Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №201/9731/23
Суддя: Никифоряк Л. П.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/9972/26 Справа № 201/9731/23 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»
відповідач ОСОБА_1
розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 28 травня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Наумова О.С.
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У серпні 2023року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк», Банк) подало в суд позов проти ОСОБА_1 , враховуючи зменшення позовних вимог, вимагало про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNHLGK00000526 від 10 квітня 2006року в загальному розмірі 87 698,15 доларів США, яка складається: 63 046,40 доларів США заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 16 633,74 доларів США заборгованість по відсоткам; 8 018,01 доларів США заборгованість по комісії.
Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що 10 квітня 2006року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DNHLGK00000526, на підставі якого позичальник отримав кредит у розмірі 308 600 доларів США на термін до 08 квітня 2016року та зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. 10 березня2009року та 20 серпня 2019року між сторонами укладено додаткові угоди до кредитного договору №DNHLGK00000526 від 10 квітня 2006року.
Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за кредитним договором, у порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 28 травня 2026року позовні вимоги Банку задоволено повністю.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Банку.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
24 липня 2026року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку апеляційну скаргу на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 28 травня 2026року.
В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення та просив про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що судом першої інстанції не враховано обставини щодо набуття Банком у 2016році права власності на предмет іпотеки та судового рішення в іншій справі з приводу незаконності такого набуття.
Скаржник зазначав, що суд першої інстанції не надав сторонам можливості реалізувати свої права на врегулювання спору мирним шляхом.
Зазначав, що суд першої інстанції не надав належної оцінки неврахуванням платежів відповідача по кредиту та помилково врахував висновок експертизи у справі не проаналізувавши складові заборгованості на предмет саме правової обґрунтованості.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
05 жовтня 2026року позивач АТ КБ “ПриватБанк” надало пояснення по справі в яких вказувало про те, що у матеріалах справи міститься достатньо належних та допустимих доказів його позовних вимог, а тому просили рішення суду залишити без змін.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
29 липня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Соборного районного суду міста Дніпра цивільну справу №201/9731/23; та 05 серпня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.
17 вересня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 20 жовтня 2026року.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про отримання документів в Електронному суді.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
10 квітня 2006року між ЗАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DNHLGK00000526 на підставі п.1.1. якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти готівкою на строк по 08 квітня 2016року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 308 600 доларів США на наступні цілі: 280 000 доларів США на купівлю нерухомості, а також 28 600 доларів США на сплату страхових платежів у сумі, у випадку та порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця та обов`язкової єдиноразової комісії у розмірі 1,00% від суми виданого кредиту за розрахунково-касове обслуговування в період сплати. Періодом сплати вважати період з “20” по “25” число кожного місяця.
Погашення заборгованості за цим договором (за винятком комісії, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 4 604,21 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагородою.
Кредит надається в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди і комісії в зазначені даним договором строки.
Забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а також всі інші види іпотеки, поруки й т.п., надані Банку з метою забезпечення зобов`язань за даним договором (п.1.3. кредитного договору).
Видача кредитних коштів у розмірі 280 000 доларів США підтверджується Заявою на видачу готівки №1 від 10 квітня 2006року /т.1, а.с. 10, 96/, а також виписками по рахункам, що містяться в матеріалах справи.
10 березня 2009року укладена Додаткова угода №1 до кредитного договору №DNHLGK00000526 від 10 квітня 2006року про наступне:
1. В п.1.2 абзацу 2 викласти “рахунок 2909 1 515341 401 для зарахування коштів, які надходять згідно умов цього договору,”
2. В п.2.4.1 замість слів “(як в повному, так і частковому)” викласти “повному”.
3. Викласти п.3.3. розділу “Порядок розрахунків” у наступній редакції:
“3.3. Кошти, отримані від Позичальника на рахунки, які вказані у п.1.2 даного договору, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків Кредитора згідно п.п.2.2.9, 2.3.8. цього договору, далі пені згідно розділу 4 цього договору, далі - простроченої комісії по Кредиту, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - простроченої заборгованості за Кредитом. Частина суми, що залишилась (у т.ч. сума до 10 USD або еквівалента до 10 USD, надана Позичальником понад суму щомісячного платежу згідно п.1.1.), направляється в наступному порядку: комісії по цьому договору, далі - винагороди, далі - відсотків, далі - прострочена заборгованість по кредиту, далі - Кредит по даному договору. У випадку, якщо сума, направлена Позичальником, як в готівковому, так і безготівковому порядку на погашення заборгованості за цим Договором перевищує платежі Позичальника згідно даного пункту у розмірі більше 10 USD або еквівалент 10 USD, Позичальник доручає Кредитору направляти залишок коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 , який відкривається Позичальником в дату виникнення першого випадку часткової переплати.”
20 серпня 2019року укладена Додаткова угода №2 до кредитного договору №DNHLGK00000526 від 10 квітня 2006року про наступне:
1. Внести наступні зміни: 1.1. Сторони узгодили про зменшення заборгованості в частині заборгованості по сплаті відсотків на 0,00 дол. США, по сплаті комісії на 0,00 дол. США, пені на 502582,43 дол. США. Вказані суми за рішенням Банку прощені.
1.2. Встановити на дату підписання цієї Додаткової Угоди заборгованість за Договором у розмірі 50000,00грн, що складає заборгованість за основним боргом 0,00 грн, відсотками 0,00 грн, комісії 0,00 грн, пені 50000,00грн.
1.3. Дата остаточного погашення заборгованості за Договором, визначеної у п.1.2. даної Додаткової угоди, становить 20-08-2019р.
Для виконання даного Договору Банк відкриває Позичальникові рахунок НОМЕР_2 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості.
1.4. У разі несвоєчасного погашення заборгованості, вся несплачена заборгованість, що встановлена п.1.2. даної Додаткової угоди, стає простроченою на наступний день після дати вказаної у п.1.3. даної Додаткової угоди.
1.5. Терміни позовної давності по вимогах про стягнення Кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за Договором встановлюється сторонами тривалістю 5 (п`ять) років.
2. Всі інші умови Договору, що не суперечать умовам цієї Додаткової Угоди, лишаються незмінними.
Станом на 30 серпня 2023року заборгованість за кредитним договором №DNHLGK00000526 від 10 квітня 2006року складає у загальному розмірі 227 698,15 доларів США (63 046,40 доларів США тіло кредиту; 16 633,74 доларів США проценти; 8 018,01 доларів США комiсiя; 140 000,00 доларів США пеня).
Згідно висновку експерта №893-25 від 25 липня 2025року Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведення судової економічної експертизи судовим експертом Коноваловим Ю.В., що надійшов на виконання ухвали суду, надано наступні висновки:
По першому питанню: В межах наданих документів підтверджується, що розмір заборгованості по тілу кредиту у сумі 63 046,40 дол. США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом у сумі 16 633, 74 дол. США, процентам за прострочення кредиту у сумі 16 633,74 дол. США, комісії за користування кредитом у сумі 8 017,01 дол. США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором у сумі 843 753,15 дол. США, визначений в позовних вимогах, відповідає дійсному розміру заборгованості з врахуванням позовної давності 3 роки за кожний місячний платіж по кредитному договору №DNHLGK00000526 від 10.04.2006року.
По другому питанню: Реальна процентна ставка за кредитним договором №DNHLGK00000526 від 10.04.2006 становить 19,16%.
По третьому питанню: Абсолютне значення подорожчання кредиту (фактична сума переплати за кредитом) відповідно до кредитного договору №DNHLGK00000526 від 10.04.2006 становить 308 724,74 дол. США.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Банку та суд погодився із наданим Банком розрахунком заборгованості.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні не повністю відповідають обставинам справи.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) /частина перша статті 530 ЦК України/.
Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Встановивши зазначені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.
Отже, укладання правочину підтверджено належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем погодження сторонами всіх істотних умов договору.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 стверджував, що судом першої інстанції не враховано обставини щодо набуття Банком у 2016році права власності на предмет іпотеки та судового рішення в іншій справі з приводу незаконності такого набуття, проте такі доводи не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.
Дійсно, 08 грудня 2016року Банком було набуто право власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNHLGK00000526 від 10 квітня 2006року.
Саме з урахуванням факту набуття Банком права власності на предмет іпотеки: домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , площею 214,7 кв.м, на земельній ділянці площею 444,00 кв. метрів, кадастровий номер 1210100000:03:170:0036 та відповідного погашення частини заборгованості у 2019році між Банком та відповідачем було укладено додаткову угоду, відповідно до якої після врегулювання заборгованості за кредитним договором залишок зобов`язань відповідача становив 50 000грн.
Визначений додатковою угодою залишок заборгованості не був встановлений сторонами незалежно від правового статусу предмета іпотеки, а визначався з урахуванням того, що на момент її укладення право власності на предмет іпотеки було зареєстровано за Банком.
Проте, у подальшому рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2022року, яке набрало законної сили 11 квітня 2023року, у справі №201/7739/22, було визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора, на підставі якого за Банком було зареєстровано право власності на зазначений предмет іпотеки. Внаслідок цього було усунуто правову підставу набуття Банком права власності на предмет іпотеки та відновлено становище, яке існувало до відповідної реєстраційної дії.
Отже, після скасування державної реєстрації права власності Банку на предмет іпотеки правова підстава для врахування вартості зазначеного майна як способу погашення відповідної частини заборгованості перестала існувати. Відтак змінилася обставина, з урахуванням якої сторонами у 2019році було визначено залишок заборгованості у розмірі 50 000грн. Саме з урахуванням зазначених обставин Банком було здійснено відповідний перерахунок заборгованості за кредитним договором.
Після скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за Банком, з урахуванням відновлення заборгованості, Банк у 2023році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Судом першої інстанції було досліджено подані сторонами докази, перевірено розрахунок заборгованості та встановлено її дійсний розмір станом на 30 серпня 2023року - 227 698,15 доларів США (63 046,40 доларів США тіло кредиту; 16 633,74 доларів США проценти; 8 018,01 доларів США комiсiя; 140 000,00 доларів США пеня).
Вказаний розмір заборгованості підтверджується сукупністю доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема розрахунком заборгованості Банку та висновком судово економічної експертизи. Судом першої інстанції надано належну оцінку висновку судово економічної експертизи, який суд визнав належним та допустимим доказом у справі, що відповідає вимогам статті 110 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки неврахуванням платежів відповідача по кредиту є безпідставними.
Згідно висновку експерта №893-25 від 25 липня 2025року, в межах наданих документів підтверджується, що розмір заборгованості по тілу кредиту у сумі 63 046,40 дол. США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом у сумі 16 633, 74 дол. США, процентам за прострочення кредиту у сумі 16 633,74 дол. США, комісії за користування кредитом у сумі 8 017,01 дол. США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором у сумі 843 753,15 дол. США, визначений в позовних вимогах, відповідає дійсному розміру заборгованості.
Тож зарахування АТ КБ «ПриватБанк» коштів, отриманих для погашення заборгованості по кредиту здійснювалось відповідно до умов укладеного договору.
Жодних доказів на підтвердження того, що певні платежі по кредиту не були зараховані на погашення заборгованості, ОСОБА_1 не надано.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи /статті 79 ЦПК України/.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування це процесуальний обов`язок суду.
Дійсно, сам по собі розрахунок заборгованості за договором не є первинним банківським документом, а є лише внутрішнім документом фінансової установи.
Між тим, в матеріалах даної справи наявна виписка з особового рахунку ОСОБА_1 , яка також досліджувалась експертом під час проведення економічної експертизи.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Одночасно, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020року у справі № 760/7792/14-ц.
Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що надані банком докази є належними та допустимими в розумінні статей 77, 78 ЦПК України.
Встановлено, що позичальник користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору між сторонами.
Факт отримання грошових коштів, не заперечувався відповідачем.
Відповідач ОСОБА_1 не надав суду доказів, які спростовували б факт укладення кредитного договору або розрахунок заборгованості перед банком, не довів відсутність заборгованості.
Натомість наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт видачі та отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів, а розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку підтверджується факт користування кредитними коштами та вчинення відповідачем дій щодо часткового погашення заборгованості.
Відповідач, в свою чергу, у відповідності до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України не надав суду належних доказів у спростування вимог позивача та наданих позивачем доказів.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про процесуальні порушення суду першої інстанції, який не надав сторонам можливості реалізувати свої права на врегулювання спору мирним шляхом, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які б призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції були створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.
Відповідач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій.
Відповідач мав можливість ознайомитись з матеріалами справи, подати відповідні заяви чи клопотання та оскарживши в апеляційному порядку рішення суду, зазначити усі необхідні, на його думку, заперечення щодо позовних вимог банку.
Можливість реалізувати свої права на врегулювання спору мирним шляхом існує у сторін на будь-якій стадії судового процесу, водночас жодних заяв від сторін щодо врегулювання спору мирним шляхом тощо до суду не надійшло.
Заразом, щодо вимоги про стягнення заборгованості по комісії, пов`язаної з наданням та обслуговуванням кредиту в розмірі 8 018,01 доларів США апеляційний суд враховує таке.
Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».
10 червня 2017року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, – щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту – це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору, платежі позичальника включають винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця та обов`язкової єдиноразової комісії у розмірі 1,00% від суми виданого кредиту за розрахунково-касове обслуговування в період сплати.
З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги Банку, пов`язані з наданням кредиту, розрахунково-касовим обслуговуванням, Банком в Кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу.
Тож, положення Кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплатити плату за надання фінансового інструменту, за надання та обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки надання кредиту, розрахунково-касове обслуговування – це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця.
За таких обставин, оскільки положення Кредитного договору №DNHLGK00000526 від 10 квітня 2006року про сплату позичальником на користь кредитора комісії за надання та обслуговування кредиту є нікчемними, то позовна вимога про стягнення комісії, в розмірі 8 018,01 доларів США є необґрунтованою.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, а тому рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по комісії у розмірі 8 018,01 доларів США підлягає скасуванню з ухваленням нового в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог, а також зміні в частині загального розміру заборгованості.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин, законності та обґрунтованості висновків суду ці доводи не спростовують.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи /пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України/.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно частини десятої статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь Банку підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 43 696,58грн ( 79 680,14 / 87 698,15 х 48 093,66 = 43 696,58).
Відповідно з Банку на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2434,16грн ( 8 018,01 / 87 698,15 х 26 624,00 = 2 434,16).
Застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, слід остаточно стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку витрати по сплаті судового збору у розмірі 41 262,42грн ( 43 696,58 - 2 434,16).
Отже, рішення суду підлягає частковому скасуванню та зміні.
В решті рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 28 травня 2026року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості по комісії у розмірі 8 018,01 доларів США та судового збору у розмірі 48 093,66грн — скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по комісії.
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 28 травня 2026року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» загального розміру заборгованості - змінити, зменшивши загальну суму заборгованості за кредитним договором до стягнення з 87 698,15 доларів США до 79 680,14 доларів США.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 41 262,42грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 жовтня 2026року.
Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua