Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №152/1431/26 — Шаргородський районний суд Вінницької області

Справа № 152/1431/26

2/152/1229/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 жовтня 2026 року м. Шаргород

Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді – Войнаровського І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

24 серпня 2026 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідачка) про стягнення заборгованості. Позивач просить стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість у розмірі 20721,70 грн за кредитним договором №1552-9007 від 14 травня 2025 року та судові витрати.

Ухвалою суду від 25 серпня 2026 року прийнято до розгляду дану позовну заяву та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.99).

Разом з позовною заявою представник позивача подав до суду клопотання, в якому просить розглянути справу без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує (а.с.95).

08 вересня 2026 року від представника відповідачки – адвоката Брадарської Н.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона вказує, що згідно з прохальною частиною позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 20721,70 грн, яка, відповідно до наданого позивачем розрахунку, складається з наступних частин: 4300,00 грн – основний борг (тіло кредиту); 13626,70 грн – залишок відсотків за користування кредитом; 2150,00 грн – відсотки згідно зі ст. 625 ЦК України; 645,00 грн – залишок комісій. Заявляє, що позовні вимоги визнаються відповідачем частково, виключно в межах суми отриманого основного боргу (тіла кредиту), що становить 4300,00 грн. В іншій частині, що стосується стягнення нарахованих відсотків за користування кредитом, відсотків в порядку статті 625 Цивільного кодексу України та комісії за видачу кредиту, позовні вимоги не визнаються з огляду на їх невідповідність положенням чинного законодавства України, зокрема нормам Закону України «Про захист прав споживачів» та принципам цивільного законодавства. Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, за період з 14.05.2025 року по 18.05.2026 року сума нарахованих відсотків за користування кредитом становить 13626,70 грн при сумі отриманого кредиту (основного боргу) 4300,00 грн. Таким чином, сума нарахованих відсотків перевищує розмір отриманих відповідачем коштів більш ніж у три рази (становить понад 316% від суми тіла кредиту). Відповідно до Паспорта споживчого кредиту, реальна річна процентна ставка становить 3858,51%. Зазначена конструкція договірних відносин потребує оцінки на предмет відповідності вимогам законодавства про захист прав споживачів. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є завищеними (13626,70 грн відсотків на 4300,00 грн тіла кредиту, що є відображенням реальної річної ставки у розмірі 3858,51%), не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду № 679/1103/23 від 12.02.2025 року. Як зазначає Верховний Суд у вказаній постанові, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюються на непомірний тягар для споживача та джерело отримання додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та норм чинного законодавства, спонукав позичальника до укладення договору позики на умовах, які відповідач не міг оцінити належним чином. Відповідно до приписів частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману, на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди. Фінансові послуги через їх складність та властиві їм ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від ефективного вибору. Встановлення процентної ставки у розмірі 1% на день не дозволяє споживачу усвідомити масштаб фінансового навантаження, який у річному вимірі становить 3858,51%. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. Держава має підтримувати на засадах пропорційності баланс між публічним інтересом перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами фінансових установ щодо отримання прибутку від кредитування і правами та інтересами споживачів (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011). У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає спеціального законодавчого врегулювання питань щодо встановлення розміру неустойки та відсотків за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами. Цей правовий висновок підтверджується постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. На підставі наведеного, заявлені до стягнення відсотки у розмірі 13626,70 грн підпадають під ознаки непропорційно великої суми компенсації, встановлення якої є несправедливою умовою договору в розумінні ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а отже, вимоги щодо їх стягнення не підлягають задоволенню. Позивач просить стягнути з відповідача суму залишку комісії у розмірі 645,00 грн. Відповідно до п. 4.11 Договору, комісія за видачу кредиту становить 15% від суми виданого кредиту. Законодавство України (зокрема, Закон України "Про споживче кредитування") передбачає можливість встановлення комісій, які включаються до загальної вартості кредиту. Однак, включення конкретних умов до договору повинно здійснюватися з дотриманням вимог щодо справедливості. Встановлення комісії у розмірі 15% від суми кредиту за дію, яка становить основу кредитного договору (фактичну видачу коштів), у сукупності із встановленою процентною ставкою (реальна річна процентна ставка 3858,51%), призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (Постанова ВС № 679/1103/23 від 12.02.2025), умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань є несправедливими. Оскільки комісія за видачу кредиту включена до загальної вартості кредиту та її розмір разом із відсотками створює непропорційне фінансове навантаження, відповідна умова договору підпадає під критерії несправедливості. На підставі цього, вимога позивача про стягнення комісії у розмірі 645,00 грн не ґрунтується на законі та не підлягає задоволенню. Позивач заявив вимогу про стягнення відсотків на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у сумі 2150,00 грн. Зазначена вимога не відповідає положенням чинного законодавства України, що регулює відповідні правовідносини в умовах воєнного стану. Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)». Договір про відкриття кредитної лінії №1552-9007 був укладений 14.05.2025 року. Прострочення виконання зобов`язань також виникло під час дії правового режиму воєнного стану в Україні. Наведена норма Цивільного кодексу України є імперативною та встановлює пряме звільнення позичальників за кредитними договорами від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, у разі прострочення, що виникло у зазначений період. Враховуючи викладене, нарахування позивачем суми 2150,00 грн на підставі статті 625 ЦК України здійснено з порушенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим ця вимога задоволенню не підлягає. Сторона відповідача підтверджує факт укладення кредитного договору та отримання грошових коштів. Відповідач визнає позовні вимоги в частині обов`язку повернення основного боргу (тіла кредиту) у розмірі 4300,00 грн. Вимоги позивача про стягнення відсотків за користування кредитом (13626,70 грн) та комісії за видачу кредиту (645,00 грн) ґрунтуються на умовах договору, які підпадають під ознаки несправедливих відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", що підтверджується висновками Верховного Суду (Постанова № 679/1103/23 від 12.02.2025). Вимога щодо стягнення нарахувань за статтею 625 ЦК України (2150,00 грн) суперечить імперативним вимогам пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. З огляду на вищевикладене, представник відповідачки просить: позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» виключно суму основного боргу (тіла кредиту) у розмірі 4300,00 грн; в іншій частині позовних вимог, а саме щодо стягнення відсотків за користування кредитом у сумі 13626,70 грн, нарахувань на підставі статті 625 ЦК України у сумі 2150,00 грн та залишку комісії у сумі 645,00 грн відмовити в повному обсязі; здійснити розподіл судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з урахуванням положень статті 141 ЦПК України (а.с.101-104).

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.

Судом встановлено, що 14 травня 2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1552-9007 продукту «MinsKasa», за умовами якого відповідачці було надано кредит в сумі 4300 грн, з датою повернення кредиту 13 травня 2026 року, тобто строком на 365 календарних днів зі сплатою відсотків та комісії за надання кредиту З метою отримання кредиту, відповідачка вказала номер особистого електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 , свої анкетні та паспортні дані (а.с.12-22).

Відповідно до копії паспортів споживчого кредиту, відповідачка 14 травня 2025 року ознайомилася з умовами кредитування (а.с.33-70).

Згідно з копій листа ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» про підтвердження успішної оплати, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 14 травня 2025 року перерахувало кредитні кошти в сумі 4300 грн. на платіжну картку № НОМЕР_2 . У призначенні платежу зазначено: «Видача кредитних коштів за договором 1552-9007», ОСОБА_1 , статус операції – «виконано» (а.с.71).

Відповідно до копії довідки ТОВ Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту №1552-9007 від 14 травня 2025 року, підтверджено перерахування кредитних коштів через систему EasyPay за кредитним договором №1552-9007 від 14 травня 2025 року на картку № НОМЕР_2 на суму 4300 грн. (а.с.72).

Згідно з копією розрахунку заборгованості за договором №1552-9007 від 14 травня 2025 року, станом на 18 травня 2026 року загальна заборгованість відповідачки становить 20721,70 грн, з них: 4300 грн – основний борг, 13626,70 грн – залишок відсотків, 2150 грн – залишок відсотків за ст. 625 ЦК України та 645 грн – залишок комісій (а.с.73-77).

Установленим судом обставинам відповідають цивільні правовідносини, що виникають із кредитного договору, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

При цьому, суд зауважує, що відсоткова ставка за користування кредитними коштами була відповідачкою погоджена, а виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату відсотків за користування кредитом є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідному договорі (постанова Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі №623/2936/19).

Щодо стягнення заборгованості за залишком відсотків за ст. 625 ЦК України у розмірі 2150 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного станув Україні» та Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та на момент винесення рішення продовжує діяти.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки заборгованості за залишком відсотків за ст. 625 ЦК України у розмірі 2150 грн, задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення заборгованості за комісією в розмірі 645 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Водночас, наявність такої комісії вимагає зазначення в кредитному договорі переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням/поверненням кредиту, що надаються позичальнику, адже само по собі надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку/фінансової установи, й виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки заборгованості за комісією у розмірі 645 грн, задоволенню не підлягають.

Відповідачкою порушено умови договору в частині своєчасного повернення грошових коштів та сплати відсотків, на час звернення позивача до суду відповідачка не виконала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, грошові кошти позивачу в повному обсязі не повернула, відповідачка не заявляла вимог з приводу оспорювання договору, тому позивачем правомірно пред`явлено вимоги до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статей 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно зі статтями 13 та 89 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, позов слід задовольнити частково, стягнувши з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 17926,70 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню із ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2303,24 грн.

Керуючись статтями 13, 15, 16, 525, 526, 625, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №1552-9007 від 14 травня 2025 року у розмірі 17926 (сімнадцять тисяч дев`ятсот двадцять шість) грн. 70 коп., з них: 4300 грн –заборгованість за кредитом та 13626,70 грн – заборгованість за нарахованими процентами.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 2303 (дві тисячі триста три) грн. 24 коп. судового збору.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апе ляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.В. Войнаровський