Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №468/1408/26 — Миколаївський апеляційний суд

20.10.26

22-ц/812/1997/26

Провадження №22-ц/812/1997/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників цивільну справу №468/1408/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником ОСОБА_2 , на рішення, яке постановив Баштанський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Гапєєвої Тетяни Володимирівни у приміщенні цього суду 07 липня 2026 року, повне судове рішення складено того ж дня, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У червні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (далі – ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 29 січня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем був укладений кредитний договір №5281120 в електронній формі, за яким позикодавець надав відповідачу грошові кошти в сумі 11300 грн. з умовою сплати процентів за користування ними в розмірі 0,95% в день, строком на 360 днів до 24 січня 2026 року. 28 листопада 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ ««ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» був укладений договір факторингу №28/11/2025, за яким позивач отримав право вимоги до відповідача за кредитним договором №5281120 від 29 січня 2025 року в загальній сумі 24901 грн 30 коп., з якої заборгованість за тілом кредиту - 5938 грн 54 коп., заборгованість за процентами - 13312 грн 76 коп., штрафні санкції 5650 грн. Щодо штрафних санкцій позивач вважає, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України вони не підлягають стягненню з відповідача. Після укладання договору факторингу та переходу права вимоги до позивача, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», ані на рахунки первісного кредитора. Фактично таким чином, відповідач має заборгованість у розмірі 22467 грн 24 коп., яка складається з тіла кредиту – 5938 грн 54 коп., нарахованих процентів первісним кредитором – 13312 грн 76 коп., нарахованих процентів ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» за 57 календарних днів – 3215 грн 94 коп.

Посилаючись на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» вищевказану заборгованість за кредитним договором, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Направлений представником відповідача відзив на позовну заяву ухвалою суду від 07 липня 2026 року залишений без розгляду.

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 07 липня 2026 року позовні вимоги Товариства задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором №5281120 від 29 січня 2025 року в розмірі 22467 грн 24 коп., 2662 грн 40 коп. судового збору та 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суд умотивував тим, що наявними у справі доказами підтверджено, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, оформленого в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства. Тому, суд вважав доведеними факт укладання відповідачем кредитного договору, отримання відповідачем грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, та невиконання в повному обсязі своїх зобов`язань з повернення кредиту позивачу і сплати процентів за користування ним. Суд зазначив, що встановлення у кредитному договору комісії за надання кредиту відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування», процентна ставка за користування кредитними коштами - 0,95% в день, не перевищує максимальний її розмір, визначений цим Законом. Також доведеним є перехід права вимоги за вказаним кредитним договором до позивача, проценти нараховані позивачем в межах погодженого строку кредитування та відповідно до умов договору факторингу, тому суд дійшов висновку, що є підстави для задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів за користування ним й задовольнив позов в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Пузін Д.М. просить рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалу про відкриття провадження від 03 червня 2026 року відповідач отримав 04 червня 2026 р., але представник отримав доступ до електронних матеріалів лише 15–16 червня 2026 року, тобто фактично за декілька днів до 19 червня 2026 року. Позов мав десятки додатків, включаючи багатосторінковий електронний договір, паспорт, розрахунки, реєстр боржників, факторингові документи та докази платежу за портфель. Відзив подано 07 липня 2026 року - до початку вирішення спору по суті; разом з ним було подано клопотання про відкладення розгляду, щоб забезпечити обмін заявами. Проте, суд залишив відзив без розгляду і, на думку представника Пузіна Д.М., використав відсутність прийнятих заперечень як фактичну підставу для безкритичного сприйняття позову. Окремо суд одночасно з відкриттям провадження задовольнив клопотання позивача про витребування банківської інформації, яка стала вирішальним доказом передачі коштів. Відповідач не мав можливості до постановлення цієї ухвали висловити заперечення щодо обсягу запиту та способу доказування. Це саме по собі не робить відповідь банку недопустимою, але вимагало від суду забезпечити відповідачу реальну можливість прокоментувати отриманий доказ. Залишення відзиву без розгляду позбавило його і цієї можливості. Адвокат зазначає, що переказ відбувся 29 січня 2025 року, коли діяла Інструкція про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затверджена постановою Правління НБУ № 163 від 29 липня 2022 року. Первинним документом операції є платіжна інструкція з реквізитами платника, отримувача, надавачів платіжних послуг, суми, дати, призначення та статусу виконання. Лист ТОВ «Пейтек», складений 01 грудня 2025 року, тобто через десять місяців, і є повідомленням третьої особи, а не самою платіжною інструкцією чи реєстром виконаних операцій. Відповідь банку підтверджує надходження 11300 грн, але рішення не відтворює платника за рахунком, унікальний ідентифікатор операції та призначення платежу. Тому вона підтверджує рух коштів, але не усуває потреби зіставити операцію з конкретним кредитним договором. Суд мав перевірити весь доказовий ланцюг і надати оцінку відсутності первинної платіжної інструкції. Також представник відповідача вказує, що ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %. Договірна стандартна ставка 0,95 % математично не перевищує цю межу, проте, суд мав перевірити, коли настали умови переходу зі ставки 0,0095 % до 0,95 %, які платежі здійснені до 27 лютого 2025 року, як вони вплинули на базу нарахування та чи був графік і сукупна вартість кредиту доведені до споживача до акцепту. Комісію 1130 грн кредитор уже утримав у складі платежів, проте, ОСОБА_2 вважає, що вона не могла без мотивів вилучатися з платежів відповідача замість зменшення основного боргу. До того ж, хоча позивач не включив до позову штраф 5650 грн, його наявність у реєстрі боржників і розрахунку впливає на черговість погашення та достовірність обліку, однак, суд не перевірив, чи не зараховувалися платежі на санкції або плату, що не підлягає стягненню, та чи відокремлений штраф від процентів у всіх щоденних операціях. Основний контррозрахунок - 0,00 грн. Він ґрунтується не на запереченні можливості електронного кредитування, а на процесуальному правилі про недоведеність позову. Без належної перевірки оригіналів електронних доказів, первинної платіжної інструкції, повного реєстру боржників, повної ціни факторингу та денного розрахунку процентів суд не може самостійно конструювати вимогу замість позивача. Оскаржуване рішення переважно відтворює позов та загальні норми. Воно не відповідає на питання: який журнал підтверджує доставку одноразових ідентифікаторів; чи є подані файли оригіналами електронних доказів; який первинний документ підтверджує ініціювання переказу; яка ціна продажу за факторингом і чи 2808618 грн 09 коп. є її повною сумою; як витяг пов`язаний із повним реєстром; за які конкретні дні та на який залишок нараховано 13312 грн 76 коп.; чому комісія є правомірною; яке правило округлення дало 3215 грн 94 коп.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити суде рішення без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість, а також стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 8000 грн

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З урахуванням вказаних вимог закону та ціни заявленого у справі позову справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду відповідає наведеним положенням закону.

Як установив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір №5281120 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронній формі, за яким позикодавець надав відповідачу грошові кошти в сумі 11300 грн строком на 360 днів, до 24 січня 2026 року, з умовою сплати процентів за користування кредитом в розмірі 0,95% в день, комісія за надання кредиту складала 1130 грн. (далі – Договір). Договір передбачив застосування зниженої процентної ставки в розмірі 0,0095% за кожен день користування кредитом за умови сплати клієнтом до 27 лютого 2025 року коштів в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів, або здійснення часткового дострокового повернення кредиту.

У пункті 6.3. договору №5281120 від 29 січня 2025 року сторони передбачали нарахування штрафу у розмірі 75% від суми невиконаного та/або неналежно виконаного грошового зобов`язання у випадку невиконання та/або неналежно виконаного (прострочення виконання) клієнтом своїх грошових зобов`язань за договором.

Паспорт споживчого кредиту підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 51609 29 січня 2025 року о 18:08:06 год.

Договір з додатками підписані ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 64575 29 січня 2025 року о 18:08:30 год.

Відповідно до пункту 2.1 Договору Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .

Згідно з листом ТОВ «Пайтек» №20251201-1874 від 01 грудня 2025 року 29 січня 2025 року було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта № НОМЕР_2 від ТОВ «Лінеура Україна» на суму 11300 грн. (том 1, а.с. 54).

З відповіді на ухвалу суду АТ «Райффайзен Банк» №81-15-9/9812-БТ від 09 червня 2026 року вбачається, що банківська картка № НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 та 29 січня 2025 року на неї зараховано 11300 грн (том 1, а.с.108).

Згідно з розрахунком заборгованості за договором №5281120 від 29 січня 2025 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 28 листопада 2025 року ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитом сплатив ТОВ «Лінеура Україна» 8655 грн 92 коп., а саме: тіло кредиту - 5361 грн 46 коп., проценти за користування грошовими коштами - 2164 грн 46 коп., комісію за надання кредиту - 1130 грн; заборгованість становить 24901 грн 3 коп., з яких тіло кредиту - 5938 грн 54 коп., проценти - 13312 грн 76 коп., штрафні санкції - 5650 грн (том 1, а.с. 36-25).

28 листопада 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» був укладений договір факторингу №28/11/2025, за яким позивач отримав право вимоги до відповідача за кредитним договором №5281120 від 29 січня 2025 року в загальній сумі 24901 грн 3 коп., з якої заборгованість з тіла кредиту - 5938 грн 54 коп., заборгованість за процентами - 13312 грн 76 коп., штрафні санкції - 5650 грн.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2. договору факторингу фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт - відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №2 та надходження ціни продажу у повному обсязі на рахунок клієнта, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників та повна сума ціни продажу, що надійшла на рахунок клієнта, підтверджують факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості.

Договір факторингу № 28/11/2025 від 28 листопада 2025 року з додатками, акт прийому-передачі реєстру боржників, акт прийому-передачі інформації згідно реєстру боржників в електронному виді підписані сторонами та скріплені печатками. (том 1, а.с. , 163-183).

Оплата договору факторингу проведена ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» 28 листопада 2025 р. відповідно до платіжної інструкції №7705 (том 1, а.с. 92).

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 28 листопада 2025 р. борг ОСОБА_1 становив 24901 грн 3 коп., з яких тіло кредиту 5938 грн 54 коп., проценти 13312 грн 76 коп., штрафні санкції 5650 грн. (том 1, а.с. 50-53).

Листом від 01 грудня 2025 р. ТОВ «Лінеура Україна» повідомило боржників про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ»(т.1 а.с.33-34).

ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» як новим кредитором було здійснено нарахування процентів за користування грошовими коштами за період з 29 листопада 2025 року по 24 січня 2026 року в сумі 3215 грн 94 коп. в межах строку кредитування.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

В апеляційній скарзі відповідач заперечує доведення укладання ним Договору 29 січня 2025 року та отримання на виконання цієї угоди кредитних коштів.

Суд першої інстанції вважав позовні вимоги доведеними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції і не приймає доводи апеляційної скарги, виходячи з наступного.

З урахуванням того, що кредитний договір 29 січня 2025 року був укладений сторонами в електронному вигляді, підписаний позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація позичальника ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі – на веб-сайті ТОВ «Лінеура Україна» (позикодавця) із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку, та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який відповідачу не належить, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність факту його укладання та виплату за його умовами коштів.

Такий висновок суду також відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).

Отже ОСОБА_1 отримання коштів за кредитним договором №5281120 від 29 січня 2025 року в розмірі 11300 грн. не спростував.

Доказів повернення у повному обсязі кредитору отриманих у кредит коштів разом із визначеними Договором платежами відповідач не надав.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Суд першої інстанції на підставі наявних у справі та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів, правильно встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм відповідну правову оцінку та дійшов висновку про те, що невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманих за Договором кредитних коштів є підставою для стягнення з нього неповернутого кредиту та процентів.

Доводи, викладені представником відповідача в апеляційній скарзі, про відсутність у справі доказів укладання Договору ОСОБА_1 , перерахування останньому кредитних коштів, є хибними.

Так, відсутні докази звернення відповідача до правоохоронних органів щодо використання його особистих даних у протиправний спосіб, укладання від його імені кредитних договорів третіми особами, а також докази, що рахунки, до яких випущені вказані у Договорі та додатковій угоді платіжні картки, йому не належать і на них не було перераховано кошти на виконання Договору.

Більш того, надходження кредитних коштів на рахунок відповідача у день укладання Договору – 29 січня 2025 року підтверджено інформацією АТ «Райффайзен Банк» №81-15-9/9812-БТ від 09 червня 2026 року про належність банківської картки № НОМЕР_2 ОСОБА_1 та зарахування на неї 11300 грн.

За такого не є слушними посилання в апеляційній скарзі на відсутність у справі платіжною інструкції за цим платежем, оскільки у своїй сукупності наведені докази підтверджують отримання відповідачем саме за Договором 11300 грн. кредитних коштів.

Крім того, щодо зазначення в апеляційній скарзі необхідності перевірки судом оригіналів електронних доказів. Так, долучені до позовної заяви тексти кредитного договору, паспорту споживчого кредиту, які за твердженням позивача укладені відповідачем в електронному виді, є паперовими копіями електронних документів.

Відповідно до частини 5 статті 100 ЦПК України якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Натомість відповідач (його представник), який піддає сумніву укладення ним кредитного договору, отримання кредитних коштів, не скористався можливістю заявити клопотання про витребування їх оригіналу, тобто на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо надання доказів (стаття 13 ЦПК України), а тому погодився нести ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням таких процесуальних дій (частина 4 статі 12 ЦПК України).

Щодо заперечень відповідачем доведеності переходу до позивача права вимоги до відповідача за Договором.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.

Згідно наявних у справі доказів – копій договору-факторингу від 28 листопада 2025 року, акту прийому-передачі реєстру боржників, квитанції про сплату позивачем первісному кредиторові за договором факторингу від 28 листопада 2025 року, витягу з реєстру боржників із зазначенням прізвища відповідача, номера укладеного ним Договору, суми заборгованості 28 листопада 2025 року ТОВ «Лінеура Україна»» на підставі договору факторингу № 28/11/2025 за плату відступило, а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» набуло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 .

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Враховуючи наведені положення закону та зміст долучених позивачем договорів факторингу, реєстрів боржників, колегія суддів приходить до переконання, що позивач належними та допустимими доказами довів, що набув право вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту №5281120 від 29 січня 2025 року.

Доводи апеляційної скарги в цій частині ґрунтуються на припущеннях і не спростовують наведених доказів.

Щодо заперечень в апеляційній скарзі розміру нарахованих позивачем процентів за користування кредитними коштами.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пунктів 10, 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За умовами Договору його укладено з метою задоволення особистих потреб позичальника, тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із пунктом 1-2 частини 1 статті 1 цього закону денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» регулює питання реальної річної процентної ставки, денної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача

Вищезазначену статтю було доповнено частиною п`ятою згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року, якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Цим Законом Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» також було доповнено пунктом 17, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

З урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24 грудня 2023 року, розмір денної процентної ставки за договорами про споживчий кредит з 25 грудня 2023 року по 23 квітня 2024 року (120 днів перехідного періоду) не має бути більше 2,5 %, з 24 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року (наступні 120 днів перехідного періоду) - не більше 1,5 %, а з 21 серпня 2024 року - не більше 1%.

Тому умови Договору, який укладений 29 січня 2025 року мають відповідати вимогам частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження розміру денної процентної ставки з урахуванням приписів пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень цього закону.

Так, у Договорі зазначена денна процентна ставка, що дорівнює 0,9778 % (підпункт 1.4.1), що відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно долученого позивачем розрахунку з дня укладання договору – 29 січня 2025 року по 27 лютого 2025 року проценти за користування кредитом були розраховані за ставкою 0,0095%, що відповідає умова підпункту 1.4.2, та становили: 1,0735 грн. в день з суми кредиту 11300 грн.; а після сплати відповідачем частини заборгованості 05 лютого 2025 року становили 0,5641632 грн. в день із суми залишку заборгованості (5938 грн. 56 коп.). Тому округлення позикодавцем сум нарахованих процентів, відповідно до 1,07 грн. в день та до 0,56 грн. в день не порушує права позичальника.

В подальшому, з 28 лютого 2025 року проценти нараховані відповідачу за стандартною процентною ставкою – 0,95 % в день, що відповідає умовам підпункту 1.4.1 Договору і становить 56,41632 грн. на суму заборгованості 5938 грн. 56 коп., тому нарахування відповідачу за решту періоду процентів в сумі 5,41 грн. вдень також не порушує його права.

Щодо посилання представника відповідача на обрахування первісним кредитором суми штрафу, то вимоги про стягнення суми штрафу позивачем не заявлялись, за рахунок сплачених відповідачем коштів ці суми не погашалися, тому до предмету доказування у цій справі не входять. Стосовно порушення цим фактом прав відповідача доказів суду не надано.

Тому колегія суддів відхиляє як надумані заперечення відповідача в цій частині.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд неправомірно залишив без розгляду відзив на позовну заяву.

Так, згідно наявних у матеріалах справи доказів, ухвалою суду від 03 червня 2026 року було відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін і встановлено строк - п`ятнадцять днів з дня вручення копії ухвали, протягом якого відповідач може подати відзив на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі відповідач отримав 04 червня 2026 року особисто в суді, що підтверджується розпискою(том 1, а.с. 203).

За такого визначений судом строк на подання відзиву на позовну заяву сплинув 19 червня 2026 року.

07 липня 2026 року від представника позивача адвоката Пузіна Д.М. через систему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості позивачу подати відповідь на відзив.

В судове засідання сторони не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Частинами 7 та 8 статті 178 ЦПК України визначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частина 2 статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Оскільки представник відповідача у відзиві та/або в окремій заяві не просив продовжити визначений судом строк на подання цього відзиву, суд у відповідності до наведених положень закону залишив його без розгляду.

Враховуючи, що відповідач, на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами, що призвело до зволікання з поданням відзиву на позовну заяву, а представник не ставив питання про продовження пропущеного строку, аргументів та доказів щодо поважності причин його пропуску не виклав, відсутні підстави для прийняття відповідних доводів апеляційної скарги.

За такого колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги та погоджується з доводами відзиву на неї позивача.

Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно встановив на підставі належним чином оцінених доказів обставини справи, надавши їм відповідну правову оцінку, та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, відповідно до положень статті 375 ЦПК України відсутні підстави для його скасування.

Тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати на професійну правничу допомогу.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду залишено без змін, відсутні передбачені законом підстави для перерозподілу судових витрат, який здійснив суд першої інстанції, та розподілу судових витрат відповідача в апеляційній інстанції.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником Пузіним Денисом Миколайовичем, залишити без задоволення, рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 07 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

______________________________________________

Повна постанова складена 22 жовтня 2026 року