Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №127/32133/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/32133/26

Провадження № 3/127/6175/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

07.09.2026 о 00.35 год по вул. Соборна, 1 в м. Вінниці ОСОБА_1 керував електричним самокатом, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння.

ОСОБА_1 у судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення не визнав і суду пояснив, що він самокатом не керував, натомість вів його в руках, оскільки він розрядився. Працівники поліції йому про відео фіксацію не повідомляли, сказали пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою драгера, мені показали результати, показали, де поставити підпис, їхали у лікарню мені не пропонували. Від керування транспортним засобом не відсторонювали. На цей час проходжу військову службу і про це повідомляв поліцейським. Представників військової служби правопорядку не викликали.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , думку захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Згідно зі статтею 245 КпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту речення першого частини першої статті 251 КпАП випливає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому реченням другим частини першої статті 251 КпАП визначено, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

З диспозиції статті 130 КпАП випливає, що відповідальність за зазначеною нормою настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Тобто зазначеною правовою нормою встановлено альтернативні склади правопорушення: 1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, 2) передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності в діянні особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, складу зазначеного вище правопорушення, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Суд вважає за доцільне зауважити, що пунктом 3 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 за № 1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 за № 1413/27858 (далі – Інструкція) визначені ознаки алкогольного, наркотичного сп`яніння чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Такими ознаками, як слідує з наведеної Інструкції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

З наданих суду матеріалів випливає, що 22.08.2026 о 05.20 год по вул. Зодчих, 7 в м. Вінниці ОСОБА_1 керував електричним самокатом, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння.

На підтвердження зазначеної обставини до протоколу про адміністративне правопорушення надані акт огляду на стан алкогольного сп`яніння із застосуванням спеціального технічного засобу (далі – Акт), роздруківка з результатами огляду на стан алкогольного сп`яніння із застосуванням спеціального технічного засобу (далі – Роздруківка), рапорт поліцейського (далі – Рапорт), диск із записами з нагрудних камер поліцейських (далі Запис).

У постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) ВС зауважив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Тому Рапорт має бути оцінений у сукупності з іншими доказами, які надані суду.

Захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, здійснила посилання на те, що Запис не може бути прийнятий судом до уваги в якості доказу винуватості її підзахисного, оскільки він здійснений неповно.

Оцінюючи зазначені доводи, захисника, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Порядок здійснення такого запису регламентований Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 за № 1026, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 за № 28/32999 (далі –Інструкція 1026).

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Інструкції 1026 включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Разом з тим, ні приписи Інструкції 1026, ні приписи КпАП не містять застережень в частині того, що недотримання вимог Інструкції 1026 має наслідком визнання здійсненого запису недопустимим доказом. Натомість такий доказ має бути оцінений згідно з приписами статті 252 КпАП.

З Рапорту випливає, що був зупинений самокат під керуванням ОСОБА_1 , у якого були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота. Зазначені відомості узгоджуються з відомостями, які зафіксовані на Записі. Наведені ознаки передбачені пунктом 3 розділу І Інструкції як підстава для направлення водія транспортного засобу на огляд на стан алкогольного сп`яніння.

Оцінюючи доводи захисника в частині того, що наданими суду матеріалами не підтверджений факт керування її підзахисним самокатом, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Відповідно до роз`яснень, що надані у абзаці третьому пункту 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі ВС) № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (далі – Постанова № 14) керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

У абзаці четвертому пункту 27 Постанови № 14 Пленум ВС роз`яснив, що для притягнення до відповідальності за статтею 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

У постанові від 20.02.2019 (справа № 404/4467/16-а) ВС зазначає, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

З оглянутого судом Запису випливає, що ОСОБА_1 після проведення його огляду на стан сп`яніння не заперечував факту здійснення керування самокатом, не заперечував факту вживання алкоголю до здійснення такого керування. Не містить оглянутий судом Запис і заперечень ОСОБА_1 щодо результатів його огляду за допомого спеціального технічного засобу. Тому доводи захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в частині відсутності доказів керування її підзахисним самокатом суд вважає такими, що були спростовані наданими суду доказами у їх сукупності.

Оцінюючи доводи захисника в частині того, що наданими суду матеріалами не підтверджений факт зупинки ОСОБА_1 , суд вважає за доцільне зауважити таке.

Вище суд навів мотиви, з яких визнав доведеним факт керування ОСОБА_1 самокатом. Також вище суд навів диспозицію частини першої статті 130 КпАП. Тому для наявності правових підстав для притягнення до адміністративної відповідальності має значення лише факт керування транспортним засобом та вчинення одного з трьох діянь, передбачених частиною першою статті 130 КпАП. Тому доводи захисника у цій частині суд вважає неспроможними.

Оцінюючи доводи захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в частині недотримання порядку проведення огляду на стан сп`яніння, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Процедура огляду на стан сп`яніння регламентована статтею 266 КпАП.

Згідно з частиною першою статті 266 КпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Відповідно до речення першого частини другої статті 266 КпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.

Зі змісту речення першого частини третьої статті 266 КпАП випливає, що у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Отже, направлення особи, яка керує транспортним засобом на огляд на стан сп`яніння до закладу охорони здоров`я можливе лише у разі відмови від проходження огляду на стан сп`яніння, проведеного поліцейським за допомогою спеціального технічного засобу або ж у разі незгоди з результатами такого огляду. Надані суду матеріали не містять відомостей про наявність зазначених умов, які зобов`язують поліцейського забезпечити проведення огляду особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в закладі охорони здоров`я. Тому твердження захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в цій частині слід визнати хибними.

Оцінюючи доводи захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в частині того, що наданими суду матеріали не підтверджені повноваження поліцейського на проведення огляду на стан сп`яніння, а тому результати такого огляду слід визнати недійсними, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Інструкції за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Інструкції огляд на стан алкогольного сп`яніння водія транспортного засобу здійснюється поліцейськими, які мають спеціальні звання.

Наведена норма містить посилання на повноваження проводити огляду на стан сп`яніння, поліцейським, який має спеціальне звання. Зі змісту частини першої статті 80 Закону України «Про Національну поліцію» (далі – Закон 580-VIII) установлюються такі спеціальні звання поліцейських: 1) спеціальні звання молодшого складу: рядовий поліції; капрал поліції; сержант поліції; старший сержант поліції; 2) спеціальні звання середнього складу: молодший лейтенант поліції; лейтенант поліції; старший лейтенант поліції; капітан поліції; майор поліції; підполковник поліції; полковник поліції; 3) спеціальні звання вищого складу поліції: генерал поліції третього рангу; генерал поліції другого рангу; генерал поліції першого рангу.

Порядок присвоєння спеціальних звань поліції та позбавлення спеціальних звань визначений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2016 за № 177, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.04.2016 за № 498/28628 (далі – Порядок).

Отже, поняття спеціального звання, посилання на яке наявне у пункті 2 розділу ІІ Інструкції, та спеціального знання, яке застосоване захисником особи, яка притягується о адміністративної відповідальності, не тотожні.

З наданих суду матеріалів випливає, що протокол про адміністративне правопорушення, Акт та Роздруківка були оформлені поліцейськими, які мали спеціальне звання – капрал поліції. Тому доводи захисника у цій частині в якості визнання доказів недопустимими суд також вважає хибними.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Інструкції поліцейськими використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та/або сертифікат перевірки типу засобів вимірювальної техніки, та/або декларацію про відповідність та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.

Згідно з пунктом 4 розділу ІІ Інструкції огляд на стан сп`яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції.

Також пунктом 5 розділу ІІ Інструкції визначено, що перед проведенням огляду на стан сп`яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп`яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та/або сертифікат перевірки типу засобів вимірювальної техніки, та/або декларацію про відповідність та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.

Зі змісту речення першого пункту 6 розділу ІІ Інструкції випливає, що огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться поліцейським із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.

Крім того, пунктом 7 розділу ІІ Інструкції визначено, що установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

З наданих суду матеріалів випливає, що за результатами огляду на стан сп`яніння були складений Акт та Роздруківка, згідно з якими ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння 0,44‰. Як суд зазначив вище, ОСОБА_1 не заперечував результатів його огляду за допомогою спеціального технічного засобу, підтвердив факт вживання алкоголю напередодні.

Оцінюючи доводи захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в частині неможливості врахування зазначених вище результатів огляду її підзахисного на стан сп`яніння, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, здійснила посилання на визначену технічною документацією спеціального технічного засобу похибку 0,06 ‰, яка має бути врахована при проведенні відповідного огляду. Однак навіть з урахуванням наведеної похибки вміст алкоголю перевищує визначений пунктом 7 розділу ІІ Інструкції розмір, тобто складає 0,38 ‰. Отже, доводи захисника у цій частині суд також вважає неспроможними.

З огляду на викладене суд вважає, що правові підстави для визнання результатів його огляду на підставі частини п`ятої статті 266 КпАП відсутні.

Захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, здійснила посилання на недотримання порядку оформлення адміністративних матеріалів, оскільки її підзахисний є військовослужбовцем, тому, на її переконання, працівники поліції не мали відповідних повноважень на оформлення цих матеріалів. У зв`язку з наведеним твердженням захисника суд вважає за доцільне зауважити таке.

Згідно з реченням першим частини першої статті 15 КпАП військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, поліцейські несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами.

Однак реченням другим частини першої статті 15 КпАП зроблене застереження, зі змісту якого випливає, що за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування у разі винесення термінового заборонного припису, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, зазначені особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Крім того, статтями 266 та 266-1 КпАП регламентовані різні правові процедури. Зокрема, статтею 266 КпАП регламентоване відсторонення осіб від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Натомість статтею 266-1 КпАП огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 КпАП уповноважені на те посадові особи органів Національної поліції мають право складати протоколи про правопорушення, зокрема, передбачених статтею 130 КпАП.

Натомість, як випливає зі змісту пункту 1 частини першої статті 255 КпАП уповноважені на те посадові особи органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України мають право складати протоколи про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків, - стаття 44, частини друга і третя статті 123, статті 172-10 - 172-20, 173, 174, 178, 182, 184-1, 185 і 185-7).

Наведена норма – пункт 1 частини першої статті 255 КпАП – не містить посилання на те, що такі особи уповноважені на оформлення матеріалів за фактом вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КпАП, натомість такі повноваження мають лише уповноважені особи органів Національної поліції. Тому доводи захисника у цій частині суд також вважає хибними.

Оцінюючи доводи захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в частині того, що її підзахисний керував електросамокатом, який на переконання захисника, не є транспортним засобом, суд вважає за доцільне зауважити таке.

У пункті 1.10 Правил дорожнього руху (далі – ПДР) надане визначення термінів, що наведені у цих Правилах. Зокрема, механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

У примітці до статті 121 КпАП відсутнє посилання на її застосування до статті 130 КпАП. Крім того, транспортний засіб, як зазначено у пункті 1.10 ПДР, – пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Самокат, як випливає з наданих суду матеріалів, призначений для перевезення людей.

Крім того, у постанові від 01.03.2018 (справа № 278/3362/15-к) Верховний Суд (далі – ВС) зауважив, що транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна перевищує встановлену вказаним визначенням межу. Водночас для транспортних засобів з двигуном внутрішнього згоряння жодних обмежень щодо технічних характеристик останнього відповідною правовою нормою не передбачено.

Отже, як зазначив ВС у цьому судовому рішенні, будь-який транспортний засіб, що приводиться у рух за допомогою двигуна, незалежно від його робочого об`єму належить до механічних транспортних засобів.

У постанові від 15.03.2023 (справа № 127/5920/22) ВС зазначив, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні статті 1187 Цивільного кодексу, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна. Для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Крім того, з визначення, наданого у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», випливає, що низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.

Згідно з визначенням, наданим у пункті 1.10 ПДР, водієм, згідно з цим визначенням є водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Разом з тим, диспозиція частини першої статті 130 КпАП, змість якої судом наведений вище, не містить застереження щодо того, що це правопорушення може бути вчинене виключено водієм, натомість можливість притягнення до відповідальності за цією нормою законодавцем пов`язаний саме з керуванням транспортним засобом. Саме тому суд вважає, що ОСОБА_1 є суб`єктом вчинення правопорушення у зв`язку зі здійсненням ним керування саме транспортним засобом.

Відповідно до роз`яснень, що надані у абзаці третьому пункту 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі – ВС) № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (далі – Постанова № 14) керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

У абзаці четвертому пункту 27 Постанови № 14 Пленум ВС роз`яснив, що для притягнення до відповідальності за статтею 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

З урахуванням наведеного суд вважає твердження захисника в частині того, що електросамокат не є транспортним засобом хибними і такими, що не спростовують можливість притягнення її підзахисного до відповідальності, передбаченої частиною першою статті 130 КпАП.

Отже, оцінюючи надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні був підтверджений факт керування ОСОБА_1 07.09.2026 о 00.35 год по вул. Соборна, 1 в м. Вінниці електричним самокатом, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Суд вище зауважив, що правові підстави для визнання результатів його огляду на стан сп`яніння, за результатами якого складений акт огляду на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, відповідно до приписів частини п`ятої статті 266 КпАП відсутні.

Саме тому суд вважає, що діяння ОСОБА_1 за зазначеним фактом охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КпАП, за ознаками керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп`яніння.

Вирішуючи питання щодо виду та міри адміністративного стягнення, необхідного і достатнього для виправлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, та попередження вчинення нею нових правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, суд враховує таке.

Згідно з наданими суду матеріалами справи ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності, за вчинення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, притягнутий не був. При цьому захисник додатково акцентувала увагу суду на те, що до її підзахисного не може бути застосоване стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом. Однак, суд враховує, що санкцією закону про адміністративну відповідальність безальтернативно вставлені такі види стягнення як штраф та позбавлення права керування транспортними засобами. Саме тому суд вважає за доцільне застосування до нього зазначені стягнення.

Згідно зі статтею 40-1 КпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з особи, на яку накладено стягнення, справляється судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись статтями 130, 283, 284 КпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: