Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №201/2031/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10034/26 Справа № 201/2031/26 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Факультет військової підготовки Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з трудових правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 14 травня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Демидова С.О.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У лютому 2026року ОСОБА_1 подав в суд позов проти Факультету військової підготовки Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій з вимогами про:

- визнання незаконним наказу начальника кафедри № 25 від 29 січня 2026року про звільнення його з 30 січня 2026року з посади викладача вищого навчального закладу кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій;

- зобов`язання начальника Факультету військової підготовки Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій полковника ОСОБА_2 прийняти його на посаду викладача вищого навчального закладу Факультету військової підготовки Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій з 02 лютого 2026року згідно раніше поданої ним заяви;

- стягнення з відповідача на його користь заробітної плати згідно посади викладача з 02 лютого 2026року по день поновлення на роботі, а також судові витрати на професійну правничу допомоги в розмірі 30 000,00грн.

Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що з 02 січня 2014року він прийнятий на посаду викладача предметно методичної групи кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій.

28 червня 2024року за результатами конкурсного відбору на посаду викладача предметно методичної групи (загальної військової та тактичної підготовки) кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій (протокол № 10 від 20 червня 2024року) з ним було укладено контракт № 3 терміном на 3 роки, строк дії якого відповідно до пункту 7.1 спливає 01 липня 2027року.

20 листопада 2025року начальник кафедри військової підготовки письмово повідомив, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2025року № 1069-р «Про реорганізацію кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій» та спільної директиви Міністерства оборони України та Державної спеціальної служби транспорту від 10 листопада 2025року № Д-6ДСК, його буде звільнено з 30 січня 2026року з посади викладача вищого навчального закладу кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з організаційно-штатними заходами.

Позивач вважав, що дані документи стосувалися лише зміни назви навчального закладу, а саме, що навчальний заклад із «Кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій» буде перейменовано на «Факультет військової підготовки Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій».

Вказував, що при перейменуванні Кафедри у Факультет не було проведено змін в штатному розкладі професорсько-викладацького складу факультету і раніше займана ним посада викладача за контрактом на кафедрі не скорочувалась і залишилась такою вже на Факультеті.

Також не було проведено змін у кількісному складі слухачів-курсантів в реорганізованому із Кафедри у Факультет навчальному закладі, що є підтвердженням того, окрім назви навчального закладу інших змін в його структурі не було проведено.

Отримавши повідомлення від начальника кафедри військової підготовки про його звільнення, 30 січня 2026року та 02 лютого 2026року через канцелярію навчального закладу він подав на його ім`я дві заяви про намір продовжувати працювати викладачем на Факультеті, згідно умов раніше укладеного трудового контракту вже у новореорганізованому Факультеті та прийняти на роботу, однак заяви фактично залишились без розгляду і задоволення.

05 лютого 2026року вже начальник Факультету військової підготовки Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій письмово ознайомив його із наказом № 25 від 29 січня 2026року про звільнення з 30 січня 2026року з посади викладача вищого навчального закладу кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Даний наказ позивач вважав незаконним, оскільки відповідачем не було запропоновано перейти йому на цю ж посаду викладача, але вже в новоствореному Факультеті, куди були переведені всі інші викладачі, оскільки його посада скорочена не була.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 14 травня 2026року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що звільнення позивача було здійснено із дотриманням вимог трудового законодавства України. Відповідач своєчасно та належним чином повідомив про звільнення позивача на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

24 липня 2026року ОСОБА_1 подав через суд першої інстанції апеляційну скаргу на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 14 травня 2026року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення і задоволення позову повністю.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Стверджував, що суд належним чином не дослідив причин невключення позивача до списків на продовження роботи у Факультеті військової підготовки при наявності діючого контракту викладача кафедри військової підготовки з 28 червня 2024року по 01 липня 2027року, що призвело до позбавлення його права на працю.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

29 липня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2026року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 14 травня 2026року.

17 вересня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 16?? год 20 жовтня 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Позивач ОСОБА_1 зазначав, що з 02 січня 2014року він був прийнятий на посаду викладача предметної методичної групи кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій.

Відповідно до витягу з наказу № 202 від 31 серпня 2023року ОСОБА_1 станом на 01 вересня 2023року було встановлено педагогічний стаж 36 років.

Згідно витягу з наказу № 212 від 28 червня 2024року із ОСОБА_1 укладено контракт на посаду викладача вищого навчального закладу кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій на три роки з 01 липня 2024року по 07 липня 2027року.

28 червня 2024року ОСОБА_1 уклав контракт № 3 з кафедрою військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій з 01 липня 2024року по 01 липня 2027року.

20 листопада 2025року начальником кафедри було повідомлено викладача ОСОБА_1 про те, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2025року № 1069-р «Про реорганізацію кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій» та спільної директиви Міністерства оборони України та Державної спеціальної служби транспорту від 10 листопада 2025року № Д-6ДСК, його буде звільнено з 30 січня 2026року з посади викладача вищого навчального закладу кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з організаційно-штатними заходами, з яким ОСОБА_1 ознайомився під розпис 21 листопада 2025року.

Згідно витягу із наказу начальника кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій № 25 від 29 січня 2026року викладача ОСОБА_1 звільнено з 30 січня 2026року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з реорганізацією кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій. Підстава розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2025року № 1069-р «Про реорганізацію кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій» та спільна директива Міністерства оборони України та Державної спеціальної служби транспорту від 10 листопада 2025року № Д-6ДСК.

30 січня 2026року ОСОБА_1 звернувся із заявою до начальника кафедри, в якій просив перепризначити його на посаду викладача кафедри факультету військової підготовки із посади викладача кафедри із збереженням всіх договірних зобов`язань. Дана заява прийнята та зареєстрована 30 січня 2026року, реєстровий № 308вн в книзі реєстрації № 36.

30 січня 2026року начальником кафедри було надано відповідь на заяву від 30 січня 2026року, яка отримана ОСОБА_1 під розпис 02 лютого 2026року, в якій зазначено, що у зв`язку з проведенням реорганізаційних заходів, відсутністю у начальника кафедри повноважень щодо прийняття працівників на роботу до Факультету військової підготовки, не вбачається можливим прийняти ОСОБА_1 на посаду зазначену у заяві від 30 січня 2026року.

02 лютого 2026року ОСОБА_1 подав заяву начальнику Факультету в якій просив перепризначити його посаду викладача Факультету військової підготовки із збереженням усіх договірних зобов`язань.

06 лютого 2026року начальником Факультету було надано відповідь на заяву позивача від 02 лютого 2026року, яка направлена поштою позивачу, в якій зазначено, що у зв`язку із переходом на нову організацію та штат, зміною структурних підрозділів, чисельності та посад працівників, відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1 було попереджено про заплановане звільнення та здійснено розрахунок за фактично відпрацьований час, за невикористанні дні щорічної відпустки. Крім того повідомлено, що комплектування посад науково-педагогічних працівників у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти здійснюється відповідно до вимог, визначених в наказі Міністерства оборони України від 25 серпня 2021року № 251/926 «Про затвердження Порядку заміщення на конкурсній основі вакантних посад науково-педагогічних працівників у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та керівників закладів фахової передвищої військової освіти, військових ліцеїв, що належать до сфери управління Міністерства оборони України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2021року та в постанові Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015року № 1187 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності», відповідно до яких пріоритет надається кандидатам які мають статус учасника бойових дій та сучасний бойовий досвід.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

У своїх висновках про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що звільнення позивача з роботи відбулося на законних підставах, з дотриманням встановленого законом порядку.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Враховуючи вищенаведені законодавчі положення, однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні організації виробництва і праці, скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник буде вважатися таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Одночасно, вирішуючи спір про поновлення працівника на роботі, звільненого у порядку пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суд зобов`язаний у першу чергу перевірити наявність підстав для звільнення (чи мали місце реорганізація, зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату або чисельності працівників), дотримання відповідної процедури і не досліджує питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 32 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що заклади вищої освіти мають право формувати та затверджувати власний штатний розпис відповідно до законодавства.

Згідно з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17) та від 06 лютого 2018року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність реорганізації, зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Власник або уповноважений ним орган вправі на свій розсуд вносити зміни до штатного розпису, в тому числі має право зменшити чисельність посад, здійснити звільнення працівників, одночасно прийнявши рішення про прийняття на роботу працівників іншого фаху і кваліфікації, чисельність інших посад.

Верховний Суд, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, неодноразово наголошував на тому, що вирішуючи питання дотримання норм трудового законодавства у спірних правовідносинах, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018року у справі № 800/538/17, постановах Верховного Суду від 18 серпня 2022року у справі № 212/7513/20, від 12 серпня 2021року у справі № 487/989/20, від 24 березня 2021року у справі № 757/46273/17-ц, від 17 лютого 2021року у справі № 235/4593/19, від 08 січня 2024року у справі № 760/29760/21 (провадження № 61-11873св23).

При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

За встановлених у справі обставин, розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2025року № 1069-р «Про реорганізацію кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій» та спільна директива Міністерства оборони України та Державної спеціальної служби транспорту від 10 листопада 2025року № Д-6ДСК, свідчать про реорганізацію кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій, зміну організації праці.

У справі, яка переглядається встановлено, що позивача попереджено 21 листопада 2025року про майбутнє звільнення у зв`язку з реорганізацією кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій.

Взявши до уваги відсутність підстав для продовження роботи позивача у новоствореному закладі вищої освіти, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність його звільнення із займаної посади 30 січня 2026року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, з дотриманням вимог положень статті 49-2 КЗпП України.

Посилання позивача на порушення роботодавцем приписів статті 42 КЗпП України правильно визнані судом необґрунтованими, оскільки мала місце реорганізація кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій шляхом перетворення її у факультет військової підготовки.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність роботодавцем законності підстав для звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки встановленні у справі обставини свідчать про реорганізацію кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій, зміну в організації діяльності та праці роботодавця, що супроводжувалося скороченням чисельності штату працівників та змінами в їх складі за посадами, а позивач не надав доказів можливості виконувати роботу у новоствореному закладі вищої освіти, які відповідають критеріям, визначених в наказі Міністерства оборони України від 25 серпня 2021року № 251/926 «Про затвердження Порядку заміщення на конкурсній основі вакантних посад науково-педагогічних працівників у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та керівників закладів фахової передвищої військової освіти, військових ліцеїв, що належать до сфери управління Міністерства оборони України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2021року та в постанові Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015року № 1187 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності», відповідно до яких пріоритет надається кандидатам які мають статус учасника бойових дій та сучасний бойовий досвід.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не виконано в повній мірі покладеного на нього статтею 49-2 КЗпП України обов`язку при вивільненні працівника за пунктом 1 частини 1 статті 40 цього Кодексу запропонувати всі наявні вакантні посади, оскільки позивач не обґрунтовує, в чому саме проявляється таке невиконання. Саме по собі посилання на невиконання такого обов`язку не свідчить про те, що суд порушив норми матеріального права чи допустив неповноту судового розгляду.

Виконання вимог статті 49-2 КЗпП України повинно оцінюватися виходячи з реально існуючих вакантних посад у період від попередження працівника до дня його звільнення, які працівник міг обіймати відповідно до своєї професії, спеціальності та кваліфікації.

При цьому посилання позивача на кадрові рішення, прийняті 02 лютого 2026року, тобто вже після припинення з ним трудових відносин 30 січня 2026року, саме по собі не доводить, що відповідні вакансії існували та були вакантними у період, коли на роботодавця поширювався обов`язок, передбачений статтею 49-2 КЗпП України.

Твердження позивача про те, що 02 лютого 2026року на факультет військової підготовки були прийняті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а тому, на його думку, він мав бути прийнятий замість них, є безпідставними.

Сам факт прийняття іншої особи на роботу після звільнення позивача не свідчить ані про незаконність звільнення 30 січня 2026року, ані про порушення обов`язку з пропонування вакансій до звільнення.

Необхідним є встановлення, чи були посади, на які прийнято зазначених осіб тотожними або аналогічними посаді, яку займав ОСОБА_1 ; вакантними до 30 січня 2026року; однаковими за функціональними обов`язками та обсягом ставки; однаковими за кваліфікаційними вимогами; такими, на які позивач міг бути призначений без проходження встановленої законодавством процедури.

Посада викладача у військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти належить до посад, для заміщення яких законодавством установлено спеціальну процедуру.

Порядок заміщення на конкурсній основі вакантних посад науково педагогічних працівників у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти затверджений спільним наказом Міністерства оборони України та Міністерства освіти і науки України від 25 серпня 2021року № 251/926 та є чинним.

Отже, попереднє проходження ОСОБА_1 конкурсного відбору у 2024році на посаду в іншій організаційно-штатній структурі саме по собі не створює безумовного права бути призначеним на будь-яку вакантну науково-педагогічну посаду новоутвореного факультету поза межами порядку та умов, установлених законодавством.

Доводи позивача про наявність у нього необхідної освіти та попереднього педагогічного стажу можуть підтверджувати відповідність певним кваліфікаційним критеріям, однак не є юридичним фактом, з яким закон пов`язує автоматичне виникнення трудових відносин на новій посаді.

Доводи апеляційної скарги про те, що реорганізація кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту у факультет військової підготовки фактично була лише її перейменуванням, а тому трудовий договір із позивачем мав автоматично продовжувати свою дію, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки не відповідає змісту розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2025року № 1069-р «Про реорганізацію кафедри військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій».

Пунктом 1 зазначеного розпорядження прямо погоджено реорганізацію кафедри шляхом перетворення її у факультет військової підготовки. Отже, нормативний акт Кабінету Міністрів України визначає проведений організаційний захід саме як реорганізацію шляхом перетворення, а не як просте перейменування структурного підрозділу.

Збереження коду ЄДРПОУ, місцезнаходження чи окремих контактних даних саме по собі не спростовує проведення реорганізації та не змінює правової природи організаційного заходу, прямо визначеного розпорядженням Кабінету Міністрів України.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що він мав право на призначення на посаду у Факультеті військової підготовки Державної спеціальної служби транспорту Українського державного університету науки і технологій при наявності діючого контракту викладача кафедри військової підготовки з 28 червня 2024року по 01 липня 2027року, не заслуговують на увагу, оскільки встановлення у трудовому договорі строку його дії не виключає можливості дострокового припинення такого договору з підстав, прямо передбачених трудовим законодавством.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачена можливість розірвання трудового договору роботодавцем у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі реорганізації та скорочення чисельності або штату працівників.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Тож, встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тож, ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилалася як на підставу своїх заперечень.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 14 травня 2026року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 жовтня 2026року.

Судді: