Суд: Канівський міськрайонний суд Черкаської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №697/899/26
Суддя: Скирда Б. К.
Справа № 697/899/26
Провадження № 2/697/746/2026
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року м. Канів
Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді – Скирди Б.К.,
з участю секретаря судового засідання – Шакало Л.С.,
представника позивача – адвоката Бовшика М.Ю.,
представника відповідача – адвоката Возного М.В. (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Каневі Черкаської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 (далі також – ОСОБА_2 , відповідач) про стягнення аліментів на утримання дитини.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що сторони мають спільну дитину – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина проживає разом з позивачем і знаходиться на її повному утриманні.
У зв`язку з перебуванням позивача за кордоном (Польща) та наявною потребою сина у матеріальному забезпеченні для гідного розвитку та навчання, та оскільки вона сама не в змозі забезпечити в повному обсязі потреби їхнього спільного сина, а батько сина не підтримує його матеріально, виникла потреба у зверненні до суду з позовом про стягнення з батька аліментів на утримання сина.
Крім того, відповідач непрацездатних батьків не має, аліментів нікому не платить, тому він має змогу сплачувати аліменти на утримання їхнього малолітнього сина.
Вважає, що гідний розмір аліментів, який потрібно стягувати щомісячно з відповідача для утримання їхнього малолітнього сина, повинен складати в розмірі 1/4 частини всіх видів його доходу (заробітку), але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення повноліття сина.
Добровільно виділяти кошти на утримання дитини відповідач відмовляється, інтереси дитини його не цікавлять. Це, зокрема, проявляється в тому, що відповідач відмовляється добровільно надавати кошти на її утримання, в тому числі, на придбання одягу, продуктів харчування, медикаментів, тощо.
Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу (заробітку), але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви і до повноліття дитини.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21.04.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.15).
22.05.2026 до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі, зазначив про те, що не заперечує щодо стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання їхнього малолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини всіх його доходів. Заперечив щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу (а.с.25).
Однак, 19.08.2026 до суду від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Возного М.В. надійшли письмові пояснення в яких представник відповідача зазначив, що позовна заява ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини не підлягає задоволенню та просив у задоволенні позову відмовити, оскільки, на думку відповідача, така позовна заява є надуманою та не відповідає дійсності.
Так, дійсно, позивач разом із сином виїхала проживати до Польщі та з цього часу син ОСОБА_4 проживає з позивачем за кордоном.
Але, те, що дитина знаходиться виключно на утриманні позивача і відповідач не бере ніякої участі в утриманні дитини не відповідає дійсності.
По-перше, звертає увагу, що позивач звернулася до суду лише 13.04.2026, що свідчить про те, що відповідач надавав до цього часу кошти та утримував дитину належним чином і даний факт підтверджується квитанціями з яких видно, що дійсно, відповідач за рахунок позивача систематично перераховував кошти на утримання їхнього сина.
По-друге, зазначає, що відповідач піклується про свого сина, він його любить і постійно з ним спілкувався, але вже деякий час позивач чинить перешкоди відповідачу у спілкуванні з сином.
Тому, вважає, що позовна заява є надуманою, необгрунтованою, подана на якихось припущеннях сторони позивача, а також спростовується письмовими доказами відповідача, а саме: квитанціями АТ КБ «Приватбанк» про перерахунок коштів позивачу.
З цих підстав сторона відповідача вважає, що оскільки відповідач в добровільному порядку перераховував кошти на утримання дитини, тому у позивача не було підстав звертатись до суду з даним позовом (а.с.38-39, 40).
15.10.2026 до суду від представника відповідача – адвоката Возного М.В. надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
Розгляд справи неодноразово відкладався у зв`язку з ненаданням представником відповідача – адвокатом Возним М.В. доказів на підтвердження свої повноважень діяти від імені ОСОБА_2 .
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, свої інтереси в суді уповноважила представляти адвоката Бовшика М.Ю.
Представник позивача – адвокат Бовшик М.Ю. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав на підставі доводів викладених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений судом своєчасно та належним чином, про що матеріали справи містять рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.51). Свої інтереси в суді уповноважив представляти адвоката Возного М.В.
Представник відповідача – адвокат Возний М.В. в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечив, однак зазначив, що відповідач розуміє свій обов`язок щодо сплати аліментів на утримання сина. У разі прийняття рішення про стягнення аліментів представник просить врахувати здійснені відповідачем грошові платежі, які підтверджуються наданими банківськими квитанціями про перерахунок коштів позивачу, тому задоволення позовних вимог про стягнення аліментів, починаючи з дня звернення до суду є безпідставним.
Дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, суд встановив наступні фактичні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 22.10.2021 Виконавчим комітетом Ліплявської сільської ради Черкаської області, актовий запис № 09 (а.с.4, 7).
Сторонами не заперечується, що позивач разом з сином ОСОБА_3 виїхала проживати до Польщі та син сторін проживає з позивачем за кордоном.
Як зазначено позивачем, у зв`язку з перебуванням її за кордоном (Польща) та наявною потребою сина у матеріальному забезпеченні для гідного його розвитку та навчання, вона сама не в змозі забезпечити в повному обсязі потреби дитини, тому виникла потреба у зверненні до суду з позовом про стягнення з батька аліментів на утримання сина.
Натомість, відповідач, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилається на необґрунтованість та безпідставність позовної заяви, оскільки відповідачем в добровільному порядку систематично перераховуються кошти на утримання дитини, що підтверджується наданими до суду квитанціями АТ КБ «Приватбанк».
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд виходить з наступних мотивів.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.
Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Статтею 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення (ст. 182 СК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Аліменти - це платіж, спрямований саме на утримання дитини, який повинен бути достатнім для цього, разом з тим, він повинен бути співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання, яке є в обох із батьків і має бути рівним, та покликаний захистити інтереси дитини в коштах у розмірі необхідному для її життєдіяльності, збереження достойного рівня життя, і який необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
Отже, у разі відсутності домовленості між сторонами, право позивача на стягнення аліментів є безумовним та не може ставитися в залежність від позиції відповідача.
В постанові Верховного Суду у справі за №565/2071/19 від 16 вересня 2020 року зазначено, що виховання дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв`язку із чим певним чином з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного.
Таким чином, позивач у відповідності до ст.ст. 180, 185 СК України, має право на отримання від відповідача аліментів на дитину.
У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/561/16-ц сформульовано висновок, який надалі неодноразово повторювався Судом (наприклад, постанова від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18), про те, що за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року в справі №759/10277/18 зазначив, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Згідно з ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Сторонами не заперечується, що спільний малолітній син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю за кордоном (Польща). За таких обставин наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини, оскільки в силу положень частини 3 статті 181 Сімейного кодексу України, кошти на утримання дитини присуджуються тому з батьків, з ким проживає дитина.
Позивач, звертаючись з позовом до суду, просила стягнути аліменти на утримання спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача.
Відповідач заперечує проти такого розміру аліментів на дитину та просить відмовити в задоволенні позову, оскільки позивач звернулася до суду лише 13.04.2026, що свідчить про те, що відповідач надавав до цього часу кошти та утримував дитину належним чином і даний факт підтверджується квитанціями з яких видно, що дійсно, відповідач за рахунок позивача систематично перераховував кошти на утримання їхнього сина. Крім того, відповідач в добровільному порядку перераховує кошти на утримання дитини.
Визначаючи розмір аліментів, суд враховує вік малолітньої дитини (на день звернення до суду з позовом 4 роки), її потребу у належному забезпеченні, стан здоров`я та матеріальне становище сторін, а також те, що відповідач не заперечує свого обов`язку щодо утримання сина.
Суд також враховує, що відповідач є особою молодого віку, учасником бойових дій, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що стан його здоров`я повністю унеможливлює здійснення трудової діяльності чи отримання будь-якого доходу. При цьому сама по собі відсутність офіційного працевлаштування не свідчить про відсутність у відповідача можливості брати участь у належному матеріальному забезпеченні дитини.
Суд враховує, що дитина є малолітньою та потребує постійного матеріального забезпечення, зокрема належного харчування, придбання одягу, засобів догляду, медичного забезпечення та створення умов для її гармонійного розвитку. При цьому обов`язок щодо утримання дитини покладається на обох батьків у рівній мірі незалежно від факту їх спільного проживання чи матеріального становища одного з них.
Посилання сторони відповідача на добровільне надання матеріальної допомоги на утримання дитини не виключає можливість стягнення з відповідача аліментів на її утримання у судовому порядку. Факт переказу відповідачем грошових коштів на дитину лише свідчить про визнання ним свого обов`язку брати участь в її утриманні. Тим більше, як вбачається з наявних в матеріалів справи квитанцій АТ КБ «Приватбанк», більша частина перерахованих відповідачем на рахунок позивача грошових коштів відбувалася після подання до суду позовної заяви, зокрема, 15.04.2026, 20.04.2026, 19.05.2026, 23.05.2026, 31.05.2026, 24.06.2026 (2 рази), 22.07.2026, 25.09.2026.
Крім того, відповідач не обмежений у способах участі у вихованні та утриманні дітей у добровільному порядку незалежно від того чи відбулося звернення позивача до суду з позовом чи ні.
Звернення позивача до суду з даним позовом та підтримання позовних вимог підтверджує наявність спору між батьками щодо періодичності та розміру надання матеріальної допомоги батьком на утримання спільної дитини та засвідчує відсутності між ними стійкої домовленості щодо такого утримання.
Слід також зауважити, що добровільна сплата аліментів закріплюється відповідним договором між батьками. У цьому договорі вони можуть визначити розмір аліментів, строки виплати аліментів та інші необхідні їм умови, які не порушуватимуть права дитини. Головною і найважливішою умовою, яка забезпечує можливість добровільної сплати аліментів, є засвідчення цього договору нотаріусом (ст. 189 СК України). Такий договір між сторонами у матеріалах справи відсутній.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що визначення аліментів у частці від усіх видів заробітку (доходу) відповідача у розмірі 1/4 частини, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є співмірним потребам дитини, відповідає вимогам закону, забезпечує справедливий баланс між інтересами малолітньої дитини та матеріальним становищем платника аліментів, а також є необхідним і достатнім для забезпечення належного утримання та гармонійного розвитку дитини.
При цьому, суд зауважує, що спір існує виключно щодо початку відліку строку стягнення аліментів з дати подання позову чи з дати набрання рішенням суду законної сили.
В цьому аспекті суд зазначає, що в силу приписів частини 1 статті 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Зазначена правова норма містить загальне правило. Проте, враховуючи, що сімейні правовідносини регулюються в тому числі і Цивільним кодексом України, для їх упорядкування можуть застосовуватися елементи договірного регулювання, що є проявом диспозитивності і відповідає приписам частини 2 статті 7 СК України.
В цьому випадку, за наявності домовленості учасників сімейних відносин, суд може відступити він загального правила, визначеного частиною 1 статті 191 СК України і визначити іншим чином початок відліку строку стягнення аліментів.
Однак, в силу приписів статті 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести існування обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Суд констатує, що доказів існування такої домовленості матеріали справи не містять, а представник позивача в судовому засіданні про існування такої домовленості не зазначав та заперечував той факт, що перераховані відповідачем на рахунок позивача кошти є саме аліментами на утримання дитини, оскільки у наданих стороною відповідача банківських квитанціях у призначенні платежу зазначено «Переказ власних коштів», що унеможливлює встановлення дійсної мети переказу цих коштів.
Тому, в силу приписів частини 1 статті 191 СК України, аліменти мають бути стягнені від дати подання позовної заяви.
Крім того, за змістом ч. 1 ст. 79 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Суд звертає увагу сторін на те, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідач є учасником бойових дій, що підтверджується копією відповідного посвідчення виданого 18.05.2023 (а.с.26).
Згідно з п. 12, п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільнені учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав; військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.
Справа про стягнення аліментів не є справою пов`язаною з порушенням прав відповідача, як учасника бойових дій чи справою, пов`язаною з виконанням військового чи службового обов`язку. З огляду на вказане, пільги по звільненню ОСОБА_2 як учасника бойових дій від сплати судового збору не поширюються на справу даної категорії.
Крім того, представником позивача – адвокатом Бовшиком М.Ю. в судовому засіданні заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по справі, розрахунок яких буде наданий протягом 5 днів, у відповідності до абз. 2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Як визначено ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, позивачу ОСОБА_1 та/або її представнику – адвокату Бовшику М.Ю. необхідно подати докази щодо розміру понесених позивачем судових витрат на правову допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 141, 259, 265, 268, 273, 354, 430 ЦПК України, ст.ст. 84, 91, 180-182 СК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини – задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини від всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 13.04.2026 і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів допустити до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 1 331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).
Позивачу ОСОБА_1 та/або її представнику – адвокату Бовшику Миколі Юрійовичу подати докази щодо розміру понесених позивачем судових витрат на правову допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів. Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 21.10.2026.
Головуючий Б . К . Скирда
Оригінал: reyestr.court.gov.ua