Вирок від 19 жовтня 2026 р. у справі №569/22952/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/22952/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд в особі судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт по кримінальному провадженні №12026181010001265 від 31.07.2026 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , неодруженого, не працюючого, із вищою освітою, не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України,

з участю прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_3 , 31.07.2026, близько 13 год 38 хв, перебуваючи у дворі будинку № 3, що по вул. Буковинській у м. Рівне, діючи умисно, з хуліганских мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання їх суспільно небезпечних наслідків, релізовуючи умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, через незачинені двері проник до салону автомобіля марки "AUDI Q8 SPORTBACK E-TRON" реєстраційний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, 2024 року випуску, який на праві власності належить ОСОБА_6 , вартістю 2 691 564 грн 52 коп.

Після цього, ОСОБА_3 , використовуючи кнопку старт (електронний ключ до автомобіля знаходився у салоні), привів у дію силову установку, розпочав рух та незаконно заволодів вказаним транспортним засобом, поїхавши на ньому з місця вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке передбачене ч. 3 ст. 289 КК України - як своїми умисними діями, які виразились в незаконному заволодінні транспортним засобом, вартість якого у двісті п"ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд за клопотанням учасників судового розгляду, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих даних на обвинуваченого.

Судом з`ясовано, що обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин та наслідки їх не оспорювання. Сумнівів у добровільності та істинності їх позиції у суду немає. Крім того суд роз`яснив, що учасники судового розгляду будуть позбавлені права оспорювати у апеляційному порядку ті фактичні обставини справи, які в судовому засіданні не досліджувались, і які ніким не оспорюються.

ОСОБА_3 у судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого правопорушення визнав повністю, щиро покаявся, кваліфікацію правопорушення не оспорював та підтвердив факт, що дійсно 31.07.2026, близько 13 год 38 хв, перебуваючи у дворі будинку № 3, що по вул. Буковинській у м. Рівне, діючи умисно, з хуліганских мотивів, заволодів транспортним засобом, через незачинені двері проник до салону автомобіля марки "AUDI Q8 SPORTBACK E-TRON" реєстраційний номер НОМЕР_1 . Псля цього він поіхав на даному автомобілі у с. Великий Олексин Рівненського району, де біля магазину "Ріо" залишив даний автомобіль. Жодних пошкоджень автомобілю завдано не було, він просто хотів покататись. Мету заволодіння транспортним засобом пояснити не може. В цей день у нього був психологічний стрес. Просить суд суворо його не карати, а також просить вилучені грошові кошти у сумі 15 000 грн та автомобіль марки "ЗАЗ LAHOS", номерний знак НОМЕР_2 передати на потреби ЗС України.

Потерпіла у судове засідання не з"явилась, однак подала заяву у якій просить розгляд вказаного кримінального правопорушення проводити без її участі, жодних претензій до обвинуваченого немає, і просить суд призначити покарання обвинуваченому не пов"язану з позбавленням волі.

Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду від 14.09.2026 частково накладено арешт на автомобіль марки "AUDI Q8 SPORTBACK E-TRON" реєстраційний номер НОМЕР_1 із забороною продажі та дарування ( а.к.п. 81-86).

Постановою старшого слідчого Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_7 від 04.09.2026 визнано речовим доказом та приєднано до матеріалів кримінального провадження мобільний телефон марки "iPhohe" 15 Pro Max, з абонентським номером НОМЕР_3 , пару кросівок з маркуванням "HIKE", шорти чорного кольору з маркуванням "PUMA", барсетку чорного кольору в якій знаходиться зв"язка ключів з двома брилками та грошові кошти у сумі 15 000 грн, які, передані на відповідальне зберігання до кімнати речових доказів Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області (а.к.п. 144-145).

Постановою старшого слідчого Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_7 від 04.09.2026 визнано речовим доказом та приєднано до матеріалів кримінального провадження - оптичний диск з відеоматеріалами за 31.07.2026 ( а.к.п 146-147).

Ухвалою Рівненського міського суду від 24.09.2026 накладено арешт на автомобіль марки "ЗАЗ LAHOS", номер кузова НОМЕР_4 , номер двигуна НОМЕР_5 , номерний знак НОМЕР_2 .

Згідно з ч.1 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст. 22 КПК сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 22 КПК встановлено, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Таким чином, за результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 мало місце та містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, і останній у його вчиненні винен.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує, що вказане кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів.

Що стосується особи обвинуваченого, то суд враховує, що він має постійне місце проживання, де характеризується виключно позитивно, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, не судимий, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, до вчинення кримінального правопорушення працював на посаді лікаря-стоматолога-ортопеда у комунальному некомерційному підприємстві "Міська стоматологічна поліклініка" РМР, де характеризувався з позитивної сторони.

Крім того, за час перебування під вартою в державній установі "Рівненський слідчий ізолятор" ОСОБА_3 також зарекомендував себе з позитивної сторони.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого суд вважає щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Статтею 66 КК визначено перелік обставин, які суд має враховувати як такі, що пом`якшують покарання. Ч. 2 цієї статті передбачено, що суд може визнати такими, що пом`якшують покарання, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

У судовому засіданні адвокат та обвинувачений заявили клопотання про передачу грошових коштів у сумі 15 000 грн та автомобіля марки "ЗАЗ LAHOS", номерний знак НОМЕР_2 , на які судом накладено арешт, як благодійний внесок на потреби ЗС України.

Таким чином, суд визнає пом"якшуючою обставиною добровільний внесок ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 15 000 грн та автомобіля марки "ЗАЗ LAHOS", номерний знак НОМЕР_2 як благодійний внесок на потреби ЗС України.

Виходячи з викладеного, суд визнає наявність даної обставини, що істотно знизила ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 злочину і вплинула на пом`якшення покарання.

Обтяжуючих обставин суд не встановив.

Однак, згідно витягу № 1287 із журналу реєстрації медичних оглядів осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп"яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ОСОБА_3 31.07.2026, під час вчинення злочину, перебував у стані наркотичного сп"яніння.

Відповідно до ч.1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

За змістом п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити, окрім іншого, "виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення" (п. 5), а також "обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання" (п. 6).

Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України в кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, "подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення)" (п. 1) та "обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження" (п. 4).

Наведені правові норми у їх системному зв`язку указують на те, що "межі висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта" (ч. 1 ст. 337 КПК України) визначаються не тільки "формулюванням обвинувачення", але й викладеним у обвинувальному акті змістом фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та визначеною в обвинувальному акті правовою кваліфікацією кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України), оскільки "формулювання обвинувачення" є підсумком кримінально-правової оцінки фактичних обставин, а тому безпосередньо та нерозривно з ними пов`язане.

Цей висновок підтверджується й положеннями ч. 3 ст. 337 КПК України, згідно з якою з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Положення ч. 1 ст. 337 КПК України мають на меті забезпечити особі можливість знати точний обсяг висунутого обвинувачення, від якого він повинен захищатися (включаючи як фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими та які будуть предметом доказування в суді, так і відповідну правову кваліфікацію).

Як зауважив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Малофєєва проти Росії" (Malofeyeva v Russia, заява № 36673/04, рішення від 30 травня 2013 року, § 112) вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є спеціальними аспектами права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Відповідно до підпункту "a" пункту 3 статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього. Підпункт "b" пункту 3 статті 6 Конвенції гарантує обвинуваченому "достатній час і можливості для підготовки свого захисту" і, отже, передбачає, що суть діяльності щодо захисту його інтересів може включати все "необхідне" для підготовки до основного судового розгляду. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист відповідним чином і без обмеження можливості висувати всі доречні доводи захисту в суді першої інстанції і, таким чином, впливати на результат розгляду.

Зокрема, в названій справі ЄСПЛ дійшов висновку (окрім іншого), що заявниці не була надана адекватна можливість для підготовки свого захисту у зв`язку з невизначеністю щодо точних фактичних обставин її дій або бездіяльності, які ставилися їй у провину в протоколі про адміністративне правопорушення та які згодом були уточнені в судовому рішенні, а отже заявниця не була належно повідомлена "про характер і причини висунутого їй звинувачення" і не мала "достатнього часу і можливостей" для підготовки свого захисту.

Хоча обставини справи "Малофєєва проти Росії" істотно відрізняються від обставин даного кримінального провадження, наведена позиція ЄСПЛ, так чи інакше, указує, що важливим аспектом права обвинуваченого "бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього" та "мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту" є те, що обвинувачений повинен бути поінформований не тільки про правову кваліфікацію його дій, але й про фактичні обставини діяння, яке ставиться йому у вину.

Стаття 67 КК України містить перелік різних за характером обставин, що обтяжують покарання. Одні з них становлять певні фактичні обставини, які безпосередньо та нерозривно пов`язані з відповідним діянням (наприклад, "вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів" (п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України) тощо). Інші або являють собою оціночні поняття, у світлі яких необхідно оцінювати фактичні обставини злочину (наприклад, "тяжкі наслідки, завдані злочином" (п. 5 ч. 1 ст. 67 КК України) та інші), або пов`язані з особою потерпілого (див, наприклад, пункти 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України) чи іншими обставини, що обумовлені не діянням як таким, а іншими фактами (скажімо, попередньою судимістю, що указує на існування повторності чи рецидиву злочинів - п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України) тощо.

Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 "Про практику призначення судами кримінального покарання", згідно з яким рішення суду про визнання тих чи інших обставин такими, що пом`якшують або обтяжують покарання, "має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку".

Оскільки факт перебування особи в стані наркотичного сп`яніння під час вчинення злочину (на відміну від деяких інших обставин, що обтяжують покарання) безпосередньо пов`язаний із подією злочину, суд може самостійно визнати це обставиною, що обтяжує покарання, за умови, якщо цей факт, не будучи зазначеним в обвинувальному акті в переліку обставин, що обтяжують покарання, тим не менше, був указаний при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення.

Натомість у цьому кримінальному провадженні факт перебування ОСОБА_3 у стані наркотичного сп`яніння під час вчинення злочину не був зазначений в обвинувальному акті ані в переліку обставин, що обтяжують покарання, ані при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення.

Таким чином, суд не може визнати обставиною, що обтяжує покарання, вчинення злочину ОСОБА_3 у стані наркотичного сп`яніння, що не відповідало б вимогам ч. 1 ст. 337 КПК України.

Витрати на залучення експертів становлять 11552 грн 64 коп.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2013 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. У кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Як слідує з п. 3 даної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину його обставини його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчиненого групою осіб і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Статтею 17 Закону України від 23.02.2016 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику суду, як джерело права.

У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005, так і в справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005, Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» п. 38 рішення від 16.10.2008 ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий тягар для особи».

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Відповідно до ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Як встановлено в ході судового розгляду, обвинувачений щиро покаявся у вчиненому діянні, активно сприяв розслідуванню даного кримінального правопорушення, виявив бажання передати благодійний внесок у виді грошових коштів та автомобіля на потреби ЗС України та враховуючи дані про особу обвинуваченого, а обтяжуючих обставин не встановлено, то суд приходить до переконання про призначення обвинуваченому основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України.

Згідно Постанови Верховного Суду від 18.09.2019 - каяттям є негативно забарвлене почуття, що поєднує в собі співчуття або жаль з приводу свого вчинку і почуття провини за його наслідки.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Обвинувачений щиро покаявся з приводу вчиненого як під час досудового розслідування так і під час судового розгляду, висловив жаль з приводу вчиненого, попросив вибачення у потерпілої, і вказав, що в подальшому більш таких протиправних діянь вчиняти не буде,

Водночас при призначенні покарання суд враховує всі інші фактори, що мають місце як у момент вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, так і після нього. Ці фактори мають стати показником позитивних чи негативних тенденцій виправлення винного, зниження його рівня деліктоздатності й засвідчити своєрідний процес декриміналізації ОСОБА_3 , тобто буде підставою призначення менш суворого покарання, ніж передбачено законом.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступені тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування того чи іншого покарання

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, особу винного та обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, а обтяжуючих обставин не встановлено, то суд прийшов до переконання, що обвинуваченому ОСОБА_3 має бути призначене покарання без ізоляції від суспільства у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком, оскільки саме такий вид покарання є адекватний характеру вчинення ним кримінально-караних дій, і буде необхідний й достатній для його виправлення та попередження нових правопорушень.

Суд також вважає, що таке покарання відповідатиме тяжкості правопорушення, та не буде становити «особистий надмірний тягар для обвинуваченого та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства вимогам захисту основоположних прав особи". Крім того, призначене покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, і воно випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположених свобод» 1950 року.

Призначаючи вищевказане покарання ОСОБА_3 , суд виходить також з позиції потерпілої, яка вказала, що жодних претензій до обвинуваченого немає, і просила призначити покарання не пов"язане з позбавлення волі та з принципу справедливості і вважає, що такий менш суворий вид покарання буде достатній для виправлення останнього та попередження скоєння ним нових правопорушеннь.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 370,374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 (два) роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки.

У відповідності до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Звільнити ОСОБА_3 негайно з під варти з залу суду.

Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирати.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 починається з часу проголошення вироку.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експертів у сумі 11552 грн 64 коп. .

Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду від 14 вересня 2026 року.

Речові докази, а саме: мобільний телефон марки "iPhohe 15 Pro Max№,з абонентським номером НОМЕР_3 , пару кросівок з маркуванням "HIKE", шорти чорного кольору з маркуванням "PUMA", барсетку чорного кольору в якій знаходиться зв"язка ключів з двома брилками, що знаходяться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області, після набрання вироком законної сили повернути ОСОБА_3 , оптичний диск з відеоматеріалами за 31.07.2026 - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Грошові кошти в сумі 15 000 грн, які поміщено до спеціального сейф пакету "Національна поліція України", за № HYQ0136120 і зберігаються в кімнаті зберігання речових доказів Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області та автомобіль марки "ЗАЗ LAHOS", номер кузова НОМЕР_4 , номер двигуна НОМЕР_5 , номерний знак НОМЕР_2 звернути як благодійний внесок на потреби ЗС України.

Скасувати арешт накладений ухвалою судді Рівненського міського суду від 24 вересня 2026 року на автомобіль марки "ЗАЗ LAHOS", номер кузова НОМЕР_4 , номер двигуна НОМЕР_5 , номерний знак НОМЕР_2 .

Вирок може бути оскаржений обвинуваченим, прокурором шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили, якщо інше не передбачене цим Кодексом після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, який набрав законної сили, обов`язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для всіх фізичних чи юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.

Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя: