Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №756/4084/26 — Оболонський районний суд міста Києва

Суд: Оболонський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №756/4084/26

Суддя: Шролик І. С.

20.10.2026 Справа № 756/4084/26

Справа № 756/4084/26

Провадження № 2/756/5338/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суду міста Києвав складі:

головуючий суддя - Шролик І.С.,

секретар судового засідання Дулина В.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

У С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позовних вимог

Позивач ОСОБА_5 звернулась до Оболонського районного суду міста Києва із зазначеною позовною заявою, в якій просила стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь заборгованість за договором позики від 31.12.2018 станом на 01.03.2026 у розмірі, еквівалентному 360 617,98 доларів США, що підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 31.12.2018 вона уклала з відповідачами, які на той час перебували у шлюбі, договір позики, за яким ОСОБА_2 визнав наявність перед нею боргу у розмірі 350 000 доларів США. Зазначена сума була отримана ОСОБА_2 у борг в 2007 році одноразово за весь час існування боргових відносин сторін з метою добудови житлового будинку, який наразі належить ОСОБА_3 .

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09.12.2013 у справі № 362/5706/13-ц з ОСОБА_2 на її користь стягнуто 2 800 991 грн. Це рішення не виконувалось, виконавче провадження за згодою сторін не відкривалось.

У договорі від 31.12.2018 сторони перерахували стягнуту судом суму в долари США за офіційним курсом на 31.12.2018, що становило 101 162 долари США, і визначили, що додатковий борг понад суму, стягнуту судом, становить 248 838 доларів США. Загальну суму боргу 350 000 доларів США ОСОБА_2 зобов`язався повернути не пізніше 31.12.2021 у гривнях за курсом Національного банку України на день погашення. Сторони також домовились, що всі інші розписки і договори, підписані відповідачами до 31.12.2018, втрачають юридичну силу.

На думку позивача, договір від 31.12.2018 є новаційним договором, яким первісні зобов`язання відповідачів замінено новим зобов`язанням повернути 248 838 доларів США. Оскільки рішення суду від 09.12.2013 підлягає виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень, позивач заявила до стягнення лише суму, визначену п. 5.2 договору, а також проценти за користування позикою за період з 01.01.2019 по 31.12.2021 на рівні облікової ставки Національного банку України у розмірі 80 692,27 долари США та 3% річних за період з 01.01.2022 по 01.03.2026 у розмірі 31 087,71 долари США. Відповідач ОСОБА_3 , на думку позивача, відповідає за боргом солідарно, оскільки підписала договір і позикові кошти було використано в інтересах сім`ї.

Рух справи

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2026 справу передано на розгляд судді Андрейчука Т.В.

Ухвалою судді Оболонського районного суду міста Києва від 24.03.2026 відкрито провадження у справі, ухвалено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

24.04.2026 відповідач ОСОБА_2 подав заяву про визнання позову, в якій зазначив, що визнає позовні вимоги повністю. Вказав, що борг у розмірі 350 000 доларів США виник із договору позики від 02.10.2007, за яким він отримав від позивача готівкою 350 000 доларів США з метою добудови домоволодіння в с. Мархалівка, і цей борг не сплачено. Погодився з тим, що на підставі договору від 31.12.2018 у відповідачів виникло нове зобов`язання, а також із розрахунком процентів і 3% річних.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2026, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_6 у відставку, справу передано на розгляд судді Шролик І.С.

Ухвалою суду від 22.06.2026 справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідач ОСОБА_3 подала відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечувала. Зазначила, що не є боржником позивача, новація, на яку посилається позивач, на неї не поширюється. Звернула увагу, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01.07.2025 у справі № 362/5566/24, зміненим постановою Київського апеляційного суду від 04.02.2026, позивачу відмовлено у стягненні з ОСОБА_2 різниці між сумою, еквівалентною 350 000 доларів США, та сумою, стягнутою рішенням суду від 09.12.2013. Також посилалась на зловживання позивачем процесуальними правами під час визначення підсудності справи.

24.06.2026 представник позивача подав відповідь на відзив, в якій просив не брати до уваги відзив ОСОБА_3 як поданий з пропуском строку та вирішити спір за наявними матеріалами. По суті зазначив, що договір від 31.12.2018 підписано обома відповідачами, позикові кошти використано на будівництво сімейного будинку, тому зобов`язання ОСОБА_3 є солідарним на підставі ст. 60, 65 СК України. Рішення у справі № 362/5566/24 преюдиційного значення не має, оскільки той позов мав інший предмет та інші підстави.

Ухвалою суду від 20.08.2026, занесеною до протоколу судового засідання закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Сільченко С.О. позов підтримав з мотивів, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив, просив його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнав, просив його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Таращук О.І. проти позову заперечував з мотивів, наведених у відзиві, просив у його задоволенні відмовити.Клопотання предсатвника відповідача про відкладення судового розгляду у звязку з не ознайомленням його із матеріалами справи залишено судом без задоволення. Також представнику відповідача відмовлено в задовоелнні клоплотання про залишення без розгляду позову в частині вимог до відповідача ОСОБА_3 .

Встановлені фактичні обставини

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09.12.2013 у справі № 362/5706/13-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення боргу позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 2797550 грн боргу за договором позики та 3 441 грн судового збору, а всього 2 800 991 грн. Позов розглянуто у зв`язку з визнанням його відповідачем. Рішення набрало законної сили, що вбачається з копії рішення та постанови Київського апеляційного суду від 04.02.2026 у справі № 362/5566/24.

Як вбачається з постанови Київського апеляційного суду від 04.02.2026 у справі № 362/5566/24, у справі № 362/5706/13-ц позивач заявила вимогу про стягнення боргу в національній валюті України і судом стягнуто суму у національній валюті без визначення будь-яких еквівалентів в іноземній валюті. Рішення від 09.12.2013 позивачем до примусового виконання не зверталося, що визнано сторонами в судовому засіданні.

31.12.2018 ОСОБА_2 власноруч складено документ, поіменований договором позики, який підписали ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Відповідно до п. 1 цього документа станом на 31.12.2018 боржник ОСОБА_2 має борг перед кредитором ОСОБА_5 у сумі 350 000 доларів США. Згідно з п. 2 зазначена сума бралась у борг ОСОБА_2 у ОСОБА_5 одноразово за весь час існування боргових відносин. Пунктом 3 зафіксовано, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09.12.2013 у справі № 362/5706/13-ц цю суму стягнуто з ОСОБА_2 у розмірі 2 800 991 грн, рішення не виконано. Відповідно до п. 4 сума, стягнута рішенням суду, за курсом Національного банку України на 31.12.2018 (27,6883 грн за 1 долар США) становить 101 162 долари США, а додатковий борг понад суму, зазначену в рішенні суду, - 248 838 доларів США. Згідно з п. 5 загальна сума, що підлягає поверненню, становить 350 000 доларів США, з яких 101 162 долари США - згідно з рішенням суду (п. 5.1) та 248 838 доларів США - як різниця між 350 000 доларів США та сумою, встановленою рішенням суду (п. 5.2). Пунктом 6 визначено, що ОСОБА_2 зобов`язується повернути борг не пізніше 31.12.2021 в гривнях за курсом Національного банку України на день погашення. Відповідно до п. 8 всі інші розписки і договори, підписані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перед ОСОБА_5 до 31.12.2018, втрачають юридичну силу.

Доказів передання позивачем відповідачам грошових коштів 31.12.2018 або в будь-який час після складення зазначеного документа матеріали справи не містять та визнано сторонами в судовому засіданні, що кошти позивачем відповідачу ОСОБА_2 передавалися одноразово в 2007 році.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01.07.2025 у справі № 362/5566/24 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення 1163 200 грн - різниці між сумою боргу, еквівалентною 350000 доларів США за курсом на 05.08.2024, та сумою, стягнутою рішенням суду від 09.12.2013.

Постановою Київського апеляційного суду від 04.02.2026 зазначене рішення змінено, в частині мотивв відмови, в решті рішення залишено без змін.

Зазначеною постановою встановлено, що рішенням у справі № 362/5706/13-ц не встановлювались обставини укладення між сторонами договору позики, його умови та зобов`язання сторін, а констатовано лише факт визнання позову відповідачем; обставини укладення договору позики у формі розписки від 04.04.2013, суми і валюти позики та валюти і суми її повернення визнано недоведеними. Апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги позивача спрямовані на зміну попереднього рішення суду шляхом збільшення розміру стягнутої заборгованості у зв`язку зі зміною валютного курсу.

Застосовані норми законодавства

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 2 ст. 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Згідно зі ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1047 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 754/16771/17 (провадження № 61-12161св20) зазначив: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику».

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 569/1037/18 (провадження № 61-7910св19) викладено висновок, що ознаками новації є: «спосіб припинення зобов`язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов`язання); є двостороннім правочином (договором); нове зобов`язання пов`язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов`язання новим, а не на зміну цього зобов`язання». До умов новації віднесено, зокрема, «наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати в договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов`язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов`язання».

У постанові від 09.10.2024 у справі № 619/2355/23 Верховний Суд, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, зазначив: «Коливання курсу валют, яке призвело до курсової різниці у розмірі заборгованості, не можна розцінювати як підставу для визначення заборгованості іншого розміру кредиторських вимог, ніж було визначено у рішення суду», а також погодився з висновком, що кредитор, який сам визначив заборгованість у національній валюті і погодився із судовим рішенням про її стягнення, «має право лише на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, а не на зміну судового рішення, що набрало законної сили, яким вирішено спір між сторонами».

У постанові від 30.04.2025 у справі № 296/7805/21 Верховний Суд виснував: «Подання нових вимог про стягнення курсової різниці після ухвалення остаточних судових рішень у справах про стягнення боргу фактично є спробою змінити раніше ухвалені судові рішення, якими вже остаточно вирішено спір між сторонами. Однак, позивач не має права змінювати попередні рішення суду шляхом збільшення розміру стягнутої заборгованості у зв`язку зі зміною валютного курсу. Задоволення таких вимог суперечило б принципу юридичної визначеності, що є одним з основоположних принципів правової системи, та призвело б до перегляду остаточних судових рішень без належних правових підстав».

Мотиви та висновки суду

Предметом спору є стягнення суми, визначеної п. 5.2 документа від 31.12.2018, як нового позикового зобов`язання, а також нарахованих на неї процентів та 3% річних.

Договір позики є реальним і вважається укладеним з моменту передання грошей. Документ від 31.12.2018 не містить відомостей про передання позивачем відповідачам грошових коштів у день його складення чи пізніше. Навпаки, у п. 2 цього документа прямо зазначено, що сума боргу бралась у борг одноразово за весь час існування боргових відносин сторін, тобто йдеться про кошти, які, за твердженням сторін, було передано у 2007 році. Отже, як самостійний договір позики документ від 31.12.2018 не може розцінюватись, і позивач фактично обґрунтовує свої вимоги не позикою, а новацією раніше існуючого боргу в позикове зобов`язання (ст. 604, 1053 ЦК України).

Суд не погоджується з доводами позивача про те, що документ від 31.12.2018 є новаційним договором.

Новація передбачає заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням, а не його зміну чи доповнення. Із змісту п. 5, 5.1 документа від 31.12.2018 вбачається, що сторони не припинили зобов`язання, підтверджене рішенням суду від 09.12.2013, а включили стягнуту цим рішенням суму до загальної суми боргу як її складову (101 162 долари США «згідно з рішенням суду»). Позивач у п. 2.20 позовної заяви сама зазначила, що рішення від 09.12.2013 підлягає виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень, і саме тому до стягнення в цій справі заявлено лише суму за п. 5.2. Тобто, на думку самого позивача, первісне зобов`язання, підтверджене рішенням суду, не припинилося і продовжує існувати поряд із тим, що вона вважає новим. За таких обставин відсутня обов`язкова умова новації - намір сторін замінити первісне зобов`язання новим.

Сума 248838 доларів США, визначена п. 5.2 документа, не є новим боргом із самостійною підставою виникнення. Вона отримана арифметично як різниця між 350000 доларів США і сумою, стягнутою в гривнях рішенням суду від 09.12.2013, перерахованою в долари США за курсом на 31.12.2018. За своєю правовою природою ця сума є курсовою різницею, що утворилася внаслідок зміни курсу гривні до долара США після ухвалення рішення суду, яким остаточно визначено розмір заборгованості у національній валюті.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, наведеної вище, коливання курсу валют не є підставою для визначення заборгованості в розмірі іншому, ніж визначено судовим рішенням, а вимоги про стягнення курсової різниці після ухвалення остаточного судового рішення є спробою змінити це рішення всупереч принципу юридичної визначеності. Кредитор, на користь якого стягнуто грошовий борг, має право на захист від прострочення виконання рішення суду способами, передбаченими ст. 625 ЦК України, однак не на збільшення розміру стягнутого боргу. Оформлення такої курсової різниці у вигляді окремого письмового документа, підписаного боржником, не змінює її правової природи і не створює нового позикового зобов`язання, оскільки жодних коштів боржнику при цьому не передавалось.

Крім того, однією з умов новації є дійсність первинного зобов`язання. Постановою Київського апеляційного суду від 04.02.2026 у справі № 362/5566/24, у якій брали участь ті самі особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , встановлено, що обставини укладення договору позики, його умови, сума і валюта позики та валюта і сума її повернення доведені не були, а рішенням від 09.12.2013 борг стягнуто в національній валюті без визначення еквівалента в іноземній валюті. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України ці обставини не доказуються повторно. Отже, первісного зобов`язання, вираженого в доларах США у розмірі 350 000 доларів США, яке могло б бути замінене новим зобов`язанням, судом не встановлено.

Суд враховує, що у справі № 362/5566/24, розпочатій у серпні 2024 року, тобто після складення документа від 31.12.2018, позивач просила стягнути з ОСОБА_2 ту саму за економічним змістом різницю між сумою, еквівалентною 350 000 доларів США, та сумою, стягнутою рішенням суду від 09.12.2013, і в задоволенні цих вимог їй відмовлено. Зміна правового обґрунтування тієї самої вимоги не може бути способом подолання остаточного судового рішення.

Доводи позивача про те, що рішення у справі № 362/5566/24 не має значення для цієї справи, оскільки позови мають різні підстави, суд відхиляє. Суд не застосовує зазначене рішення як підставу для закриття провадження, а враховує встановлені ним обставини, які в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України є обов`язковими для суду, оскільки у справі брали участь ті самі особи.

Визнання позову відповідачем ОСОБА_2 не є підставою для задоволення позову, оскільки таке визнання суперечить закону та порушує права відповідача ОСОБА_3 , до якої заявлено вимогу про солідарне стягнення. Обставини, на які посилається ОСОБА_2 , зокрема щодо отримання ним у 2007 році 350 000 доларів США готівкою, крім пояснень сторін, які не мають між собою спору, не підтверджені. Суд також враховує, що узгоджена позиція кредитора та одного з боржників, спрямована на стягнення боргу солідарно з іншою особою, якій належить житловий будинок, не відповідає принципам добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Доводи позивача про солідарний обов`язок ОСОБА_3 на підставі ст. 60, 65 СК України суд відхиляє. Відповідно до п. 1, 6 документа від 31.12.2018 боржником і особою, яка зобов`язується повернути борг, визначено лише ОСОБА_2 . Крім того, ч. 4 ст. 65 СК України пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з укладенням договору в інтересах сім`ї та використанням одержаного за ним майна в інтересах сім`ї. За документом від 31.12.2018 відповідачі жодного майна не одержали, а нового зобов`язання цей документ не створив.

Оскільки вимога про стягнення основного боргу є необґрунтованою, похідні вимоги про стягнення процентів за користування позикою на підставі ст. 1048 ЦК України за період з 01.01.2019 по 31.12.2021 та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 01.01.2022 по 01.03.2026 також не підлягають задоволенню.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з відмовою в задоволенні позову судовий збір, сплачений позивачем, відшкодуванню не підлягає, а витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем, розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 206, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. 3, 13, 524, 533, 604, 1046, 1047, 1049, 1053 ЦК України, ст. 65 СК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Повний текст рішення складений 22.10.2026

Суддя Ірина ШРОЛИК

Оригінал: reyestr.court.gov.ua