Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №717/1877/26 — Кельменецький районний суд Чернівецької області

Справа № 717/1877/26

Номер провадження2-а/717/69/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року селище Кельменці

Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Кудиби З. І.,

секретаря судового засідання Житарюк А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Бучинський О. С. звернувся до Кельменецького районного суду Чернівецької області із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, у якому просить:

-визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення № R331711 від 04 лютого 2026 року, прийняту начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , якою позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн;

-закрити адміністративну справу за відсутністю у його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

16 вересня 2026 року ухвалою суду провадження у справі було відкрито, призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження та витребувано від відповідача копії всіх матеріалів справи для належного ознайомлення з обставинами, що мають юридичне значення для прийняття рішення.

Крім того, судом витребувано від Хотинського ВДВС у Дністровському районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження щодо виконання оскарженої постанови. Станом на дату винесення судового рішення у справі вказані документи не надійшли на адресу суду.

25 вересня 2026 року до суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, а також на те, що її прийнято уповноваженою посадовою особою в межах наданих законом повноважень. До відзиву відповідачем долучено копії документів, які, на його думку, підтверджують правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази та оцінивши доводи сторін у їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач зазначає, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 від 04 лютого 2026 року № R331711 його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Як зазначає позивач, про існування вказаної постанови він належним чином повідомлений не був та дізнався про неї лише після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, у зв`язку з чим вважає причини пропуску строку звернення до суду поважними.

Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки її винесено з порушенням вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зокрема, позивач зазначає, що в оскаржуваній постанові зазначено, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що він не став на військовий облік у передбачений законодавством строк, чим допустив порушення правил військового обліку.

Водночас позивач вказує, що в постанові не конкретизовано, яке саме правило військового обліку ним порушено, коли саме у нього виник обов`язок стати на військовий облік, який строк був встановлений для виконання такого обов`язку та коли цей строк сплинув. На його думку, саме посилання на статтю 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» без зазначення конкретних фактичних обставин не дає можливості встановити об`єктивну сторону адміністративного правопорушення.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що частина третя статті 210 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення діяння, передбаченого частиною першою цієї статті, в особливий період, а тому для притягнення особи до відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП суб`єкт владних повноважень повинен був встановити та конкретно описати відповідне порушення правил військового обліку.

Позивач також зазначає, що в оскаржуваній постанові не наведено належних доказів, на підставі яких відповідач дійшов висновку про вчинення ним адміністративного правопорушення. При цьому в постанові міститься посилання на його заяву від 02 лютого 2026 року, в якій він зазначив, що не оспорює допущене порушення та погоджується на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності.

На переконання позивача, подання такої заяви не звільняло відповідача від обов`язку перевірити викладені в ній фактичні дані, встановити наявність події та складу адміністративного правопорушення, вину особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, позивач зазначає, що резолютивна частина оскаржуваної постанови не містить належного рішення про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП, хоча передбачає накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу.

Позивач вважає, що відсутність у постанові конкретного опису обставин адміністративного правопорушення, належного встановлення його об`єктивної сторони та конкретних доказів, на підставі яких зроблено висновок про його винуватість, порушує його право на захист та не дає можливості встановити наявність у його діях складу адміністративного правопорушення.

На переконання позивача, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП, а також не підтверджено правомірності оскаржуваної постанови.

З огляду на викладене, позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 від 04 лютого 2026 року № R331711 про накладення адміністративного стягнення за частиною третьою статті 210 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

У відзиві на адміністративний позов ІНФОРМАЦІЯ_3 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідач зазначає, що постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04 лютого 2026 року № R331711 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП є законною та обґрунтованою.

На обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на положення Конституції України, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року, а також Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року.

Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 на момент винесення оскаржуваної постанови перебував на військовому обліку військовозобов`язаних рядового, сержантського та старшинського складу ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Як зазначає відповідач, відповідно до інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув для уточнення даних за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк і місце, зазначені у повістці № 4166688, сформованій за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, чим, на думку відповідача, порушив вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Крім того, відповідач посилається на те, що 13 лютого 2026 року позивач через застосунок «Резерв+» особисто подав заяву про визнання факту вчинення адміністративного правопорушення, в якій підтвердив, що не оспорює факт вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП, та надав згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.

У зв`язку з цим відповідач зазначає, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів було створено та підписано постанову про адміністративне правопорушення № R331711, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Відповідач вважає, що позивач, подавши зазначену заяву, реалізував право, передбачене статтею 279-9 КУпАП, не заперечив факт допущеного порушення, яке, за твердженням відповідача, полягало у неявці до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за повісткою, та надав згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.

З огляду на викладене відповідач вважає, що оскаржувана постанова прийнята відповідно до вимог чинного законодавства, а доводи позивача щодо її протиправності є безпідставними. У зв`язку з цим відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідно до частин першої та десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, а громадяни, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані виконувати обов`язки, встановлені законодавством про військовий обов`язок і військову службу.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації військовозобов`язані зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені у повістці.

Відповідно до статей 72, 77 Кодексу адміністративного судочинства України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а в адміністративних справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статей 245, 251 та 280 КУпАП орган (посадова особа), уповноважений розглядати справу про адміністративне правопорушення, зобов`язаний своєчасно, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, а висновок про винуватість особи має ґрунтуватися на належних, допустимих і достатніх доказах.

Судом встановлено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_2 від 04 лютого 2026 року № R331711 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності зазначено те, що за інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 не прибув для уточнення даних за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк і місце, зазначені у повістці № 4166688, чим порушив вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Позивач перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , а повістка № 4166688 була сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Сам по собі факт формування повістки та зазначення відповідачем відомостей про неявку позивача не є достатнім для висновку про доведеність складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини третьої статті 210 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена, зокрема, за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, вчинене в особливий період. Отже, для притягнення особи до відповідальності за вказаною нормою підлягають встановленню конкретні фактичні обставини порушення правил військового обліку, у тому числі конкретна дія або бездіяльність особи, відповідний обов`язок, який вона була зобов`язана виконати, та обставини, за яких такий обов`язок нею не виконано.

При цьому оскаржувана постанова містить лише загальне посилання на те, що позивач не прибув для уточнення даних за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк і місце, зазначені у повістці № 4166688. Конкретних обставин, які б давали можливість встановити дату, спосіб та факт належного оповіщення позивача, дату отримання ним повістки або настання іншої обставини, яка відповідно до закону свідчила б про належне повідомлення про виклик, у постанові не наведено.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 280 КУпАП посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язана з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, для вирішення питання про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення відповідач повинен був встановити не лише факт формування повістки, а й факт належного оповіщення ОСОБА_1 про необхідність явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зміст відповідного обов`язку, строк його виконання та факт його невиконання саме позивачем.

Відповідно до пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку є, зокрема, документи та/або відомості, що підтверджують її отримання особою, а в передбачених законом випадках — відповідна відмітка поштового оператора.

Відповідач, посилаючись на направлення повістки № 4166688 засобами поштового зв`язку, повинен був надати суду докази, які підтверджують належне оповіщення позивача у встановленому законодавством порядку та дають можливість встановити момент, з якого у позивача виник обов`язок з`явитися за відповідним викликом.

Саме лише посилання в оскаржуваній постанові на відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про неявку позивача не підтверджує факту його належного оповіщення про виклик та не замінює доказів такого оповіщення.

Водночас із матеріалів справи не вбачається достатніх та належних доказів, які б підтверджували факт отримання ОСОБА_1 повістки № 4166688 або настання іншої передбаченої законом обставини, яка свідчила б про його належне оповіщення про виклик.

За таких обставин сам факт невиконання позивачем обов`язку з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не може вважатися доведеним, оскільки такий обов`язок пов`язаний із належним повідомленням особи про відповідний виклик.

Суд також звертає увагу на посилання відповідача на заяву ОСОБА_1 про визнання факту вчинення адміністративного правопорушення та згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Як зазначено відповідачем у відзиві, така заява була подана позивачем 13 лютого 2026 року через застосунок «Резерв+». Разом із тим оскаржувану постанову № R331711 винесено 04 лютого 2026 року.

Отже, зазначена відповідачем заява від 13 лютого 2026 року була подана після винесення оскаржуваної постанови та об`єктивно не могла бути підставою для її прийняття.

Крім того, позивач у позовній заяві звертає увагу на те, що в оскаржуваній постанові міститься посилання на його заяву від 02 лютого 2026 року. Таким чином, наявні у справі матеріали містять розбіжності щодо дати заяви, на яку посилався відповідач як на підставу для розгляду справи за відсутності позивача.

При цьому відповідачем не наведено обґрунтування зазначеної розбіжності та не надано суду належних доказів, які б однозначно підтверджували зміст, дату подання та правове значення відповідної заяви саме на момент винесення оскаржуваної постанови.

Водночас сама по собі заява особи про невизнання або визнання факту адміністративного правопорушення не звільняє посадову особу від обов`язку встановити всі обставини, передбачені статтею 280 КУпАП, та перевірити наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Щодо посилання відповідача на положення статті 279-9 КУпАП суд зазначає, що передбачена цією нормою можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за наявності відповідної заяви не означає звільнення суб`єкта, уповноваженого розглядати справу, від обов`язку встановити факт вчинення адміністративного правопорушення, вину особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, навіть за умови подання позивачем відповідної заяви відповідач повинен був встановити наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП, та належним чином відобразити встановлені обставини в оскаржуваній постанові.

Крім того, судом встановлено, що оскаржувана постанова не містить достатньої конкретизації обставин, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Зокрема, у постанові зазначено про неявку позивача для уточнення даних за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, однак не наведено достатніх відомостей, які б дозволяли встановити, коли саме та яким чином позивач був належним чином повідомлений про відповідний виклик, коли у нього виник обов`язок з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та внаслідок яких конкретних обставин зроблено висновок про порушення ним правил військового обліку.

З огляду на викладене суд вважає, що оскаржувана постанова не містить належного опису об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Отже, саме відповідач повинен довести суду належними та допустимими доказами правомірність прийнятого ним рішення, у тому числі наявність передбачених законом підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Разом із тим надані суду матеріали не дають можливості дійти висновку про те, що відповідачем було належним чином встановлено факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП.

Зокрема, відповідачем не доведено належного оповіщення позивача про виклик за повісткою № 4166688, не усунуто розбіжностей щодо заяви, на яку посилається відповідач та яка, за його твердженням, підтверджує визнання позивачем факту правопорушення, а також не наведено достатніх відомостей щодо конкретних обставин порушення позивачем правил військового обліку.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови не забезпечено повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, передбаченого статтями 245 та 280 КУпАП, а висновок про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення не підтверджений належними та допустимими доказами.

Оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності відповідно до статті 90 КАС України, суд доходить висновку, що відповідач не довів правомірності постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04 лютого 2026 року № R331711 та наявності достатніх правових і фактичних підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП.

Відповідно до частини третьої статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на встановлені судом обставини оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення — закриттю у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72–77, 90, 139, 241–246, 250, 255, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 245, 247, 251, 268, 279-9, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності — задовольнити.

Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № R331711 від 04 лютого 2026 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано апеляційним судом, набирає законної сили після: повернення апеляційної скарги; відмови у відкритті або закриття апеляційного провадження; прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст судового рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи відсутній.

Суддя Кудиба З. І.