Суд: Долинський районний суд Івано-Франківської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №343/2223/26
Суддя: Лицур І. М.
Справа №: 343/2223/26
Провадження №: 2/343/1500/26
Р І Ш Е Н Н Я
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 жовтня 2026 року м.Долина
Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:
головуючого – судді Лицура І.М.,
секретаря судового засідання – Бойків В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Долина Калуського району Івано-Франківської області справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В:
ТзОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» звернулося до суду з позовом, в якому просили стягнути з ОСОБА_1 на свою користь борг за кредитним договором № IU7370836 від 02.11.2021 року в розмірі 10 200,00 грн., а також судові витрати по справі. Свої вимоги мотивували тим, що 02 листопада 2021 року між ТзОВ «Інстафінанс» та ОСОБА_1 в електронному варіанті було укладено договір кредитної лінії № IU7370836, для підписання якого відповідачу надано одноразовий ідентифікатор, який було надіслано на номер мобільного телефону, вказаний ним при укладанні кредитного договору. Відповідно до умов кредитного договору, первісний кредитор взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит в сумі 10 200,00 грн. шляхом перерахування цих коштів на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 . 03 квітня 2025 року між ТзОВ «Інстафінанс» та ТзОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» укладено договір факторингу № 570/ФК-25, у відповідності до якого ТзОВ «Інстафінанс» відступило, а ТзОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» набуло право вимагати повернення коштів за кредитним договором № IU7370836 від 02.11.2021 року. Відповідач кредитні кошти не повернув у повному обсязі та не виконав інші грошові зобов`язання, тому в нього наявна заборгованість за вказаним вище кредитним договором в розмірі 16 543,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 10 200,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами – 4 959,00 грн. та заборгованість за комісіями – 1 384,00 грн. Однак, заявлена сума до стягнення складає 10 200,00 грн., що є заборгованістю відповідача за тілом кредиту. Вказані дії відповідача свідчать про відмову від добровільного повернення боргу, в зв`язку з чим виникла необхідність у зверненні до суду з даним позовом.
В судове засідання представник позивача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 9) керівник Лановий Є.М. не з`явився, в позовній заяві зазначив клопотання про розгляд даної справи за його відсутності, вказавши, що не заперечує щодо заочного розгляду справи.
Відповідач відзиву на позов не подавав, на виклик в судове засідання не з`явився та про причини своєї неявки суд не повідомив, хоч був належно повідомлений про час та місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення від 30.09.2026 року, що не вручена в зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою (а.с. 55-56). Також ОСОБА_1 повідомлявся про виклик до суду шляхом поміщення оголошення на офіційному сайті Долинського районного суду Івано-Франківської області 01.10.2026 року (а.с. 54).
За таких обставин суд 21.10.2026 року постановив ухвалу про проведення розгляду даної справи за відсутності відповідача в порядку заочного провадження.
Дослідивши та оцінивши всі здобуті й перевірені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлений позов до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).
Відповідно до ст. 77 цього ж кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
При цьому, одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» ).
Згідно ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», паспорт споживчого кредиту є інформаційним документом, який надається споживачеві до укладення договору. Його основна мета забезпечити споживача повною та прозорою інформацією про умови кредитування (повна вартість кредиту, процентна ставка, комісії, графік платежів тощо) для прийняття обізнаного рішення. Паспорт споживчого кредиту не є самостійним кредитним договором, і що найважливіше, не фіксує факт здійснення господарської операції з передачі грошових коштів. Він лише відображає умови, на яких може бути наданий кредит, а не факт його надання. Підпис на ньому підтверджує ознайомлення з умовами отримання кредиту, а не його реальне отримання. Паспорт споживчого кредиту є лише підтвердженням виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем.
Дослідивши долучені ТзОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» до позову спеціальні умови для короткострокового кредиту договору кредитної лінії № IU7370836 від 02.11.2021 та паспорт споживчого кредиту від 02.11.2021 року (а.с. 32-34), суд встановив, що вони не підписані сторонами, в тому числі і відповідачем, оскільки не містять ні алфавітно-цифрової послідовності, передбаченої законом для одноразового ідентифікатора, ні електронного, ні електронного цифрового підпису, ні аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) відповідача.
Матеріали справи також не містять даних про те, що особа відповідача була належним чином ідентифікована при його реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця відповідними електронним підписом, електронним цифровим підписом чи іншим аналогом власноручного підпису.
Тобто, в матеріалах справи відсутні докази щодо укладення кредитного договору з використанням власних персональних даних ОСОБА_1 на отримання кредитних коштів у сумі 10 200,00 грн.
В матеріалах справи також відсутні оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства первинні фінансові бухгалтерські документи, які б підтвердили факт перерахування кредитних коштів первісним кредитором ТзОВ «Інстафінанс» відповідачу ОСОБА_1 , зокрема відсутні: завірена (проведена банком) платіжна інструкція по перерахуванню кредитних коштів кредитодавцем по кредитному договору на рахунок відповідача; меморіальний ордер, який би підтвердив дану фінансову операцію; оформлена належним чином банківська виписка по рахунку відповідача чи будь-який інший документ на підтвердження перерахування коштів за договром.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 року по справі № 686/19271/19 (провадження № 61-9459св20), договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а лише свідчить про наміри виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. В той час, як первинні документи, складаються лише за фактом надання послуг. Про факт отримання та повернення коштів свідчить не договір, а банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення грошей до каси кредитора.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові № 336/4796/18 від 20.05.2022 року, для стягнення боргу мало надати суду кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно ще надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості.
Так, позивачем ТзОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що первісним кредитором ТзОВ «Інстафінанс» були перераховані ОСОБА_1 кошти за кредитним договором № IU7370836 від 02.11.2021 року на його платіжну картку.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог свідчить про їх недоведеність та необґрунтованість, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях та є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.07.2021 року в справі № 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування з важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29.09.2022 року в справі № 857/7/22).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами наявність кредитних відносин з відповідачем та не надав обґрунтованого розрахунку заборгованості, що заявлена до стягнення, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості належним чином перевірити факт надання відповідачу кредитних коштів, користування ним цими коштами, проведення відповідачем оплати (за наявності платежів) на погашення кредитної заборгованості, а також правильності проведеного позивачем розрахунку боргу, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
При цьому, враховуючи відсутність доказів на підтвердження укладення відповідачем спірного кредитного договору, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про витребування доказів, а саме: виписки з банку про рух коштів по картці № НОМЕР_1 .
Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.
На підставі викладеного, ст.ст. 3,12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст.ст. 207,626,638,639,1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 259,263-265,280-282 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити в зв`язку з недоведеністю позовних вимог.
Заочне рішення може бути переглянуто Долинським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цивільним процесуальним кодексом України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», що знаходиться за адресою: 07406, Київська область м.Бровари вул. Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ: 43657029.
Відповідач: ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 .
Суддя:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua