Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №947/27245/26 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/27245/26

Провадження № 2/947/6183/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Гниличенко М.В.

при секретарі - Тіщенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Одеси у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд -

ВСТАНОВИВ:

30.06.2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулось до Київського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Договором № 575980-КС-002 про надання кредиту від 08.02.2026 року в загальному розмірі 14150,00 гривень та сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн., посилаючись на те, що сторони уклали Договір про надання кредиту з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 08.02.2026 року ТОВ «Бізнес позика» направило відповідачу пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 575980-КС-002 про надання кредиту. Цього ж дня ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення вказаного договору на умовах, визначених офертою.

Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес позика» направило ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-3378, на номер телефону НОМЕР_2 , що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, який боржником було введено/відправлено.

Таким чином, 08.02.2026 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено договір №575980-КС-002 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначений ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

За умовами договору товариство надало відповідачу грошові кошти в розмірі 5000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, строк повернення кредиту - 31.05.2026 року, а позичальник зобов`язався повернути кошти та сплатити проценти за користування ними.

Позивач стверджує, що свої зобов`язання за договором виконав шляхом перерахування вказаних коштів на банківську картку ОСОБА_1 . Водночас, відповідач порушив умови договору не сплативши кошти.

Із позову вбачається, що на даний час боржник свої зобов`язання за Кредитним договором №575980-КС-002 про надання кредиту від 08.02.2026 року належним чином не виконав, чим порушив свої зобов`язання, встановлені договором.

Представником позивача зазначено, що відповідно до умов договору відповідач отримав від позивача кредит у загальному розмірі 5000,00 грн., однак, належним чином не виконував своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, а тому станом на 08.06.2026 року за ним утворилась заборгованість в розмірі 14150,00 грн., що складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту -5000,00 грн.; суми прострочених платежів по процентах - 5650,00 грн.; суми заборгованості по штрафам -0,00 грн.; суми заборгованість по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ -2500,00 грн.; суми прострочених платежів за комісією -1000,00 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, представник позивача просила суд стягнути кредитну заборгованість, а також понесені судові витрати по справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2026 року вищевказану справу було розподілено судді Гниличенко М.В.

Згідно ч.2 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами позовного провадження у порядку загального або спрощеного провадження.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 16.07.2026 року провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, передбаченого ст.ст.274-279 ЦПК України, у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Одночасно, витребувано від АТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, Місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д), наступні письмові докази, які становлять банківську таємницю, а саме: письмовий доказ у вигляді відповідного рішення структурного підрозділу або посадової особи банку, чи у вигляді іншого письмового доказу, який би підтверджував або спростовував факт випуски банківської картки № НОМЕР_3 (та відкриття під неї відповідного банківського рахунку) на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ); письмовий доказ у вигляді виписок про рух коштів по рахунку, який був відкритий для обслуговування банківської картки № НОМЕР_3 за період з 08.02.2026 року (дата видачі кредиту) по 31.05.2026 року (дата закінчення терміну кредитування).

На виконання ухвали суду про витребування доказів, АТ КБ «ПриватБанк» повідомило, що дійсно на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 ( НОМЕР_5 ). Додатково надано виписку по рахунку № НОМЕР_3 ( НОМЕР_5 ) за період з 08.02.2026-31.05.2026 р.р., з якої вбачається, що 08.02.2026 року на картку № НОМЕР_3 було зараховано 5000,00 грн.

06.10.2026 року через систему «Електронний суд» від представника заявника ОСОБА_1 адвоката Малюк Є.В. надійшов відзив на позов, яким зазначено, що відповідач не заперечує проти факту укладення Договору № 575980-КС-002 про надання кредиту від 08.02.2026 року та факту отримання від ТОВ «Бізнес Позика» кредитних коштів в розмірі 5000 грн. Відповідач не ставить під сумнів свій обов`язок повернути фактично отриману суму кредиту, та визнає позов в розмірі 5000 грн. Проте, відповідач заперечує проти стягнення процентів за користування кредитом в розмірі 5650,00 грн.; відсотків нарахованих товариством відповідно до ст.625 ЦК України в розмірі 2500,00 грн. та суми прострочених платежів за комісією в розмірі 1000 грн.

Представник відповідача зазначає, що на час укладення кредитного договору відповідач проходив військову службу за призовом під час мобілізації з 22 листопада 2025 року, тому посилаючись на п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період проценті за користування кредитом не нараховуються, крім випадків, прямо визначених законом. Спірний кредит не є кредитом на придбання житла чи автомобіля, тому не належить до передбачених законом винятків.

Також, представник відповідача звертає увагу на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у визначений законом наступний період позичальник за кредитним договором звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України. Тому, грошова сума заявлена товариством відповідно до ст.625 ЦК України в розмірі 2500 грн. не підлягає задоволенню.

Крім того, представником відповідача у відзиву, що умова договору щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості є нікчемною, відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Фактично позивач не довів яку саме окрему послугу було надано відповідачу, в чому вона полягала та чим була обумовлена, тому не визнають суми прострочених платежів за комісією в розмірі 1000 грн.

Представником позивача було надано відповідь на відзив, якою сторона позивача акцентує увагу на тому факті, що відповідач фактично визнає позовні вимоги, але частково в розмірі отриманого кредиту 5000 грн. Проте, що стосуються нарахування відсотків, звертають увагу на те, що у диспозиції ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» чітко зазначено саме про не нарахування процентів за користування кредитом, а не про списання всіх процентів за користування кредитом за кредитними договорами військовослужбовцям та членам ї сімей. Для застосування вищезазначеної норми до спірних правовідносин, сторона відповідача повинна була надати докази перебування відповідача на військовій службі саме протягом строку (терміну) дії кредитного договору у період з 08.02.2026 року по 31.05.2026 року, проте за відсутністю належних доказів перебування відповідача на військовій службі, правових підстав для застосування норми ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не має.

Крім того, представник позивача зазначає, що усі істотні умови Кредитного договору, тип кредиту, процентна ставка, комісія за надання кредиту, строк дії кредиту, графік платежів встановлені безпосередньо у Кредитному договорі, який позичальник уклав шляхом обміну електронними повідомленнями у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» та підписав за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». Тому, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином у порядку ст.ст.128, 131 ЦПК України.

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» - Виноградов Ю.Є. в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся, письмово повідомив про розгляд справи у відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Малюк Є.В. в судове засідання не з`явились, належним чином повідомлялись, причини неявки суду невідомі.

Відповідно до ст.223 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд вважає, що докази, які є в матеріалах справи є повними та достатніми для розгляду справи по суті, за відсутності сторін належним чином повідомлених.

Суд, дослідивши матеріали справи в електронному вигляді, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 08 лютого 2026 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 575980-КС-002 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію», за умовами якого відповідач отримав від позичальника ТОВ «Бізнес Позика» грошові кошти у розмірі 5000,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом за кожен день користування кредитом.

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконав, надав відповідачу грошові кошти у визначеному договором розмірі, шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_3 , яку позичальник вказав в особистому кабінеті.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, у встановлені строки (терміни) виконання зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, зокрема припинення зобов`язання, сплата неустойки, що передбачено ст.ст. 549, 611 ЦК України. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідачем існування заборгованості за тілом кредиту у зв`язку з користуванням кредитними коштами в розмірі 5000 грн. визнається, але в задоволенні інших позовних вимог просить відмовити, про що надано обґрунтована правова позиція у відзиву на позов.

Отже, відповідно до ст.ст. 526, 530, 1054 ЦК України існують підстави для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованості за Кредитним договором № 575980-КС-002 від 08.02.2026 року в розмірі 5000,00 грн. - тіло кредиту, в решті позовних вимог щодо стягнення суми прострочених платежів по процентах в сумі 5650 грн., суми заборгованості по відсотках відповідно до ст.625 ЦК України в розмірі 2500 грн. та суми прострочених платежів за комісією в розмірі 1000 грн. суд відмовляє з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідач - солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на військовій службі за мобілізацією в військовій частині НОМЕР_6 з 22 листопада 2025 року по теперішній час, що вбачається із довідки військової частини НОМЕР_6 від 21.09.2026 року. Крім того, до відзиву на підтвердження проходження військової служби надано копію військового квитку. Отже, на момент укладення кредитного договору 08.02.2026 року, відповідач проходив військову службу.

Права військовослужбовців України у воєнний час - це гарантований державою комплекс свобод, пільг та соціальних гарантій. Під час дії воєнного стану деякі загальні права громадян для військових можуть обмежуватися, проте держава надає їм особливий статус та захист.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII регламентує права та соціальні гарантії військовослужбовців, зокрема стаття 1 вказаного Закону визначає - соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ст.2 вказаного Закону регламентовано, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Стаття 14 вказаного Закону передбачає пільги для військовослужбовців та членам їх сімей, зокрема п.15 передбачено - військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.(із останніми змінами від 14.01.2025 року).

Таким чином, підставою застосування норми п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність у позичальника або його подружжя визначеного законом статусу в період дії особливого періоду/воєнного стану. Ця норма звільняє зазначених осіб від нарахування відсотків, штрафів та пені за кредитами.

Пільга застосовується виключно до таких категорій - військовослужбовці, призвані за мобілізацією, військовослужбовці, призвані із числа резервістів, військовослужбовці за контрактом, або члени їх сімей.

Пільги діють виключно під час дії особливого періоду, який в Україні триває безперервно з 17 березня 2014 року та воєнного стану. Звільнення від нарахувань триває протягом усього строку перебування особи на військовій службі.

Пільги застосовуються до більшості споживчих кредитів, але є винятки, зокрема пільги не поширюються на кредитні договори, укладені на придбання майна, що належить до об`єктів житлового фонду (іпотека), на придбання автомобіля тощо.

Тобто, фактично по суті закон гарантує обмеження щодо нарахування відсотків військовослужбовцям і звільнення від штрафів/пені за період служби, але не звільняє від повернення основної суми боргу.

Згідно з п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» про не нарахування штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом військовослужбовцям є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає.

Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Застосування приписів даної норми закону обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед банківською установою, їх застосування є обов`язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу.

Таким чином, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не зобов`язує особу під час укладення кредитного договору повідомляти банк про те, що він є військовослужбовцем, крім того умовами кредитного договору не передбачено зобов`язання особи повідомляти про її статус військовослужбовця. Чинне законодавство не містить санкцій чи заборон неповідомлення статусу військовослужбовця на етапі підписання кредитних документів.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми прострочених платежів по тілу кредиту в розмірі 5000 грн., у стягненні суми прострочених платежів по процентах в розмірі 5650,00 грн. відмовити.

Щодо стягнення суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України в розмірі 2500 грн. та суми прострочених платежів за комісією в сумі 1000 грн. суд зазначає наступне.

У рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, яка діяла на час укладання кредитного договору, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

У постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 Верховний Суд визначив, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (ч. 3ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п. 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст.509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Судом встановлено, що внесення плати за надання кредиту комісія передбачена умовами кредитного договору, однак, в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу.

Враховуючи, що товариство не зазначило та не надало доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати разову комісію є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»

Сторона позивача не довела, яку саме послугу було фактично надано відповідачу у розмірі 1000 грн., в чому вона полягала та чим обумовлена її вартість, з огляду на те, що позичальником було укладено мікрокредит на суму 5000 грн. на три місяці.

З урахуванням викладених обставин та правової позиції викладеній Верховним Судом у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 1000 грн. є необґрунтованою, а тому у її стягненні з відповідача слід відмовити.

У зв`язку з оголошенням воєнного стану на території України, Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2120-ІХІІ «Провнесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану».

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Така ж правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22.

Оскільки, кредитний договір №575980-КС-002 був укладений відповідачем 08.02.2026 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану, дія якого продовжена, то відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ в розмірі 2500,00 грн. та 1000,00 грн. - прострочені платежі за комісією, не підлягають стягненню з відповідача.

Представником позивача у відповіді на відзив зазначено численні постанови апеляційних судів з приводу кредитних відносин, проте, суд зауважує про те, що кожна справа є індивідуальною, має свій предмет позову та обґрунтування, по даній справі у відповідача є спеціальний статус - військовослужбовця, який надає йому пільги при отриманні кредиту, тому посилання на інші справи, які мають іншу фабулу, не має правового значення по даній справі.

У постанові Харківського апеляційного суду від 10.02.2026 року (справа № 635/3272/25) за позовом ТОВ «Бізнес Позика» про стягнення заборгованості, на яку посилається представник позивача, зазначено, що відповідач є дружиною військовослужбовця, тому на неї поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому не може бути застосовано штрафних санкцій, пені за невиконання зобов`язань, а також наявні підстави для звільнення від обов`язку щодо сплати процентів за користування кредитом від 11.12.2023 року, але після набрання чинності змінами до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» після 18 травня 2024 року. Тобто, було визнано підстави звільнення від обов`язку щодо сплати процентів, але з дати набрання змін до закону, коли члені сім`ї військовослужбовця були внесені до пільгових категорій разом з військовослужбовцями. До речі, у вказаній справі ТОВ «Бізнес Позика» вимог щодо стягнення комісії не заявляло.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №575980-КС-002 від 08.02.2026 року у вигляді суми прострочених платежів по тілу кредита в розмірі 5000,00 грн., в решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням задоволеної суми позову в розмірі 5000 грн., з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам належить стягнути судовий збір в розмірі 940,78 грн.

Керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 610, 625,1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (код ЄРДПОУ: 41084239, місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс, 411) заборгованість за договором № 575980-КС-002 про надання кредиту від 08.02.2026 року, в загальному розмірі 5000 /п`ять тисяч/ гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (код ЄРДПОУ: 41084239, місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс, 411) судовий збір в розмірі 940 / дев`ятсот сорок/ гривні 78 копійок.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.10.2026 року.

Суддя М. В. Гниличенко