Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №953/3107/24 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №953/3107/24

Суддя: Тичкова О. Ю.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 953/3107/24

провадження № 22-ц/818/2046/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Тичкової О.Ю.

суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.

за участю секретаря: Риндіч О.Б.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Сисоєвої Катерини Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2025 року у складі судді Муратової С.О., -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договору позики від 20 червня 2018 року недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 20.06.2018 між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з другої сторони, було укладено договір про наступне: відповідно до п. 1 Договору - позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 925625,54 грн, що є еквівалентом 35000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, встановленого на момент укладення даного Договору, та зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у національній валюті - гривні, що буде еквівалентом 35000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на момент повернення грошових коштів, не пізніше ніж через 1,5 (півтора) роки з моменту укладення даного договору, тобто до 20.12.2019 в порядку та строки, визначені Договором.

Вказує, що ОСОБА_2 немає жодного допустимого та належного доказу про отримання грошових коштів ОСОБА_1 , а саме: власноруч написаної ОСОБА_1 заяви (розписки) про отримання грошових коштів, що відповідає вимогам Договору позики, оскільки ОСОБА_2 фактично не передав кошти ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 в свою чергу не отримував від ОСОБА_2 грошові кошти, які зазначені у вищезазначеному договорі.

У зв`язку з тим, що договір позики, укладений 20.06.2018 підписаний, але не відбулася фактична передача коштів, вважає, що даний договір позики є недійсним.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Обґрунтовуючи вказане рішення, суд врахував встановлення ряду обставин у іншій справі між тими ж сторонами, що не підлягають повторному доказуванню, а саме: встановлення дійсності укладення договору позики та отримання коштів за цим договором, забезпечення основного зобов`язання укладенням договору іпотеки; того, що позивачем не оскаржувався сам факт укладення договору позики; відсутність будь-яких доказів про недійсність (не чинність, нікчемність) певних частин такого договору. Оскільки зазначене дає змогу зробити висновок про те, що факт отримання коштів є встановленим та не потребує додаткового доказування, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Сисоєва К.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, вказує, що оскільки позивач ОСОБА_1 категорично заперечує факт написання заяви про отримання грошових коштів, переконуючи в тому, що грошові кошти від ОСОБА_2 у розмірі 35 000 доларів США він не отримував ні до підписання договору, ні під час укладення договору, ні після його укладення, то договір позики вважається неукладеним. Крім того, апелянтом було подано клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи, метою якої є підтвердження справжності рукописного напису та підпису у заяві про фактичне отримання грошових коштів від 20.06.2018 року.

На вказану апеляційну скаргу представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Сосуновим Є.В. було подано відзив, в якому останній просить у задоволенні апеляційних вимог відмовити, а рішення Київського районного суду м. Харкова від 28.11.2025 року залишити без змін.

Вказує, що суд повно та всебічно встановив обставини у справі та ухвалив законне та обгрунтоване рішення. Посилання апелянта на те, що договір позики є недійсним, оскільки кошти за вказаним договором фактично не отримувались та йому не передавались суперечать наявним у справі доказам. Доказів же на підтвердження доводів відповідача матеріали справи не містять. Таким чином доводи апеляційної скарги зроблених судом висновків не спростовують.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 20.06.2018 між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_5 (Позичальник), які діючи добровільно, відповідно до власного вільного волевиявлення, що відповідає їхній внутрішній волі, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, було укладено договір позики (т. 1 а.с. 12-14, 52-55).

Згідно п. 1 Договору, позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 925625,54 грн., що є еквівалентом 35000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення даного договору, та зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у національній валюті - гривні, що буде еквівалентом 35000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на момент повернення грошових коштів, не пізніше ніж через 1,5 (півтора) роки з моменту укладення даного договору, тобто до 20.12.2019, у порядку та строки визначені договором.

Згідно п. 6 Договору, сторони домовилися, що виконання зобов`язання за цим Договором забезпечується іпотекою квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 45,2 кв.м., житловою 27,1 кв.м. та належить ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.02.2010, виданого Ленінською районною у м. Харкові радою, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25673117 від 24.03.2010, у порядку згідно до чинного законодавства.

Відповідно до п. 7 Договору, сторони домовилися, що одночасно з укладанням цього Договору, укладається іпотечний договір, предметом якого є майно, визначене у п. 6 цього Договору, що посвідчується нотаріально.

Згідно копії заяви ОСОБА_3 , вона повідомляє, що їй відомо про укладення її чоловіком ОСОБА_1 договору позики, за яким він від ОСОБА_2 отримує у позику грошові кошти в розмірі 925625,54 грн., що є еквівалентом 35000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, та зобов`язується повернути таку ж суму грошей до 20.11.2019. Дає свою згоду на укладення її чоловіком вищевказаного договору позики, визнаючи усі без винятку умови договору та строки повернення грошових коштів на його розсуд. Також сповіщає, що цей договір позики укладається її чоловіком в інтересах сім`ї, та стверджує, що укладення цього договору відповідає їх спільному волевиявленню. Будь-які заперечення у неї відсутні (т. 1 а.с. 62).

Згідно копії заяви ОСОБА_1 від 20.06.2018, він отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 35000 доларів США за договором позики від 20.06.2018. Зобов`язується повернути у встановлений договором строк (т. 2 а.с. 54).

20.06.2018 між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О., зареєстрований в реєстрі за № 3141, з метою забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_1 за укладеним Іпотекодержателем договором позики від 20.06.2018 на суму 925625,54 грн., що на момент укладення договору позики за згодою сторін складає еквівалент 35000,00 доларів США 00 центів, із строком повернення грошей не пізніше ніж через 1.5 (півтора) роки з моменту укладення даного договору, тобто до 20.12.2019, у порядку та строки визначені договором.

Іпотекодавець надає в іпотеку Іпотекодержателю належну йому: однокімнатну квартиру номер АДРЕСА_2 , загальною площею 45,2 кв.м, житловою площею 27,1 кв.м. На вказаний предмет іпотеки накладається заборона відчуження нерухомого майна (т. 1 а.с. 56-61).

Відповідно копії Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 20.06.2018 №128280223, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. 20.06.2018 відносно квартири за адресою: АДРЕСА_3 , внесено інформацію про державну реєстрацію іпотеки №26708908 на підставі договору іпотеки №3141, виданого 20.06.2018, відомості про основне зобов`язання: строк виконання зобов`язання: 20.12.2019, розмір основного зобов`язання: 925625,54 грн., правочин, в якому встановлено основне зобов`язання: договір позики б/н від 20.06.2018, видавник: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , додаткові відомості про зобов`язання: розмір основного зобов`язання: 925625,54 грн., що за згодою сторін складає еквівалент 35000,00 доларів США. Відомості про суб`єктів: іпотекодержатель – ОСОБА_2 ; іпотекодавець – ОСОБА_6 ; боржник – ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 48-49).

Згідно копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності від 01.07.2021 №263880407, квартира за адресою: АДРЕСА_3 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 . Підстава для державної реєстрації: договір іпотеки, серія та номер: 3141, виданий 20.06.2018, видавник: Ємець І.О., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області; завірена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, серія та номер: 6117429951425, виданий 01.03.2021, видавник: Укрпошта; завірена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, серія та номер: 6114505708366, виданий 19.04.2021, видавник: Укрпошта; вимога (копія), серія та номер: б/н, виданий 25.02.2021.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 просив визнати договір позики недійсним з підстав того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання ним грошових коштів. Заперечує факт передачі ОСОБА_2 йому грошових коштів, які зазначені у Договорі.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом, одним із яких може бути визнання правочину недійсним.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (стаття 202 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів переконана, що наявність належно оформленого (нотаріально посвідченого) договору позики, де сторони підписали та погодилися з усіма істотними умовами, а позивач підтвердив факт отримання коштів безпосередньо у тексті договору, при цьому уклавши договір іпотеки на його забезпечення, нівелює твердження апеляційної скарги про необхідність визнання договору неукладеним.

Так, констатації підлягає факт того, що відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, тягар доведення неотримання грошової суми покладено саме на позивача. Саме ОСОБА_1 повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами, що передача коштів не відбулася.

При цьому, аналізуючи вимоги ст. 1047 ЦК України, колегія суддів констатує, що розписка не є єдиним та обов`язковим засобом доказування передачі грошей за договором позики, в той час, як саме належним чином оформлений договір позики містить волевиявлення сторін та фіксує факт виникнення зобов`язань.

За змістом пунктів 1, 3 Договору позики ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 925625.54 грн до моменту підписання зазначеного договору ( т.1 а.с. 52 – 55).

Матеріали справи не містять жодних об`єктивних доказів того, що кошти за договором не передавалися. Натомість матеріали справи свідчать про те, що на забезпечення цього ж договору позики було укладено договір іпотеки квартири.

Крім того, враховуючи, що у вказаних правовідносинах вже відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки (квартири), вказаний факт свідчить про схвалення позивачем такого правочину, визнання боргу та реальність правовідносин між сторонами.

