Суд: Кіцманський районний суд Чернівецької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: за законом.
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №718/453/26
Суддя: Скорейко В. В.
Справа № 718/453/26
Провадження 2/718/214/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" жовтня 2026 р. м.Кіцмань Чернівецька область
Кіцманський районний суд Чернівецької області під головуванням судді Скорейка В.В., за участю секретаря судового засідання Безушко М.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Кіцмань справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Зборовська Х.В., до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , інтереси яких представляє адвокат Загарія О.Д., третя особа – приватний нотаріус Олексюк Світлана Василівна про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом, який мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син заявниці ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка площею 1,4227 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Як на підставу звернення до суду позивачка посилається на те, що пропустила встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини через виняткові обставини. Зокрема, вона зазначає про свій похилий вік, а також про те, що інший її син, який проходив військову службу, зазнав поранення, у зв`язку з чим вона здійснювала безпосередній догляд за ним. На думку позивачки, ці обставини в сукупності з її важким психологічним станом перешкоджали їй своєчасно звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини..
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просить суд визначити їй додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_4 .
У судове засідання адвокат Зборовська Х.В., яка діє в інтересах позивачка ОСОБА_1 , не з`явилася, проте надала суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Адвокат Загарія О.Д., який діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання також не з`явися. Подав заяву про проведення розгляду справи без його участі. Сторона відповідача скористалася правом на подачу відзиву, в якому просила відмовити в задоволенні з наступних мотивів. Зазначає, що долучені позивачкою до матеріалів справи медичні документи, а саме виписка з історії хвороби та довідка про встановлення III групи інвалідності іншому сину ОСОБА_5 , не містять жодних даних чи висновків лікувального закладу про те, що він потребував постійного стороннього догляду. Також вказує, що позивачем не надано доказів того, що позивачка як спадкоємиця після смерті сина, в період для прийняття спадщини тривало хворіла, перебувала на стаціонарному лікуванні, потребувала постійного стороннього догляду, що свідчило б про наявність в неї об`єктивних, непереборних та істотних труднощів для вчинення відповідних нотаріальних дій. Крім того, у відзиві адвокат посилається на норми чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду щодо порядку та підстав визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Третя особа приватний нотаріус Олексюк С.В., будучи належним чином про дату час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилася.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 24.05.2024, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 13.05.1972 встановлено, що позивач ОСОБА_1 є матір`ю померлого ОСОБА_4 .
З постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 179/02-31 від 10.10.2025 встановлено, що 02.10.2025 до приватного нотаріуса Олексюк С.В. звернулася позивачка із заяво про прийняття спадщини. У цій постанові також зазначено, що 08.08.2024 нотаріусом за заявами дітей померлого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідачі у цій справі, заведено спадкову справу після смерті їхнього батька. Спадкова справа № 76/2024 рік. Крім того, у постанові зазначено, що нотаріус надсилала позивачці письмовий лист-повідомлення про заведену спадкову справу, в якому прямо вказувала на пропуск встановленого законом строку для прийняття спадщини. Зазначений лист ОСОБА_1 отримала 21 січня 2025 року, проте на нього не відреагувала у встановленому порядку.
Дослідивши надані позивачкою медичні документи, зокрема свідоцтво про хворобу від 30 травня 2024 року, а також виписки щодо лікування ОСОБА_5 в період з січня 2024 по вересень 2025 після поранення та супутніх захворювань, суд критично оцінює їх як підставу для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Сам по собі факт проходження ОСОБА_5 військової служби, отримання поранення та подальшого лікування, а також наявність супутніх хвороб, за відсутності належних, допустимих та достатніх доказів (зокрема висновку медико-соціальної експертизи, довідки лікарсько-консультативної комісії тощо) про те, що стан його здоров`я у спірний період вимагав постійного стороннього догляду, який унеможливлював будь-яке пересування позивачки чи звернення до нотаріальної контори, не свідчить про об`єктивну, непереборну та нездоланну перешкоду для своєчасного вчинення спадкових дій. Відтак, наведені медичні документи не підтверджують наявність поважних причин пропуску строку, передбаченого статтею 1272 Цивільного кодексу України.
Судом також досліджено посвідчення серії НОМЕР_3 від 22.01.2025, яке видано ОСОБА_5 , в якому зазначено, що йому встановлена III групи інвалідності. Водночас наявність III групи інвалідності сама по собі не свідчить про наявність стійких, серйозних обмежень життєдіяльності чи повну нездатність до самообслуговування, які б об`єктивно унеможливлювали своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Обґрунтовуючи поважність пропуску строку, позивачка посилається на свій похилий вік, наявність хронічних захворювань, стан стресу та фізичні обмеження у пересуванні. Водночас матеріали справи не містять жодних медичних довідок чи інших належних доказів на підтвердження того, що стан її здоров`я у юридично значущий період об`єктивно обмежував її здатність самостійно пересуватися або звертатися до нотаріальної контори.
Будь яких інших доказів сторонами не надано, як і не зроблено заяв про неможливість подачі будь-яких доказів, а також не заявлялися клопотання про їх витребування судом.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.
Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може лише спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20).
Водночас відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.
Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови, тощо.
Подібний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20).
Отже, практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.
Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна у першу чергу має стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібних висновків, дійшов Верховний Суд України у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18.
Враховуючи викладене, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України, тощо.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В обґрунтування вимог про надання додаткового строку для прийняття спадщини позивач посилався на проходження її сином військової служби, отримання ним поранення, складне лікування та супутні захворювання (підтверджені свідоцтвом про хворобу від 30.05.2024 та медичними виписками), наявність у сина ОСОБА_6 групи інвалідності, а також на власний похилий вік, хронічні захворювання, стан стресу та фізичні обмеження у пересуванні.
Проте суд ці причини не вважає поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки вони не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача на вчинення цих дій.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до п.п. 3.3-3.5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Мін`юсту України від 22 лютого 2012 року № 296/5, заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу у письмовій формі.
Якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка, яка скріплюється підписом нотаріуса.
Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса.
З наведеного випливає, що законодавство України передбачає альтернативні варіанти процедури прийняття спадщини, що спрощує процес реалізації прав спадкоємців.
Отже, позивач, проживаючи в с. Киселів Чернівецького району Чернівецької області та не будучи постійно прикутою до лікарняного закладу разом із сином-військовослужбовцем ОСОБА_5 , оскільки останній лікувався лише періодично, не була позбавлена можливості подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини через засоби поштового зв`язку, що узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі № 332/3796/19 (провадження № 61-10896св21). Доказів, які б свідчили про наявність непереборних перешкод для подання такої заяви чи постійного перебування в неволі обставин, позивачем не надано.
Таким чином, аналізуючи зібрані у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску ним строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , а тому не вбачає передбачених ч. 3 ст. 1272 ЦК України підстав для визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, з огляду на що в задоволенні позову відмовляє.
При цьому суд зазначає, що безпідставне надання додаткового строку на прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові на позивача.
Оскільки у позові відмовлено, судові витрати компенсуються за рахунок позивача.
Представник відповідачів – адвокат Загарія О.В. у відзиві повідомив про наявність витрат, які зазнали відповідачі у зв`язку із розглядом цієї справи, на підтвердження чого надав ордери, договір про надання правничої допомоги від 08.04.2026 та попередній розрахунок витрат від 23.04.2026.
У письмовій заяві від 21.10.2026 адвокат Загарія О.В. просив вважати попередній розрахунок витрат – остаточним та компенсувати їх за рахунок позивача.
За приписами ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як слідує з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу
Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
За ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137ЦПК України).
Нормою ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Проте, як вбачається з висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі №910/615/14 (№910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі №369/849/18 та від 17.12.2025 року у справі №944/1035/24 під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Ухвалою суду від 08.04.2026 визначено розглядати цю справу в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 09.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Ухвалою суду від 16.09.2026 судом ініціативно витребувано спадкову справу після смерті ОСОБА_4 , оскільки суд мав сумніви в добросовісному здійсненні учасниками своїх процесуальних справ.
Судовий розгляд відбувся за відсутності сторін.
Враховуючи викладене, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з урахуванням характеру виконаної адвокатом відповідачів роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, а також розгляду справи за відсутності сторін, суд вважає можливим частково відмовити у стягненні витрат за надання правової допомоги на користь відповідачів та стягнути лише 5 000 гривень, що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи по справі.
Керуючись ст.ст. 81, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – приватний нотаріус Олексюк Світлана Василівна про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 5 000 грн витрат на правову допомогу.
Судове рішення відповідно до ч.4 ст.268ЦПК України не проголошувалося.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду через Кіцманський районний суд Чернівецької області.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації АДРЕСА_1
Третя особа Приватний нотаріус Олексюк Світлана Василівна, місце знаходження м.Кіцмань вул. Незалежності, 52Б/30 Чернівецького району Чернівецької області
Суддя Василь Скорейко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua