Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №686/23655/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/23655/25

Провадження № 22-ц/820/2162/26

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., П`єнти І.В., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Сурник І.О.,

з участю представників сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 липня 2026 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 серпня 2026 року, суддя Заворотна О.Л., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

встановив:

У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просив стягнути з відповідача 229806,05 грн майнової та 10000 грн моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 10 грудня 2024 року, о 07 год. 50 хв., на автодорозі М-30, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ВАЗ 32107, д.н.з. НОМЕР_1 , допустив зіткнення з належним позивачу автомобілем AUDI Q7, д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічних пошкоджень.

Вина відповідача встановлена постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2024 року у справі №686/33465/24.

Страховик цивільно-правової відповідальності відповідача виплатив позивачу страхове відшкодування в сумі 121882,82 грн, тоді як згідно зі звітом про оцінку №118/01-25 від 29 січня 2025 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля без урахування зносу становитиме 351688,87 грн. Різницю між цими сумами в розмірі 229806,05 грн позивач просив стягнути з відповідача як особи, яка завдала шкоди.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 липня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в сумі 162595,38 грн, моральну шкоду в сумі 2000 грн та 1625,95 грн судового збору. В решті вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що реальними збитками позивача є вартість відновлювального ремонту автомобіля без урахування фізичного зносу та без ПДВ, яка становитиме 293074,05 грн. Вирахувавши з неї виплачене страхове відшкодування, а також 10595,75 грн, які страховик мав доплатити в межах своєї відповідальності, суд визначив розмір матеріальної шкоди в 160595,38 грн. Відчуження позивачем автомобіля 20 листопада 2025 року, на думку суду, не позбавляє його права на відшкодування збитків у відповідності до вимог статті 22 ЦК України.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 серпня 2026 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4000 грн витрат на правничу допомогу.

Суд першої інстанції виходив з того, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу в 30000 грн не є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову, а представник позивача в суді заявив про їх зменшення.

В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції в частині стягнення 160595,38 грн майнової шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Зазначив, що позивач просив суд стягнути кошти на майбутній відновлювальний ремонт автомобіля, в той час як 20 листопада 2025 року, ще до ухвалення судом рішення, відчужив автомобіль у пошкодженому стані іншій особі. Відтак, відновлювати автомобіль позивач не буде і не має на це права, а підстав для стягнення коштів на майбутній відновлювальний ремонт немає.

Зауважив, що представник позивача в суді першої інстанції не мав доказів відновлення автомобіля та пояснив, що автомобіль знецінився.

За таких обставин позивач, на думку відповідача, обрав неналежний спосіб захисту, оскільки міг претендувати лише на відшкодування упущеної вигоди внаслідок знецінення автомобіля, що мало доводитися іншими засобами доказування.

Крім того, звіт про оцінку є лише попереднім документом про можливу, а не кінцеву вартість відновлення.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення представник ОСОБА_1 адвокат Бейлик А.Б. просив додаткове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначав, що виконаний адвокатом перелік послуг є необхідним з огляду на предмет спору, обсяг матеріалів і судової практики, вчинені процесуальні дії, кількість і тривалість судових засідань, а заявлені витрати є реальними та підтвердженими доказами. Суд першої інстанції поверхнево дослідив подані документи та без будь-якого обґрунтування погодився з позивачем і зменшив витрати до 4000 грн.

Вказав, що навіть з урахуванням співвідношення задоволених і заявлених позовних вимог розмір витрат, які підлягали відшкодуванню, становив би 9000 грн.

Просив також здійснити перерозподіл витрат на професійну правничу допомогу у разі задоволення апеляційної скарги на рішення суду.

В суді представник відповідача підтримав доводи апеляційних скарг.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційних скарг заперечив, підтримав оскаржувані судові рішення.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги на рішення суду та часткове задоволення апеляційної скарги на додаткове рішення з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 10 грудня 2024 року, о 07 год. 50 хв., на дорозі «Східний під`їзд до А/Д М-30» (0 км + 150 м) водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ВАЗ 32107, д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення п. 12.1 Правил дорожнього руху, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення з автомобілем AUDI Q7, д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався попереду, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2024 року у справі №686/33465/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

На час дорожньо-транспортної пригоди автомобіль AUDI Q7, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , належав ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована ПрАТ «СК «Євроінс» за полісом №221215311. Страхова сума за шкоду, заподіяну майну, становить 160000 грн.

21 березня 2025 року страховик виплатив ОСОБА_2 страхове відшкодування в сумі 121882,82 грн.

Згідно зі звітом про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу №118/01-25 від 29 січня 2025 року, складеним суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , станом на 10 грудня 2024 року вартість відновлювального ремонту автомобіля AUDI Q7, д.н.з. НОМЕР_2 , без урахування фізичного зносу становила 351688,87 грн; значення коефіцієнта фізичного зносу – 0,70; ринкова вартість автомобіля без урахування аварійних пошкоджень – 837 015,48 грн; вартість матеріального збитку – 158478,57 грн; вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу, зменшена на суму ПДВ – 132478,57 грн. Втрата товарної вартості автомобіля оцінювачем не розраховувалася відповідно до п. 8.6.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Згідно з листом СОД ФОП ОСОБА_3 №01/05-25 від 09 травня 2026 року, вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу та без ПДВ становитиме 293074,05 грн.

За інформаційним повідомленням ТСЦ МВС №0542 від 16 січня 2026 року №31/31/0542/83, 20 листопада 2025 року автомобіль AUDI Q7, д.н.з. НОМЕР_2 , перереєстровано на нового власника.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина друга статті 22 ЦК України).

Статтею 1192 ЦК України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до частини першої статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 (провадження №14-95цс20) зазначено, що принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, підстави для покладення відповідальності на страхувальника відсутні.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) дійшла висновку про те, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

У постанові від 06 жовтня 2021 року у справі №362/3043/18 (провадження №61-13063св20) Верховний Суд зазначив, що погодження потерпілим зі страховиком меншого розміру страхового відшкодування не звільняє заподіювача шкоди від обов`язку, передбаченого статтею 1194 ЦК України, а лише виключає покладення на нього тієї частини шкоди, яку відповідно до закону мав відшкодувати страховик.

Системний аналіз статей 22, 1192 ЦК України дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі непроведення ремонту – як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому. При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, що понесла відповідні витрати (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №753/19288/14-ц (провадження №61-9687св18)).

У постанові від 26 червня 2019 року у справі №712/7242/16-ц (провадження №61-19165св18) Верховний Суд зазначив, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, тобто підставою покладення на особу, відповідальну за заподіяну шкоду, є те, що власник (володілець) ушкодженого майна фактично поніс відповідні витрати або має їх понести для відновлення стану ушкодженого майна. Відновлювальний ремонт автомобіля позивачем не здійснювався, автомобіль ним проданий в ушкодженому стані, що виключає можливість проведення такого ремонту в майбутньому. За наявності зазначених обставин, а також відсутності відомостей про вартість пошкодженого автомобіля на момент його продажу суди дійшли обґрунтованих висновків про недоведеність позивачем заподіяної йому майнової шкоди та її розміру.

Крім того, Верховний Суд виходить з того, що відшкодування потерпілому шкоди без урахування вартості пошкодженого автомобіля, який залишився у його власності та був ним відчужений під час розгляду справи, не можна визнати обґрунтованим (постанови Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі №205/7747/18 (провадження №61-8812св21), від 26 жовтня 2022 року у справі №203/2064/19 (провадження №61-8363св22)).

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків) (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Застосовуючи наведені положення, Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року у справі №638/10072/17 (провадження №61-15443св20) дійшов висновку, що за відсутності належних і допустимих доказів використання під час ремонту автомобіля нових вузлів, деталей та комплектуючих частин, а також доказів розміру фактично понесених витрат на ремонт, розмір збитків визначається з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу, а стягнення вартості ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є помилковим.

У постанові від 05 лютого 2026 року у справі №759/14746/22 (провадження №61-7382св24) Верховний Суд, посилаючись на пункти 2.4, 8.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092, зазначив, що вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 було заподіяно шкоду внаслідок пошкодження належного позивачу автомобіля AUDI Q7, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , відтак останній має право на відшкодування такої шкоди.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач відновлювального ремонту автомобіля не проводив, а 20 листопада 2025 року, ще до ухвалення рішення судом першої інстанції, відчужив автомобіль у пошкодженому стані.

За таких обставин, реальними збитками позивача є втрати, яких він зазнав у зв`язку із пошкодженням автомобіля, тобто вартість матеріального збитку, яка визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу та величини втрати товарної вартості. Доказів використання нових складових частин, які б давали підстави для відшкодування вартості ремонту без урахування зносу, позивач не надав, оскільки ремонт автомобіля взагалі не проводився.

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи, сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ. Доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Отже, ПДВ входить до складу збитків лише у разі фактичного проведення ремонту та сплати цього податку, чого у цій справі немає.

Згідно зі звітом про оцінку №118/01-25 від 29 січня 2025 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням фізичного зносу без ПДВ становить 132478,57 грн, а втрата товарної вартості автомобіля оцінювачем не визначалася відповідно до п. 8.6.2 Методики. Вартість матеріального збитку в розмірі 158478,57 грн, зазначена у висновках звіту, відрізняється від суми 132478,57 грн лише тим, що включає ПДВ на запасні частини, а не втрату товарної вартості.

Таким чином, розмір реальних збитків позивача, підтверджений наявними у справі доказами, становитиме 132478,57 грн, що не перевищує страхової суми 160000 грн, тобто збитки позивача в повному обсязі охоплюються обов`язком страховика, визначеним статтями 22, 29, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Факт того, що страховик виплатив позивачу 121882,82 грн, тобто на 10595,75 грн менше, не покладає на страхувальника обов`язку з відшкодування цієї різниці, оскільки в межах страхового відшкодування належним боржником є страховик (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17; постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №362/3043/18).

Доказів того, що втрати позивача внаслідок пошкодження автомобіля перевищують 132478,57 грн, зокрема, доказів ціни, за якою позивач відчужив автомобіль у пошкодженому стані, позивач не надав, отже різниця між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням, яку на підставі статті 1194 ЦК України мав би відшкодувати відповідач, відсутня, а тому підстав для стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди немає.

Висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача 160595,38 грн як різниці між вартістю відновлювального ремонту без урахування зносу та страховим відшкодуванням колегія суддів вважає помилковим, оскільки суд не врахував, що позивач ремонту не проводив, автомобіль відчужив у пошкодженому стані, а тому витрат на відновлення автомобіля новими складовими частинами не поніс і не понесе, а стягнення таких сум призведе до отримання позивачем відшкодування, яке перевищує фактично завдані йому збитки (постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №712/7242/16-ц та від 02 червня 2022 року у справі №638/10072/17).

У постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 та Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі №757/54513/16, на які послалися суд першої інстанції та позивач, встановлено інші фактичні обставини, відтак вони застосуванню не підлягають, зокрема, в цих справах пошкоджений автомобіль залишався у власності потерпілого та підлягав відновленню, тоді як у цій справі потерпілий відчужив автомобіль, не відновлюючи його.

Суд першої інстанції, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача майнової шкоди, у зв`язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення суду та проведення розподілу судових витрат колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин четвертої – шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції представник відповідача надав договір про надання правничої допомоги від 05 грудня 2025 року, додаток №1 до нього від 05 грудня 2025 року, яким сторони погодили фіксований гонорар у розмірі 30000 грн за представництво інтересів ОСОБА_1 у справі №686/23655/25, що підлягає сплаті не пізніше 180 днів з дня складення акта, та акт приймання-передачі наданої правничої допомоги №1 від 15 липня 2026 року на суму 30000 грн.

Представник позивача адвокат Гафич І.І. 28 липня 2026 року подав до суду заперечення, в яких, зокрема, заявив клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 4000 грн, з посиланням на нескладність справи, незначний обсяг наданих адвокатом послуг та відсутність відомостей про витрачений адвокатом час.

Суд першої інстанції, зменшуючи витрати до 4000 грн, обмежився загальним посиланням на критерії співмірності та розумності, не зазначивши, які саме послуги надано адвокатом і чому їх вартість є завищеною, а також не врахував, що позов задоволено частково, у зв`язку з чим витрати відповідача підлягають розподілу пропорційно розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокат у суді першої інстанції в порядку надання правничої допомоги відповідачу, підготував та подав письмові пояснення від 19 грудня 2025 року, адвокатський запит до ТСЦ МВС №0542 від 05 січня 2026 року, заяву про розподіл судових витрат від 15 липня 2026 року, приймав участь у судових засіданнях.

Зважаючи на предмет доказування, обсяг підготовлених адвокатом документів, а також те, що справа не є складною, зважаючи на загальну тривалість судових засідань за участю адвоката Бейлика А.Б., зокрема, 22 грудня 2025 року, тривалістю 2 хв, 12 лютого 2026 року, тривалістю 1 хв, 05 травня 2026 року тривалістю 34 хв та 07 липня 2026 року тривалістю 11 хв, а також враховуючи клопотання позивача про зменшення витрат, колегія суддів вважає, що співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг є розмір витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 6000 грн.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги задоволено на суму 2000 грн, що становить 0,83% (2000 грн/239806,05 грн/100%) від ціни позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 19,90 грн (2398,06 грн*0,83%/100%). Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду у задоволенні позовних вимог відмовлено на 99,17% (237806,05 грн/239806,05 грн/100%), з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 5950,20 грн (6000 грн*99,17%/100%).

Апеляційна скарга на рішення суду задоволена повністю, відтак з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1927,15 грн, сплачений згідно з квитанцією №9885-6644-7306-6561 від 05 серпня 2026 року.

17 вересня 2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Бейлик А.Б. подав до суду заяву про стягнення з ОСОБА_2 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, до якої долучив договір про надання правничої допомоги від 05 грудня 2025 року та додаток №2 до нього від 05 серпня 2026 року, яким сторони погодили фіксований гонорар у сумі 20000 грн за підготовку і подання апеляційних скарг на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та представництво інтересів ОСОБА_1 в Хмельницькому апеляційному суді, що підлягає сплаті не пізніше 30 днів з дня ухвалення постанови апеляційним судом.

Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21, від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом.

Колегія суддів, діючи відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує, що справа не є складною, адвокатом підготовлено апеляційну скаргу на рішення суду обсягом 6 сторінок та апеляційну скаргу на додаткове рішення обсягом 6 сторінок, значна частина якої містить загальні положення законодавства, адвокат Бейлик А.Б. прийняв участь у судовому засіданні 21 жовтня 2026 року, тривалістю 45 хв, і вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 8000 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 липня 2026 року задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 липня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 160595,38 грн майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відмовити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 липня 2026 року в частині розподілу судових витрат, змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в суді першої інстанції в сумі 19,90 грн.

В решті рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 липня 2026 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 серпня 2026 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 серпня 2026 року в частині стягнення витрат на правничу допомогу, змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 5950,20 грн.

В решті додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 серпня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції в сумі 1927,15 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 жовтня 2026 року.

Судді: Р.С. Гринчук

І.В. П`єнта

О.І. Талалай