Таким чином доводи апелянта про те, що він фактично не отримував кошти та не складав розписку, спростовуються матеріалами справи та наявними нотаріально посвідченими документами, а також суперечать його власній попередній поведінці щодо визнання іпотечного обтяження, що в розумінні загальних засад цивільного законодавства свідчить про недобросовісність та спробу уникнути виконання зобов`язання.

Крім того, судом правильно враховано, що у справі № 953/14107/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14.01.2025 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 20.06.2018 в розмірі 301871,54 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено (т. 2 а.с. 29-36).

В мотивувальній частині рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14.01.2025 суд зазначив, зокрема, що відповідач та його представник не спростували отримання відповідачем коштів за договором позики іншими доказами. Та обставина, що в п. 3 зазначеного договору позики мається посилання на власноруч написану заяву позичальника про отримання суми позики, не свідчить про те, що сума позики не була отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання даного Договору в повному обсязі. Наявність вказаної заяви може слугувати додатковим доказом факту отримання грошових коштів. Однак, відсутність такої заяви, само по собі не свідчить про те, що сума позики не була отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання даного Договору. Суд бере до уваги і те, що в той же день 20.06.2018 було укладено і іпотечний договір в забезпечення зобов`язань за договором позики. Свідок ОСОБА_4 підтвердила обставини укладання договору іпотеки, присутність сторін договору у нотаріуса, підписання документів у нотаріуса. Вказане, наряду з іншими доказами по справі свідчить про укладення договору позики і отримання суми позики відповідачем. Суду не надано і доказів недійсності договору позики. Вказаними вище обгрунтуваннями спростовуються доводи відповідача та його представника про те, що гроші за договором позики відповідач не отримував. Посилання відповідача та його представника на те, що договір позики укладений не був, спростовуються наданими суду доказами і поясненнями самого відповідача. Відповідач підтвердив, що договір він укладав і підписував, що його дружина була не проти укладання вказаного договору. В п. 20 договору позики зазначено, що договір є укладеним з моменту передачі коштів. Судом встановлено, що кошти за договором позики були передані, а отже відповідачем не обгрунтовано належним чином і не доведено факт не укладання договору позики (т. 2 а.с. 29-36).

Постановою Харківського апеляційного суду від 23.10.2025 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сисоєвої К.М. залишено без задоволення; рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14.01.2025 та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04.02.2025 залишено без змін (т. 2 а.с. 248-258).

В мотивувальній частині постанови Харківського апеляційного суду від 23.10.2025 колегія суддів зазначила, зокрема, що колегія суддів матеріали справи свідчать проте, що згідно договору позики від 20.06.2018, укладеного між сторонами, факт одержання грошових коштів не заперечується самим відповідачем, також п. 3 договору позики від 20.06.2018 визначено, що сума позики, визначена п. 1 договору отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання даного договору. Окрім цього, 20.08.2018 між тими ж сторонами було укладено іпотечний договір в забезпечення зобов`язань за договором позики. Також, встановлено та підтверджується сторонами у справі, що позивач частково задовольнив свої вимоги за договором позики шляхом набуття права власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору іпотеки від 20.06.2018. Таким чином, висновок суду про те, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу борг за договором позики, у сумі, якої не вистачило для погашення повної заборгованості у розмірі 301871,54, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Посилання апелянта на те, що договори позики є недійсними, оскільки кошти за вказаними договорами фактично не отримувались та йому не передавались, суперечать наявним у справі доказам. Доказів на підтвердження доводів відповідача матеріали справи не містять. Враховуючи викладене, судова колегія прийшла до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову заяви, оскільки встановлено ряд обставин у іншій справі між тими ж сторонами, що не підлягають повторному доказуванню, а саме: встановлення дійсності укладення договору позики та отримання коштів за таким, а також забезпечення основного зобов`язання із укладенням договору іпотеки, те, що сам факт укладення договорів позивачем не оскаржувався, відсутність будь-яких доказів про недійсність (не чинність, нікчемність) певних частин такого договору. У зв`язку з чим факт отримання коштів є встановленим та не потребує додаткового доказування.

Вказана позиція узгоджується із висновками, зробленими в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.05.2024 (справа № 369/12714/19 провадження № 61-584св23).

В той же час, матеріали справи містять нотаріально посвідчений договір позики та іпотеки. Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування презумпції правомірності правочину, матеріали справи не містять.

Колегія суддів переконана, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для повноти апеляційного перегляду рішення суду та ухвалення законного рішення.

Аргументи апеляційної скарги, які зводяться до повторного викладення обґрунтування позовної заяви та цитування норм матеріального й процесуального права, зазначених висновків суду першої інстанцій не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, постановленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2025 року, - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді Н.П. Пилипчук

О.В. Маміна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua