Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №344/16912/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/16912/26

Провадження № 22-ц/4808/2003/26

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Голуба Григорія Степановича на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 03 вересня 2026 року у складі судді Мелещенко Л. В., постановлену у м. Івано-Франківську, у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення нею повноліття.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 03 вересня 2026 року у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини відмовлено.

У апеляційній скарзі на зазначену ухвалу суду представник ОСОБА_1 адвокат Голуб Г. С., посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права та неналежну оцінку обставин, які підтверджуються поданими заявником доказами, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про видачу судового наказу.

Представник скаржника вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність доказів про місце проживання дитини, оскільки відсутність відповідних відомостей у конкретній відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру сама по собі не може свідчити про відсутність зареєстрованого місця проживання дитини у відповідному Реєстрі територіальної громади.

Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що до заяви про видачу судового наказу заявником вже було долучено витяг з Реєстру територіальної громади від 23 лютого 2026 року, яким підтверджується зареєстроване місце проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за тією самою адресою, за якою зареєстрований ОСОБА_1 .

Представник скаржника вказує на те, що суд першої інстанції взяв до уваги відповідь Єдиного державного демографічного реєстру № 3268590 від 03 вересня 2026 року про відсутність інформації щодо зареєстрованого місця проживання дитини, проте не співвідніс ці відомості з наявним у матеріалах справи витягом з Реєстру територіальної громади, який підтверджував реєстрацію дитини за адресою батька.

Вважає, що отримані судом першої інстанції відомості із Єдиного державного демографічного реєстру не можуть розглядатися як достатня та остаточна підстава для висновку про відсутність місця проживання дитини з батьком.

Більш того, судом першої інстанції не враховано долученого до матеріалів справи договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 19 липня 2024 року, зі змісту якого вбачається, що сторони визначили місце проживання дитини ОСОБА_3 саме за місцем проживання батька - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Також адвокат Голуб Г. С. зауважує, що наступного дня після постановлення оскаржуваної ухвали, через державний портал «Дія» сформовано новий Витяг з Реєстру територіальної громади № 2026/015362745, яким підтверджується місце реєстрації дитини ОСОБА_3 за місцем реєстрації батька ОСОБА_1 . Вказує, що новий витяг не створює нової обставини, а підтверджує обставину, яка існувала на момент розгляду заяви про видачу судового наказу та була підтверджена доказом, що вже містився у матеріалах справи. А тому просить його долучити до матеріалів справи та надати йому належну правову оцінку.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Голуба Г. С. у встановлений судом строк ОСОБА_2 не скористалася. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ст. 369 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в тому числі в пункті 1 частини 1 статті 353 цього Кодексу (ухвала про відмову у видачі судового наказу), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З огляду на вищенаведене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Голуба Г. С. підлягає до задоволення з наступних підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції судове рішення вищезазначеним вимогам не відповідає.

Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявник не надав належних та допустимих доказів про фактичне місце проживання неповнолітньої дитини з батьком. При цьому, судом першої інстанції було встановлено відсутність у Єдиному державному демографічному реєстрі відомостей про зареєстроване місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також суд першої інстанції вважав, що визначення місця проживання дитини з батьком у договорі між батьками щодо здійснення батьківських прав не свідчить про безумовне виконання цього договору усіма сторонами без надання безспірних доказів про місце проживання дитини саме з батьком та про непроживання матері з дитиною. Відтак, суд першої інстанції вважав, що наведені обставини свідчать про існування між сторонами спору, а тому заявлені вимоги не можуть бути вирішені в порядку наказного провадження.

Однак, з цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується з огляду на таке.

Частиною 5 ст. 183 СК України передбачено право батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу встановлені ст. 163 ЦПК України, а саме: заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості;4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.

За змістом розділу ІІ ЦПК України наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суд у встановлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Такий спрощений вид провадження застосовується у справах за вимогами, які мають очевидно достовірний характер.

Цей вид провадження не є свідченням відсутності спірних відносин між сторонами, однак в силу очевидності права вимоги заявника відсутній спір про наявність самого права.

Згідно з положеннями ст.ст. 183, 188 СК України, батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей матеріально, до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ч. 5 ст. 183 Сімейного кодексу України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Отже, чинне законодавство наділяє правом на стягнення аліментів того з батьків, з ким проживає дитина.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі № 359/10050/19 викладено висновок про те, що: «… обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти».

Таким чином, місце проживання дитини є істотною умовою для розгляду заяви про видачу судового наказу, тобто може вплинути на висновок суду про права та обов`язки заявника і боржника.

Згідно з положеннями п. 5 ч. 2 ст. 163 ЦПК України у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Також, у відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України до заяви про видачу судового наказу додаються документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

З огляду на вищезазначені норми права, заявнику слід лише довести, що він є батьком дитини, а боржниця - її матір`ю, і що дитина проживає разом з ним. Ненадання матір`ю утримання презюмується самою подачею заяви, в цьому і є сутність наказного провадження, надати вразливій стороні максимально легкий спосіб захисту порушеного права. В той же час, і друга сторона не позбавлена можливості захисту його права шляхом подачі, в установленому процесуальним законом порядку, заяви до суду про скасування судового наказу.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття.

На підтвердження своїх вимог заявник надав копію свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 від 10 червня 2025 року, яким підтверджується, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , копію рішення Івано-Франківського міського суду від 03 червня 2024 року про розірвання між сторонами шлюбу, копію договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 19 липня 2024 року, пунктом 1.3 якого визначено місцем проживання дитини місце проживання батька ОСОБА_1 , а саме АДРЕСА_1 (зворот а.с. 6, а.с.7-9).

Також ним було долучено витяги з реєстру територіальної громади № 2026/002867238 та № 2026/002867287 від 23 лютого 2026 року, зі змісту яких вбачається, що заявник ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 18 вересня 2003 року, а донька сторін ОСОБА_3 зареєстрована за аналогічною адресою з 27 жовтня 2023 року (а.с. 5, зворот а.с.9).

Згідно зі ст. 3 Закону № 1382-IV місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, а місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання (ст. 6 Закону). Реєстрація місця перебування здійснюється за заявою особи, яка зобов`язана подати її протягом семи днів після прибуття в місце перебування (ст. 8 Закону № 1382-IV).

Таким чином, постійним місцем проживання є місце реєстрації (прописки) особи.

Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників; дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

З аналізу вказаних норм вбачається, що фактичне місце проживання і задеклароване (зареєстроване) місце проживання можуть відрізнятись і навіть спільна реєстрація місця проживання, іноді, не може бути підтвердженням фактичного спільного проживання заявника і дитини.

У випадку коли дитина фактично проживає з тим з батьків, хто має намір звернутись із позовом (заявою) про стягнення аліментів, але має відмінне від дитини зареєстроване місце проживання - необхідно зазначити у позові (заяві), що хоча дитина і зареєстрована за певною адресою, але фактично проживає разом із заявником, додавши докази такого спільного проживання.

Доказами можуть бути будь-які офіційні документи такі, як довідка або акт від житлово-експлуатаційної організації, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, органу місцевого самоврядування, будинкового комітету, служби у справах дітей, рішення суду про визначення місця проживання тощо.

Закон України від 05 листопада 2021 року № 1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» визначає, що витяг з реєстру територіальної громади може бути сформований як у паперовій, так і в електронній формі. Такий документ підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або їх відсутність на дату і час його формування. При цьому паперовий та електронний витяги мають однакову юридичну силу.

Для підтвердження інформації про задеклароване (зареєстроване) місце проживання фізична особа може пред`явити роздрукований із мобільного застосунку Дія витяг з реєстру територіальної громади з QR-кодом.

Аналізуючи надані заявником докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що долучені до заяви про видачу судового наказу заявником ОСОБА_1 витяги з реєстру територіальної громади № 2026/002867238 та № 2026/002867287 від 23 лютого 2026 року є належними та допустимими доказами того, що він та донька зареєстровані та проживають за однією адресою - АДРЕСА_1 .

Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що заявник не надав належних та допустимих доказів про фактичне місце проживання неповнолітньої дитини з батьком є передчасним.

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що визначення місця проживання дитини з батьком у договорі між батьками щодо здійснення батьківських прав не свідчить про безумовне виконання цього договору усіма сторонами без надання безспірних доказів про місце проживання дитини саме з батьком та про непроживання матері з дитиною, що свідчать про існування між сторонами спору, колегія суддів зауважує наступне.

Укладаючи нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, сторони справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 врегулювали це питання у добровільному порядку, що прямо передбачено ч. 4 ст. 109 та ст. 157 Сімейного кодексу України. Відомостей про те, що даний договір визнаний в установленому порядку недійсним матеріали справи не містять.

Більш того в матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_2 від 02 березня 2026 року, адресована Службі у справах дітей, якою вона надала згоду на проживання доньки з заявником (а.с.10).

Тому висновок суду першої інстанції про наявність у даних правовідносинах спору між сторонами є необґрунтованим та передчасним.

Помилковим є й посилання суду першої інстанції на відповідь № 3268590 від 03 вересня 2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру про відсутність відомостей про зареєстроване місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , оскільки зазначена у ній дата народження ОСОБА_3 « ІНФОРМАЦІЯ_2 » не співпадає з датою народження, зазначеною у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 від 10 червня 2025 року.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Апеляційний суд приходить до переконання, що оскаржувана у справі ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, тому не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Голуба Григорія Степановича - задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 03 вересня 2026 року - скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до Івано-Франківського міського суду.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 21 жовтня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта