Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №243/3847/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10695/26 Справа № 243/3847/24 Суддя у 1-й інстанції - Дюміна Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач керівник Слов`янської окружної прокуратури, який діє в інтересах Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої виконує Миколаївська міська військова адміністрація

відповідачі Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла із земельних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 жовтня 2024року, головуючий у суді першої інстанції Дюміна Н.О.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024року керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області звернувся да суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі – ГУ Держгеокадастру у Донецькій області), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у якому просив визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 10 листопада 2016року № 2372-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,0га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0787; витребувати у ОСОБА_2 на користь Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області цю земельну ділянку.

Існування таких вимог позивач пов`язував з тим, що на підставі наказу начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 10 листопада 2016року № 2372-СГ, ОСОБА_1 отримала безоплатно у власність земельну ділянку, площею 2,0га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0787, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Райгородської селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів.

21 грудня 2016року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу відчужила цю земельну ділянку ОСОБА_2 .

Зазначав, що наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 10 листопада 2016року № 2372-СГ виданий з порушенням частини четвертої статті 116 ЗК України і тому підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка – витребуванню у комунальну власність.

На час видачі цього наказу ОСОБА_1 вже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для такого виду використання, оскільки ще в травні 2008року на підставі розпорядження голови Слов`янської районної адміністрації № 309 від 30 травня 2008року отримала безоплатно у власність земельну ділянку, кадастровий номер 1424281500:03:000:0171, площею 2,0 га, на території Долинської сільської ради Слов`янського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 03 жовтня 2024року позов задовольнив частково. Витребував в ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до частини другої статті 83 ЗК України – Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області (повноваження якої на теперішній час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району) земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0га, вартістю 56155,22грн, з кадастровим номером 1424256200:11:000:0787, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області. Вирішив питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що набуваючи у власність спірну земельну ділянку ОСОБА_1 повторно скористалася своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, що суперечить закону, оскільки земельна ділянка вибула з володіння власника – територіальної громади не з її волі, вимога про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 є обґрунтованою, а втручання держави у його право власності – виправданим. Перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України не встановлено.

Водночас суд вважав, що вимога про визнання недійсним оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області є неефективним способом захисту, тому задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

17 жовтня 2024року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 жовтня 2024року.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 посилався на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі, застосувавши наслідки пропуску позовної давності.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував того, що Миколаївська міська рада ніколи не була власником спірної земельної ділянки і не надала жодного доказу на підтвердження свого права. Наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні не є доказом порушення Земельного законодавства, а є стадією кримінального провадження.

Зазначає, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, що надає йому можливість захищати своє право на спірну земельну ділянку. Також, суд залишив поза увагою той факт, що спірна земельна ділянка використовується у господарській діяльності апелянта.

Крім того, апелянт, при придбанні земельної ділянки, покладався на відомості Державного реєстру речових прав, як на відомості, що підтверджують визнання державою права власності, що виникло у попереднього власника на законних підставах. Та прокурором позов поданий поза межами строку позовної давності.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, Слов`янська окружна прокуратура Донецької області зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 03 жовтня 2024року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2024року, позов задовольнив частково.

Витребував в ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до частини другої статті 83 ЗК України – Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області (повноваження якої на теперішній час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району) земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, вартістю 56 155,22грн, з кадастровим номером 1424256200:11:000:0787, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області. Вирішив питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Постановою Верховного Суду від 08 липня 2026року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2024року у частині позовних вимог про витребування земельної ділянки скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

20 серпня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 серпня 2026року справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду на 20 жовтня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

22 серпня 2016року ОСОБА_1 подала клопотання до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів площею 2,0га ріллі.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 10 листопада 2016року №2372-СГ затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2,0га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0787.

16 листопада 2016року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2016року ОСОБА_1 відчужила цю земельну ділянку ОСОБА_2 .

Листом № 06-05/5 від 04 березня 2024року архівний відділ Краматорської районної державної адміністрації надав прокурору витяг з розпорядження голови Слов`янської райдержадміністрації від 30 травня 2008року № 309 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Долинської сільської ради», відповідно до якого ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,0га, кадастровий номер 1424281500:03:000:0171.

25 квітня 2024року прокурор звернувся до Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області з повідомлення про представництво інтересів держави (у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру), у якому надано інформацію про виявлені порушення та намір звернутися до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради. З метою встановлення всіх обставин справи просив повідомити, чи планує Миколаївська міська військова адміністрація самостійно звернутися до суду із позовом або вжити інші заходи щодо захисту інтересів держави.

У відповідь на це повідомлення Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району листом від 30 квітня 2024року повідомила прокурора про те, що не має можливості самостійно звернутися до суду з позовною заявою у зв`язку із відсутністю коштів на сплату судового збору.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Дану справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки, тож - з огляду на це, висновки суду першої інстанції щодо решти вимог позову, у задоволенні яких було відмовлено, не можуть бути предметом перевірки суду в апеляційному порядку.

Задовольняючи частково позов в частині витребування земельної ділянки, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що у даному випадку відсутні порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Застосований захід втручання у права ОСОБА_2 , з огляду на обставини вибуття спірної земельної ділянки із власності територіальної громади, дії її набувачів, є виправданим і пропорційним поставленій меті.

Водночас наголосив, що ОСОБА_2 не позбавлений права вимагати від особи, яка продала йому спірну земельну ділянку, повернення сплачених коштів за договором купівлі-продажу, а крім того, за наявності законних підстав реалізувати права, передбачені статтею 390 ЦК України.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України /частина друга статті 19 Конституції України/.

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з пунктом «в» частини третьої, частиною четвертою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За змістом пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором /частина перша статті 5 ЦПК України/.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021року в справі № 466/8649/16-ц.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (сплатно чи безоплатно) (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021року у справі № 925/1351/19.

За висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним /стаття 387 ЦК України/.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018року у справі № 183/1617/16.

Водночас ОСОБА_2 в апеляційній скарзі заперечуючи можливість витребування спірної земельної ділянки, зазначає, що він є добросовісним набувачем.

У даній справі встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 10 листопада 2016року № 2372-СГ ОСОБА_1 повторно безоплатно передано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, що суперечить вимогам статей 116, 121 ЗК України.

Спірна земельна ділянка вибула з володіння власника –територіальної громади поза її волею, на підставі незаконного наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, а ОСОБА_1 , не маючи на це права, в подальшому відчужила земельну ділянку ОСОБА_2 .

Тож за встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відновлення прав територіальної громади на земельну ділянку шляхом її витребування від відповідача ОСОБА_2 є обґрунтованим.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог прокурора про витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 враховуючи, що втручання держави у його право власності в цьому випадку є виправданим, оскільки порушення визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

Заразом, скасовуючи постанову апеляційного суду від 03 грудня 2024року у цій справі в частині вирішення позову про витребування земельної ділянки, Верховний Суд зауважив, що 09 квітня 2025року набув чинності Закон України від 12 березня 2025року №4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі Закон № 4292-ІХ).

Законом № 4292-ІХ статтю 388 ЦК України викладено в такій редакції:

«Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача

1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках».

Статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту:

«5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Спірна земельна ділянка вибула з володіння держави на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 10 листопада 2016року № 2372-СГ, за яким ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 1424256200:11:000:0787). Однак вказаний наказ прийнято із порушенням вимог статей 116, 118, 121 ЗК України, оскільки ОСОБА_1 уже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, на підставі незаконного рішення компетентного державного органу, при цьому право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду громадянин може використати один раз, тому відповідно до частини першої статті 388 ЦК України майно може бути витребувано в останнього набувача, однак з дотриманням його прав у випадку встановлення добросовісності.

Оцінюючи обставини справи на предмет дотримання прав ОСОБА_2 як добросовісного набувача, колегія суддів наголошує, що у даній справі рішення суду першої інстанції про витребування земельної ділянки ухвалено ще 03 жовтня 2024року, тобто до набрання чинності Законом № 4292-ІХ.

У зв`язку з цим, враховуючи вищевикладене, положення Закону № 4292-ІХ про зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно - грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, не можуть застосовуватися у цій справі, оскільки судом першої інстанції ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача до дня набрання чинності цим Законом.

Вказане прямо передбачено у розділі «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4292-ІХ, порядок застосування вказаних умов про зворотну дію в часі є зрозумілим та не передбачає двозначного тлумачення.

Тож, у даному випадку майно було витребувано в останнього набувача ОСОБА_2 з повним дотриманням його прав як добросовісного набувача, в порядку передбаченому законом як до, так і після внесення змін до ЦК України.

Враховуючи приписи частини 3 та 4 статті 390 ЦК України, ОСОБА_2 не позбавлений можливості пред`явити до попереднього набувача спірної земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Також, у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача, законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до пп. 2 п. 3 Прикінцевих положень Закону, частину 4 статті 177 ЦПК України доповнено вимогою щодо долучення до позову документів про внесення на депозитний рахунок суду вартості майна.

Проте, ця вимога віднесена до стадії відкриття провадження і стосується лише позовів, поданих до добросовісного набувача після 09 квітня 2025року, однак процесуальні норми не мають зворотної дії в часі. Перегляд справи за новими правилами міг би позбавити прокурора можливості виконати нові процесуальні вимоги (оцінка та внесення коштів на депозитний рахунок суду «на дату подання позову»).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову прокурора в інтересах держави про витребування земельної ділянки.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 про пропуск прокурором строку позовної давності апеляційний суд зауважує, що позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу /стаття 256 ЦК України/.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки /стаття 257 ЦК України/.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові /частини третя та четверта статті 267 ЦК України/.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018року у справі №362/44/17 (пункти 65, 66) щодо змісту частини першої статті 261 ЦК України сформулювала такий висновок:

«Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Отже, початок перебігу позовної давності розпочинається не з моменту, коли певний орган видав акт, на підставі якого відбулося відчуження майна, а з моменту, коли про порушення майнового права довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або прокурор. Такий момент суд має встановити щодо кожної ефективної позовної вимоги, про застосування наслідків спливу позовної давності за якою подав заяву належний за цією вимогою відповідач. Відомості про отримання прокурором даних саме про порушення права власності держави на конкретний об`єкт раніше, ніж про таке порушення дізнався відповідний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, мають бути підтверджені належними доказами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019року у справі № 911/3680/17).

З встановлених обставин справи відомо, що спірна земельна ділянка безпідставно вибула з власності держави на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 10 листопада 2016року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення ОСОБА_1 , яка вже використала своє право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки.

У позовній заяві прокурор посилався на те, що про порушення прав держави він дізнався 04 березня 2024року з інформації архівного відділу Краматорської районної державної адміністрації, районної військової адміністрації Донецької області.

Слов`янська окружна прокуратура повідомила листом Миколаївську міську військову адміністрацію Краматорського району Донецької області 25 квітня 2024року, від якої отримано лист про те, що з позовом про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області від 10 листопада 2016року № 2372-СГ та витребування земельної ділянки за кадастровим номером 1424256200:11:000:0787 не зверталась і звертатися не буде.

Натомість з цим позовом прокурор звернувся до суду у травні 2024року.

ОСОБА_2 у заяві про застосування позовної давності наполягав на тому, що позовна давність закінчилася 09 листопада 2019року.

Проте такі посилання скаржника є безпідставними, оскільки достовірно встановлено, що прокурор дізнався про порушення прав держави 04 березня 2024року з інформації архівного відділу Краматорської районної державної адміністрації, районної військової адміністрації Донецької області, водночас ОСОБА_2 не надав суду жодних аргументів чи доказів на спростування вказаного, чи то відомостей про те, що прокурор дізнався про порушення прав держави раніше ніж 04 березня 2024року.

Тож, оскільки початок перебігу позовної давності у даній справі розпочинається з моменту, коли про порушення майнового права довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або прокурор, перебіг строку позовної давності розпочався з 04 березня 2024року та станом на день звернення з цим позовом до суду прокурора у травні 2024року не закінчився.

Отже, встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 .

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 жовтня 2024року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 жовтня 2026року.

Судді: