження вказаного автомобіля «Hyundai Tucson», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 було здійснено за згоди та кошти отримані від даного продажу ним використано в особистих інтересах, є безпідставними.

Убачається, що вказаний автомобіль було продано у листопаді 2018 року.

Шлюб між сторонами було розірвано, майже через 4 роки, у вересні 2022 року.

Доказів, що сторони у цей час не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету та не жили однією сім`єю, матеріали справи не містять, а позивачкою не наведено.

Таким чином колегія суддів вважає, доведеними доводи апелянта про те, що кошти, отримані від реалізації автомобіля «Hyundai Tucson» були використані в інтересах сім`ї, в період шлюбу.

Висновки суду першої інстанції в цій частині суперечать фактичним обставинам справи.

Під час розгляду справи ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції позивачкою ОСОБА_4 не надано належних та допустимих доказів, що кошти від продажу автомобіля «Hyundai Tucson», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 з листопада 2018 року по вересень 2022 року були використані в особистих інтересах ОСОБА_2 , а не на потреби сім`ї.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Підстав для задоволення позовних вимог в цій частині колегія суддів не вбачає.

Щодо зустрічних позовних вимог, судова колегія виходить з наступного.

Обґрунтовуючи позовні вимоги за зустрічним позовом, позивач за зустрічним позовом зазначав, що з 1980 року у його власності перебувало вісім автомобілів, кошти від продажу яких використовувалися для придбання наступного автомобіля, крім того у ОСОБА_2 з 1998 року був постійний дохід, тому автомобіль «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , був придбаний ОСОБА_2 за власні кошти.

Як вбачається з листа Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Хмельницькій області від 06.11.2024 року № 31/22-Г-28зі, до перебування у шлюбі з ОСОБА_5 , тобто до 24.12.2003 року, на ім`я ОСОБА_2 було зареєстровано два транспортні засоби, а саме: 20.12.1995 року на ім`я ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб «Ford Sierra», (1985), двигун № НОМЕР_13 , кузов № НОМЕР_14 ; 09.10.1997 року на ім`я ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб «Ford Scorpio», (1988), двигун № НОМЕР_15 , кузов № НОМЕР_16 , який 10.09.2005 року знято з обліку для реалізації. Під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 , на ім`я ОСОБА_2 крім транспортних засобів «Renault Kangoo», 2014 року випуску, та «Hyundai Tucson», 2008 року випуску, були зареєстровані такі транспортні засоби: 30.07.2005 року – автомобіль «Chevrolet Lacetti», (2005), кузов № НОМЕР_17 ; 28.07.2011 року – автомобіль ЗАЗ 110307-42 1197 (2008), двигун № НОМЕР_6 , кузов № НОМЕР_7 , який 21.03.2012 року знято з обліку для реалізації.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 не надано відомостей стосовно ціни продажу транспортного засобу «Ford Sierra», (1985), двигун № НОМЕР_13 , кузов № НОМЕР_14 , а також автомобіля «Ford Scorpio»,(1988), двигун № НОМЕР_15 , кузов № НОМЕР_16 , які було зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 до укладення останнім шлюбу із ОСОБА_1 , так само як і відсутні відомості щодо ринкової вартості вказаних транспортних засобів на час їх відчуження.

Посилання сторони позивача за зустрічним позовом про наявність у ОСОБА_2 в особистій власності нерухомого майна, отриманого ним у спадщину за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , а саме: житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо відчуження ОСОБА_2 такого майна, а також щодо отримання ним грошових коштів за його реалізацію.

Згідно з довідкою форми ОК-5 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 26.07.2024 року ОСОБА_2 у період з 1998 року по 2003 рік включно (тобто за період до перебування у шлюбі із ОСОБА_5 ) отримав дохід у сумі 49 202,67 грн; у період з 2004 року по 2018 рік включно (тобто під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 та у період придбання транспортних засобів «Renault Kangoo», 2014 року випуску, та «Hyundai Tucson», 2008 року випуску) отримав дохід у сумі 1 368 877,99 грн.

Посилання ОСОБА_2 на той факт, що ОСОБА_1 у період з 2003 року по 2018 рік включно не була офіційно працевлаштованою та не мала офіційного доходу, є безпідставними.

Оскільки згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Наявність у позивача за зустрічним позовом грошових коштів, зокрема, отриманих у вигляді компенсації за інше майно, отримання доходу за місцем роботи тощо, само по собі не свідчить про те, що саме ці кошти були використані для придбання спірного автомобіля. Сам факт володіння коштами не є достатнім доказом цільового використання таких коштів на придбання конкретного майна, якщо це не підтверджується належними та допустимими доказами.

Згідно ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.76, ч.1,2 ст.77, ч.1 ст.95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Належних і допустимих доказів, що автомобіль «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_2 придбаний за власні кошти ОСОБА_2 та є його особистою приватною власністю, матеріали справи не містять.

Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано суду доказів, які б могли підтвердити ту обставину, що автомобіль «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , було придбано ним за кошти, належні особисто йому, тому підстав для визнання вказаного транспортного засобу його особистою власністю, не вбачається.

Висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Посилання представника відповідача за первісним позовом на незгоду з визначеною у висновку спеціаліста вартістю вказаного автомобіля, є безпідставним. Як вбачається з копії звіту з оцінки майна від 23.04.2024 року, суб`єктом оціночної діяльності встановлено ринкову вартість транспортного засобу «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , із визначенням того, що «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , є колісним транспортним засобом.

При встановленні вартості вказаного транспортного засобу оцінювачем було застосовано порівняльний підхід шляхом порівняння ринкової вартості транспортних засобів відповідної марки та моделі із відповідними технічними характеристиками, а тому у суду відсутні підстави сумніватись у достовірності та обґрунтованості висновку оцінювача щодо ринкової вартості такого транспортного засобу.

При цьому стороною відповідача за первісним позовом не було надано відомостей на спростування встановленої оцінювачем ринкової вартості вказаного транспортного засобу, як і не було заявлено клопотання про призначення судової експертизи для з`ясування його дійсної вартості у разі наявності сумніву щодо визначеної оцінювачем вартості такого транспортного засобу.

Відповідно до копії висновку оцінювача про вартість майна від 23.04.2024 року станом на 22.04.2024 року ринкова вартість автомобіля «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , без врахування технічного стану та пробігу становить 302 800 грн.

Враховуючи вищевикладене судова колегія дійшла висновку, що оскільки автомобіль «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_2 є спільною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому позовні вимоги за первісним позовом у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 151 400 грн в якості компенсації за 1/2 частини вартості вказаного автомобіля «Renault Kangoo», 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_2 підлягають задоволенню.

Рішення суду в цій частині ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1, 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже з стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає судовий збір в розмірі 281,82 грн.

Керуючись ст. ст.367,368,369,376,381,382,383,384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Лойко Вероніки Михайлівни – задовольнити частково.

Рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2026 року – в частині первісного позову змінити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 ринкової вартості транспортного засобу «Renault Kangoo», 2014 року випуску, у сумі 151 400 грн.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Рішення суду в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 281,82 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина