Суд: Салтівський районний суд міста Харкова
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Умисне тяжке тілесне ушкодження
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №643/20247/25
Суддя: Замікула Б. С.
Провадження № 1-кп/643/507/26
Справа № 643/20247/25
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.10.2026 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,
прокурора – ОСОБА_3 ,
обвинуваченого – ОСОБА_4 ,
захисника – адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221170002756 від 27.09.2025, за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України,
з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, який зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою:
АДРЕСА_2 , відповідно до ст. 89 КК України такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
УСТАНОВИВ:
23.09.2025 у період часу з 21.00 до 23.00 години, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем свого мешкання за адресою:
АДРЕСА_3 , побачив, що до його сусіда ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який веде антисоціальний спосіб життя та систематично зловживає спиртними напоями, прийшов його знайомий ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У свою чергу ОСОБА_4 , будучи обуреним поведінкою останніх, діючи на ґрунті неприязних відносин, які склалися раніше між ним та ОСОБА_6 з приводу того, що останній зловживає спиртними напоями, веде аморальний спосіб життя, засмічує прилеглу до помешкання територію та приводить до помешкання сторонніх осіб, з якими зловживає спиртними напоями, розпочав із вказаними особами словесний конфлікт, висловлюючи своє невдоволення поведінкою ОСОБА_6 , під час якого у ОСОБА_4 виник раптовий злочинний намір, спрямований на спричинення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень будь-якого ступеня тяжкості.
З метою реалізації вказаного злочинного наміру ОСОБА_4 взяв дерев`яну палицю та, увійшовши до помешкання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_4 , знаходячись у приміщенні вказаної квартири, перебуваючи у безпосередній близькості до ОСОБА_6 , який перебував у положенні сидячи на дивані, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх протиправних дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 будь-якого ступеня тяжкості, діючи умисно, з мотивів особистих неприязних відносин, зі значною силою наніс дерев`яною палицею, яку тримав у правій руці, один удар по тулубу в область ребер ліворуч.
Цим ударом ОСОБА_4 спричинив ОСОБА_6 , згідно з висновком експерта, поєднану закриту тупу травму грудної клітки, тупу травму живота та тупу травму хребта у вигляді закритого перелому 10 та 11 ребер зліва та черезкапсульного розриву селезінки, що супроводжувалося внутрішньочеревною кровотечею (до 2000 мл), а також закритого перелому лівого поперечного відростка першого поперекового хребця (L1), яка належить до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, а також втрати органу (селезінки).
Продовжуючи свій злочинний намір, спрямований на спричинення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у виді заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень невизначеного ступеня тяжкості, ОСОБА_4 наніс ОСОБА_6 дерев`яною палицею близько п`яти ударів по лівій та правій нозі вище колін та по колінах, не більше двох ударів по обох руках, не більше двох ударів в область лівого плеча та ліктьового суглоба лівої руки та один удар правою ногою в область живота, завдавши при цьому фізичного болю та не спричинивши тілесних ушкоджень.
Після чого ОСОБА_4 , вчинивши всі дії, які вважав за необхідне для досягнення своєї злочинної мети, пов`язаної зі спричиненням тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , припинив подальше побиття потерпілого, при цьому, не вживаючи жодних заходів щодо надання останньому своєчасної та кваліфікованої медичної допомоги та не бажаючи бути викритим у вчиненні злочину, з місця його вчинення зник, залишивши ОСОБА_6 самого у приміщенні квартири.
У зв`язку з погіршенням стану здоров`я та самопочуття 26.09.2025 ОСОБА_6 звернувся по допомогу до працівників КП «Жилкомсервіс», які прибули для проведення ремонтних робіт покрівлі будинку, та викликаною останніми бригадою швидкої невідкладної медичної допомоги був госпіталізований до КНП «МКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР, де йому було надано своєчасну кваліфіковану медичну допомогу.
Обвинувачений ОСОБА_4 первісно своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не визнав, у зв`язку з чим судом на підставі ч. 2 ст. 349 КПК України визначено дослідження доказів у повному обсязі.
Під час судового розгляду потерпілий ОСОБА_6 помер. На підтвердження цього прокурором надано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні
№ 12026221170001878 від 16.07.2026 та постанову слідчого СВ Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області від 25.09.2026 про закриття цього кримінального провадження на підставі
п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
З указаних документів вбачається, що 08.07.2026 ОСОБА_6 самостійно вжив засіб для чищення труб, після чого був госпіталізований, а 15.07.2026 до поліції надійшло повідомлення про виявлення його трупа. Причиною смерті стала токсична дія їдких лугів з подальшою інтоксикацією та двобічною пневмонією.
Отже, смерть потерпілого не є наслідком кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , а тому підстав для залучення до провадження його близьких родичів чи членів сім`ї в порядку ч. 6 ст. 55 КПК України немає. За таких обставин подальший судовий розгляд здійснювався за відсутності потерпілого.
У судовому засіданні 20.10.2026 обвинувачений ОСОБА_4 змінив свою позицію та заявив, що повністю визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 1 ст. 121 КК України. Водночас обвинувачений відмовився давати показання, скориставшись правом, передбаченим ст. 63 Конституції України.
На запитання прокурора та суду обвинувачений підтвердив, що обставини, викладені в обвинувальному акті, зокрема час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення та його наслідки, відповідають дійсності.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 правильно розуміє зміст визнаних ним обставин, його позиція узгоджена із захисником, сумніви у її добровільності у суду відсутні. Прокурор та захисник не заперечували проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються. Учасникам судового провадження роз`яснено, що в такому разі вони будуть позбавлені права оскаржити зазначені обставини в апеляційному порядку, що обвинувачений, його захисник та прокурор підтвердили.
Враховуючи викладене, ухвалою суду від 20.10.2026 змінено обсяг і порядок дослідження доказів: дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, визнано недоцільним, а подальший розгляд обмежено дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, та матеріалів щодо речових доказів.
Оцінюючи позицію обвинуваченого, суд враховує, що визнання ним вини та обставин, викладених в обвинувальному акті, узгоджується з показаннями потерпілого ОСОБА_6 , наданими безпосередньо в судовому засіданні 30.04.2026, який вказав на ОСОБА_4 як на особу, що заподіяла йому тілесні ушкодження. Підстав для самообмови судом не встановлено.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю, та кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Обвинувачений діяв з неконкретизованим умислом, спрямованим на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень будь-якого ступеня тяжкості, тому його дії кваліфікуються за фактично заподіяними наслідками. Подальші удари палицею по кінцівках та удар ногою в область живота, нанесені в межах того самого умислу, тілесних ушкоджень не спричинили, охоплюються вчиненим діянням і окремої кваліфікації не потребують.
Дослідивши матеріали, що характеризують обвинуваченого, судом встановлено, що ОСОБА_4 має середню освіту, офіційно не працевлаштований. Впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП ХОР «Обласний психоневрологічний диспансер № 3» не звертався (лист від 09.10.2025 № 5085), на диспансерному (профілактичному) обліку в лікаря-нарколога не перебуває (лист КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня» від 10.10.2025 № 8178).
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 27.10.2025 № 673 ОСОБА_4 у період часу, якому відповідає правопорушення, хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не мав, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Підстав сумніватися в осудності обвинуваченого у суду немає.
Вироком Московського районного суду м. Харкова від 26.04.2023 у справі № 643/3168/23, який набрав законної сили 30.05.2023, ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн. Під час дослідження даних про особу обвинуваченого прокурором надано платіжну інструкцію АТ КБ «ПриватБанк» від 28.04.2023 № 0.0.2971667949.1 про сплату ним штрафу в розмірі 850 грн.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, є кримінальним проступком (ч. 2 ст. 12 КК України), а згідно з п. 2-1 ст. 89 КК України особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, визнаються такими, що не мають судимості, після відбуття покарання. Отже, на момент вчинення кримінального правопорушення 23.09.2025 судимість ОСОБА_4 була погашена, і відповідно до ст. 89 КК України він є таким, що не має судимості.
Обставиною, яка відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України пом`якшує покарання ОСОБА_4 , суд вважає повне визнання ним своєї вини.
Підстав для визнання обставиною, що пом`якшує покарання, щирого каяття (п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України) суд не вбачає, оскільки щире каяття передбачає не лише визнання фактичних обставин, а й критичну оцінку своєї поведінки та жаль з приводу вчиненого. Обвинувачений змінив свою позицію лише на завершальному етапі судового розгляду і від давання показань відмовився, тому такого ставлення до вчиненого судом не встановлено.
Обставин, визначених ст. 67 КК України, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Верховним Судом неодноразово зазначалось, що заходи примусу повинні ґрунтуватися на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства (постанови від 31.01.2023 у справі
№ 759/6139/22, від 27.10.2022 у справі № 546/526/18, від 30.11.2022 у справі № 379/1657/18).
Прокурор у судових дебатах просила визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, а також вирішити питання щодо речових доказів.
Обвинувачений та його захисник просили зменшити тривалість іспитового строку до 2 років, в іншій частині заперечень проти позиції прокурора не висловили.
Вислухавши думку учасників судового провадження, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, особу винного, наявність обставини, яка пом`якшує покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують, суд дійшов висновку про призначення обвинуваченому покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, – у виді позбавлення волі на строк п`ять років.
Водночас суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, в умовах здійснення контролю за його поведінкою протягом іспитового строку з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
За приписами ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків, визначених цією нормою, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121
КК України, до переліку, щодо якого застосування ст. 75 КК України виключається, не належить.
Звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд враховує повне визнання ним вини, відсутність обставин, що обтяжують покарання, те, що він не має судимості, його вік (61 рік) та стан здоров`я, вчинення кримінального правопорушення в межах побутового конфлікту між сусідами на ґрунті тривалих неприязних відносин, а також позицію сторони обвинувачення. На переконання суду, такі обставини свідчать, що можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства не втрачена, а таке покарання відповідатиме меті, визначеній ч. 2 ст. 50 КК України.
Визначаючи тривалість іспитового строку, суд погоджується з доводами сторони захисту. З урахуванням віку та стану здоров`я обвинуваченого, визнання ним вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання, іспитовий строк тривалістю два роки є достатнім для здійснення контролю за поведінкою засудженого з боку уповноваженого органу з питань пробації та для перевірки того, чи став він на шлях виправлення.
Крім обов`язків, передбачених п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, суд вважає за необхідне покласти на засудженого обов`язок не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації (п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України), оскільки після вчинення кримінального правопорушення
ОСОБА_4 залишив місце свого проживання і 27.09.2025 був затриманий у Рівненській області.
ОСОБА_4 затримано 27.09.2025. Ухвалою слідчого судді від 29.09.2025 до нього застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який ухвалою суду від 08.01.2026 змінено на цілодобовий домашній арешт. Оскільки обвинувачений звільняється від відбування покарання з випробуванням, строк попереднього ув`язнення та цілодобового домашнього арешту підлягає зарахуванню у строк покарання за правилами ч. 5, 7 ст. 72 КК України лише у разі направлення засудженого для відбування призначеного покарання.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Вирішуючи питання щодо речових доказів, суд керується ч. 9 ст. 100 КПК України.
Постановою слідчого від 09.10.2025 речовими доказами визнано мобільний телефон Nokia G42 5G у чохлі чорного кольору, вилучений під час затримання ОСОБА_4 , та дерев`яну палицю
темно-коричневого кольору, вилучену 08.10.2025 під час обшуку за адресою:
АДРЕСА_3 , які передано до камери зберігання речових доказів
Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області.
Оскільки мобільний телефон не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення і спеціальній конфіскації не підлягає, його слід повернути власнику – ОСОБА_4 . Дерев`яна палиця була знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не має жодної цінності і не може бути використана, тому відповідно до п. 4 ч. 9 ст. 100 КПК України підлягає знищенню.
Постановами слідчого від 10.10.2025 та 31.10.2025 речовими доказами визнано два оптичні диски DVD-R з цифровими копіями повідомлень до служб «102» та «103». Відповідно до п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України їх слід залишити в матеріалах кримінального провадження.
Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 01.10.2025 (справа
№ 643/16630/25) на мобільний телефон Nokia G42 5G накладено арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування. Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Оскільки потреба в застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала, арешт підлягає скасуванню.
Строк дії запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, продовженого ухвалою суду від 23.07.2026, закінчився 23.09.2026, у подальшому запобіжний захід не продовжувався. З огляду на звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.
Керуючись ст. 100, 174, 349, 368–371, 373, 374 КПК України, суд
УХВАЛИВ:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки, поклавши на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Початок іспитового строку рахувати з дня проголошення вироку, тобто з 21.10.2026.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання вироком законної сили не обирати.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 01.10.2025 (справа № 643/16630/25) на мобільний телефон Nokia G42 5G (IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 ) із сім-карткою з абонентським номером НОМЕР_3 .
Речові докази:
– мобільний телефон Nokia G42 5G (IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 ) у чохлі чорного кольору із сім-карткою з абонентським номером НОМЕР_3 , який зберігається в камері зберігання речових доказів Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області, – повернути ОСОБА_4 ;
– дерев`яну палицю темно-коричневого кольору, яка зберігається в камері зберігання речових доказів Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області, – знищити;
– два оптичні диски DVD-R з цифровими копіями повідомлень до служб «102» та «103» – залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення з урахуванням обмежень, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Після набрання вироком законної сили копію направити до уповноваженого органу з питань пробації за місцем проживання засудженого – для виконання.
Суддя ОСОБА_8
Оригінал: reyestr.court.gov.ua