Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №260/1735/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/1735/26 пров. № А/857/42959/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Довгої О.І., Затолочного В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду у справі №260/1735/26 (головуючий суддя І інстанції - Дору Ю.Ю.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, у якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, яка полягає у бездіяльності щодо нерозгляду заяви про надання статусу ВПО та відсутності ухваленого рішення за результатом розглянутої заяви ОСОБА_2 .

- зобов`язати Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради повторно розглянути заяву-анкету ОСОБА_2 про надання статусу ВПО їй та малолітній дитині ОСОБА_3 з урахуванням правових висновків суду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року, що набрало законної сили 29 червня 2026 року, адміністративний позов - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, щодо нерозгляду заяви від 09 грудня 2025 року про надання статусу внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Зобов`язано Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради розглянути заяву від 09 грудня 2025 року про надання статусу внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з урахуванням правових висновків суду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про роз`яснення рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі №260/1735/26 .

13 липня 2026 року позивачем подано заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по даній справі. Вказує, що після набуття рішення суду від 27.05.2026 у справі №260/1735/26 законної сили, ОСОБА_1 звернулася до Департаменту соціальної політики із заявою про виконання судового рішення. У відповідь на звернення №П-134/25 від 02.06.2026 року ОСОБА_2 отримала рішення №П-1344/25 від 30.06.2026 року, оформлене листом, про те, що для надання їй статусу внутрішньо переміщеної особи немає законних підстав, оскільки згідно з документами адресою залишеного місця проживання є, а саме: АДРЕСА_1 не відноситься до територій, де ведуться бойові дії. В даному конкретному випадку питання, що було предметом розгляду у справі №260/1735/26, всупереч позитивного рішення суду, залишилось невирішеним. Таким чином, ОСОБА_2 вказаними діями відповідача фактично знову опинилася перед необхідністю вирішення того ж самого юридичного питання, з яким зверталася до суду в рамках справи №260/1735/26, адже відповідач пропонує оскаржити відмову в судовому порядку, тобто фактично спонукає позивача всупереч рішенню, що набрало законної сили, повторно звертатися до суду для вирішення того ж правового спору, що вже був предметом судового розгляду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 від 13 липня 2026 року про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 27 травня 2026 року - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 13 липня 2026 року у справі №60/1735/26.

В обґрунтування заяви, зокрема зазначає, що питання, що було предметом розгляду у справі №260/1735/26, всупереч позитивного рішення суду, залишилось невирішеним. У рішенні суду зафіксовано, що ОСОБА_2 проживала в м. Дніпро, однак через численні обстріли переїхала в м. Запоріжжя. У відзиві на позов відповідач висловив свою однозначну позицію, що ОСОБА_2 не має права на отримання статусу ВПО, з якою суд був ознайомлений і надав правову оцінку при прийнятті судового рішення і задовольнив позовні вимоги в повному обсязі. При цьому суду достеменно відомо, що судова практика сформована таким чином, що суди відмовляють у задоволенні вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача надати особі статус ВПО, оскільки це дискреція відповідного органу, а не суду. І тому мав більш чітко сформулювати свої правові висновки в мотиваційній частині рішення, що, відповідно, є обов`язковими для виконання. З наведених вище підстав у позивача виникла обґрунтована необхідність звернутися до суду із заявою про встановлення контролю за виконанням рішення суду в порядку застосування ст.382 КАСУ. Тим не менше, після звернення ОСОБА_2 і заявою щодо встановлення контролю за виконанням рішення, суд вирішив, що відповідачем було виконано рішення по даній справі про що свідчить надана позивачем відповідь-рішення № П-1344/25 від 30.06.2026, надана позивачу на заяву від 09 грудня 2025 року. Оскільки позивачка не погоджується із вказаним рішенням від №П-1344/25 від 30.06.2026 року, суд вважає, що дії відповідача містять нову юридичну оцінку права позивача, що не відповідає підходу, визначеному в рішенні у справі №260/1735/26. Суд вказує, що тут наявний новий спір, які стосуються нових обставин, що не можуть бути предметом оцінки та судового контролю в межах справи № 260/1735/26.

Вказана оцінка суду не відповідає вимогам закону, оскільки всі фактичні обставини справи і конкретний судовий спір щодо підстав отримання ОСОБА_2 та її донькою статусу ВПО були предметом розгляду у справі 260/1735/26. Немає нового спору, а просто маємо справу з бюрократичними діями відповідача та суду, які змушують особу повторно звертатися до суду з тим самим юридичним питанням. Такий формалістичний підхід суду першої інстанції не відповідає ані принципу справедливості, ані принципу верховенства права.

Відповідачем надано до Восьмого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у справі№ 260/1735/26, ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у справі №260/1735/26 залишити без змін. Зазначає, що рішенням суду у справі №260/1735/26 відповідача було зобов`язано саме розглянути заяву позивача з урахуванням правових висновків суду, а не прийняти рішення певного змісту чи надати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 статус внутрішньо переміщених осіб. Отже, покладений судом обов`язок відповідачем виконано в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статей 129, 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.1 ст. 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно з ч.2 ст. 381-1 КАС України, суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю та зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, в порядку 382 КАС України.

За приписами частини 1 статті 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 382-1 КАС України, суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч.2 ст. 382-1 КАС України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.97 у справі «Горнсбі проти Греції»(«Hornsby v. Greece», заява № 18357/91) суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

У рішенні у справі «Трихліб проти України» (рішення від 20 вересня 2005 року, заява № 58312/00) Європейський суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції покладає на Договірні Сторони обов`язок організувати правову систему таким чином, щоб їх повноваження відповідали її вимогам. Право на доступ до суду включає право на своєчасне виконання рішення, призупинення виконання судового рішення може бути виправдане, тільки якщо це є необхідністю для задоволення суспільних потреб або вирішення проблем громадського характеру.

Про важливість забезпечення гарантованого права особи на судовий захист в частині виконання судового рішення також зазначається у Висновку Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) №13 (2010) щодо ролі суддів у виконанні судових рішень, а саме, що ефективне виконання обов`язкового судового рішення є фундаментальним елементом принципу верховенства права. При цьому наголошується, що незалежність судової влади і право на справедливий судовий розгляд є даремними, якщо рішення не виконується.

Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

У пункті 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка; рішення у справі «Ромашов проти України», № 67534/01, від 27.07.2004; у справі «Дубенко проти України», № 74221/01, від 11.01.2005; та у справі «Козачек проти України», № 29508/04, від 07.12.2006).

ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до неї та вказав, що вони є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.

Суд звертає увагу на те, що Законом України № 4094-IX від 21.11.2024 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень», який набрав чинності 19.12.2024 року, внесено зміни до низки процесуальних кодексів України, зокрема до Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пояснювальною запискою до Проекту Закону № 4094-IX, запропоновано доповнити КАС України положеннями, зокрема якими визначити категорії адміністративних справ, у яких суд буде зобов`язаний застосовувати заходи судового контролю за зверненням стягувача, адже на даний час це віднесено до його повної дискреції.

Так, вищезазначені законодавчі зміни знайшли своє безпосереднє вираження в абз.2 ч.1 ст.382 КАС України, яким передбачено, що в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Отже, в цьому випадку суд, констатуючи волю законодавця з цього питання, а також проблему невиконання остаточних рішень, наголошує, що в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг, встановлення судового контролю, шляхом подання звіту про виконання судового рішення за заявою заявника, є обов`язком суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

З огляду на викладене, суд вживає заходи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення строку для подання звіту.

Повертаючись до обставин розглядуваної справи, колегія суддів, з огляду на характер спірних правовідносин, звертає увагу, що предметом розгляду у справі №260/1735/26 є протиправність дій Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради щодо не розгляду заяви про надання статусу ВПО та відсутності ухваленого рішення за результатом розглянутої заяви ОСОБА_2 .

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року, зокрема, зобов`язано Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради розглянути заяву від 09 грудня 2025 року про надання статусу внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з урахуванням правових висновків суду.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не заявлялись позові вимоги про зобов`язання відповідача надати статус внутрішньо переміщеної особи.

Позивач в заяві від 13 липня 2026 року зазначає, що у відповідь на її звернення № П-134/25 від 02 червня 2026 року отримала рішення № П-1344/25 від 30 червня 2026 року про відмову у наданні статусу внутрішньо переміщеної особи.

Виходячи з наведеного, рішення суду в межах зобов`язальної частини, а саме: «розглянути заяву від 09 грудня 2025 року про надання статусу внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з урахуванням правових висновків суду.» виконано відповідачем, що підтверджено рішенням від 30 червня 2026 року№П-1344/25.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженої ухвали порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у справі №260/1735/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідачЮ. О. Калмикова

суддіО. І. Довга

В. С. Затолочний