Суд: Вінницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: інших видів кредиту
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №130/1359/26
Суддя: Панасюк О. С.
Справа № 130/1359/26
Провадження № 22-ц/801/2224/2026
Категорія: 42
Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П.
Доповідач:Панасюк О. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 рокуСправа № 130/1359/26м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Оніщука В. В.,
з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Підодвірного Т. І. на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у складі судді Порощука П. П. від 10 червня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення у справі відсутня),
встановив:
У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» (далі – ТОВ «ФК «Кредит Капітал») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 122 460 грн 00 к. заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 04502-07/2023 (далі кредитний договір № 04502-07/2023) від 04 липня 2023 року, з яких:
- 15 000 грн 00 к. заборгованість за тілом кредиту;
- 107 460 грн 00 к. заборгованість за нарахованими процентами,
а також понесені судові витрати.
На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 04 липня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» (далі – ТОВ «Аванс Кредит») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 04502-07/2023, за умовами якого позичальнику надано кредит в сумі 15 000 грн 00 к. на умовах строковості, зворотності, платності, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами.
ОСОБА_1 не виконав своє зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість.
16 листопада 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» укладено договір факторингу № 16112023, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Кредит Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 червня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит Капітал» заборгованість за кредитним договором № 04502-07/2023 від 04 липня 2023 року у сумі 122 460 грн 00 к.; 2 622 грн 40 к. у відшкодування витрат зі сплати судового збору; 8 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виникли кредитні відносини, ОСОБА_1 отримав кредитні кошти, свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення коштів та сплати процентів за користування ними не виконав, ТОВ «ФК «Кредит Капітал» отримало право вимоги за договором факторингу, тому суд прийшов до висновку про стягнення заборгованості у загальному розмірі 122 460 грн 00 к.
Крім того на підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати, які включали судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 к. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000 грн 00 к.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Підодвірний Т. І., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що матеріали справи не містять належних доказів укладення електронного кредитного договору (оферта, акцепт, докази проходження ідентифікації особою, отримання одноразового ідентифікатора та підтвердження вчинення електронного правочину). Зазначав, що кредитор зобов`язаний довести факт надання коштів позичальнику за допомогою належних первинних документів відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», зокрема банківські виписки. Наданий позивачем лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» не є первинним обліковим документом і не може підтверджувати перерахування коштів.
Вказував, що ОСОБА_1 є споживачем, а тому підлягає особливому правовому захисту як слабкіша сторона у правовідносинах. Нараховані проценти є завищеними, несправедливими та порушують засади добросовісності, розумності і пропорційності. Також посилався на положення щодо обмеження максимальної денної процентної ставки згідно із Законом України «Про споживче кредитування».
Надані копії договорів факторингу та витяг з реєстру боржників не містять конкретних даних щодо ОСОБА_1 та спірного договору. Витяг не має дати складання, а договір і витяг підписані особою, повноваження якої на момент підписання належним чином не підтверджені.
Крім того заявлені витрати на правову допомогу є неспівмірними зі складністю справи, а в матеріалах справи відсутні докази їх фактичної оплати позивачем.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частинами першою – третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що 04 липня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 04502-07/2023, за умовами якого товариство надало позичальнику грошові кошти у сумі 15 000 грн 00 к. на умовах строковості, зворотності, платності, строком на 360 днів (пункт 1.2. договору), із процентною ставкою, що становить 1,99 % в день та застосовується у межах строку кредитування (пункт 1.4.1. договору), а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором (пункт 1.1. договору).
Згідно з пунктом 3.1. договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком платежів, який є невід`ємною частиною цього договору.
Пунктом 2.17. договору визначено, що клієнт підписуючи заявку надає свою згоду на використання товариством всіх варіантів підпису.
Відповідно до пункту 2.1 договору перед укладенням цього договору товариство здійснило ідентифікацію та верифікацію клієнта з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення установами фінансового моніторингу, одним із наступних способів: – отримання через Систему BankID НБУ ідентифікаційних даних; – отримання ідентифікаційних даних та фінансового номера телефону з бюро кредитних історій (за умови, що джерелом таких даних є банк) та коректного введення особою, верифікація якої здійснюється, otp-пароля, надісланого установою на такий фінансовий номер телефону, та фотофіксації особи із використанням методу розпізнавання реальності особи та особи з власним ідентифікаційним документом, а саме сторінки / сторони, що містить фото власника, з подальшим накладенням КЕП уповноваженим працівником установи та кваліфікованої електронної позначки часу на отриманий електронний документ, що містить фото.
Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) за вказаними реквізитами (пункт 1.6. договору).
Факт перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» (далі ТОВ «Універсальні платіжні рішення») від 30 червня 2025 року № 3466_250630111500, за змістом якого 04 липня 2023 року о 09:30:02 відбулася транзакція в системі iPay.ua (№ 258833453) на суму 15 000 грн 00 к. на платіжну картку НОМЕР_1 .
16 листопада 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» укладено договір факторингу № 16112023, відповідно до якого ТОВ «ФК «Кредит Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Аванс Кредит», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 04502-07/2023 від 04 липня 2023 року.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 04502-07/2023 від 04 липня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 станом на дату закінчення строку кредитування за цим договором складає 122 460 грн 00 к., з яких: 15 000 грн 00 к. заборгованість за тілом кредиту; 107 460 грн 00 к. заборгованість за нарахованими процентами.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» (далі – Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону).
Статтею 12 Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За правилами частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та / або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не було б укладено.
Як видно з матеріалів справи кредитний договір № 04502-07/2023 від 04 липня 2023 року між первісним кредитором укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Зі змісту договору встановлено, що ОСОБА_1 при його оформленні зазначив свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, місце проживання, номер телефону, номер банківської картки, на яку необхідно перерахувати кошти.
ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого позикодавець надіслав останньому за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор, який заявник використав для підтвердження підписання договору позики.
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Отже підписанням кредитного договору № 04502-07/2023 від 04 липня 2023 року ОСОБА_1 підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Без вчинення вказаних вище дій, зокрема надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номеру телефону та / або та електронної пошти для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.
З метою підтвердження факту видачі кредитних коштів позивачем до позовної заяви долучено лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 30 червня 2025 року № 3466_250630111500, за змістом якого 04 липня 2023 року о 09:30:02 відбулася транзакція в системі iPay.ua (№ 258833453) на суму 15 000 грн 00 к. на платіжну картку НОМЕР_1 , зазначену в пункті 1.6. договору.
Відомості, наведені в листі платіжного оператора, узгоджуються з умовами кредитного договору в частині способу надання кредиту та реквізитів платіжної картки, на яку мали бути перераховані кошти.
Апеляційний суд враховує, що лист містить конкретні відомості про дату, час, суму та номер транзакції, а також номер платіжної картки одержувача, який збігається з номером картки, зазначеним у кредитному договорі.
Отже наведений документ не є абстрактним повідомленням про здійснення платежу, а містить дані, які дають змогу співвіднести відповідну платіжну операцію з кредитними правовідносинами сторін.
Разом з тим первісний кредитор ТОВ «Аванс Кредит» є фінансовою, а не банківською установою. Зважаючи на положення Закону України «Про платіжні послуги», інформаційний лист платіжного сервісу (платіжної системи), через який здійснювалося перерахування коштів, є первинним обліковим документом, що підтверджує факт здійснення платіжної операції та всі її реквізити.
Обґрунтування в апеляційній скарзі про обов`язкове надання саме банківської виписки є помилковим, тому що платіжні операції в цьому випадку здійснювалися через небанківську платіжну систему.
Надані ТОВ «ФК «Кредит Капітал» докази, є належними, допустимими та достатніми в розумінні статей 77 – 80 ЦПК України, які підтверджують як факт укладення кредитного договору № 04502-07/2023 від 04 липня 2023 року шляхом підписання електронним підписом із застосуванням одноразового ідентифікатора, так і факт перерахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 .
За таких обставин доводи апеляційної скарги про відсутність доказів укладення правочину та отримання коштів відповідачем апеляційний суд відхиляє.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку, визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Укладаючи 04 липня 2023 року кредитний договір № 04502-07/2023 між сторонами було узгоджено наступні умови:
Згідно з пунктом 1.1. договору товариство зобов`язалося надати клієнту фінансовий кредит у розмірі 15 000 грн 00 к. на умовах строковості, зворотності та платності, а клієнт зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.
Тип кредиту – кредит, мета отримання – на власні потреби клієнта. Строк кредитування становить 360 днів, дата надання – 04 липня 2023 року, а дата погашення (останній день строку) – 27 червня 2024 року (пункт 1.2 договору).
Відповідно до пункту 1.4. договору за користування кредитом товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована.
Процента ставка становить 1,99 % на день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного у пункті 1.2. договору (пункт 1.4.1. договору).
Пунктом 1.4.2. договору установлено, якщо клієнт до 23 липня 2023 року сплатить кошти у сумі не менше першого платежу, визначеного в графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт як учасник програми лояльності, отримає від товариства індивідуальну знижку на перший платіж (розрахунковий період) відповідно до графіку платежів.
Проценти сплачуються кожні 20 днів відповідно до Графіка платежів (Додаток № 1 до договору).
Отже, враховуючи вищенаведене, нарахування процентів за користування кредитом є правомірним, підтверджується умовами кредитного договору та доказами кредитної заборгованості.
Розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним між первісним кредитором і ОСОБА_1 , наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом, стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, а також нарахування процентів.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що нараховані проценти є завищеними, несправедливими та порушують засади добросовісності, розумності і пропорційності з посиланням на положення законодавства про захист прав споживачів та споживче кредитування, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, що внесли зміни до Закону України «Про споживче кредитування», є імперативною. Проте за загальним правилом максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року. Для того щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено (пролонговано) після 24 грудня 2023 року.
Оскільки кредитний договір № 04502-07/2023 між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено 04 липня 2023 року строком на 360 днів, а матеріали справи не містять доказів продовження (пролонгації) строку дії цього договору після 24 грудня 2023 року, правила Закону України № 3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Станом на дату укладення договору була відсутня імперативна норма закону, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
Крім того Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у цій постанові зауважив, що: «за відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит;
суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору;
натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом».
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 зустрічного позову про визнання договору недійсним, оспорювання його окремих умов, зокрема щодо розміру процентної ставки, чи їх зміну не заявляв. Укладений договір у встановленому законом порядку не оспорювався і не визнавався недійсним, а отже відповідно до статті 204 ЦК України є правомірним, і його умови є обов`язковими для виконання сторонами.
Посилання в апеляційній скарзі на несправедливість умов договору також є безпідставними, оскільки сторони добровільно погодили всі істотні умови кредитування під час його укладення в електронній формі шляхом підписання електронним підписом із застосуванням одноразового ідентифікатора.
Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.
З урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованими процентами.
Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.
Проте ОСОБА_1 та його представник – адвокат Підодвірний Т. І. не надали суду жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору, або факту перерахування та отримання відповідачем кредитних коштів.
Будь яких доказів, які б спростували створення ОСОБА_1 особистого кабінету на сайті позикодавця, належність засобів зв`язку, зокрема номеру мобільного телефону та / або електронної пошти, які використовувались при укладенні договору, іншій особі ніж ОСОБА_1 , а також як укладення самого договору, так і отримання ОСОБА_1 коштів на картковий рахунок матеріали справи не містять.
Крім того заперечуючи правильність нарахування заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 та його представник – адвокат Підодвірний Т. І. не навели власного розрахунку та не спростували розрахунок, складений позивачем.
Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність ТОВ «ФК «Кредит Капітал» набуття права вимоги за відповідним кредитним договором, то апеляційний суд виходить із такого.
Частиною першою статті 626 ЦК України установлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
За загальним правилом, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України), проте відповідно до статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, підставами для заміни кредитора у зобов`язанні є: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.
Право вимоги до боржника ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «Аванс Кредит» до ТОВ «ФК «Кредит Капітал» на підставі договору факторингу № 16112023 від 16 листопада 2023 року та відповідного реєстру боржників від 16 листопада 2023 року.
Договір факторингу і реєстр боржників підписані уповноваженим представником ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» Ломідзе Д. В. на підставі довіреності, містять чіткі дані щодо боржника ОСОБА_1 та кредитного договору № 04502-07/2023 від 04 липня 2023 року, що спростовують доводи апеляційної скарги в цій частині, а також підтверджують укладення договору факторингу та перехід права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Кредит Капітал» у повному обсязі та на умовах, що існували на момент відступлення.
Факт оплати за відступлення права підтверджується платіжною інструкцією № 73359 від 16 листопада 2023 року, що додатково свідчить про виконання зобов`язань за договором та дійсність такого відступлення.
Апеляційний суд звертає також увагу, що згідно зі статтею 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, – на момент його виконання.
Жодних заперечень щодо зобов`язання зі сплати боргу попередньому кредитору, як і доказів про сплату йому цього боргу, чи принаймні вжиття заходів для такої сплати ОСОБА_1 не навів, відповідно решта правовідносин, які виникли з договору відступлення права вимоги (факторингу) стосуються лише їх сторін (ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал»») і не впливають на обсяг прав і обов`язків відповідача.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то апеляційний суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої вказаної статті до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частин першої, третьої – шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються відповідача.
Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (частини перша, друга статті 15 ЦПК України).
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції до позовної заяви долучено:
- укладений між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Апологет» договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року;
- ордер на надання правничої допомоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»;
- акт № 574 надання послуг правової (правничої) допомоги від 10 квітня 2026 року;
- детальний опис наданих послуг до акту № 574 від 10 квітня 2026 року за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, з якого видно, що адвокатом виконанні такі роботи: усна консультація щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором; ознайомлення з матеріалами кредитної справи; погодження правової позиції клієнта у справі; складення позовної заяви з урахуванням правової позиції клієнта; подання позовної заяви.
З наданих документів встановлено, що розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги становив 8 000 грн 00 к.
За змістом частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд першої інстанції, дослідивши наявні докази, дотримався критеріїв пропорційності і співмірності та прийшов до правильного висновку про стягнення 8 000 грн 00 к. витрат на правничу допомогу, що відповідає складності справи, обсягу наданих послуг, а також засадам розумності та справедливості, у зв`язку з чим підстав для їх зменшення апеляційний суд не вбачає.
Доводи апеляційної скарги адвоката Підодвірного Т. І. про те, що в матеріалах справи відсутні докази фактичної оплати наданих послуг з правничої допомоги апеляційний суд відхиляє, тому що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частини восьмої статті 141 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18.
Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32.).
За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення відповідно до норм матеріального права і з додержанням норм процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Підодвірного Т. І. залишити без задоволення, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 червня 2026 року – без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. Ю. Береговий
В. В. Оніщук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua