Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №511/436/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/824/26

Справа № 511/436/25

Головуючий у першій інстанції Бобровська І. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Драгомерецького М. М.,

суддів колегії Громіка Р. Д., Роїка Д. Я.,

при секретарі Узун Н. Д.,

за участю представника ОСОБА_1 – адвоката Зозулянського Д. О.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 07 серпня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, -

В С Т А Н О В И В:

10 лютого 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забезпеченням позову.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10.05.2023 по справі №947/12414/23 було задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Швець В. Ф. про забезпечення позову та, серед іншого, вирішено накласти арешт на автомобіль марки Nissan Sentra, 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08.10.2024 по справі №947/12414/23 серед іншого ухвалено: заяву представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвоката Швець В. Ф. про відмову від позову, подану у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, задовольнити.

Незважаючи на приписи процесуального законодавства, лише ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2024 по справі №947/12414/23 знято накладені арешти. Тобто з вини відповідача діяв арешт транспортного засобу позивача з 10.05.2023 до 11.11.2024, що складає більше 1,5 роки.

В той же час позивач мав намір продати транспортний засіб, на який було накладено арешт по справі №947/12414/23. Так, 01.04.2024, майже через рік після накладення арешту, позивач, сподіваючись на завершення розгляду справи №947/12414/23 та зняття арешту, маючи потребу у продажі транспортного засобу, уклав договір завдатку згідно п. 1 якого визначено, що: «Покупець передає, а Продавець отримує 100 000 (сто тисяч) гривень (завдаток), у рахунок майбутнього продажу транспортного засобу марки Nissan Sentra, 2015 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ». Згідно Розписки про отримання завдатку від 01.04.2024 позивачем отримано 100 000 гривень (завдаток), у рахунок майбутнього продажу транспортного засобу, як то визначено п. 1 Договору завдатку від 01.04.2024.

Пунктом 6 Договору завдатку від 01.04.2024 передбачалося, що «у випадку відмови продавця від виконання своїх зобов`язань за даним договором, чи не укладення сторонами договору купівлі-продажу транспортного засобу (перереєстрації транспортного засобу) з будь-яких підстав (однак таких, що не залежали від покупця) та/або порушення строків передбачених п. 3 та п. 4 даного Договору, продавець повинен повернути покупцю суму отриманого завдатку в подвійному розмірі».

У п. 3 Договору завдатку від 01.04.2024 визначено, що «термін укладення та посвідчення договору купівлі-продажу (перереєстрації транспортного засобу), сторонами встановлено, не пізніше 30 вересня 2024 року . Вказаний строк, за згодою сторін, може бути продовжений, про що сторони підписують відповідну угоду».

Однак, через те, що арешт транспортного засобу не був скасований судом, позивач не зміг виконати умови Договору завдатку від 01.04.2024. Отже, якщо би відповідач подала свою заяву про відмову від позову 16.08.2024 і судом було скасовано вжиті за її заявою заходи забезпечення позову, то позивач по даній справі не поніс би збитків, заподіяних забезпеченням позову.

На думку позивача, підстави, за яких було подано заяву про відмову від позову і які напряму вплинули б на оперативність зняття арешту виникли ще 16.08.2024, адже саме тоді на адресу суду надійшов висновок експерта, який підтвердив позицію ОСОБА_2 та спростував усі доводи ОСОБА_1 ). Якщо би відповідач подала свою заяву про відмову від позову 16.08.2024 і судом було скасовано вжиті за її заявою заходи забезпечення позову, то позивач по даній справі не поніс би збитків (заподіяних забезпеченням позову).

На виконання п. 6 Договору завдатку від 01.04.2024 позивач повернув іншій стороні отриманий завдаток в подвійному розмірі, а саме в розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень, що є його збитком, заподіяним забезпеченням позову. Передача завдатку в подвійному розмірі підтверджується розпискою про повернення завдатку від 05.10.2024.

На підставі викладеного, позивач ОСОБА_2 просить суд стягнути з відповідачки ОСОБА_1 збитки, завдані забезпеченням позову в розмірі 200 000 грн та судові витрати.

У відзиві на позовну заяву зазначено, що в Київському районному суді м. Одеса дійсно розглядалась справа №947/12414/23 ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів. В ході розгляду справи відповідачкою було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, у тому числі на автомобіль марки Nissan Sentra, 2015 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , VIN3N1AB7AP9FY291683. Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 10.05.2023 заяву відповідачки про забезпечення позову було задоволено. В травні 2023 року стороні позивача достеменно було відомо про наявність заходів забезпечення позову у справі №947/12414/23. Адже, 17.05.2023 представником позивача до Київського районного суду м. Одеси була подана заява про скасування заходів забезпечення позову. Крім того, 11.05.2023 ОСОБА_2 через свого представника подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , в якій просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 39 000,00 доларів США та судові витрати. Мотивуючи свій зустрічний позов, ОСОБА_2 зазначив, що вказані кошти нібито були отримані ОСОБА_1 по розписці від 23.12.2022, як компенсація частки майна подружжя. Не погоджуючись із відповідними доводами та піддаючи сумніву належність та допустимість доказу позивача – розписки від 23.12.2022 про отримання коштів, відповідачка через свого представника 03.07.2023 заявила клопотання про призначення у справі комплексної судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи документу, для з`ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05.07.2023 призначено у справі комплексну судово-почеркознавчу експертизу та судово-технічну експертизу документу, на вирішення якої поставлені наступні питання:- чи виконаний підпис під друкованим текстом у розписці від 23.12.2022 у графі біля тексту « ОСОБА_4 » ОСОБА_4 - чи виконаний підпис під друкованим текстом у розписці від 23.12.2022 у графі біля тексту « ОСОБА_4 » у той період часу, яким датований документ?- в який період часу фактично виконаний підпис під друкованим текстом у розписці від 23.12.2022 у графі біля тексту « ОСОБА_4 ».

Вказаний вид експертизи та поставлені питання експертові були вкрай важливими для відповідачки, адже остання впевнена, що позивач навмисно міг використати її зразок підпису з інших документів шляхом технічного накладення на текст розписки від 23.12.2022. Тому, окрім почеркознавчої експертизи, необхідно було й отримати відповідь експерта, що такий підпис було здійснено не власноручно відповідачкою, а шляхом його використання з іншого документу та накладення за допомогою технічних засобів на розписку від 23.12.2022. 25.09.2023 до Київського районного суду м. Одеси від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшло клопотання експерта про надання додаткових документів та рахунок на оплату експертизи у розмірі 60 222,96 гривень. Водночас, відповідачка, яку, позивач залишив без майна та грошей на існування, не очікувала значної вартості проведення відповідної експертизи, та через відсутність коштів була змушена відмовитись від проведення комплексного експертного дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та звернутися до суду щодо призначення іншої менш коштовної по витратам експертної установи, а також зняти важливі питання з дослідження, залишивши лише одне «чи виконаний підпис під друкованим текстом у розписці від 23.12.2022 у графі біля тексту « ОСОБА_4 » ОСОБА_4 ». Відтак, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14.02.2024 призначено у справі тільки судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступне питання: «чи виконаний підпис під друкованим текстом у розписці від 23.12.2022 року у графі біля тексту « ОСОБА_4 » ОСОБА_4 ». Проведення експертизи доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Провадження у справі №947/12414/23 зупинено до закінчення проведення експертизи та повернення справи до Київського районного суду м. Одеси. 16 серпня 2024 року до Київського районного суду м. Одеси з Одеського науково дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов висновок експерта разом з матеріалами справи, в якому було зазначено, що підпис в розписці від 23.12.2022 належить відповідачці. Проте питання, чи було це здійснено фізично ОСОБА_1 , або ж за допомогою технічних засобів (шляхом накладення) так й не було досліджено через фінансову не спроможність останньої задовольнити потреби експертної установи.

Відповідач наголошує, що розгляд справи відбувався за двома позовами. Проте, значний процесуальний час у справі №947/12414/23 був витрачений саме на дослідження питання, пов`язаних із зустрічним позовом ОСОБА_2 , а саме щодо належності підпису ОСОБА_1 у розписці від 23.12.2022.

В своїй заяві про скасування заходів забезпечення позову від 17.05.2023 та від 08.10.2024 чомусь жодним словом не обумовлено щодо наявності договору завдатку та намір продати транспортний засіб, а також про те, що негативним наслідком не скасування заходів забезпечення позову – може бути отримання позивачем збитків у розмірі 200 000,00 гривень. Тобто, жодного слова про ймовірне понесення збитків забезпеченням позову позивач не вказав. Крім того Цивільним процесуальним кодексом України (далі за текстом – ЦПК України) передбачено інститут зустрічного забезпечення. Відповідно до частини 1 статті 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Тобто, якби існували реальні ризики завдання збитків позивачу, суд вправі був би застосувати зустрічне забезпечення. Водночас, в ухвалі про відмову в скасуванні заходів забезпечення позову від 30.05.2023 Київський районний суд м. Одеси наголосив: «Разом з тим, обґрунтовуючи своє клопотання про скасування застосованих заходів забезпечення позову, заявник не навів достатніх доводів та доказів того, що заходи вжитті ухвалою про забезпечення позову порушують права відповідача на даний час та підлягають скасуванню. Доводи, викладені у заяві про скасування заходів забезпечення позову стосуються обґрунтованості заперечень проти позовних вимог, оцінка яким буде надана при розгляді справи по суті, а не в межах розгляду заяви про скасування заходів забезпечення позову.» За наслідками розгляду вказаної цивільної справи позов ОСОБА_5 також було залишено без задоволення.

Також, відповідач вважає, що договір завдатку навмисно укладено саме 01.04.2024 та навмисно була обрана дата щодо необхідності укладання договору купівлі продажу до 30.09.2024, коли ще діяла заборона відчуження транспортного засобу за відповідною ухвалою суду. Позивач не врахував при намірі створення “штучного доказу”, що не існує такого виду договору, як договір завдатку. Адже завдаток по своїй правовій природі є гарантією виконання зобов`язань за договором. Позивач у якості доказу понесених збитків надає договір завдатку щодо неіснуючого правочину, адже спочатку повинно мати місце зобов`язання за правочином (договір купівлі продажу транспортного засобу або попередній договір), а вже потім сплачуватись завдаток, як забезпечення виконання зобов`язання за договором купівлі-продажу.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 07 серпня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову – відмовлено.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 07 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом вимог матеріального та процесуального права.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання до апеляційного суду не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання судової повістки-повідомлення (а.с. 235, 238).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2026 року було задоволено клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Іванцової З. А. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, однак 30 вересня 2026 року з`єднання з адвокатом не відбулось.

Колегія суддів звертає увагу, що за положеннями вимог ч. 4 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача та представника ОСОБА_1 – адвоката Зозулянського Д. О., який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини 1-3 статті 22 ЦК України).

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частина 1-2 статті 614 ЦК України).

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (частина 3 статті 623 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18) зроблено висновок, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18) зроблено висновок, що «збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача».

Судом першої інстанції встановлено, що 20 квітня 2023 року ОСОБА_4 звернулася до Київського районного суду м. Одеси із позовною заявою до ОСОБА_2 , в якому просить суд визнати спільною сумісною власності подружжя 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 01.03.2021, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Сімоновою О. Ю., зареєстровано в реєстрі за №745; визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль марки Nissan Sentra, 2015 р.в., днз НОМЕР_3 . VIN НОМЕР_2 . свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 від 16.11.2018; в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати право власності за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частину квартири загальною площею 111,7 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати право власності за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частину квартири загальною площею 111,7 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за її частку в спільному неподільному майні подружжя, а саме 1/2 частину ринкової вартості автомобіля марки Nissan Sentra, 2015 р.в., днз НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 від 16.11.2018 - у сумі 210 000 грн.

Зазначала, що за період шлюбу нею та ОСОБА_2 за спільні кошти було придбано автомобіль Nissan Sentra, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 16.11.2018 та квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка по частині належала ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , згідно договору купівлі-продажу від 01.03.2021, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Сімоновою О. Ю., зареєстровано в реєстрі за №745.

ОСОБА_4 згідно договору дарування від 28.12.2021, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Ланіною В.І., подарувала свою частину вказаної вище квартири ОСОБА_2 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі №947/12414/23.

08 травня 2023 року від представника ОСОБА_4 до канцелярії суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій представник просить суд: накласти арешт на частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 01.03.2021, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Сімоновою О.Ю., зареєстровано в реєстрі за №745, номер відомостей про речове право: 40770944 та накласти арешт на автомобіль марки Nissan Sentra, 2015 р.в., днз НОМЕР_1 , VIN3NAB7AP9FY291683, який належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 від 16.11.2018 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10.05.2023 заяву представника ОСОБА_4 – адвоката Швець Віталія Федоровича про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 01.03.2021, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округа Сімоновою О. Ю., зареєстровано в реєстрі за №745, номер відомостей про речове право: 40770944, та на автомобіль марки Nissan Sentra, 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN3NAB7AP9FY291683, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 від 16.11.2018.

Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Іванцова Зоя Анатоліївна, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Іванцова Зоя Анатоліївна, залишено без руху та запропоновано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги в частині сплати судового збору.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Іванцова Зоя Анатоліївна, на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 10 травня 2023 року повернуто скаржнику.

11 травня 2023 року від представника ОСОБА_2 – адвоката Іванцової Зої Анатоліївни надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_4 , в якій він просить суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 39 000 доларів США та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати. Обґрунтовує зустрічні позовні вимоги тим, що 20 квітня 2023 року первісний позивач звернулася до суду із позовом про поділ майна подружжя до якого ввійшли квартира за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль марки Nissan Sentra, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN3NAB7AP9FY291683, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 від 16.11.2018. Таким чином, первісний позивач вимагає поділити нібито «спільну сумісну власність», за яку ОСОБА_2 вважав, що сплатив компенсацію в розмірі 39 000 доларів США, про що у нього мається відповідна розписка. Враховуючи, що ОСОБА_4 після фактичного отримання грошових коштів в розмірі 39 000,00 доларів США, звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя, то позивач за зустрічним позовом вважає, що нею були безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 39 000 доларів США, які він просить стягнути на його користь з ОСОБА_4 .

17 травня 2023 року до суду від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Іванцової Зої Анатоліївни надійшла заява про скасування заходів забезпечення позову вжитих ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10 травня 2023 року. Заява обґрунтована тим, що 11 травня 2023 року представником відповідача було направлено на адресу суду відзив на позовну заяву, який з посиланням на відповідні докази повністю спростовує викладену у позовній заяві позицію позивача щодо нібито «спільної сумісної власності» в частині квартири (була спільна часткова, в подальшому свою частину позивач подарувала відповідачу, відповідні витяги з Реєстру речових прав, що підтверджують саме «спільну часткову власність» додані до відзиву). Також представник відповідача зазначає, що нею 11.05.2023 було направлено на адресу суду зустрічну позовну заяву щодо стягнення безпідставно набутих коштів позивачем, частину з яких позивач отримувала за частину машини, придбаної у шлюбі.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22 травня 2023 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих коштів до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих коштів в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 30.05.2023 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Іванцової Зої Анатоліївни про скасування заходів забезпечення позову залишено без задоволення. Ухвала суду мотивована тим, що заявник не навів достатніх доводів та доказів того, що заходи вжитті ухвалою про забезпечення позову порушують права відповідача на даний час та підлягають скасуванню. Доводи, викладені у заяві про скасування заходів забезпечення позову стосуються обґрунтованості заперечень проти позовних вимог, оцінка яким буде надана при розгляді справи по суті, а не в межах розгляду заяви про скасування заходів забезпечення позову.

03 липня 2023 року від представника позивача за первісним позовом ОСОБА_4 – адвоката Швець Віталія Федоровича до канцелярії Київського районного суду м. Одеси суду надійшло клопотання про призначення у справі комплексної судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи документу, для з`ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2023 року призначено у справі комплексну судово-почеркознавчу експертизу та судово-технічну експертизу документу.

Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2023 року провадження у справі №947/12414/23 поновлено у зв`язку з тим, що 25.09.2023 року до Київського районного суду м. Одеси від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшло клопотання експерта про надання додаткових документів та рахунок на оплату експертизи.

13 лютого 2024 року від представника позивача за первісним позовом ОСОБА_4 – адвоката Швець Віталія Федоровича до канцелярії суду надійшло клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи документу для з`ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2024 року призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу.

В рахунок проведення експертиза ОСОБА_6 сплатила 20 446,56 грн.

Згідно наданої суду копії Договору завдатку від 01.04.2024 ОСОБА_2 та ОСОБА_7 уклали даний договір про те, що ОСОБА_7 передає, а ОСОБА_2 отримує 100 000 грн завдатку в рахунок майбутнього продажу транспортного засобу марки Nissan Sentra, 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_6 , за 400 000 грн в строк не пізніше 30.09.2024, який може бути сторонами продовжений. У випадку відмови продавця від виконання своїх зобов`язань за даним договором чи не укладення договору з будь-яких підстав, що не залежать від покупця, продавець повинен повернути покупцю суму триманого завдатку в подвійному розмір протягом 5 днів з моменту виникнення підстав (а.с. 25).

Згідно розписки від 01.04.2024 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_7 завдаток в розмірі 100 000 грн відповідно до п. 1 Договору завдатку від 01.04.2024 за транспортний засіб марки Nissan Sentra, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_6 (а.с.24).

Відповідно до висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи №24-1253 від 23.07.2024 року підпис від імені ОСОБА_4 , розміщений під друкованим текстом у розписці від 23.12.2022 року, у графі біля тексту « ОСОБА_4 », виконаний самою ОСОБА_4 .

16 серпня 2024 року до Київського районного суду м. Одеси з Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов висновок експерта разом з матеріалами справи, та ухвалою суду від 21 серпня 2024 року провадження у справі поновлено.

Згідно розписки про повернення завдатку від 05.10.2024 ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_2 подвійний розмір сплаченого нею завдатку в розмірі 200 000 грн за п. 6 Договору завдатку від 01.04.2024 за транспортний засіб марки Nissan Sentra, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_6 , через неможливість укладення договору купівлі-продажу з огляду на незнятий арешт транспортного засобу, що не залежить від покупця.

08 жовтня 2024 року від представника позивача за первісним позовом ОСОБА_6 – адвоката Швець Віталія Федоровича надійшла заява про відмову від позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2024 року прийнято відмову позивача за первісним позовом ОСОБА_6 від позову до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в рамках цивільної справи №947/12414/23, провадження по цивільній справі №947/12414/23 за первісним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя закрито, продовжено провадження по цивільній справі №947/12414/23 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про стягнення безпідставно набутих коштів.

08 жовтня 2024 року представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 – адвокат Іванцова Зоя Анатоліївна звернулася до Київського районного суду м. Одеси з заявою/клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, в якій просить суд скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10.05.2023 по цивільній справі №947/12414/23.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2024 скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10.05.2023 та знято арешт з 1/2 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 01.03.2021, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округа Сімоновою О. Ю., зареєстровано в реєстрі за №745, номер відомостей про речове право: 40770944; знято арешт з автомобіля марки Nissan Sentra, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN3NAB7AP9FY291683, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 від 16.11.2018.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 січня 2025 року зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих коштів залишено без задоволення.

В обґрунтування позовних вимог в даній справі ОСОБА_2 зазначає, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10 травня 2023 року по справі №947/12414/23 було задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову та, серед іншого, вирішено накласти арешт на автомобіль марки Nissan Sentra, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .

Та лише ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2024 року по справі №947/12414/23 знято накладені арешти. Тобто з вини відповідача діяв арешт транспортного засобу позивача з 10.05.2023 до 11.11.2024, що складає більше 1,5 роки.

В той же час позивач мав намір продати транспортний засіб, на який було накладено арешт по справі №947/12414/23. Так, 01.04.2024, майже через рік після накладення арешту, позивач, сподіваючись на завершення розгляду справи №947/12414/23 та зняття арешту, маючи потребу у продажі транспортного засобу, уклав договір завдатку згідно п. 1 якого визначено, що: «покупець передає, а продавець отримує 100 000 гривень (завдаток), у рахунок майбутнього продажу транспортного засобу марки Nissan Sentra, 2015 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ». Згідно Розписки про отримання завдатку від 01.04.2024 позивачем отримано 100 000 гривень (завдаток), у рахунок майбутнього продажу транспортного засобу, як то визначено п. 1 Договору завдатку від 01.04.2024.

Пунктом 6 Договору завдатку від 01.04.2024 передбачалося, що «у випадку відмови Продавця від виконання своїх зобов`язань за даним договором, чи не укладення Сторонами договору купівлі-продажу транспортного засобу (перереєстрації транспортного засобу) з будь-яких підстав (однак таких, що не залежали від Покупця) та/або порушення строків передбачених п. 3 та п. 4 даного Договору, Продавець повинен повернути Покупцю суму отриманого завдатку в подвійному розмірі».

У п. 3 Договору завдатку від 01.04.2024 визначено, що «термін укладення та посвідчення договору купівлі-продажу (перереєстрації транспортного засобу), Сторонами встановлено, не пізніше 30 вересня 2024 року . Вказаний строк, за згодою сторін, може бути продовжений, про що сторони підписують відповідну угоду».

Однак, через те, що арешт транспортного засобу не був скасований судом, позивач не зміг виконати умови Договору завдатку від 01.04.2024. Отже, якщо би відповідач подала свою заяву про відмову від позову 16.08.2024 і судом було скасовано вжиті за її заявою заходи забезпечення позову, то позивач по даній справі не поніс би збитків, заподіяних забезпеченням позову.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції вказав, що про відсутність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 збитків, заподіяних забезпеченням позову, на підставі ч. 1 ст. 159 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 як колишня дружина ОСОБА_2 , який придбав, перебуваючи у шлюбі з відповідачкою 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 01.03.2021, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округа Сімоновою О. Ю., та автомобіль марки Nissan Sentra, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN3NAB7AP9FY291683, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 від 16.11.2018, згідно норм діючого СК України мала право на звернення до суду із позовом у справі №947/12414/23, діяла добросовісно (зворотного не доведено позивачем), у передбачений законом спосіб, на захист своїх прав та інтересів, дотрималась при поданні заяви про забезпечення позову у справі №947/12414/23 принципу добросовісності, з її боку не вбачається зловживання процесуальними правами, а також наявні об`єктивно існуючі наміри ОСОБА_8 на реалізацію своїх прав щодо судового захисту (ст. 4 ЦПК України).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд перевіривши доводи позивача та заперечення відповідачки, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини 2 статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Так, апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_6 скористалась своїм правом судовий захист, а саме на звернення до суду з позовом про визнання спільною сумісною власності подружжя (справа №947/12414/23), в тому числі правом на звернення до суду із клопотанням про забезпечення позову в рамках даної справи. Матеріалами справи не встановлено, що ОСОБА_6 діяли недобросовісно чи зловживала своїми процесуальними правами.

Обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_6 про визнання спільною сумісною власності подружжя (справа №947/12414/23), не є предметом розгляду в даній справі.

При цьому апеляційний суд вважає зазначити наступне.

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду від 14.05.2024 в справі №357/13500/18, постанова Верховного Суд від 09.09.2024 у справі №466/3398/21).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанова Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц, постанова Верховного Суду від 18.04.2022 в справі №520/1185/16-ц, постанова Верховного Суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду від 10.04.2019 в справі №390/34/17, постанова Верховного Суду від 11.11.2019 у справі №337/474/14-ц).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Верховного Суду від 11.12.2023 в справі №463/13099/21 (провадження №61-11609сво23), постанова Верховного Суду від 19.02.2024 в справі №567/3/22 (провадження №61-5252сво23)).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду від 18.04.2022 у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).

Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16.06.2021 в справі №747/306/19 (провадження №61-1272св20)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду від 19.02.2024 у справі №567/3/22 (провадження №61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15.03.2023 в справі №753/8671/21, постанова Верховного Суду від 18.09.2023 у справі №582/18/21).

Так, як вже було встановлено матеріалами справи 20 квітня 2023 року ОСОБА_4 звернулася суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власності подружжя (справа №947/12414/23)

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі №947/12414/23.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10 травня 2023 року заяву представника ОСОБА_4 – адвоката Швець Віталія Федоровича про забезпечення позову задоволено, накладено арешт в тому числі на автомобіль марки Nissan Sentra, 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN3NAB7AP9FY291683, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 від 16.11.2018.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2024 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10.05.2023 та знято арешт, в тому числі з автомобіля марки Nissan Sentra, 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN3NAB7AP9FY291683, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 від 16.11.2018.

При цьому, як зазначає ОСОБА_2 в позовній заяві він 01 квітня 2024 року уклав договір завдатку згідно п. 1 якого визначено, що: «покупець передає, а продавець отримує 100 000 гривень (завдаток), у рахунок майбутнього продажу транспортного засобу марки Nissan Sentra, 2015р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ». Згідно Розписки про отримання завдатку від 01.04.2024 позивачем отримано 100 000 гривень (завдаток), у рахунок майбутнього продажу транспортного засобу, як то визначено п. 1 Договору завдатку від 01.04.2024.

У п. 3 Договору завдатку від 01.04.2024 визначено, що «термін укладення та посвідчення договору купівлі-продажу (перереєстрації транспортного засобу), Сторонами встановлено, не пізніше 30 вересня 2024 року. Вказаний строк, за згодою сторін, може бути продовжений, про що сторони підписують відповідну угоду».

Таким чином, ОСОБА_2 достовірно знаючи про ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 10 травня 2023 року про забезпечення позову по справі та про чинний арешт автомобіль марки Nissan Sentra, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN3NAB7AP9FY291683, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 від 16.11.2018, останній укладає 01 квітня 20204 року договір завдатку, із встановленням пункту про «термін укладення та посвідчення договору купівлі-продажу (перереєстрації транспортного засобу), не пізніше 30 вересня 2024 року».

Тому апеляційний суд не може прийняти до уваги твердження про те, що позивач поніс збитки, заподіяні забезпеченням позову, саме у зв`язку із винних дій відповідачки ОСОБА_1 ..

Укладаючи 01 квітня 20204 року договір завдатку ОСОБА_2 мав усвідомлювати наслідки своїх дій та ймовірність не виконання такого договору у зв`язку із чинною ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10 травня 2023 року про забезпечення позову.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина 2 статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13 ЦК України).

За ч. 1 ст. 159 ЦПК України у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частині 1 статті 155 цього Кодексу підстав або у випадку ухвалення рішення суду (третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу) щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися

Отже, відшкодування шкоди, заподіяної забезпеченням позову, є способом захисту прав та інтересів і одночасно мірою юридичної відповідальності.

При цьому в усіх правовідносинах з відшкодування шкоди діє презумпція завдавача шкоди.

У зв`язку з цим до предмета доказування у цих правовідносинах і, відповідно, до предмета оцінки судом належать обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, а саме умови і підстави застосування частини 1 статті 159 ЦПК України, якими є те, що ризик здійснення процесуальних дій лежить виключно на учасниках спору, при цьому за відповідачем у справі (за основним позовом) закріплено спеціальне право вимагати відшкодування збитків, які йому заподіяні у результаті застосування забезпечення позову.

Скористатися цим правом він може, якщо вимоги позивача (за основним позовом) не будуть задоволені (повністю або частково) судом (третейським судом, міжнародним комерційним арбітражем), у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших підстав, ніж зазначені у частині 1 статті 155 ЦПК України.

При цьому до предмета доказування не входить безумовне встановлення вини особи, яка ініціювала застосування заходів забезпечення позову.

Право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, ґрунтуються на прямій вказівці закону (частина 1 статті 159 ЦПК України).

У цій категорії справ принцип вини трансформується через принцип добросовісності. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка з огляду на конкретні обставини могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.

Безпідставна відмова у відшкодуванні таких збитків означає відсутність необхідного попереджувального впливу на осіб, які заявили безпідставну вимогу про забезпечення позову.

До підстав та умов застосування частини 1 статті 159 ЦПК України належать:

1) добросовістність/недобросовістність дій особи (відповідача) при заявленні клопотань про забезпечення позову;

2) зловживання/незловживання правом;

3) підстави відмови (відповідачу у спірних правовідносинах) у пред`явленому ним позові до позивача, підстави закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду, чи було зловживання при заявленні клопотання про забезпечення позову.

Отже, підставою цивільно-правової відповідальності особи, яка заявила клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, є сам факт заподіяння іншій особі (протилежній стороні у основному спорі) шкоди внаслідок вжиття судом таких заходів. Особливістю такої відповідальності є опосередкований характер завдання шкоди, оскільки самі процесуальні дії, які безпосередньо завдають шкоди, вчиняє суд (накладає арешт та забороняє вчиняти певні дії), однак до відповідальності притягується особа, за ініціативою якої судом були вчинені такі дії.

При з`ясуванні, чи є доведеним причинний зв`язок між виникненням збитків та вжиттям судом заходів забезпечення позову, підлягають встановленню такі обставини: чи реалізація свого суб`єктивного процесуального права на позов була протиправною, лише з метою завдати шкоди позивачу, оскільки учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина 1 статті 44 ЦПК України), а до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Отже, для встановлення причинного зв`язку суду слід з`ясувати протиправність дій відповідача, які повинні передувати настанню збитків, і шкідливі наслідки протиправної поведінки.

Вказаний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №200/10900/18-ц (провадження №61-22785св19), від 02.03.2021 у справі №922/1742/20 та від 09.02.2022 у справі №200/10900/18 (провадження №61-1624св21).

Таким чином, дослідивши, підстави й умови застосування частини 1 статті 159 ЦПК України, а саме: добросовістність/недобросовістність дій ОСОБА_1 при заявлені клопотання про забезпечення позову; зловживання/незловживання правом, а також, чи був намір завдати збитки позивачу, чи було зловживання при заявлені клопотання про забезпечення позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача збитків, заподіяних забезпеченням позову, оскільки ОСОБА_1 діяла добросовісно, у передбачений законом спосіб, на захист своїх прав та законних інтересів, дотримались при поданні заяви про забезпечення позову принципу добросовісності, з її боку відсутні зловживання процесуальними правами, при цьому ОСОБА_2 укладаючи договір завдатку від 01 квітня 2024 року діяв недобросовісно.

Доводи наведені у апеляційній скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із судовим рішенням та трактування норм права на власний розсуд.

Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 07 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 13 жовтня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М. М. Драгомерецький

Р. Д. Громік

Д. Я. Роїк