Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №464/8614/25 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/8614/25

пр.№ 2/464/148/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.10.2026 Сихівський районний суд міста Львова

у складі: головуючого судді Дулебка Н.І.,

за участі: секретаря судового засідання Михайлів О.Т.,

позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 ,

відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участі третіх осіб: Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради як органу опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб: Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради як органу опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів, –

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, з врахуванням заяви від 17.03.2026, до відповідача ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. Позов обґрунтовано тим, що з відповідачкою є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З серпня 2025 року дитина проживає з позивачем та перебуває на його повному утриманні. У зв`язку з цим, вважає, що існують достатні підстави для визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення на його користь з відповідачки аліментів на утримання дитини.

Відповідачка ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини з нею та стягнення аліментів. Позов обґрунтовано тим, що син сторін ОСОБА_5 з народження проживав з нею за адресою: АДРЕСА_1 . Вихованням та утримання сина завжди займалася відповідачка самостійно, оскільки його батько не мав бажання брати участі у вихованні сина та забезпеченні всім необхідним. Протягом 2025 року ОСОБА_1 почав більше спілкуватись з сином. В листопаді 2025 року ОСОБА_1 пішов з сином на прогулянку та не повернув сина додому, повідомивши згодом, що дитина з цього часу проживатиме з батьком, зокрема з метою уникнення мобілізації. У 2021 році протягом шести місяців ОСОБА_3 проживала разом з ОСОБА_1 , однак останній вчиняв відносно неї фізичне та психологічне насильство, у зв`язку з чим не прийняла пропозиції щодо одруження. Вважає, що ОСОБА_1 не в змозі забезпечити належний догляд за дитиною, а в неї створені для цього всі необхідні умови. Також зазначила, що батько налаштовує дитину проти матері, що створює негативні наслідки для розвитку сина. Вважає, що найкращим інтересам дитини відповідатиме визначення її місця проживання саме з матір`ю. Крім цього, існують підстави для стягнення з ОСОБА_1 аліментів на її користь на утримання сина.

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 в судовому засіданні первісний позов підтримали та надали пояснення, аналогічні змісту такого. Зустрічний позов не визнали. Позивач додатково пояснив, що з того часу, коли син проживає з ним, жодних перешкод у спілкуванні матері з дитиною не створює. ОСОБА_3 має можливість телефонувати та спілкуватись з сином, однак останній часто відмовляється виходити з нею на прогулянки. Відповідачка є заблокованою в Telegram, однак інші засоби зв`язку з сином в неї доступні. Вважає за можливе визначення місця проживання дитини періодично з кожним з батьків. Наміру ухилитися від служби у Збройних Силах України не має, оскільки працює та має відстрочку від мобілізації. Просили суд первісний позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідачка за первісним позовом, позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_3 та представник ОСОБА_4 первісний позов не визнали, зустрічний позов підтримали з підстав, що в такому викладені. Відповідачка ОСОБА_3 також пояснила, що протягом вагітності та після народження сина допомогу від батька дитини отримувала нечасто. Певний час проживали разом, однак через неналежну поведінку ОСОБА_1 спільне проживання припинили. Після того, як ОСОБА_1 без погодження з нею забрав сина до себе, вона майже повністю позбавлена можливості з ним спілкуватися та навіть інколи за допомогою бінокля дивиться у вікно квартири, де проживає син з батьком, щоб побачити дитину. Перші п`ять місяців ОСОБА_1 взагалі не дозволяв їй бачитись з сином. Вважає, що батько та його родичі налаштовують дитину проти неї, що підтверджується словами та поведінкою сина щодо неї. ОСОБА_1 не повідомив її про те, яку школу відвідує син. Дитина за час проживання з батьком дуже змінилася, стала замкнутою, гуляє сама, а коли телефонує їй, то говорить, що сумує за нею. Також, на її думку, позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з ним пов`язаний з намаганням ухилитися від мобілізації під час воєнного стану. Вважає, що рішення суду про визначення місця проживання дитини періодично з кожним з батьків не буде виконуватися ОСОБА_1 , а дитині найкраще буде проживати з матір`ю. Просили суд зустрічний позов задовольнити та в задоволенні первісного позову відмовити.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином. Судом здійснено розгляд справи за відсутності вищеказаних осіб.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зі ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 153 Сімейного кодексу України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 155 Сімейного кодексу України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з положеннями статей 157, 159 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього кодексу. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати такі аспекти: інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Судом встановлено, що сторони в справі є батьками малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також встановлено, що позивач та відповідачка в шлюбі не перебували, однак певний час проживали разом.

До серпня 2025 року дитина проживала з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , а з цього часу за ініціативою батька дитина проживає з останнім за адресою: АДРЕСА_2 .

З переписки в месенджерах, витяги з якої долучено до матеріалів справи, судом встановлено, що між сторонами мало місце спілкування щодо місця проживання дитини та повернення сина матері, а також щодо різних аспектів виховання дитини.

Однак згоди щодо місця проживання малолітнього ОСОБА_5 між батьками не досягнуто.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 виключно позитивно охарактеризували ОСОБА_3 як матір ОСОБА_5 . Свідок ОСОБА_9 , яка була сімейним лікарем дитини, позитивно охарактеризувала обох батьків.

Малолітній ОСОБА_10 , опитаний в судовому засіданні без присутності батьків, спочатку не міг визначитись, чи бажає проживати з матір`ю, а надалі ствердив, що не хоче з нею проживати, у зв`язку з постійними суперечками, які виникали між батьками, а також через те, що мама його сварила та шарпала, зокрема за проведення тривалого часу зі смартфоном. Без тата він не може заснути, бо він йому читає книжку, яку мама вже не зможе придбати. Знає, що тато заблокував маму в Telegram. Також за місцем проживання тата є собака, з яким він не хоче розлучатися. Хотів би проживати з обома батьками і собакою та проводити час з ними разом. В мами також є собака. З мамою він періодично проводить час, вона приходить до нього, деколи вони грають в ігри онлайн. Вважає, що його тато найрозумніший, який дозволяє йому більше, ніж мама.

На переконання суду, думка малолітнього ОСОБА_5 про небажання проживати з матір`ю не є свідомим його вибором, а наслідок певного відчуження від матері та адаптації до тих умов, у яких перебуває дитина. ОСОБА_11 має значний емоційний зв`язок з батьком, однак не втратив і зв`язку з матір`ю та прихильності до неї.

Згідно з висновком від 29.05.2026 №260001-вих-78053, враховуючи, серед іншого, пояснення батьків, думку дитини (під час візиту за місцем проживання виявила бажання проживати з батьком), психоемоційну прив`язаність дитини до батька, що сформувалася за останні місяці спільного побуту, наявність певного психологічного бар`єру та ускладнення стосунків у взаєминах дитини з матір`ю, наявність самостійного доходу кожного з батьків та створення ними задовільних умов для виховання та розвитку дитини, тривалий, стабільний та успішний досвід проживання хлопчика в кожному з батьківських середовищ, які для дитини є однаково знайомими та безпечними (з моменту народження хлопчик постійно проживав з матір`ю, з осені 2025 року і до цього часу проживає з татом, деякий час проживали всі разом в орендованому житлі), безпосередню близькість домівок батьків дитини, проживання в яких не впливає на стабільність життя хлопчика та не тягне за собою зміни звичного мікросоціального середовища (проживають у сусідніх будинках), відсутність негативних характеристик когось із батьків для того, щоб визначати місце проживання лише з другим, оскільки повне та безкомпромісне визначення місця проживання дитини виключно з батьком нестиме високий ризик незворотного руйнування зв`язку між матір`ю та сином, а визначення місця проживання дитини з матір`ю може призвести до гострих психологічних реакцій та порушення розвитку, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначення місця проживання ОСОБА_5 , 2019 р.н., почергово з кожним з батьків з періодичністю в один календарний місяць, що дає змогу обом батькам повноцінно брати участь у вихованні дитини та відповідає її найкращим інтересам.

Суд в основному погоджується з вищевказаним висновком органу опіки та піклування, який є обґрунтованим.

На переконання суду, проживання дитини почергово з кожним з батьків, є виправданим, зокрема через те, що дитина не втратить зв`язку з кожним з них, а помешкання останніх, в яких створені належні умови для дитини, знаходяться неподалік, що не спричинить додаткового стресового фактору для дитини. Послідовне протягом однакових проміжків часу проживання дитини з кожним з батьків створить оптимальні умови для її виховання та гармонійного розвитку.

Разом з тим, беручи до уваги також вік дитини, період проживання з кожним з батьків необхідно визначити в два тижні, що сприятиме рівномірній участі батьків у вихованні дитини та зміцненню її зв`язку з кожним з них.

З метою належного та неухильного виконання рішення суду необхідно визначити, що двотижневий період проживання дитини з кожним з батьків розпочинається о 12.00 год. неділі та завершується через два тижні о 12.00 год. неділі. Перші два тижні, починаючи з найближчої після дня набрання судовим рішенням законної сили неділі, дитина проживатиме з батьком. Після завершення двох тижнів, протягом яких дитина проживала з батьком чи з матір`ю, той з батьків, з ким дитина проживала, зобов`язаний до 12.00 год. відповідної неділі супроводити дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.

Доцільність встановлення спільної фізичної опіки батьків над дітьми знайшла своє відображення в ряді рішень Верховного Суду, зокрема в постанові від 16.02.2024 у справі №465/6496/19.

У зв`язку з визначенням судом місця проживання дитини почергово з кожним з батьків протягом однакових проміжків часу, підстави для стягнення аліментів на утримання дитини з одного з них на користь іншого відсутні.

Враховуючи наведене, позовні вимоги необхідно задовольнити частково.

Суд також звертає увагу на те, що пріоритетом для сторін повинні бути інтереси дитини, які серед іншого вимагають належної поведінки батьків з дотриманням принципів взаєморозуміння та взаємоповаги у питанні спільного виховання дитини.

При цьому, статтею 382 КК України передбачено кримінальну відповідальність за невиконання судового рішення, яке набрало законної сили.

У зв`язку з частковим задоволенням первісного та зустрічного позовів фактично в рівних частинах, відсутні підстави для стягнення судових витрат на користь однієї зі сторін.

Керуючись статями 2, 81, 89, 141, 263 – 265 ЦПК України, суд, –

ухвалив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово з кожним з батьків у такому порядку: два тижні з батьком ОСОБА_1 ; два тижні з матір`ю ОСОБА_3 .

Двотижневий період проживання дитини з кожним з батьків розпочинається о 12.00 год. неділі та завершується через два тижні о 12.00 год. неділі.

Перші два тижні, починаючи з найближчої після дня набрання судовим рішенням законної сили неділі, дитина проживає з батьком.

Після завершення двох тижнів, протягом яких дитина проживала з батьком чи з матір`ю, той з батьків, з ким дитина проживала, зобов`язаний до 12.00 год. відповідної неділі супроводити дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21.10.2026.

Головуючий Назарій ДУЛЕБКО