Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №521/20219/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2067/26

Справа № 521/20219/24

Головуючий у першій інстанції Бобуйок І. А.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Роїка Д.Я.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 березня 2025 року у цивільній справі за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

17 грудня 2024 року представник позивача звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просив суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» суму заборгованості у розмірі 57192,00 гривень та суму сплаченого судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 березня 2025 року позовну заяву ДП МОУ «Південьвійськбуд» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ДП МОУ «Південьвійськбуд» суму заборгованості у розмірі 57192,00 гривень 00 копійок. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ДП МОУ «Південьвійськбуд» судовий збір у загальному розмірі 3028,00 гривень 00 копійок.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

1) відповідачем здійснювалась оплата житлово-комунальних послуг за старим тарифом у розмірі 8,81 гривень за кв.м., оскільки ОСОБА_1 не мав достеменної інформації щодо розміру оновленого тарифу та підстав його затвердження. Крім того скаржник зазначає, що неможливо надати оцінку законності та обґрунтованості виставленій заборгованості без обґрунтування затвердженого тарифу;

2) до виконавця послуг - Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» неодноразово виникали претензії у зв`язку з неналежним виконанням покладених на нього функцій. Також скаржник зазначає, що позивачем допущено аварійний стан комунікацій та допоміжних приміщень, що призвело до неналежного надання послуг.

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 20 жовтня 2026 року.

Щодо клопотання про витребування доказів

Так, разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 подав клопотання про витребування доказів. Крім того у вказаному клопотанні ОСОБА_1 просить поновити строк на звернення із клопотанням про витребування доказів.

Зазначає, що пропуск строку на звернення із клопотанням про витребування доказів пов`язан із тим, що суд першої інстанції своєю ухвалою від 04 березня 2025 року відмовив у поновленні строку на звернення до суду із клопотанням, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 , отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі від 31 грудня 2024 року 10 січня 2025 року, шо підтверджується рекомендованим повідомленням, що повернулось на адресу суду, тобто строк на подачу відзиву на позовну заяву закінчився 27 січня 2025 року. Тобто суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 як літню людину без юридичної освіти треба позбавити доступу до системи правосуддя через те, що вжив процесуальних дій не у п`ятнадцятиденний строк, що є очевидним проявом надмірного формалізму з боку суду.

Крім того ОСОБА_1 зазначає, що в умовах воєнного стану слід уникати надмірного формалізму та з розумінням ставитися до пропуску процесуальних строків.

Розглянувши питання про поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів та саме клопотання по суті, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вказано, що:

«тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18))».

У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18) зазначено, що:

«частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Таких обставин апеляційним судом встановлено не було».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Апеляційним судом зазначає, що за правилами ч. 1 ст. 84 ЦПК України клопотання про витребування доказів судом повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4, 8 ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, процесуальний закон встановлює обов`язок для відповідача подати клопотання про витребування доказів разом із відзивом на позовну заяву.

Апеляційний суд також зазначає, що 29 січня 2025 року відповідач подав клопотання про поновлення строку на подачу заяви про витребування доказів та про витребування доказів.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси про відкриття провадження у справі від 31.12.2025 року було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали на подачу відзиву на позовну заяву.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі від 31.12.2024 року – 10.01.2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням, що повернулось на адресу суду, тобто строк на подачу відзиву на позовну заяву закінчився 27.01.2025 року (наступний за вихідним робочий день), а тому суд прийшов до висновку, що відзив подано з пропуском строку.

Згідно статті 123 ЦПК України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початку.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Згідно з ч.ч. 1, 3-5 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Реалізація процесуальних прав та обов`язків учасників справі перебуває у тісному зв`язку зі стадіями судового провадження і пов`язана з перебігом процесуальних строків.

Процесуальний строк, виступає одним з ключових елементів цивільно-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження цивільного процесу у визначених ЦПК України часових рамках.

Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз ЦПК України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків.

Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

Питання щодо поновлення/продовження процесуального строку безпосередньо пов`язана з відповідним конкретним учасником справи, його процесуальним правом і обов`язком та спрямоване на реалізацією саме його суб`єктивних процесуальних прав (обов`язків).

Можливість поновлення/продовження процесуальних строків виникає у тому разі, коли у передбачені строки виконати певному учаснику справи певні процесуальні дії є неможливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації та суд має право поновити/продовжити строк, установлений відповідно законом або судом, за клопотанням конкретного відповідного учасника справи в разі його пропущення з поважних причин. У зв`язку з цим для суду має значення й строк, який минув з моменту закінчення строку, встановленого законом або судом до вчинення учасником справи процесуальної дії, стосовно якої заявлено клопотання.

Однак ОСОБА_1 ані в суді першої інстанції, ані під час розгляду в суді апеляційної інстанції не наведено об`єктивно непереборних підстав, які перешкоджали останньому в межах строку, встановленим судом, звернутися із відзивом на позовну заяву та клопотанням про витребування доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про поновлення строку на звернення із клопотанням про витребування доказів, а клопотання про витребування доказів підлягає залишенню без задоволення.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що на балансі Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» знаходиться гуртожиток за адресою: м. Одеса, вул. Старицького, 10. Гуртожиток належить на праві власності державі в особі Міністерства оборони України, а саме ДП МОУ «Південьвійськбуд», що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно індексний номер 49276929 видане 08 грудня 2015 року Одеським міським управлінням юстиції.

Зазначений гуртожиток належить до відомчого житлового фонду Міністерства оборони України. За рахунок цих жилих приміщень забезпечуються житлом працівники підприємств, військових установ і організацій, військовослужбовці Одеського гарнізону. Мешканцям гуртожитку, на підставі укладених Договорів про надання житлово-комунальних послуг, ДП МОУ «Південьвійськбуд» надає житлово-комунальні послуги, а саме: утримання будинку та прибудинкової території, опалення, централізованого холодного постачання та водовідведення, електропостачання, газопостачання, вивезення твердих та побутових відходів.

Плата за користування приміщенням гуртожитку нараховується відповідно до калькуляції, яка затверджена наказом директора ДП МОУ «Південьвійськбуд». Нарахування та оплата за надані житлово-комунальні послуги здійснюється на підставі рахунків отриманих від постачальників цих послуг відповідно до укладених договорів про надання послуг з комунальними службами міста Одеси.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до посвідчення №53, виданого житловою комісією ДП МОУ «Південьвійськбуд» 23 травня 2011 року, ОСОБА_1 надається житлова площа у відомчому гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 52,2 кв.м.

В свою чергу між ДП МОУ «Південьвійськбуд» та ОСОБА_1 був укладений Договір №34 від 01 червня 2020 року про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до цього договору, ОСОБА_1 є мешканцем кімнати АДРЕСА_2 .

Згідно з п.2.2 ч.2 Договору, ОСОБА_1 зобов?язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строк і на умовах, передбачених цим договором.

Частиною 3 Договору встановлено, що платежі вносяться Боржником на рахунок Заявника на підставі виставлених рахунків, але не пізніше ніж до 10 числа періоду, що настає за розрахунковим в розрізі кожної з наданих послуг відповідно до діючих на момент оплати тарифів та фактичного об`єму спожитих послуг.

Відповідно до п.7 Правил користування приміщеннями гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України за №572 від 08.10.1992 року, власник та наймач квартири зобов?язаний оплачувати надані житлово-комунальні житлових будинків і послуги у строки, визначені законом або договором.

Положенням про гуртожиток по АДРЕСА_3 , затвердженого наказом ТВО директора ДІІ МОУ «Південьвійськбуд» №52 від 08 серпня 2018 року встановлено, що гуртожиток - це спеціально споруджений жилий будинок, який використовується для проживання робітників, службовців, а також інших громадян у період їх перебування у трудових відносинах із підприємством.

Відповідно до п.3.7 цього Положення, особа, яка проживає в гуртожитку, сплачує за таке проживання, а також за житлово-комунальні послуги, які їй надаються у зв`язку з проживанням у гуртожитку.

Також згідно із п.п. 3.2.4. Правил внутрішнього розпорядку гуртожитку, затвердженого наказом тимчасово виконуючого обов?язки директора ДІ МОУ «Південьвійськбуд» № 52 від 08 серпня 2018 року, визначено, що обов`язком мешканців гуртожитку є своєчасне внесення плати у встановлених розмірах за користування гуртожитком.

Згідно з розділу 7 наказу Міністерства Оборони України за №448 від 03 липня 2013 року «Про затвердження Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України», утримання житлового фонду здійснюється згідно з чинним законодавством України, житлові будинки утримуються за рахунок плати на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що вноситься мешканцями; мешканці житлового фонду сплачують за користування житлом та спожиті комунальні послуги згідно з чинним законодавством України; гуртожитки утримуються за рахунок плати, що вноситься мешканцями відповідно до укладених з ними договорів про надання комунальних послуг. Плата за утримання будинку та прибудинкової території встановлена згідно калькуляції, розрахованої у відповідності до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України №712 від 05 вересня 2018 року, з метою забезпечення експлуатації будинку гуртожитку та утримання прибудинкової території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів.

Крім того, відповідно до розділу VI Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у багатоквартирних будинках, а також одно- і двоквартирних житлових будинках, гуртожитках, у яких всі квартири, житлові та нежитлові приміщення є виключно державної або комунальної власності, управитель багатоквартирного будинку визначається органом, уповноваженим управляти державним або комунальним майном відповідно. Зобов`язання з оплати послуги з управління багатоквартирним будинком у таких будинках, гуртожитках у разі здачі в найм (оренду) квартир, житлових та/або нежитлових приміщень несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень.

Наказом директора ДП МОУ «Південьвійськбуд» від 29.12.2021 року за №37/1 «Про затвердження тарифу за користування житлом», було затверджено Розрахунок вартості утримання гуртожитку та прибудинкової території і тариф на проживання за один метр квадратний житлової площі.

Наказом ВО директора ДП МОУ «Південьвійськбуд» від 05.04.2022 року за №7 «Про справляння плати за користування житлом», було затверджено Розрахунок вартості утримання гуртожитку та прибудинкової території і тариф на проживання за один метр квадратний житлової площі.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач щомісяця отримував від ДП МОУ «Південьвійськбуд» рахунки на оплату отриманих послуг, в тому числі послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території, однак платежі здійснював не в повному обсязі, внаслідок чого утворився борг перед ДП МОУ «Південьвійськбуд», який за період з 01 січня 2022 року по 30 вересня 2024 року складає 60312,80 гривень, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків,, банківською випискою по рахунку.

Крім того, відповідач, окрім площі, яка була надана на підставі посвідчення № НОМЕР_1 , виданого житловою комісією ДП МОУ «Південьвійськбуд» 23.05.2011 року (52,2 кв.м.), займає ще 23,6 кв.м., про що відповідач зазначає у платіжці, сплачуючи плату за користування житлом (75,8 кв.м.). Вказане, також, підтверджується інформаційною довідкою на кімнату №120 та висновком за результатами проведення перевірки гуртожитку щодо дотримання норм положення про гуртожиток та правил внутрішнього розпорядку гуртожитку від 20.12.2023.

Отже, щомісячна плата за послуги з утримання гуртожитку та прибудинкової території становить 2425,6 грн, що складається із розрахунку 75,8 (кв.м.) * 32 (тариф), але відповідач сплачує послуги з утримання гуртожитку та прибудинкової території за старим тарифом - 8,81 грн., тобто замість 2425,6 грн сплачує 668 грн, що також підтверджується банківською випискою по рахунку.

Вказана заборгованість за отриманні послуги з утримання гуртожитку та прибудинкової території складається з:

- за 2022 рік (2425,6 грн. (щомісячна плата) * 12 (місяців) = 29107,2 грн.; 29107,2 грн. - 7348 грн. (фактично сплатив) = 21759,2 грн. (заборгованість);

- за 2023 рік (2425,6 грн. (щомісячна плата) * 12 (місяців) = 29107,2 грн.; 29107,2 грн. - 7568 грн. (фактично сплатив) = 21539,2 грн. (заборгованість);

- за 2024 рік (2425,6 грн. (щомісячна плата) * 9 (місяців) = 21830,4 грн.; 21830,4 грн. - 4816 грн. (фактично сплатив) = 17014,4 грн. (заборгованість).

Отже, судом встановлено, що загальна заборгованість складає: 21759,2+21539,2+17014,4=60312,8 грн.

Судом першої інстанції вмотивовано звернено увагу на те, що 25 березня 2024 року позивач на адресу відповідача відправив претензію №28, яку відповідач проігнорував.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, проте Відповідач порушив умови Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово- комунальні послуги.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не мав достеменної інформації щодо розміру оновленого тарифу та підстав його затвердження. Крім того скаржник зазначає, що неможливо надати оцінку законності та обґрунтованості виставленій заборгованості без обґрунтування затвердженого тарифу, то колегія суддів зазначає, що вказане твердження не знайшло свого підтвердження з огляду на таке.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про житлово комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про житлово-комунальні послуги» споживач має право:1) одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів; 2) без додаткової оплати одержувати від виконавця житлово-комунальних послуг інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості.

Отже, виходячи із норм зазначених вище законів позивачі мають право одержувати від виконавця житлово-комунальних послуг інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивість

Так, з відповіді на відзив вбачається, що інформація стосовно розрахунку вартості утримання гуртожитку та прибудинкової території з якого складається тариф за 1 кв. м на місяць розміщена ДП МОУ «Південьвійськбуд» на дошці оголошень інформації. Вказані обставини були встановлені в межах розгляду цивільної справи №521/15332/22, а тому мають ознаки преюдиційного значення та не потребують доказуванню, оскільки у справі учасником є ДП МОУ «Південьвійськбуд», а також був встановлений факт розміщення на дошці оголошень у гуртожитку за адресою АДРЕСА_3 інформації щодо розрахунку та затвердження тарифів на утримання гуртожитку.

Тобто у межах розгляду справи №521/15332/22 встановлено, що інформація щодо розрахунку та затвердження тарифів на утримання гуртожитку доводилась до відома всіх мешканців.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відродження у мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц, провадження №61-11сво17).

Подібні правові висновки також висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18), від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц (провадження №14-20цс21).

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі N 917/1345/14 (провадження N 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

В межах розгляду справи №521/15332/22 рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськобуд» про захист прав споживачів, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

У вказаному рішенні судом першої інстанції встановлено, що інформація стосовно розрахунку вартості утримання гуртожитку та прибудинкової території з якого складається тариф за 1 кв.м. на місяць розміщена відповідачем на дошці оголошень інформації, що підтверджується фотодоказами.

Постановою Одеського апеляційного суд увід 19 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2023 року залишено без змін.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що факт доведення до відома усіх мешканців (в тому числі і до відома ОСОБА_1 ) інформації щодо розрахунку та затвердження тарифів на утримання гуртожитку є преюдиційним фактом, що було встановлено в межах розгляду справи №521/15332/22, а тому факт обізнаності ОСОБА_1 про тарифи житлово-комунальних послуг вже встановлено.

Таким чином, вказані доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, інших доказів щодо спростування встановленого факту скаржником не надано.

Доводи скаржника щодо необхідності надання оцінки законності та обґрунтованості виставленій заборгованості без обґрунтування затвердженого тарифу, є необґрунтованими, з огляду на відсутність законодавчого обов`язку надавача послуг обґрунтувати розмір витрат на житлово-комунальні послуги

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне надання житлово-комунальних послуг, то колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Пунктом 9 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що споживач має право складати та підписувати акти-претензії у зв`язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг, зміною їхніх споживчих властивостей та перевищенням строків проведення аварійно-відновних робіт.

Згідно із ч. 2 ст. 27 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі ненадання, надання неналежної якості послуги з управління багатоквартирним будинком споживач має право викликати управителя для перевірки якості наданих послуг. Частиною 4 вказаної статті визначено, що за результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Згідно із ч. 5,6 ст. 27 даного Закону виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов`язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача. У разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом.

За приписами постанови Кабінету Міністрів України від 06 лютого 2024 року №127 «Про порядок здійснення перерахунку вартості комунальних послуг за період їх ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості» частин 3, 4, 7 зазначено, що у разі ненадання послуги, надання не в повному обсязі або невідповідної якості виконавець зобов`язаний протягом одного місяця, що настає за розрахунковим періодом, самостійно здійснити перерахунок згідно з вимогами цього Порядку, а також сплатити споживачеві неустойку (штраф) у порядку та розмірі, що визначені законодавством або договором.

Так, до відзиву на позовну заяву та до апеляційної скарги долучено:

- акт від 04.01.2022 обстеження підвального приміщення житлового гуртожитку розташованого за адресою АДРЕСА_3 , що знаходиться на балансі ДП МОУ «Південьвійськбуд», за результатами якого встановлено, що приміщення підвального поверху загальною площею 832,6 кв.м. житлового гуртожитку АДРЕСА_3 не обладнані інженерними мережами, що є невід`ємною частиною загальнобудинкових мереж; труби опалення на межі розриву та вимагають термінового ремонту; вентиль подачі холодної води неможливо використовувати за призначенням;

- фотофіксація фактів, викладена в акті від 04.01.2022 обстеження підвального приміщення;

- акт від 04.01.2022 даху житлового гуртожитку розташованого за адресою АДРЕСА_3 , що знаходиться на балансі ДП МОУ «Південьвійськбуд», за результатами якого встановлено, що ливневі стоки забиті, потрібен капітальний ремонт даху;

- фотофіксація фактів, викладена в акті від 04.01.2022 даху житлового гуртожитку;

- акт-претензію про неналежне надання або ненадання послуг від 04.02.2022, адресовану ДП МОУ «Південьвійськбуд», в якому зазначено, що виконавець в особі ДП МОУ «Південьвійськбуд» в період порушень з 01.06.2020 по 04.02.2022 повинен забезпечити відповідний рівень надання послуг, зробити перерахунок розміру плати за неналежно надані або ненадані послуги, а також сплатити неустойку споживачам згідно х умовами договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення;

- відповіді КП «Теплопостачання міста Одеси» від 21.11.2022 та від 21.12.2022;

- акт від 01.07.2023 обстеження нежитлових приміщень та прибудинкової території житлового гуртожитку, розташованого за адресою АДРЕСА_3 , що знаходиться на балансі ДП МОУ «Південьвійськбуд», за результатами якого встановлено, що нежитлові приміщення загальною площею 2694,8 кв.м., та прибудинкова територія гуртожитку утримуються в неналежному стані, не відповідають документації, наданої балансоутримувачем ДМ МОУ «Південьвійськбуд»;

- фотофіксація фактів, викладена в акті від 01.07.2023 обстеження нежитлових приміщень та прибудинкової території житлового гуртожитку;

- акт від 01.07.2023 обстеження підвального приміщення житлового гуртожитку, розташованого за адресою АДРЕСА_3 , що знаходиться на балансі ДП МОУ «Південьвійськбуд», за результатами якого встановлено, що приміщення підвального поверзу загальною площею 832,6 кв.м. житлового гуртожитку АДРЕСА_3 не обладнані інженерними мережами, що є невід`ємною частиною загальнобудинкових мереж. Вентиль подачі холодної води неможливо використовувати за призначенням; доступ до бомбосховища закрито;

- фотофіксація фактів, викладена в акті від 01.07.2023 обстеження підвального приміщення житлового гуртожитку.

Проте суд апеляційної інстанції зауважує, що дійсно акт-претензію від 04.02.2022 було складено відповідно до вимог ЗУ «Про житлово комунальні послуги», однак скаржником не надано доказів надсилання рекомендованим листом вказаного акту виконавцю - ДМ МОУ «Південьвійськбуд», а тому вказаний акт-претензія не відповідає усім вимогам законодавства.

Щодо актів обстеження приміщення, то колегія суддів зазначає, що самі по собі акти не доводять неналежного надання або ненадання житлово комунальних послуг, а тому не доводять вказаного факту.

Таким чином, скаржником не доведено факт неналежного надання або ненадання житлового комунальних послуг, а тому вказані доводи є необґрунтованими.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 §23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 20 жовтня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

Д.Я. Роїк