Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №456/202/26 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/202/26

Провадження № 2/456/830/2026

РІШЕННЯ

іменем України

06 жовтня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Шрамка Р. Т. ,

з участю секретаря: Сімонової-Мацигін А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию в порядку загального позовного провадження справу №456/202/26 за позовом Приватного підприємства «Сервістрак-Ольбія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП, -

встановив:

Представник позивача ОСОБА_3 , звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП.

В обґрунтування позову зазначила, що 29.09.2025 о 10 год. 10 хв., на 29.09.2025 о 10 год. 10 хв. на авто дорозі М06 Київ-Чоп 591 км сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Volvo FL618, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , та перебував під керуванням ОСОБА_2 . Постановою Стрийського міськрайонного суду від 03 листопада 2025 року у справі № 456/5559/25, ОСОБА_2 , визнано винним у вчиненні ДТП. Внаслідок ДТП було пошкоджено транспортний засіб, належний на праві власності позивачу, Opel VIVARO, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Opel VIVARO з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 432526,76 гривень, що підтверджується висновком експерта транспортно-товарознавчого дослідження від 14 листопада 2025 року № 188. Страховою компанією ПрАТ СК «ПЗУ Україна» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів та згідно рішення від 09.12.2025 року виплачено позивачу 250000 грн, що є граничним лімітом відповідальності страховика. Невідшкодованою залишається шкода у розмірі 182526,76 гривень та 12000,00 гривень витрат, понесених позивачем на оплату проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження, що підтверджені рахунком-фактурою №112 від 27.10.2025 року, актом приймання надання послуг від 14.11.2025 року та платіжною інструкцією № 4689 від 29.10.2025 року. Оскільки вина відповідача ОСОБА_2 , щодо пошкодження транспортного засобу позивача повність встановлена постановою суду, страхові відшкодування не в повній мірі покрили завдані збитки, характер правовідносин між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , (трудові, цивільно-правові, інші) позивачу не відомий, з огляду на викладене, ОСОБА_1 , як власник джерела підвищеної небезпеки несе цивільно-правову відповідальність перед позивачем.

Відповідач ОСОБА_1 , подала до суду відзив на позов, у якому зазначила, що 03.11.2025 постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області, ОСОБА_2 , визнано винним у скоєнні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню. В результаті ДТП позивачу, як власнику пошкодженого транспортного засобу Опель Віваро, номерний знак НОМЕР_2 , було завдано збитків у розмірі 432526,76 грн. Страховою компанією ПрАТ СК «ПЗУ Україна» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів позивачу виплачено 250000грн., що є граничним лімітом відповідальності страховика. Невідшкодованою залишається шкода у розмірі 182526,76грн. Позовні вимоги позивача дуже суперечливі і не зрозумілі. Наявна інформація в наданих позивачем документах викликає обґрунтований сумнів у законності його дій та вимог і створює уяву про бажання позивачів вирішити свої фінансові питання за рахунок відповідача ОСОБА_1 , без належних на це підстав. На момент ДТП між відповідачами не укладалося жодних письмових договорів на експлуатацію транспортного засобу. Відповідач ОСОБА_2 , ніколи не працював у відповідача ОСОБА_1 , а тому у нього відсутні підстави виконання трудових обов`язків. За вказаних обставин, відповідальність за завдану шкоду має нести саме відповідач ОСОБА_2 , якого визнано винним у скоєнні правопорушення. На підставі наведеного просила відмовити в позові до ОСОБА_1 , як неналежного відповідача.

Представник позивача адвокат Біла О.В., подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що у відзиві відповідач ОСОБА_1 , стверджує, що на момент ДТП між відповідачами не укладались жодних письмових договорів на експлуатацію транспортного засобу, відповідач ОСОБА_2 , ніколи не працював у відповідача ОСОБА_1 , а тому у нього відсутні підстави виконання трудових обов`язків. На думку позивача, таке твердження не відповідає фактичним обставинам справи, є суперечливими та спрямованими на покладення відповідальності в повному обсязі на відповідача ОСОБА_2 ..

Відповідач ОСОБА_1 , не пояснює на якій підставі, з якою метою відповідачу ОСОБА_2 , у день вчинення ДТП були надані оригінали свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Вольво FL618 реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить відповідачу ОСОБА_1 , та перебував під керуванням ОСОБА_2 , та ключі від вказаного транспортного засобу. Будь-яких заяв про незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом від ОСОБА_1 , не подавалось. Зі слів відповідача ОСОБА_2 , у день скоєння ДТП 29.09.2025 він перевозив вантаж за завданням чоловіка відповідача ОСОБА_1 , - ОСОБА_4 відповідно до витягу з ЄДР ОСОБА_4 , зареєстрований як фізична особа – підприємець. Серед КВЕДів ОСОБА_4 , є зокрема – вантажний автомобільний транспорт. Наведене дає обгрунтовані підстави вважати, що між ФОП ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , на момент вчинення ДТП існували трудові відносини, які з метою уникнення оподаткування не оформленні у відповідності до норм законодавства України та тягнуть накладення штрафу за допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору. А тому є всі наявні підстави для солідарного стягнення з відповідачів завданої шкоди.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 , - ОСОБА_5 , просила відмовити у позові до ОСОБА_1 , як неналежного відповідача.

Відповідач ОСОБА_6 , в судовому засіданні в задоволенні позову заперечив.

З`ясувавши обставини справи та заслухавши пояснення учасників судового розгляду, суд уважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав:

Судом установлено, що 29 вересня 2025 о 10.10год на автодорозі Київ-Чоп 591км., відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Volvo FL618 номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки Opel Vivarо номерний знак НОМЕР_2 , який належить на праві власності ПП «Сервістрак-Ольбія».

Відповідно до постанови судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2025 року, яка набрала законної сили встановлено, що водій ОСОБА_2 , 29.09.2025 о 10 год. 10 хв. на автодорозі М06 Київ-Чоп 591 км, керуючи автомобілем «Volvo FL618», д.н.з. НОМЕР_1 , був неуважний, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагував на її зміну, не дотримався безпечної дистанції та здійснив наїзд на автомобіль «Opel Vivaro», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_7 , який зупинився попереду на заборонений сигнал світлофора, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 2.3.б, 13.1 ПДР, вчинивши правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Даною постановою відповідача ОСОБА_8 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

У відповідності до зазначених положень ЦПК України вищевказані обставини дорожньо-транспортної пригоди, а також винність відповідача у вчиненні цієї ДТП, що визначені у постанові судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2025 року, не підлягають доказуванню в ході розгляду даної цивільної справи.

Згідно Висновку №188, транспортно-товарознавчого дослідження за договором із ПП «Сервістрак-Ольбія» від 21.10.2025 №188-25, складеного 14 листопада 2025 року судовим експертом ОСОБА_9 , вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Opel Vivaro», д.н.з. НОМЕР_2 , з врахування коефіцієнту фізичного зносу, на момент дослідження становив 432526,76 грн.

Як вбачається із матеріалів справи ПрАТ СК «ПЗУ Україна» перерахувало на рахунок позивача 250000 грн., страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.1187ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1ст.1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до роз`яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у п. 8 постанови від 1 березня 2013 року №4 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішені спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає в її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Представник відповідача ОСОБА_1 , посилається на те, що водій ОСОБА_2 , здійснював рух автомобілем «Volvo», що в силу ст. ст.1166,1167,1187,1190 ЦК України тягар цивільної відповідальності має нести винна у завданні шкоди особа, якою є водій автомобіля чи особа, яка на відповідній правовій підставі керувала автомобілем та, з вини якої сталася ДТП, а тому покладення солідарного обов`язку на власника автомобіля не ґрунтується на нормах матеріального права.

Представник позивача посилається на те, що хоча між відповідачами не укладались жодних письмових договорів на експлуатацію транспортного засобу, відповідач ОСОБА_2 , ніколи не працював у відповідача ОСОБА_1 , і таке твердження не відповідає фактичним обставинам справи, є суперечливими та спрямованими на покладення відповідальності в повному обсязі на відповідача ОСОБА_2 , однак у день вчинення ДТП були надані оригінали свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Вольво FL618 реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить відповідачу ОСОБА_1 , перебував під керуванням ОСОБА_2 , та ключі від вказаного транспортного засобу. Будь-яких заяв про незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом від ОСОБА_1 , не подавалось. ОСОБА_2 , у день скоєння ДТП 29.09.2025 перевозив вантаж за завданням чоловіка відповідача ОСОБА_1 , - ОСОБА_4 відповідно до витягу з ЄДР ОСОБА_4 , зареєстрований як фізична особа – підприємець. Серед КВЕДів ОСОБА_4 , є зокрема – вантажний автомобільний транспорт і таке твердження дає обгруновані підстави вважати, що між ФОП ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , на момент вчинення ДТП існували договірні трудові відносини.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Як встановлено судом, зокрема чоловік ОСОБА_1 , - ОСОБА_4 , відповідно до витягу з ЄДР, зареєстрований як фізична особа – підприємець. Серед КВЕДів ОСОБА_4 , є зокрема, 49.11 – вантажний автомобільний транспорт.

З пояснень наданих ОСОБА_1 , в судовому засіданні, встановлено, що їй було відомо, що 29.09.2025, керував належним їй транспортним засобом ОСОБА_2 .

З пояснень наданих ОСОБА_2 , в судовому засіданні, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 , чоловік ОСОБА_1 , попросив відвезти автомобілем Вольво FL618 реєстраційний номер НОМЕР_1 бруківку до м. Львів, і вертаючись назад до місця проживання відбулось ДТП.

Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що між відповідачем ОСОБА_2 , і ОСОБА_1 , хоч і не було укладено трудових відносин, однак такі були встановлені в судовому засіданні, різниця між нарахованою майновою шкодою та виплаченою Страховою компанією, підлягає солідарному стягненню із відповідача ОСОБА_2 , як винної особи та ОСОБА_1 , як власника транспортного засобу.

З матеріалів справи встановлено, що страховиком була відшкодована ПП «Сервісстрак-Ольбія» сума страхового відшкодування у розмірі 250000 грн.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

За правилами ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження 14-176цс18) зроблено висновок, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Системний аналіз указаних положень законодавства, дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на вішкодування в повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювана шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то такому разі майнова шкода у повинна бути відшкодована винною особою в загальному порядку.

Такого ж правового висновку дійшли Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 487/577/15-ц від 29 листопада 2019 року, № 761/41395/1 ц від 25 листопада 2019 року, № 490/898/16-ц від 01 серпня 2019 року, № 761/30666/16-ц від 12 квітня 2018 року.

В даному випадку предметом позову є відшкодування вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, в розмірі, який не покривається страховим відшкодуванням. Тобто, позивач вимагає стягнути шкоду в розмірі необхідному для відновлення пошкодженого майна, що передбачено ст. 1194 ЦК України.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача ОСОБА_2 , та пошкодженням транспортного засобу та розмір завданої шкоди витрат на відновлення транспортного засобу, який відповідачем не спростовано.

Таким чином, стягненню солідарно з відповідачів підлягає матеріальна шкода з врахуванням страхової виплати ПАТ «СК «ПЗУ Україна» в розмірі 182526,76 грн.

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до такого висновку.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18 (провадження №61-6627св20).

Згідно положень додаткової постанови Верхового Суду від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).

Згідно частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належить надання професійної правничої допомоги.

Згідно з частини 2 статті 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини 8 статті 141 цього Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу, що до матеріалів справи надано докази, які підтверджують надання позивачу правової допомоги.

Суд вважає, що заявлені позивачем витрати на оплату послуг правничої допомоги в розмірі 40000 гривень за участь у даній цивільній справі не можуть вважатись розумними та співмірними зі складністю справи, необхідністю подання позову, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, ціною позову, тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючу категорію справи, обсяг наданих адвокатом послуг, результат розгляду справи в суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд вважає, що заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 15000 грн., що відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та пропорційності.

За правилами ст.141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача понесені нею документально підтверджені витрати на оплату судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Враховуючи задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення матеріальної шкоди з відповідача суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат пов`язаних з проведенням експертної оцінки у розмірі 12000,00 грн.

Керуючись ст..7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 133, 141, 244, 245, 259, 263-268, 279 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позовні вимоги задоволити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Приватного підприємства «Сервістрак-Ольбія» матеріальну шкоду заподіяну внаслідок ДТП в сумі 182526 (сто вісімдесят дві тисячі п`ятсот двадцять шість) грн. 76 коп., витрати про проведенню експертного транспортно-трасологічного дослідження в сумі 12000 (дванадцять тисяч) грн., сплачений судовий збір в сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн.

В задоволенні решти позову Приватного підприємства «Сервістрак-Ольбія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП в частині стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп. відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 16.10.2026.

СуддяР. Т. Шрамко