Вирок від 20 жовтня 2026 р. у справі №144/1469/26 — Теплицький районний суд Вінницької області

Суд: Теплицький районний суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Порушення недоторканності житла

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №144/1469/26

Суддя: Магдяк Н. І.

Справа № 144/1469/26

Провадження № 1-кп/144/168/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026 року с-ще Теплик

Теплицький районний суд Вінницької області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

розглянувши у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду у судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12026025110000040 від 09.10.2026 стосовно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Петрашівка, Теплицького району Вінницької області, з середньою освітою, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , непрацюючої, раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 162 Кримінального кодексу України, -

в с т а н о в и в :

08.10.2026, о 20:30 год, ОСОБА_3 , всупереч вимогам ст. 12 Загальної декларації прав людини, яка прийнята і проголошена Резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року та ст. 17 Міжнародного пакту про громадські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, який набув чинності для України 23 березня 1976 року, згідно якої «... ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань», а також всупереч ст. 30 Конституції України, яка передбачає, що проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку є можливим виключно на підставі мотивованого рішення суду, не маючи такого рішення суду і інших законних підстав, або дозволу власника чи володільця, умисно, протиправно, усвідомлюючи, що порушує недоторканість володіння особи і бажаючи вчинити такі дії, самовільно, через незамкнені двері, проникла в підвальне приміщення, яке знаходиться на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_4 , чим порушила особисті права власниці вказаного володіння, передбачені ст. 30 Конституції України, а саме право на недоторканість володіння особи.

Своїми діями ОСОБА_3 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 162 КК України, тобто незаконне проникнення до іншого володіння особи.

Зазначені обставини встановлені органом досудового розслідування та не оспорюються обвинуваченою та її захисником – адвокатом ОСОБА_5 , що слідує з їхніх заяв, долучених до обвинувального акту. Крім того, зазначені обставини підтверджуються зібраними в ході дізнання та долученими до обвинувального акту доказами, зміст та перелік яких не наводиться в силу ч. 2 ст. 382 Кримінального процесуального кодексу України.

Обвинувальний акт надійшов разом із клопотанням прокурора про розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку без проведення судового розгляду у судовому засіданні, потерпіла, обвинувачена та її захисник проти такого порядку розгляду обвинувального акту не заперечують, при цьому ОСОБА_3 беззаперечно визнала свою вину у вчиненні інкримінованого їй діяння. Суд не вбачає підстав для призначення судового розгляду обвинувального акту та виклику учасників кримінального провадження.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення доведена та кваліфікує її умисні дії за ч. 1 ст. 162 КК України, як незаконне проникнення до іншого володіння особи.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи покарання обвинуваченій, суд керується статтями 65 - 67 КК України, роз`ясненнями, викладеними у пунктах 1, 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», а також виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченій, суд враховує характер, обставини та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України є кримінальним проступком проти особистих прав і свобод людини і громадянина, особу винної, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.

Обставини, які обтяжують покарання, судом не встановлені.

Судом враховано вік і стан здоров`я ОСОБА_3 , яка на обліку у лікаря – нарколога та лікаря - психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується негативно, раніше не судима.

З огляду на наведене, враховуючи відомості про особу обвинуваченої, яка свою вину визнала, відсутність тяжких наслідків, наявність пом`якшуючих покарання обставин, суд дійшов висновку, що для виправлення та перевиховання ОСОБА_3 достатнім буде найм`якше покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 162 КК України, а тому призначає його у виді штрафу.

На переконання суду, саме таке покарання є справедливим і достатнім для виправлення обвинуваченої та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень, а також не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Даних про процесуальні витрати та речові докази матеріали кримінального провадження не містять.

Заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, не застосовувалися.

Зважаючи на призначене покарання та поведінку обвинуваченої під час судового розгляду кримінального провадження, підстав для застосування запобіжного заходу суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 369-371, 373-374, 382 КПК України, суд –

у х в а л и в :

ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду через Теплицький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії судового рішення.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Суддя ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua