Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №140/1643/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: звільнення з публічної служби, з них

Дата: 30 вересня 2026 р.

Справа: №140/1643/25

Суддя: Качмар Володимир Ярославович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокуСправа №140/1643/25 пров. №А/857/29804/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

при секретарі судового засідання – Гладкій С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року (суддя Волдінер Ф.А., м. Луцьк), -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУНП), в якому просив:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку після звільнення зі служби в ГУНП та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за 2021, 2022, 2023, 2024 роки та за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ);

2) зобов`язати ГУНП нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за 2021, 2022, 2023, 2024 роки та за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки відповідно до статті 12 Закону № 3551-XII, а саме:

- за 30 діб основної оплачуваної відпустки та 13 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік;

- за 30 діб основної оплачуваної відпустки та 14 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік;

- за 30 діб основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік;

- за 23 доби основної оплачуваної відпустки та 11 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2024 році;

- за додаткову оплачувану відпустку відповідно до ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у кількості 14 діб.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року позов задоволено повністю.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі вказує, що відповідно до розрахункового листа за жовтень 2024 року, ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення в розмірі 28725,24 грн, в тому числі компенсація за 180 діб невикористаної відпустки в розмірі 22680,22 грн відповідно до наказу ГУНП від 02.10.2024 №396 о/с. Згідно з витягом з відомості №175/176 на виплату за жовтень 2024 АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 у жовтні 2024 року проведено виплату грошового забезпечення, в тому числі компенсація за невикористані дні відпустки, з урахуванням обов`язкових до сплати платежів в розмірі 21828,86 грн.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з розрахункового листа за жовтень 2024 року, вбачається, що ОСОБА_1 нараховано компенсацію за відпустку (180 діб) в розмірі 22 680,22 грн, однак нараховані кошти утримано. Відрахування (утримання, стягнення) — це та частина нарахованої працівникові відповідно до штатного розпису та встановлених норм заробітної плати, яка йому не видається, а утримується роботодавцем, який потім розпоряджається цими грошовими коштами з дотриманням законодавства. Тобто нарахування коштів відповідачем відбулось, однак їх виплата здійснена не була.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 02.10.2024 наказом ГУНП №396 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського ізолятора тимчасового тримання №1 ГУНП, звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини 1 статті 77.

Відповідачем у день звільнення не виплачено позивачу компенсацію за невикористані дні відпусток, як учасника бойових дій за 2021, 2022, 2023, 2024 роки.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпусток, як учасника бойових дій за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Положеннями статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років , із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Водночас, згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Закон від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Частиною першою статті 24 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).

Вказаний нормативно-правовий акт визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Так, приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

Водночас, положеннями абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Указані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

У даному випадку, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, та зазначає про те, що положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Закону № 3551-ХІІ, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 07.05.2020 року по справі № 360/4127/19, від 19.01.2021 року у справі № 160/10875/19.

Як позивачем, так і відповідачем до матеріалів справи долучено розрахунковий лист за жовтень 2024 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення в загальному розмірі 28 725,24 грн, у тому числі грошову компенсацію за 180 діб невикористаної відпустки в розмірі 22 680,22 грн відповідно до наказу ГУНП від 02.10.2024 № 396 о/с. Водночас із зазначеного розрахункового листа вбачається, що нараховані позивачу кошти були утримані.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що відповідно до витягу з відомості № 175/176 на виплату грошового забезпечення за жовтень 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 у жовтні 2024 року проведено виплату грошового забезпечення, у тому числі компенсації за невикористані дні відпустки, з урахуванням обов`язкових до сплати платежів, у розмірі 21 828,86 грн. На переконання відповідача, наведене свідчить про виконання ним обов`язку щодо виплати позивачу належних сум грошової компенсації.

Разом з тим, належних доказів, які б підтверджували фактичне перерахування коштів на рахунок позивача або їх отримання останнім, відповідач не надав.

Водночас належне виконання зобов`язання зі виплати позивачу належних сум грошової компенсації передбачає безпосередню виплату належних сум особі, яка має право на їх отримання.

Отже, оскільки відповідачем не надано належних і допустимих доказів фактичної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток за 2021-2024 роки є протиправною, а тому наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначену грошову компенсацію.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідачВ. Я. Качмар

суддіЛ. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич

У зв`язку з перебуванням судді-доповідача у відпустці в період з 03.10.2026 по 18.10.2026 повне судове рішення складено 21.10.2026.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua