Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №641/1072/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

29 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 641/1072/26

провадження № 22-ц/818/3109/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.,

суддів: Гєрцика Р.В., Люшні А.І.,

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області, третя особа – Перша Харківська міська державна нотаріальна контора про скасування арешту на нерухоме майно за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року, постановлену під головуванням судді Маньковської О.О.,-

встановив:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 . звернувся до суду з позовом, в якому просив усунути перешкоди у розпорядженні майном, яке належить позивачу на праві власності шляхом скасування обтяження, накладеного на підставі постанови старшого слідчого прокуратури міста Кременчука Магда В.Л. про накладення арешту на все майно, у тому числі нерухоме майно – частка квартири АДРЕСА_1 та 1/6 частка житлового будинку АДРЕСА_2 .

Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 просить ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права; вказує, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали помилково не застосовано усталену практику Верховного Суду, згідно якої за правилами кримінального судочинства неможливо вирішити питання про звільнення майна з-під арешту після закриття кримінального провадження постановою органу досудового розслідування.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що зняття арешту з майна, накладеного в рамках кримінального провадження, розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, відтак даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що постановою про накладення арешту на майно від 25 травня 2010 року старшим слідчим прокуратури м. Кременчука Магдою В.Л., розглянувши матеріали кримінальної справи № 09815142, накладено арешт на все майно ОСОБА_1 , де б воно не знаходилось.

З відповіді Кременчуцького районного Управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області вбачається, що кримінальна справа № 09815142 переоблікована за новим номером кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12014170090000996 від 03.04.2014 року та 28.04.2015 року закрито на підставі ст. 284 КПК України.

Зі змісту відповіді Кременчуцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 29 серпня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12014170090000996 від 03.04.2014 року мав процесуальний статус свідка. Арешт на все майно ОСОБА_1 накладався постановою старшого слідчого прокуратури м. Кременчука Магди В.Л. у кримінальній справі № 09815142 від 25 травня 2010 року, де останній мав процесуальний статус обвинуваченого, що розслідувалось за правилами КПК України 1960 року. Згідно матеріалів вказаного вище кримінального провадження процесуальні рішення стосовно майна ОСОБА_1 , крім постанови старшого слідчого прокуратури м. Кременчука Магди В.Л. від 25.05.2010 року про накладення арешту, не приймались. Матеріали кримінального провадження № 12014170090000996 від 03.04.2014 року, постановою слідчого від 28 квітня 2015 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю складу злочину.

З постанови про закриття кримінального провадження від 28 лютого 2015 року вбачається, що старшим слідчим СВ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201417009000996 від 03 квітня 2014 року закрито у зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Отже, арешт, про скасування якого просить позивач накладений на майно позивача під час дії КПК України 1960 року.

У частинах 1 та 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після припинення кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах кримінальний процесуальний закон не передбачає.

З матеріалів справи вбачається, що постановою про накладення арешту на майно від 25 травня 2010 року старшим слідчим прокуратури м. Кременчука Магдою В.Л., розглянувши матеріали кримінальної справи № 09815142, накладено арешт на все майно ОСОБА_1 , де б воно не знаходилось.

Отже, арешт на майно ОСОБА_1 було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до п. 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі.

Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку з неприйняттям обов`язкового рішення про скасування арешту майна, після припинення кримінальної справи КПК України 1960 року не встановлював.

З урахуванням зазначеного, вирішення питання про припинення втручання у право власності ОСОБА_1 шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року не буде ефективним способом захисту порушеного права.

КПК України 1960 року не містив інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Кримінальну справу, в межах якої на майно ОСОБА_1 накладено арешт, припинено на стадії досудового слідства, і до суду для розгляду по суті цю справу направлено не було.

Згідно зі статтею 174 КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя наділений повноваженнями вирішувати такі клопотання під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у припиненій кримінальній справі, даний Кодекс не передбачає.

Оскільки відповідно до вимог кримінального процесуального закону вирішення питання про зняття арешту з майна можливе лише в межах кримінального провадження, розгляд відповідного клопотання ОСОБА_1 за правилами кримінального судочинства вимагав би повторного порушення кримінальної справи щодо нього. Проте початок нового розслідування додатково зумовить правову невизначеність у зв`язку з повторенням ризиків офіційної констатації злочинності поведінки позивача і таким чином призведе до погіршення її правового становища.

ОСОБА_1 пред`являє позов з підстави необґрунтованого обмеження його права власності рішенням слідчого.

Нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час.

Кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Скасування постанови про порушення кримінальної справи, винесеної за процедурою КПК України 1960 року, було юридичним фактом, який припиняв кримінальні процесуальні відносини.

Після цього арешт майна ОСОБА_1 , застосований у кримінальній справі як засіб забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, втратив відповідну концептуальну властивість.

Після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц.

Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку припинено, не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

За таких обставин вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження. Відтак немає підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у справі за позовом ОСОБА_1 не є судом, установленим законом.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові ВП ВС від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17.

Суд першої інстанції на зазначене, уваги не звернув, у зв`язку із чим, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є : неповне з`ясування судом обставин, що мають значення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 379 ЦПК України).

З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 371, 374, 379, 381- 384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – Рудого Вадима Вікторовича - задовольнити.

Ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року – скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Р.В. Гєрцик

А.І. Люшня