Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: завданої внаслідок ДТП
Дата: 29 вересня 2026 р.
Справа: №518/865/24
Суддя: Драгомерецький М. М.
Номер провадження: 22-ц/813/1806/26
Справа № 518/865/24
Головуючий у першій інстанції Тарасенко М. С.
Доповідач Драгомерецький М. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.09.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Драгомерецького М. М.,
суддів колегії Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,
при секретарі Узун Н. Д.,
за участю представника ОСОБА_1 – адвоката Назарчук А. В.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 11 лютого 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди внаслідок ДТП, -
В С Т А Н О В И В:
16 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди внаслідок ДТП, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 матеріальний збиток, завданий внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 963 237 грн, витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 22 718 грн, витрати на судовий збір у розмірі 9 633,27 грн, а всього 995 588,27 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30 січня 2024 року о 19:25 год, ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки VOLVO 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , напівпричіпом марки - SCHMITZ 2002 року випуску, реєстраційний номер - НОМЕР_2 (які перебувають у власності ОСОБА_1 ), рухаючись за маршрутом АДРЕСА_1 , на ділянці дороги Київ-Одеса, с. Ревова (Одеська обл.) не впорався з керуванням та потрапив у ДТП. Через це, автомобіль марки VOLVO 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , напівпричіп марки - SCHMITZ 2002 року випуску, реєстраційний номер - НОМЕР_2 опинилися на узбіччі у кюветі, перевернувшись при цьому на праву сторону. В результаті чого, автомобіль марки VOLVO FH 12.400 реєстраційний номер НОМЕР_1 , спеціалізований напівпричеп-контейнеровоз SCHMITZ реєстраційний номер НОМЕР_2 подальшому ремонту та використанню не підлягають.
Вина ОСОБА_2 в скоєнні вказаної дорожньо-транспортної пригоди підтверджується постановою Ширяївського районного суду Одеської області від 31 січня 2024 року, в якій зазначено, що в діях особи яка притягується до адміністративної відповідальності, а саме ОСОБА_2 , вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів. Вказане доводить наявність вини ОСОБА_2 у скоєнні ДТП, внаслідок якої спричинена матеріальна шкода позивачеві, постанова не оскаржувалася, набрала законної сили і виконана. Внаслідок вказаної ДТП винними діями ОСОБА_2 автомобіль марки VOLVO FH 12.400 реєстраційний номер НОМЕР_1 , спеціалізований напівпричеп-контейнеровоз SCHMITZ реєстраційний номер НОМЕР_2 подальшому ремонту та використанню не підлягають.
Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 11 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди внаслідок ДТП – задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальний збиток, завданий внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 963 237 гривень, витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 22 718 гривень, витрати на судовий збір у розмірі 9 633,27 гривень, а всього 995 588,27 гривень.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 11 лютого 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом вимог матеріального та процесуального права.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання до апеляційного суду не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання судової повістки-повідомлення (а.с. 235, 238).
Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача та представника ОСОБА_1 – адвоката Назарчук А. В., яка заперечувала щодо задоволенні апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини 2 статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».
Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За змістом частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (частина 1 статті 1188 ЦК України).
Судом першої інстанції встановлено, що 30 січня 2024 року о 19:25 год, ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки VOLVO 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , напівпричіпом марки – SCHMITZ 2002 року випуску, р.н. НОМЕР_2 , рухаючись за маршрутом Вінницька обл., с. Ставки-с. Молодіжне, Овідіопільський р-н, Одеська обл., вул. Залізнична 3, на ділянці дороги Київ-Одеса, с. Ревова (Одеська обл.) не впорався з керуванням та потрапив у ДТП. Через це, автомобіль марки VOLVO 2006 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , напівпричіп марки - SCHMITZ 2002 року випуску, р.н. НОМЕР_2 опинилися на узбіччі у кюветі, перевернувшись при цьому на праву сторону. В результаті чого, автомобіль марки VOLVO FH 12.400 реєстраційний номер НОМЕР_1 , спеціалізований напівпричеп-контейнеровоз SCHMITZ р.н. НОМЕР_2 подальшому ремонту та використанню не підлягають. Власником автомобіля марки VOLVO 2006 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , напівпричіпа марки - SCHMITZ 2002 року випуску, р.н. НОМЕР_2 є ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу.
Вина ОСОБА_2 в скоєнні вказаної ДТП підтверджується постановою Ширяївського районного суду Одеської області від 31 січня 2024 року, в якій зазначено, що в діях особи яка притягується до адміністративної відповідальності, а саме ОСОБА_2 , вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів. Вказане доводить наявність вини ОСОБА_2 скоєнні ДТП, внаслідок якої спричинена матеріальна шкода позивачеві, постанова не оскаржувалася, набрала законної сили і виконана. Внаслідок вказаної ДТП винними діями ОСОБА_2 автомобіль марки VOLVO FH 12.400 р.н. НОМЕР_1 , спеціалізований напівпричеп-контейнеровоз SCHMITZ р.н. НОМЕР_2 подальшому ремонту та використанню не підлягають.
Згідно ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Суд першої інстанції вказав, що постанова Ширяївського районного суду Одеської області від 31 січня 2024 року, набрала законної сили і виконана, а тому є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування даного позову в частині питань чи мали місце дії відповідача, а саме дії, що містять в собі склад порушення, наявність причинного зв`язку між винними діями, пов`язаними з порушенням вимог Правил дорожнього руху України, відповідача і завданням шкоди позивачу. Вказаними протиправними діями відповідача потерпілій особі було завдано матеріальної шкоди.
Таким чином, постановою Ширяївського районного суду Одеської області від 31 січня 2024 року, відносно водія ОСОБА_2 встановлено факт вчинення цим водієм на вказаному автомобілі адміністративного правопорушення відносно позивача; вказаною постановою суду встановлено факт завдання діями вказаної винної особи шкоди позивачу, а також наявність причинного зв`язку між винними діями цього водія та зазначеними наслідками у вигляді шкоди позивачу і відповідно винність відповідача в завданні шкоди, ця вина встановлена і доведена.
Згідно висновку експерта транспортно-товарознавчого дослідження з визначення матеріального збитку завданого власнику КТЗ №24-2288, наданого експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 08.05.2024, автомобіль марки VOLVO FH 12.400 р.н. НОМЕР_1 , спеціалізований напівпричеп-контейнеровоз SCHMITZ р.н. НОМЕР_2 подальшому ремонту та використанню не підлягають.
Задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що постанова Ширяївського районного суду Одеської області від 31 січня 2024 року набрала законної сили і виконана, а тому є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування даного позову в частині питань чи мали місце дії водія ОСОБА_2 на вказаному автомобілі, а саме дії, що містять в собі склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, факт завдання ушкоджень позивачу, наявність причинного зв`язку між винними діями, пов`язаними з порушенням вимог Правил дорожнього руху України, цим водієм і завданням шкоди позивачу. Вказаними протиправними діями позивачу було завдано значної матеріальної шкоди.
До скоєння ДТП та приведення транспортних засобів позивача у стан який не підлягання подальшому ремонту та використанню призвели виключно дії водія ОСОБА_2 . Цей водій, здійснюючи маневр, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, під час руху проявив неуважність, не контролював дорожню обстановку. Саме дії водія ОСОБА_2 знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку зі скоєнням ДТП та спричиненням шкоди належному позивачу на законному праві власності і управління автомобілю. Вказане підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем.
Суд також зазначив, що наданий позивачем висновок експерта транспортно-товарознавчого дослідження з визначення матеріального збитку завданого власнику КТЗ №24-2288, наданого експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 08.05.2024, є належним доказом, оскільки його дослідження проведено без порушення Методики товарознавчої експертизи, він має досвід і стаж, відповідну ліцензію і посвідчення експерта, він попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку, введення в оману суду або іншого уповноваженого органу і інших.
Зазначений висновок експерта транспортно-товарознавчого дослідження з визначення матеріального збитку завданого власнику КТЗ підтверджує загальну вартість завданого власнику ТЗ, тобто позивачу, а саме 963 237 грн, що складає суму завданих матеріальних збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка визнала свою вину та вина якої була встановлена судом, у розмірі, отже висновок експерта не може ставитися під сумнів відповідачем.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд перевіривши доводи позивача та заперечення відповідача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 зазначає, що перебуває з позивачем в трудових правовідносинах без укладання трудового договору в письмовій формі, тому посилання суду першої інстанції на ст. 1166 ЦК України є безпідставною. Відповідач стверджує, що його матеріальна відповідальність повинна визначатись в порядку та з особливостями передбаченими Кодексом законів про працю України.
Щодо даних тверджень апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17.
Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Так, за змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає».
Так, апеляційний суд вважає, що відповідачем у відповідності до ст. 81 ЦПК України не надано суду належних та допустимих доказів укладення з відповідачем цивільно-правового договору, договору оренди транспортного засобу, договору доручення чи будь якого іншого правочину на підставі якого 30 січня 2024 року ОСОБА_2 керував належним позивачу транспортним засобом.
Окрім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції проявив явну упередженість при розгляді даної справи, а саме суд задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1 в даній справі, послався на свою ж постанову Ширяївського районного суду Одеської області від 31 січня 2024 року (справа №518/342/24), якою відповідача притягнено до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Окрім того, суддя Тарасенко М. С. в зазначені постанові виклав не достовірну інформацію, а тому на думку відповідача суддя мав заявити собі самовідвід в даній цивільній справі.
Однак, вищезазначені доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймати до уваги, оскільки вони ґрунтуються на не вірному тлумаченні положень чинного процесуального законодавства, з огляду на наступне.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч. 6 ст. 82 ЦПК України).
В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що відповідно до частини 4 статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов`язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Так, матеріалами справи встановлено, що постанова Ширяївського районного суду Одеської області від 31 січня 2024 року (справа №518/342/24), якою ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП, набрала законної сили 10 лютого 2024 року, ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не оскаржувалась. А тому суд першої інстанції правомірно прийняв її уваги, та вказав, що є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування позову в частині питань чи мали місце дії відповідача, а саме дії, що містять в собі склад порушення, наявність причинного зв`язку між винними діями, пов`язаними з порушенням вимог Правил дорожнього руху України.
А тому колегія суддів не може прийняти до уваги твердження ОСОБА_2 про те, що постанова Ширяївського районного суду Одеської області від 31 січня 2024 року (справа №518/342/24) містить не достовірну інформацію, чи в ній не повно викладено всі обставини справи, оскільки останній мав право її оскаржити в апеляційному порядку, та викласти такі доводи в апеляційній скарзі на постанову від 31.01.2024
Безпідставними також є твердження ОСОБА_2 про те, що суддя Тарасенко М. С. використав свою ж постанову як преюдицію даній цивільній справі, оскільки зазначене само по собі не є підставою для самовідводу судді згідно положень ЦПК України.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що відповідач ОСОБА_2 неодноразово приймав участь в судових засіданнях суду першої інстанції та зазначив, що складу суду довіряє, відводів він не має, права йому зрозумілі, роз`яснень не потребує (а.с. 138, 146).
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, та заперечення відповідача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи наведені у апеляційній скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із судовим рішенням та трактування норм права на власний розсуд.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 11 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 13 жовтня 2026 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М. М. Драгомерецький
Р. Д. Громік
С. М. Сегеда
Оригінал: reyestr.court.gov.ua