Вирок від 18 жовтня 2026 р. у справі №941/263/26 — Кропивницький апеляційний суд

Кропивницький апеляційний суд

№ провадження 11-кп/4809/453/26 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Справа № 941/263/26 Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2026 року м. Кропивницький

Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому кримінальне провадження № 42026122030000011 стосовно ОСОБА_7 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на вирок Петрівського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2026 року, яким:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровограда, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, працюючого водієм в ТОВ «Автодор», проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винуватим та засуджено за ст.366-3 КК України до покарання у виді 150 годин громадських робіт.

ВСТАНОВИЛА:

У апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 , не оспорюючи юридичну кваліфікацію дій, фактичні обставини справи та правильність висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, просить скасувати вирок суду в частині призначеного додаткового покарання, вказуючи на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити в цій частині новий вирок, згідно з яким призначити обвинуваченому ОСОБА_7 за ст..366-3 КК України покарання у виді 150 годин громадських робіт з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування строком на 1 рік.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд в порушення вимог ст.. 50, ст.55 та ст..65 КК України не призначив ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, яке згідно санкції ст.366-3 КК України є обов`язковим і підлягає застосуванню.

Вироком суду ОСОБА_7 визнано винним за те, що він у зв`язку зі звільненням з посади молодшого інспектора відділу охорони ДУ «Петрівська виправна колонія (№49) та будучи суб`єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», зобов`язаний був подати, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію про доходи за 2024 рік, після припинення діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, у строк не пізніше 01.04.2025 року, вказавши у ній достовірну інформацію.

Однак, ОСОБА_7 достовірно знаючи про свій обов`язок подання декларації про доходи за 2024 рік, після припинення повноважень молодшого інспектора відділу охорони ДУ «Петрівська випрана колонія (№49), діючи умисно, маючи реальну можливість та відповідні навички, умисно, у строк не пізніше 01.04.2025 року та станом на 13.02.2026 року, вказану декларацію, до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не подав.

Заслухавши доповідача, в дебатах думку прокурора, яка повністю підтримала апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_7 , який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційної скарги, дотримуючись меж перегляду судових рішень, визначених ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 підлягає задоволенню за таких підстав.

За змістом положень ч.1 та 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Викладені у вироку районного суду висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-3 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, ґрунтуються на сукупності зібраних та досліджених доказах, достовірність і достатність яких не була поставлена під сумнів учасниками судового розгляду, в зв`язку з чим, згідно ст. 349 КПК України, вони за згодою сторін судом першої інстанції не досліджувались.

Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ст.366-3 КК України, як умисне неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», в апеляційній скарзі прокурором не оспорюється, у зв`язку з чим відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України відсутні підстави для визнання апеляційним судом кваліфікації неправильною.

Аналіз матеріалів кримінального провадження свідчить, що під час судового розгляду не допущено порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування вироку ( ч.2 ст. 412 КПК України) і могли б вплинути на правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

В даному випадку, суд першої інстанції, діючи в межах пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення ( ч.1 ст. 337 КПК ) дійшов правильного висновку про його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-3 КК України.

Як пояснив ОСОБА_7 , під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, він свою вину визнає повністю, у вчиненому щиро розкаюється, фактичних обставини цієї справи, викладених у вироку суду не оспорює.

Доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_7 покарання, що є наслідком скасування оскаржуваного вироку, колегія суддів вважає обґрунтованими.

Положеннями ст. 50 КК України встановлено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

За змістом ст. 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання у тих випадках, коли вчинення кримінального правопорушення було пов`язане з посадою засудженого або із заняттям ним певною діяльністю.

Якщо додаткове покарання безпосередньо передбачене у санкції статті Особливої частини КК України, то порядок його призначення залежить від особливостей конструкції цієї санкції. У випадку, коли додаткове покарання передбачається як обов`язкове до призначення, то це вже вирішено самим законодавцем, який, створюючи таку санкцію, тим самим покладає на суд обов`язок призначити додаткове покарання. При застосуванні таких санкцій відмова від призначення обов`язкового додаткового покарання можлива лише за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 69 КК України.

Зазначена позиція апеляційного суду узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Другої судової палати ККС ВС від 16.02.2023 року у справі № 748/479/20.

Так, санкцією ст.366-3 КК України, окрім основних видів покарання у виді: штрафу, громадських робіт, обмеження волі, передбачено й обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Тобто, питання про необхідність призначення додаткового покарання вирішено у самій санкції статті, а тому суд зобов`язаний його призначити.

Як вбачається із резолютивної частини вироку, районний суд призначив ОСОБА_7 лише основне покарання у виді 150 годин громадських робіт, без призначення обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

У зв`язку з чим, доводи прокурора щодо неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, є слушними, а тому вирок суду першої інстанції, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409, п.1 ч.1 ст.413 КПК України, в частині призначеного обвинуваченому покарання підлягає скасуванню, з постановленням апеляційним судом за правилами ст. 420 КПК України у цій частині нового вироку.

З урахуванням встановлених апеляційним судом обставин, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу прокурора, скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 418, 419, 420, 424, 615 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 – задовольнити.

Вирок Петрівського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2026 року в кримінальному провадженні № 42026122030000011 від 10.02.2026 року стосовно ОСОБА_7 за ст.366-3 КК України – скасувати.

ОСОБА_7 вважати засудженим за ст.366-3 КК України до покарання у виді 150 годин громадських робіт з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням функцій органів державної влади та місцевого самоврядування на 1 рік.

В іншій частині вирок Петрівського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2026 року в кримінальному провадженні № 42026122030000011 від 10.02.2026 року стосовно ОСОБА_7 за ст.366-3 КК України - без змін.

Вирок Кропивницького апеляційного суду може бути оскаржений у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим з моменту отримання копії вироку.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4