Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №204/2035/26
Суддя: Никифоряк Л. П.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/9814/26 Справа № 204/2035/26 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д.Л. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса),
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подано апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 20 травня 2026року та на додаткове рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 06 липня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Черкез Д.Л.
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2026року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 , визначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому з урахуванням поданої 30 квітня 2026року заяви про часткову відмову від позовних вимог про стягнення з відповідачки аліментів у розмірі 41 019,36грн остаточно вимагав: встановити факт перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його утриманні; припинити стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , які стягуються з нього на користь відповідачки на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2022року; звільнити від сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 .
Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що з 18 жовтня 2003 року він знаходився з відповідачкою у шлюбі, який у 2022році було розірвано згідно рішення суду. Від шлюбу в них народилась дитина – дочка ОСОБА_3 , на утримання якої згідно з рішенням суду від 18 травня 2022року в справі № 204/5984/21 з позивача стягнуто аліменти у розмірі зі всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 09 серпня 2021року.
Позивач зазначав, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 залишився проживати у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю дитиною та відповідачкою, проте одночасно з цим, за рішенням суду зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дочки на користь відповідачки.
Наполягав, що позивач повністю виконує обов`язок по матеріальному утриманню дитини, фактично дитина перебуває на його повному утриманні та проживає разом з ним як платником аліментів у одній квартирі. Однак, при цьому, він сплачує аліменти на користь відповідачки, яка використовує аліменти не тільки на утримання дитини, а також на своє утримання. А відповідачка в свою чергу не несе жодних особистих матеріальних та фінансових витрат на утримання спільної дитини.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 20 травня 2026року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утриманні батька ОСОБА_1 . Припинено стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , які стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на підставі рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 18 травня 2022року по справі № 204/5984/21, виконавче провадження № 75348380 від 26 червня 2024року. В іншій частині позовних вимог – відмовлено.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з доведеності факту перебування дитини ОСОБА_3 на утриманні позивача та оскільки дитина сторін тривалий час проживає з обома батьками за однією адресою, а також враховуючи визнання відповідачем факту спільного проживання сторін разом із дитиною, виснував, що обставини, які були підставою для стягнення аліментів на користь відповідачки, змінилися, у зв`язку з чим наявні підстави для припинення стягнення аліментів, які стягуються з позивача на користь відповідачки на підставі рішення суду.
Щодо позовних вимог в частині звільнення позивача від сплати аліментів на утримання дитини, які стягуються з нього на користь відповідачки, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у їх задоволенні з огляду на те, що такі позовні вимоги є тотожними до позовних вимог про припинення стягнення аліментів на утримання дитини, які задоволені судом в межах розгляду даної справи.
Додатковим рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 06 липня 2026року стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2 662,40грн.
Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки рішенням суду від 20 травня 2026року позовні вимоги були задоволені частково та позивач був звільнений від сплати судового збору, з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір за дві позовні вимоги немайнового характеру, які були задоволені судом при розгляді даної справи.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційні скарги
01 червня 2026року ОСОБА_2 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 20 травня 2026року.
В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення та просила про ухвалення нового про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належної оцінки дослідженим у справі доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.
Вказувала, що подана до суду позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 176, 177 ЦПК України, що було підставою для залишення судом першої інстанції позовної заяви без руху, проте суд не врахував положень вказаних процесуальних норм, позовну заяву без руху не залишив. Також, стверджувала, що суд першої інстанції перед постановленням ухвали про відкриття провадження не зробив відповідний запит з метою встановлення зареєстрованого місця проживання відповідачки.
Вважала, що судові засідання у справі були проведені судом з грубими порушеннями норм процесуального права, зокрема справу розглянуто неповноважним складом суду, через те, що протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2026року, яким матеріали справи розподілені на суддю Черкез Д.Л., не зареєстрований та не має вихідного реєстраційного номеру.
22 липня 2026року ОСОБА_2 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на додаткове рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 06 липня 2026року.
В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування додаткового рішення та просила про ухвалення нового про відмову у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення в повному обсязі у зв`язку з тим, що рішенням від 20 травня 2026року питання розподілу судових витрат вже вирішено.
Незаконність та необґрунтованість додаткового рішення суду на думку скаржниці полягає у тому, що судом першої інстанції не дотримано порядок ухвалення додаткового рішення, питання про ухвалення додаткового рішення було вирішено судом без участі відповідачки, проігноровано її клопотання про відкладення розгляду справи, яка не мала фінансової можливості прибути в судове засідання 06 липня 2026року.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв що обставини якими скаржниця обґрунтовувала свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
04 червня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду з Чечелівського районного суду міста Дніпра витребувано цивільну справу; 10 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2026року справу повернуто до суду першої інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення; 22 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду після ухвалення додаткового рішення.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 06 липня 2026року.
29 липня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 20 травня 2026року залишено без руху.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 20 травня 2026року.
17 вересня 2026року ухвалами Дніпровського апеляційного суду справи призначено до судового розгляду на 1520год 20 жовтня 2026року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа та про отримання документів в Електронному суді.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
З 18 жовтня 2003року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 18 квітня 2022року по справі № 204/5908/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2022року.
Від подружнього життя у сторін народилась спільна дитина - дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 /.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2022року по справі № 204/5984/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2022року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки зі всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 09 серпня 2021року і до досягнення дитиною повноліття.
На підставі рішення суду в справі № 204/5984/21 03 червня 2024року було видано виконавчий лист та постановою державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) М`ясоїда О.І. від 26 червня 2024року відкрито виконавче провадження № 75348380.
За змістом довідки складеної начальником відділу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 12 листопада 2025року № 345626/21, за вказаним виконавчим провадженням у боржника ОСОБА_1 станом на 01 листопада 2025року відсутня заборгованість зі сплати аліментів, що також підтверджується розрахунком заборгованості згідно виконавчого листа, згідно з яким станом на 01 грудня 2025року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на утримання дитини становить 0,01грн.
Малолітня ОСОБА_3 проживає разом із батьком – позивачем по справі, та матір`ю – відповідачкою по справі за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з довідки про місце проживання від 14 лютого 2026року, яка видана головою ОСББ «Каверіна 1», ОСОБА_1 з 17 липня 2018 року фактично проживає разом з донькою ОСОБА_3 та з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , згідно державної реєстрації місця проживання.
Наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій та квитанцій підтверджується участь ОСОБА_1 в утриманні дитини ОСОБА_3 , зокрема, підтверджується переказ Єрашовим П.О. на рахунок ОСОБА_2 додаткових коштів на утримання дочки та грошових коштів для її особистих потреб, придбання продуктів харчування, переказ грошових коштів на придбання продуктів харчування, оплата мобільного зв`язку, лікування, одягу та особистих речей для дитини, переказ грошових коштів на розваги дитини, оплата подарунків, переказ грошових коштів на ремонт комп`ютера та смартфону дитини, придбання канцелярських та побутових товарів для дитини, переказ грошових коштів на придбання канцелярських товарів, переказ грошових коштів на оплату гуртків.
Факт участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дитиною підтверджується фотокартками, на яких зафіксовано позивача разом із дитиною під час проведення спільного дозвілля та наявними в матеріалах справи відеодоказами зі спільного відпочинку та розваг дитини.
Обставини щодо утримання відповідачем спільної дитини та його участь у вихованні та спілкуванні з дитиною у вільний від роботи час визнавались відповідачкою.
20 січня 2026року уповноваженими представниками Центральної адміністрації ДМР було проведено інспекційне відвідування щодо цільового витрачання аліментів на дитину – ОСОБА_3 . В результаті перевірки комісією було встановлено, що розмір аліментів які стягується з батька на утримання дитини - перевищує два прожиткових мінімуми на дитину відповідного віку. Згідно звіту про здійсненні відрахування та виплати з заробітної плати позивача ОСОБА_1 за період з жовтня 2024 року по листопад 2025 року (14 місяців) з доходу позивача було утримано аліментів у загальному розмірі 140 462,00грн. Тобто, в середньому на місяць розмір аліментів дорівнював 10 033,00грн. Розмір прожиткового мінімуму на дитину від 6 до 18 років становив: у 2025 році — 3 196,00грн, у 2026році 3512,00грн. Згідно з висновком за результатами інспекційного відвідування щодо цільового витрачення аліментів на дитину, затвердженого 30 січня 2026року заступником начальника управління-служби у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, одержувач аліментів забезпечує потреби дитини відповідно до суми коштів, сплачених на дитину платником аліментів, розмір яких не становить понад два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що дочка сторін проживає разом із батьком – позивачем у справі та матір`ю – відповідачем у справі, при цьому перебуває на утриманні позивача, у зв`язку з чим відбулась зміна обставин, які впливають на можливість подальшого стягнення аліментів на користь відповідачки. Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме встановлення судом факту проживання дитини з тим батьків, з кого стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні приписів Сімейного кодексу України та статті 273 ЦПК України, може бути підставою для звільнення від сплати аліментів платника аліментів.
Ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи з відповідачки на користь держави судовий збір за дві позовні вимоги немайнового характеру суд першої інстанції врахував, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та позивач від сплати судового збору був звільнений.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства /частина дев`ята статті 7 Сімейного кодексу України/.
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі — СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.
Пунктом 2 частини першої вказаної статті передбачено, що суд розглядає справи про перебування фізичної особи на утриманні.
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Іншого порядку підтвердження цього факту чинне законодавство не передбачає.
Судом встановлено та визнавалась сторонами, що малолітня ОСОБА_3 проживає разом із батьком ОСОБА_1 , та матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Надані позивачем докази у своїй сукупності є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які надають суду достатньо підстав вважати, що малолітня ОСОБА_3 перебуває на утриманні батька — ОСОБА_1 . Доказам підтверджується також проживання дитини протягом тривалого часу з обома батьками за однією адресою.
Обставини щодо утримання ОСОБА_1 спільної дитини та його участь у вихованні та спілкуванні з дитиною у вільний від роботи час також визнавались відповідачкою.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 взагалі не містить заперечень щодо вимог позивача в частині перебування дитини на утриманні батька, як не містить і обґрунтувань чи доказів для спростування цього факту.
Колегія суддів вважає за можливе погодитись з судом першої інстанції, що наданих позивачем доказів достатньо для встановлення факту перебування малолітньої ОСОБА_3 на утриманні батька. Та відповідачка в свою чергу не надавала суду будь-яких доказів на спростування цього факту.
Відповідно до статті 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
За правилами статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
Тож, аліменти - це кошти, які один з батьків зобов`язаний сплачувати на утримання дитини, якщо проживає окремо від неї.
Відповідно до статті 273 СК України якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
У частині четвертій статті 273 ЦПК України також закріплено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначена норма застосовується, зокрема, до спорів про зміну чи припинення стягнення аліментів на дитину - за аналогією закону, передбаченою частиною першою статті 10 СК України (постанова Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18).
Матеріально-правовою підставою для застосування цієї норми у цій справі є зміна фактичних обставин, покладених в основу рішення суду в справі про стягнення аліментів: відповідно до статей 180, 181 СК України обов`язок утримувати дитину у формі аліментів покладається на того з батьків, хто проживає окремо від дитини, на користь того з батьків, разом з яким дитина проживає.
Відтак, з урахуванням предмета даного спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час звернення до суду з позовом і розгляду справи судом та ухвалення рішення у справі, а саме з одержувачем аліментів чи з їх платником.
Крім того, припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає отримувані ним аліменти на дитину. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів, в даному випадку матері. При цьому обов`язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.
Як встановив суд, уповноважені представники Центральної адміністрації ДМР проводили інспекційне відвідування щодо цільового витрачання аліментів на дитину – ОСОБА_3 , та згідно складеного висновку комісією було встановлено, що розмір аліментів які стягується з батька на утримання дитини перевищує два прожиткових мінімуми на дитину відповідного віку, одержувач аліментів забезпечує потреби дитини відповідно до суми коштів, сплачених на дитину платником аліментів, розмір яких не становить понад два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку.
Суд першої інстанції виснував, що відповідачка, отримуючи від позивача аліменти у розмірі, який перевищує два прожиткових мінімуми на дитину відповідного віку, забезпечує потреби дитини у розмірі меншому двох прожиткових мінімумів, що свідчить про недоотримання дитиною частини аліментів, власником яких вона є в силу приписів статті 179 СК України, та витрачання частини аліментів їх одержувачем не на утримання дитини.
Та ОСОБА_2 в апеляційній скарзі незгоду з такими висновками суду не висловлювала, заперечень з метою їх спростування не наводила.
При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги /частина перша статті 367 ЦПК України/.
За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір`ю, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина.
Як підставно вказав місцевий суд, зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні приписів Сімейного кодексу України та статті 273 ЦПК України, може бути підставою для звільнення від сплати аліментів платника аліментів.
Малолітня дитина сторін тривалий час проживає з обома батьками за однією адресою та дитина перебуває на утриманні позивача, а тому суд першої інстанції вважав, з чим погоджується і апеляційний суд, що відбулася зміна обставин, які впливають на можливість подальшого стягнення аліментів на користь відповідача та наявні підстави для припинення стягнення аліментів, які стягуються з позивача на користь відповідачки на підставі рішення суду у справі № 204/5984/21.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачка не надавала суду будь-яких доказів на спростування проживання дитини протягом тривалого часу разом з обома батьками за однією адресою та на спростування наявності правових підстав для припинення стягнення з відповідача аліментів.
Апеляційна скарга скаржниці взагалі не містить заперечень щодо суті заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, а зводиться лише до її незгоди з процесуальними діями суду першої інстанції. При цьому, обов`язок доведення перед судом переконливості своєї позиції покладається у рівній мірі як на позивача, так і на відповідача.
Позиція відповідачки ґрунтується виключно на запереченнях та припущеннях, та не підтверджена відповідним засобами доказування.
Та всі доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про процесуальні порушення суду першої інстанції не приймаються апеляційним судом до уваги, на правильність прийнятого місцевим судом рішення не впливають, зводяться до особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону та не можуть слугувати підставою для скасування правильного по суті рішення суду.
Та обставина, що протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2026року, яким матеріали справи були розподілені на суддю Черкез Д.Л., не має вихідного реєстраційного номеру, не свідчить про те, що в суді першої інстанції справу розглянуто неповноважним складом суду.
Твердження скаржниці про невиконання судом першої інстанції вимог частини шостої статті 187 ЦПК України щодо звернення з відповідним запитом для отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачки з метою визначення підсудності даної справи спростовуються наявною в матеріалах справи відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 10 березня 2026року, яка підтверджує, що місце проживання відповідачки зареєстроване в Чечелівському районі міста Дніпра, а тому справа підсудна Чечелівському районному суду міста Дніпра, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Не знайшли свого підтвердження і доводи скаржниці проте, що позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам статей 175-177 ЦПК України та суд першої інстанції безпідставно не залишив позовну заяву без руху.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження факту перебування дитини ОСОБА_3 на утриманні батька ОСОБА_1 , а також обґрунтовано виснував, що слід припинити стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , які стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на підставі рішення суду по справі № 204/5984/21, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.
Тож, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 на додаткове рішення суду про стягнення судового збору, слід зазначити, що ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи з відповідачки на користь держави судовий збір у розмірі 2 662,40грн, місцевий суд діяв відповідно до норм процесуального права.
За змістом частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України /частина шоста статті 141 ЦПК України/.
Оскільки рішенням суду від 20 травня 2026року позовні вимоги були задоволені частково та позивач був звільнений від сплати судового збору, то як вірно вказав місцевий суд, з відповідачки слід стягнути на користь держави судовий збір за дві позовні вимоги немайнового характеру, які були задоволені судом при розгляді даної справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що підстави для ухвалення додаткового рішення були відсутні, оскільки у рішенні суду від 20 травня 2026року питання розподілу судових витрат вже вирішено, є безпідставними та колегією суддів відхиляються з огляду на те, що у рішенні від 20 травня 2026року суд першої інстанції питання щодо стягнення з відповідачки судового збору не вирішував, що і стало підставою для повернення ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2026року справи до суду першої інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення та в подальшому для ухвалення місцевим судом додаткового рішення від 06 липня 2026року.
Порушення порядку ухвалення додаткового рішення апеляційний суд у вказаній справі не встановив.
Щодо доводів ОСОБА_2 про те, що питання про ухвалення додаткового рішення було вирішено судом без участі відповідачки, незважаючи на її клопотання про відкладення розгляду справи через відсутність фінансової можливості прибути в судове засідання 06 липня 2026року, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу скаржниці на те, що розгляд питання про ухвалення додаткового рішення здійснювався судом без повідомлення учасників справи, що повністю відповідає положенням частин третьої та четвертої статті 270 ЦПК України, а тому у суду не було правових підстав для відкладення розгляду справи з підстав, які у своєму клопотанні наводила відповідачка.
Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідачки на користь держави судового збору у розмірі 2 662,40грн.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному рішенні суду та додатковому рішенні.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявницею апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які вона не змогла повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідачка надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення – без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення суду та на додаткове рішення суду залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом рішення суду та додаткового рішення у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Залишити без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_2 .
Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 20 травня 2026року та додаткове рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 06 липня 2026року — залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 жовтня 2026року.
Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua