Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №947/11372/26 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/11372/26

Провадження № 2/947/3252/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Огренич І.В.

за участю секретаря – Коростій М.В.,

представника позивача – адвоката Бондаренко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просить стягнути з ОСОБА_2 суму заборгованості за договорами позики в розмірі 13500 доларів США та 30000 гривень, посилаючись на те, що 30 жовтня 2025 року та 18 листопада 2025 року позивач передав відповідачу суму грошей у розмірі 13500 доларів США та 30000 гривень. Факт передачі коштів підтверджується розписками, а також письмовими показами свідка ОСОБА_3 , який був присутнім при передачі коштів та складенні договорів. З моменту отримання грошових коштів відповідач свої зобов`язання не виконав та суму заборгованості у зазначений у Договорах позики строк не повернув. Позивач намагався врегулювати спір в досудовому порядку надіславши 16.02.2026 ОСОБА_2 претензію із вимогою повернути борг. Однак, незважаючи на вжиті ОСОБА_1 заходи досудового врегулювання спору, відповідач відмовляється повернути у добровільному порядку борг, в зв`язку з чим з посиланням на ст.526,1046,1047,1049,1050 ЦК України ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Представник позивача – адвокат Бондаренко К.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_2 до судового засідання не з`явився, повідомлявся, надав до суду заяву про відкладення розгляду справи, зазначивши про не можливість взяти участь у судовому засіданні, оскільки на цей же час відповідача викликано слідчим (прокурором) для проведення допиту у якості свідка/потерпілого у кримінальному провадженні. При цьому підтверджень на поважність неявки відповідачем до заяви не надано.

Представник відповідача – адвокат Згода О.О. до судового засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За положеннями ст. ст. 13, 43 Цивільного процесуального кодексу України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, обізнаність її учасників про розгляд справи, достатність наявних у справі матеріалів для її розгляду, Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які не з`явились до судового засідання.

Вислухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, 30 жовтня 2025 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 позику у розмірі 13 500 доларів США.

Відповідно до пункту 2 Договору позики від 30.10.2025 на момент укладення договору зазначені грошові кошти позивач передав, а відповідач отримав у повному обсязі.

Згідно з пунктом 3 цього договору відповідач зобов`язався повернути кошти до 10.12.2025.

18.11.2025 ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 позику у розмірі 30 000 гривень. Відповідно до пункту 2 Договору позики від 18.11.2025 на момент укладення договору зазначені грошові кошти позивач передав, а відповідач отримав у повному обсязі.

Згідно з пунктом 3 цього договору відповідач зобов`язався повернути кошти до 25.11.2025.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у встановлені договорами строки кошти не повернув.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Слід зазначити, що як Верховний Суд України, так і нині діючий Верховний Суд неодноразово формували правові позиції у подібних справах.

Так, у постанові від 02 липня 2014 року (справа № 6-79цс14) Верховний Суд України зробив висновок, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 6-1672цс16 також зазначалося, якщо особа, яка отримала позику в іноземній валюті, не виконала своїх зобов`язань, то з неї стягується сума, визначена в гривневому еквіваленті.

Подібний висновок було зроблено і у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц, де вказано, що рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу.

Проте, Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу № 373/2054/16-ц, відступила від правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-79цс14 щодо стягнення валютного боргу в гривневому еквіваленті.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, висловлена нова позиція щодо правильного застосування норм права, згідно з якою, отримавши валютну позику, позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України, а також ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.

У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе за це відповідальність.

За приписами ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Приписами ст. ст. 626, 628 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Таким чином, істотними умовами кредитного договору відповідно до вимог статей 638, 1054 Цивільного кодексу України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплати процентів, відповідальність сторін.

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, позивач довів передачу грошових коштів відповідачу, який, у свою чергу, власноручно написав розписку із зазначенням істотних умов домовленості: розміру позики та строку повернення. Проте відповідач своєчасно не надав позикодавцю кошти для погашення заборгованості за договорами позики відповідно до їх умов. Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 13 500,00 доларів США та 30 000,00 грн., що на час звернення до суду становить 626 160,00 грн, які мали бути сплачені відповідачем.

Суд також приймає до уваги те, що на момент укладення договору сторони влаштовували його умови. Протилежного відповідачем суду не надано.

При таких обставинах, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, суд доходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є доведеними та підлягають задоволенню.

Крім того, з відповідача стягненню підлягає сума судових витрат, сплачена позивачем при зверненні до суду та підтверджена документально, у розмірі 5 493 (п`ять тисяч чотириста дев`яносто три) гривень 98 коп. відповідно до положень ст. 133, 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 2, 12,13, 76-83, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) суму боргу в розмірі 13500 доларів США та 30000 (тридцять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 ( НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 5493 (п`ять тисяч чотириста дев`яносто три) гривень, 98 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 22.10.2026.

Суддя І. В. Огренич