Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №199/2867/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Суд: Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №199/2867/26

Суддя: АВРАМЕНКО А. М.

Справа № 199/2867/26

(2/199/3906/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

15.10.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра

у складі головуючого судді – Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання – Куземі О.Г.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, –

ВСТАНОВИВ:

До Амур-нижньодніпровського районного суду м. Дніпра звернулась позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 26 грудня 2025 року у справі №199/14522/25, який набрав законної сили 27 січня 2026 року, відповідача визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 КК України, а саме у необережному завданні позивачу середньої тяжкості тілесного ушкодження. В ході кримінального провадження позивач цивільний позов не пред`являла, однак позивачу вказаним злочином було завдано матеріальної шкоди у вигляді витрат на лікування в розмірі 13914,7 гривень (медичні послуги, придбання ліків, консультації лікарів), транспортних витрат, пов`язаних із відвідуванням медичних закладів та участю у слідчих діях в загальному розмірі 55200 гривень, а також витрат на майбутню обов`язкову операцію вартістю 184000 гривень. крім того позивач послалась на те, що вчиненим відносно неї кримінальним правопорушенням їй спричинено моральну шкоду у вигляді фізичних страждань позивача (гострий біль від ушкодження здоров`я, болісне лікування), а також моральних страждань через обмеження у побутовому житті (обмеження у самообслуговуванні, приготуванні їжі, прибиранні та особистій гігієні), глибоке емоційне потрясіння від несправедливості та протиправності вчинених відповідачем дій, тривогу і страх, безпорадність та залежність від сторонньої допомоги, пригніченість, дратівливість, загальне погіршення емоційного стану. Завдану моральну шкоду позивач оцінює в 200000 гривень. За таких обставин позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила суд стягнути вказані суми з відповідача на її користь, а також покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 19 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 25 серпня 2026 року, постановленою без оформлення окремого документа, однак із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначеного до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги своєї довірительки підтримав, наполягав на задоволенні позову в повному обсязі з підстав та обставин, зазначених у позові, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явилась, про дату, час та місце проведення розгляду справи повідомлялась, правом на подання відзиву не скористалась.

За таких обставин, керуючись нормами ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання за наведеної явки учасників справи, а також здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 26 грудня 2025 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпра за наслідками розгляду по суті кримінального провадження №12025052230000550 у справі №199/14522/25 (провадження 1-кп/199/1381/25) ухвалено вирок, яким відповідача визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 КК України, та призначено їй відповідне покарання. Цивільній позов в рамках вказаного кримінального провадження заявлено не було. Як слідує зі змісту зазначеного вироку, 01 липня 2025 близько 09:00 години відповідач знаходилась в коридорі житлової квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , де у неї виникла словесна сварка з позивачем. В ході розвитку конфлікту відповідач на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, не маючи на меті спричинити позивачу середньої тяжкості тілесні ушкодження і не передбачаючи їх настання, хоча повинна була і могла їх передбачити, наблизилась до позивача та, стоячи навпроти останньої, обома своїми руками штовхнула її у плечі та остання від приданого прискорення впала на живіт та вдарилась лівою рукою об підлогу коридору вищевказаної квартири. Внаслідок необережних злочинних дій відповідача позивачу було спричинено тілесні ушкодження у виді уламкового переламу лівої променевої кістки зі зміщенням уламків у тильну сторону, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я на термін понад двадцять один день. Оскільки зазначений вирок суду набрав законної сили 27 січня 2026 року, то у відповідності до ст.82 ч.6 ЦПК України має преюдиційне значення для суду при розгляді даної цивільної справи в частині чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Копія вироку наявна в матеріалах справи. Крім того, викладені обставини, а саме ступінь тяжкості отриманих позивачем тілесних ушкоджень, підтверджуються копією висновку експерта, складено в ході досудового розслідування.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані положеннями Конституції України, ЦК України.

Так, за змістом ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Разом з тим на даний час відповідного спеціального закону, до якого відсилає бланкетна норма ст.1177 ЦК України, немає, до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню загальні правила цивільної відповідальності за завдання шкоди фізичній особі в рамках деліктних правовідносин.

Так, нормою ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я ; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст.1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 ст.1167 ЦК України. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Нормою ст.1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц).

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до на ступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Зміст норм ст.ст.11, 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення деліктного зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність майнової шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала майнової шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала майнової шкоди, та її результатом – майновою шкодою; вина особи, яка завдала майнової шкоди. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність усіх зазначених умов є обов`язковою для ухвалення судом рішення про відшкодування майнової шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за завдану майнову шкоду. При цьому цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях із відшкодування майнової шкоди передбачає презумпцію вини заподіювача майнової шкоди, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача майнової шкоди. Позивач не зобов`язаний доводити вину відповідача у заподіянні майнової шкоди, натомість зобов`язаний подати докази, що підтверджують факт завдання такої шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої майнової шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати таку шкоду. Водночас саме на відповідача законом покладається обов`язок зі спростування презумпції вини заподіювача шкоди. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного суду від 26 листопада 2019 року по справі №910/20261/16, а також у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року по справі №199/6521/19, від 23 вересня 2021 року по справі №199/3654/18, від 02 лютого 2022 року по справі №447/938/14-ц, від 23 лютого 2022 року по справі №473/468/17, від 03 травня 2022 року по справі №450/4163/18.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін, то позивач, мотивуючи свої позовні вимоги в частині вимог про відшкодування майнової шкоди, визначає розмір такої майнової шкоди як сукупність вже здійснених витрат позивача на придбання ліків вартістю 13914,70 гривень, транспортних витрат, пов`язаних із відвідуванням медичних закладів та участю у слідчих діях в загальному розмірі 55200 гривень, а також витрат на майбутню обов`язкову операцію вартістю 184000 гривень. На підтвердження вартості придбаних ліків позивач подала суду копії квитанцій, частина з яких, з огляду на якість копій, є нечитаємою, а отже суд не може встановити їх зміст, інша частина стосується придбання продуктів харчування. Решта квитанцій дійсно містить підтвердження придбання ліків. В той же час, матеріали справи не містять жодних медичних документів (їх копій), якими б підтверджувалось призначенням відповідних ліків позивачу для лікування отриманого тілесного ушкодження. При цьому суд не приймає до уваги копію листка рекомендацій для придбання ліків, оскільки такий документ представляє собою лише листок паперу із рукописним переліком ліків, який не підписаний, не завірений жодним чином, без вказівки особи, яка його написала/склала, а отже не може сприйматись судом саме як медичне призначення лікаря. Відтак, в матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази призначення позивачу певних ліків (медичних препаратів) та придбання позивачем саме таких призначених ліків на заявлену до стягнення суму.

Щодо вартості транспортних послуг, то позивач в якості доказів надає суду копію листа паперу із рукописним текстом переліку вартості таких послуг, що не є ані доказами необхідності таких послуг, ані їх отримання, ані їх вартості, ані їх понесення позивачем у зв`язку із вчиненим відносно неї кримінальним правопорушенням. Відтак, матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та дійсних доказів такого виду майнових витрат, заявлених позивачем до стягнення з відповідача.

Стосовно витрат на майбутню обов`язкову операцію вартістю 184000 гривень, то матеріали справи не містять доказів вартості та необхідності проведення позивачу відповідної операції, яка була б зумовлена вчиненим відносно неї кримінальним правопорушенням.

Таким чином, заявлена позивачем до стягнення майнова шкода не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому відповідні позовні вимоги не підлягають задоволенню ні повністю, ні частково.

Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд враховує наступне.

Тлумачення ст.23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи. Компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди – явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Абзац другий частини третьої ст.23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

Наведені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року по справі №216/3521/16-ц, від 25 травня 2022 року по справі №487/6970/20, від 16 червня 2022 року по справі №569/20510/19, від 29 червня 2022 року по справі №477/874/19, від 01 березня 2023 року по справі №496/1691/19.

Аналіз положень ст.ст.11, 23, 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди (наявність втрат у немайновій сфері потерпілої особи); протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності за заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду. Виключенням є передбачені ч.2 ст.1167 ЦК України випадки, коли моральна шкода відшкодовується незалежно від вини її заподіювача. Необхідним, зокрема, є з`ясування, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому при визначені розміру компенсації моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Наведені правові висновки суду узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 жовтня 2019 року по справі №148/2109/17, від 04 березня 2020 року по справі №641/3547/17, від 22 липня 2020 року №520/11029/14-ц, від 10 лютого 2021 року по справі №199/6521/19, від 29 вересня 2021 року по справі №757/33629/19-ц.

Спираючись на наведені вище правові висновки, в суду не викликає сумнівів заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди, яка виразилась у моральних стражданнях та переживаннях позивача, зумовлених вчиненням відносно неї кримінального правопорушення та завданням їй тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Разом з тим, суду не надані достатні докази, що об`єктивно свідчили б про заподіяння позивачу такої моральної шкоди і настання таких суттєвих негативних наслідків саме для її психологічного та/або фізичного стану (здоров`я), які б дозволяли обґрунтувати заявлений в позові грошовий розмір моральної шкоди в сумі 200000 гривень. З урахуванням викладеного, суд, керуючись вимогами розумності та справедливості при визначенні розміру відшкодування, вважає позовні вимоги про стягнення моральної шкоди такими, що підлягають частковому задоволенню – шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 100000 гривень.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, керуючись положеннями ст.ст.133, 137, 141 ЦПК України, суд враховує, що позивач відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за даною категорією спорів, судовий збір при зверненні до суду, відповідно, не сплачувала, а заявлені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5700 гривень не підтверджені у відповідності до ст.137 ЦПК України, в тому числі і в частині розміру таких витрат, а тому останні відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача не підлягають.

На підставі викладеного та кернуючись ст.124 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1168, 1177, 1195 ЦК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса останнього відомого місця проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua