Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №756/15205/26 — Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/15205/26

Провадження № 2-о/756/528/26

УКРАЇНА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Ткач М.М.,

за участі секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,

заявника - ОСОБА_1 ,

заінтересованої особи - ОСОБА_2 ,

представника заінтересованої особи - Самофалової О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,

УСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва із заявою про видачу обмежувального припису, в якій просила суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на максимальний строк - 6 місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме: заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці їх спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , незалежно від того, що власником квартири є його мати ОСОБА_3 ; наближатися до неї та її дітей, а також до місця їх проживання на відстань, визначену судом; заборонити будь-яким способом контактувати з нею: особисто, телефоном, через повідомлення, соціальні мережі або через третіх осіб; заборонити йому переслідувати, розшукувати чи здійснювати будь-який психологічний тиск на неї.

Обґрунтовуючи свою заяву про необхідність встановити обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , заявниця вказала на наступне: ОСОБА_2 є її колишнім чоловіком, який систематично вчиняє відносно неї домашнє насильство. ОСОБА_1 проживає разом із неповнолітніми дітьми, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 . Власником квартири є ОСОБА_3 , мати ОСОБА_2 . Протягом приблизно 13 років заявниця неодноразово зверталася до поліції через домашнє насильство з боку ОСОБА_2 , орієнтовно було близько 7 викликів до поліції. 02.09.2026 приблизно о 23 год. 00 хв. ОСОБА_2 вчинив щодо ОСОБА_1 фізичне насильство, а саме схопив за шию, волосся, утримуючи однією рукою, наносив численні удари кулаком по голові. Під час нападу син утримував батька та благав його припинити побиття, дитина стала свідком домашнього насильства. Після нападу була викликана поліція, до приїзду якої ОСОБА_2 втік. Також була викликана швидка медична допомога. 03.09.2026 ОСОБА_1 звернулась до лікаря-терапевта КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Оболонського району м. Києва». У медичній документації зафіксовано діагноз: «поверхнева травма голови, забій», а також скарги заявниці на головний біль та запаморочення. 04.09.2026 ОСОБА_1 пройшла судово-медичний огляд за направленням поліції. 05.09.2026 ОСОБА_2 знов намагався напасти на заявницю, погрожував їй словесно. На даний час ОСОБА_1 разом із двома дітьми вимушена шукати інше житло, оскільки подальше спільне проживання з кривдником становить реальну загрозу життю та здоров`ю. Проте, пошук квартири, укладення договору оренди та збір коштів потребують часу. Саме тому заявник потребує судового захисту до моменту переїзду.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 07.09.2026 відкрито провадження по справі.

Протокольною ухвалою суду від 09.09.2026 відмовлено у задоволенні клопотання заявника про витребування доказів.

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 підтримала заяву та просила її задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 та його представник - адвокат Самофалова О.Ю. у судовому засіданні заперечили щодо задоволення заяви.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, приходить до наступного висновку.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 31.07.2010, який розірвано заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16.06.2026 у справі № 756/20119/25.

Від даного шлюбу мають дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25.02.2011 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22.08.2014.

Зі змісту копії медичного «Огляд терапевта» КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Оболонського району м. Києва від 03.09.2026 вбачається, що ОСОБА_1 звернулася зі скаргами на головні болі та запаморочення; зі слів пацієнта, її побив чоловік, переважно наносив удари кулаками по волосистій частині голови; початок захворювання - 02.09.2026. Загальний стан пацієнта оцінено як відносно задовільний, встановлено діагноз: поверхнева травма волосистої частини голови, забій.

Статтею 350-2 ЦПК України передбачено, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» його дія незалежно від факту спільного проживання поширюється, зокрема, на подружжя, колишнє подружжя, осіб, які мають спільну дитину (дітей), батьків (матір, батька) і дитину (дітей). Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належать до кола осіб, на яких поширюється дія зазначеного Закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Суд під час вирішення такої заяви має надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів сторін, тощо.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суд має встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

У постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 202/267/21 зазначено, що суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).

На підтвердження факту вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно заявника та дітей, до поданої заявником заяви надано наступні докази: інформацію про зареєстроване місце проживання особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25.02.2011 та серії НОМЕР_2 від 22.08.2014, копії паспортів громадян України ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та копію медичного «Огляду терапевта» КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Оболонського району м. Києва від 03.09.2026.

У судовому засіданні представник заінтересованої особи надав постанову Київського апеляційного суду від 03.07.2026 у справі № 756/20316/25 про адміністративну відповідальність ОСОБА_2 за ч. 1 та ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Оцінюючи подані докази, суд виходить з такого.

Свідоцтва про народження, відомості про зареєстроване місце проживання та копії паспортів підтверджують родинні зв`язки між учасниками справи та їхні персональні дані, проте не містять відомостей про обставини, які мають значення для вирішення заяви по суті, а тому не є належними доказами вчинення домашнього насильства (ст. 77 ЦПК України).

Огляд терапевта від 03.09.2026 фіксує скарги ОСОБА_1 та діагноз «поверхнева травма волосистої частини голови, забій». Обставини виникнення ушкоджень викладено в ньому виключно зі слів пацієнта; медичний заклад не встановлював ні особу, яка їх завдала, ні час, ні механізм їх виникнення. Тому цей документ підтверджує факт звернення за медичною допомогою, наявність скарг та діагнозу, але сам по собі не доводить, що ушкодження завдано саме ОСОБА_2 за обставин, на які посилається заявник.

Матеріали поліції за викликом 02.09.2026 (талон-повідомлення, відомості ЄРДР, протокол про адміністративне правопорушення, форма оцінки ризиків) та відомості про виклик швидкої медичної допомоги до матеріалів справи не долучено. Висновок за результатами судово-медичного огляду ОСОБА_1 від 04.09.2026, на який вона посилається в заяві, у матеріалах справи відсутній.

Вказані у заяві відомості про дітей та про їх присутність під час події 02.09.2026 підтверджуються лише поясненнями заявника; доказів на підтвердження цих обставин суду не надано.

Постановою Київського апеляційного суду від 03.07.2026 у справі № 756/20316/25 скасовано постанову Оболонського районного суду міста Києва від 11.03.2026, якою ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, за подіями 10.12.2025 щодо дружини та двох дітей, і закрито провадження у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, оскільки не доведено заподіяння або можливість заподіяння шкоди психічному здоров`ю потерпілих та умисний характер дій.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова у справі про адміністративне правопорушення є обов`язковою для суду лише в питанні, чи мали місце відповідні дії та чи вчинені вони цією особою. Закриття провадження за відсутністю складу правопорушення не виключає видачі обмежувального припису, оскільки цей захід не є покаранням, а має захисну та запобіжну функцію (постанова Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 756/3859/19).

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону та п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України, заявник зобов`язаний довести обставини, що свідчать про вчинення домашнього насильства та про необхідність видачі припису, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Інших доказів на підтвердження тверджень про систематичне вчинення домашнього насильства протягом тривалого часу, неодноразові виклики поліції, події 05.09.2026 та реальну загрозу життю і здоров`ю заявник суду не надав.

Заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив, що між колишнім подружжям існує тривалий конфлікт через питання спільного проживання у квартирі, яка належить на праві власності матері ОСОБА_2 . Наявність конфлікту не виключає домашнього насильства, проте для застосування спеціальних заходів, визначених ст. 24 Закону, необхідно встановити, що певні діяння мали місце та охоплюються ознаками фізичного, психологічного чи економічного насильства (п. 3, 14, 17 ч. 1 ст. 1 Закону).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства належними й достатніми доказами не підтверджено. Оскільки вчинення домашнього насильства не доведено, підстав для оцінки ризиків його продовження чи повторного вчинення відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» немає.

За змістом статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Таким чином, оскільки заявник на виконання свого процесуального обов`язку не надав належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своїх тверджень, а обставини, на які він посилається як на підставу заяви, не знайшли підтвердження в судовому засіданні, суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви за її недоведеністю.

Аналогічні висновки про те, що сам факт звернення до правоохоронних органів, наявність конфлікту між колишнім подружжям чи спору щодо майна або дітей не підтверджує вчинення домашнього насильства без доведення його конкретних проявів та ризиків, викладено в постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 756/2072/18, від 09.12.2019 у справі № 756/11732/18, від 29.08.2019 у справі № 640/23804/18, від 02.09.2020 у справі № 635/4854/19-ц, від 10.02.2021 у справі № 761/49109/19, від 26.08.2021 у справі № 202/267/21.

Згідно з практикою ЄСПЛ, суд нагадує, що жорстоке поводження має досягати мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції. Оцінка цього рівня жорстокості має відносний характер і залежить від сукупності обставин справи, таких, як: характер і контекст звернення, спосіб і метод його реалізації, тривалість звернення, його фізичні та психічні наслідки і, в деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого (див. Костелло Робертс проти Сполученого Королівства від 25 березня 1993 року, § 30, Серія A № 247 C і Кудла проти Польщі, № 30210/96, § 91, ЄСПЛ 2000 XI).

Також, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У силу ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, слід віднести на рахунок держави.

Керуючись статтями 76-81, 89, 259, 263-265, 293, 350-2 - 350-6 , 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 14.09.2026.

Відомості про учасників справи:

1. Заявник: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );

2. Заінтересована особа: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Суддя М. М. Ткач