Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №488/2994/25 — Миколаївський апеляційний суд

21.10.26

22-ц/812/1575/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року м. Миколаїв

справа №488/2994/25

провадження №22-ц/812/1575/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання – Колосовою О. М.,

без участі учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2026 року, повний текст якого складено 13 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Чернявської Я. А. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської обласної ради про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним вище позовом, який обґрунтовував наступним.

Позивач зазначав, що 08 грудня 2023 року він – етнічний українець, представник автохтонного корінного українського народу (титульної нації), безпосередній житель і власник комунальної власності на праві спільної сумісної власності у невиділених частках в межах територіальної громади міста Миколаєва і Миколаївської області звернувся до Миколаївської обласної ради з метою з`ясування кількості незаконно відчуженого майна громад Миколаївської області.

З отриманої інформації він дійшов висновку, що Миколаївська обласна рада здійснює розпорядження та відчуження майна спільної власності територіальних громад без отримання його письмової нотаріально посвідченої згоди та без проведення обласного референдуму серед жителів Миколаївської області.

Позивач вказував, що такі дії порушують його право власності як співвласника майна територіальних громад області, а також порушують права самих територіальних громад. Територіальні громади є власниками комунального майна, а органи місцевого самоврядування лише представляють їх інтереси та не можуть вільно розпоряджатися таким майном без згоди співвласників.

Право спільної власності передбачає необхідність отримання згоди всіх співвласників на розпорядження майном, а тому відчуження майна спільної власності територіальних громад без його згоди є незаконним.

Позивач наголошував, що майно територіальних громад є об`єктом спільної сумісної власності жителів області, а тому розпорядження ним можливе лише за згодою всіх співвласників.

Отже, на думку позивача, відбулось порушення відповідачем правового режиму комунального майна шляхом винесення незаконних рішень щодо розпорядження (відчуження) комунальним майном, що порушує його право власності як співвласника.

Позивач зазначав, що такими діями відповідач завдав йому моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з неправомірною діяльністю відповідача щодо відчуження комунального майна територіальних громад Миколаївської області.

Розмір моральної шкоди він оцінив у 5 000 000,00 грн.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з Миколаївської обласної ради на його користь 5 000 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої йому порушенням його права власності в майні спільної власності територіальних громад Миколаївської області внаслідок незаконних рішень Миколаївської обласної ради по незаконному продажу (розпорядженню) вказаного майна.

Позиція відповідача у суді першої інстанції

Миколаївська обласна рада проти задоволення позовних вимог заперечувала, вказуючи, що законодавство України не передбачає отримання дозволу позивача (нотаріально посвідченої згоди) та/або проведення референдуму під час відчуження, приватизації об`єктів, що належать до спільної власності територіальних громад Миколаївської області.

Відповідач зауважував, що комунальна власність належить громаді як єдиному цілому, а не окремим жителям, адже її цілями є задоволення спільних потреб усіх мешканців, для чого і передбачено представництво їх інтересів відповідними владними суб`єктами – органами місцевого самоврядування. У випадках спільної власності кількох територіальних громад (наприклад, у межах області) немає визначення часток кожної громади, вона перебуває в управлінні обласних рад.

Відповідач зазначав, що протиправна поведінка Миколаївської обласної ради та або її вина у спірних правовідносинах відсутня. Наявність моральної шкоди позивачем не доведена, тим паче її розмір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2026 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що сам по собі факт прийняття органом місцевого самоврядування рішення щодо розпорядження об`єктами комунальної власності не свідчить про протиправність таких дій та не є безумовною підставою для покладення цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди без доведення наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення. Доказів, що рішення Миколаївської обласної ради є незаконними, суду надано не було, а тому підстави для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди відсутні.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначав, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а тому прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні його позовних вимог.

Позивач наголошував, що відповідач завдав йому моральної шкоди триваючим, систематичним, прихованим та умисним порушенням його первинного права власності у спільній сумісній комунальній власності територіальних громад Миколаївської області через незаконні рішення щодо відчуження об`єктів комунальної власності на користь сторонніх третіх осіб без його волі, відома та законної згоди.

Доводи інших учасників справи

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

08 грудня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцем народження та проживання якого є м.Миколаїв, звернувся до Миколаївської обласної ради з запитом-вимогою про надання повного переліку нерухомого майна, яке було відчужене радою з 21 травня 1997 року по день звернення.

Миколаївська обласна рада, Миколаївська обласна військова адміністрація та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях у грудні 2023 року надали відповідь на запит, де зазначили рішення, які приймалися щодо управління майном спільної власності територіальних громад області та надали перелік приватизованих об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області.

20 липня 2024 року позивач звернувся до Миколаївської обласної ради з запитом про надання правовстановлюючого документа про утворення юридичної особи Миколаївської обласної ради.

25 липня 2024 року Миколаївська обласна рада у відповідь на запит повідомила його, що здійснює свою діяльність на підставі ч.4 ст.140, ст.146 Конституції України та ч.1 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно з довідкою КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги №7» №950 від 16.12.2025 ОСОБА_1 спостерігається у сімейного лікаря центру з 2018 року. Хворіє на гіпертонічну хворобу ІІ ст., НАЖХП стеатогепатоз, цукровий діабет 2 тип середньої важкості (вперше виявлений 14.05.2025). Перебував на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні КНП ММР «МЛ №5» з 06.09.2025 до 15.09.2025.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 02.01.2026 Миколаївська обласна рада є юридичною особою; організаційно-правова форма: орган місцевого самоврядування; перелік засновників (учасників) юридичної особи: відомості відсутні; інформація про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи: відомості відсутні; види економічної діяльності: 84.11 Державне управління загального характеру (основний).

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21).

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Згідно з нормами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під час визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та її результатом, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди – явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі №214/7462/20).

Відповідно до ст.6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

У статті 7 Конституції України зазначено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Норми статті 38 Конституції України передбачають право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 69 Конституції України визначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Відповідно до ст.140-144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об`єднувати на договірних засадах об`єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проєктів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проєктів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об`єкти державної власності.

Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Стаття 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішується питання щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з нормами статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, корпоративні права в юридичних особах, у тому числі банках, страхових компаніях чи інших господарських товариствах, майно житлового фонду, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об`єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об`єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проєктів або для спільного фінансування (утримання) юридичних осіб, що перебувають у комунальній власності, і створювати для цього відповідні органи і служби.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках публічно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Органи місцевого самоврядування, які є засновниками комунальних закладів професійної освіти, мають право передавати такі заклади в управління відповідно до Закону України «Про професійну освіту» у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Відчуження та передача в оренду комунального майна, а також майна господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді або іншій юридичній особі, єдиним учасником (засновником) якої є територіальна громада, майна юридичних осіб інших організаційно-правових форм, єдиним учасником (засновником) яких є територіальна громада, здійснюються на конкурентних засадах шляхом проведення електронних аукціонів (публічних торгів) в електронній торговій системі, крім випадків та з урахуванням особливостей, визначених законом.

Стаття 369 ЦК України визначає, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів заявлених позовних вимог належними доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у випадку, передбаченому вимогами ст.1173 ЦК України, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Саме на позивача у деліктних правовідносинах покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Відповідно до наведених вище норм Конституції України передбачено право обласних рад в межах, визначених Конституцією та законами України, від імені територіальних громад здійснювати управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Тобто, такі повноваження делеговані відповідачу прямими нормами Конституції України та нормами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Необхідність проведення референдуму для отримання згоди мешканців Миколаївської області на управління об`єктами комунальної власності чи отримання від кожного мешканця області, у тому числі позивача, нотаріально посвідченої згоди на відчуження об`єктів комунальної власності нормами законодавства не передбачена.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивач не довів належними та допустимими доказами протиправність дій відповідача, порушення його права власності на об`єкти права комунальної власності та заподіяння йому моральної шкоди Миколаївською обласною радою при здійсненні нею права власності від імені територіальних громад Миколаївської області, та зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає недоцільним повторне наведення обґрунтувань на спростування доводів апеляційної скарги, які вже були оцінені судом. Судом враховано, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що хоча пункт перший статті 6 Конвенції і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Відхиляючи скаргу, апеляційний суд, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення ЄСПЛ від 21 січня 1999 року у справі «Гарсіа Руїз проти Іспанії»).

Інші доводи апеляційної скарги на законність рішення суду не впливають і його висновок не спростовують.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню не підлягає, бо є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Т. В. Крамаренко

О. О. Ямкова

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2026 року.