Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №380/13715/24
Суддя: Димарчук Тетяна Миколаївна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/13715/24 пров. № А/857/41688/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді – Димарчук Т.М.,
суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року з питань встановлення судового контролю (суддя – Кравців О.Р., м. Львів) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 08.05.2024 о/р913090187894 про відмову ОСОБА_1 в зарахуванні стажу роботи з 01.01.2004 у Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» в подвійному розмірі згідно з статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, вул. Бульварно-Кудрявська,16, м. Київ; ЄДРПОУ 42098368) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) у подвійному розмірі періоди роботи з 01.01.2004 по 11.06.2010 та з 26.03.2012 по 29.04.2024 у Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 05.11.1991 №1788-XII та здійснити перерахунок і виплату пенсії з 01.05.2024, з урахуванням виплачених сум.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.25 апеляційну скаргу Головного управлінню Пенсійного фонду України у місті Києві залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі № 380/13715/24 – без змін.
Позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій просив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати до Львівського окружного адміністративного суду письмовий звіт про виконання рішення суду у справі №380/13715/24.
В обґрунтування заяви вказав, що відповідно до наданих відповідачем та ГУ ПФ України у Львівській області відповідей з`ясував, що на виконання рішення суду від 15.05.2024 у справі №380/13715/24 відповідач зарахував період роботи з 01.01.2004 по 11.06.2010 та з 26.03.2024 по 29.04.2024 в подвійному розмірі, у зв`язку із чим загальний стаж склав 80 років 0 місяців та 18 днів. Проте під час розрахунку розміру пенсії відповідач використав коефіцієнт стажу з урахуванням кратності (738/100*12)/1, який дорівнює 0,61500 та розрахований без врахування стажу роботи в подвійному розміру, що відповідно вплинуло на розмір пенсійної виплати.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю відмовлено.
Не погодившись з постановленою ухвалою суду першої інстанції її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що зарахування стажу в подвійному розмірі та проведення перерахунку пенсії нерозривно пов`язані між собою, тому згідно з покладеним судом зобов`язанням відповідач повинен був зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2004 по 11.06.2010 та з 26.03.2012 по 29.04.2024 у подвійному розмірі, та з 01.05.2024 здійснити перерахунок пенсії саме через таке збільшення страхового стажу.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що предметом розгляду справи №380/13715/24 було право позивача зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі період роботи у Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» та провести перерахунок пенсії. Однак питання визначення розміру коефіцієнту стажу, у тому числі з урахуванням кратності, його належний розрахунок та відповідно розрахунок розміру пенсійної виплати взагалі не були предметом розгляду у справі.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, гарантує право особи на виконання судового рішення, винесеного на її користь, протягом розумного строку.
Статтею 14 КАС України установлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За правилами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» Суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Відповідно до положень статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина 1).
Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу (частина 2).
Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
За змістом ч.1 ст.382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч.2 ст. 382-1 КАС України).
Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що основна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання.
При цьому аналіз норми статті 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема, у випадку, якщо: рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що: загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
У Рішенні від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зауважив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Також Конституційний Суд України, узявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене рішення.
Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, зокрема у формі зобов`язання боржника подати до суду відповідний звіт сприяє забезпеченню реалізації принципу виконуваності судового рішення (загальновідомо, що «рішення суду не має значення, якщо воно не виконується»), запобігає можливому зловживанню з боку боржника (наприклад, у формі уникнення оперативного та повного виконання рішення), гарантує дотримання законності (як у вимогах стягувача, так і у діях боржника), а також підвищує довіру громадян до суду та держави, в цілому.
Наведене свідчить на користь висновку, що суд першої інстанції за наслідком розгляду заяви про зобов`язання пенсійного органу подати звіт уповноважений прийняти одне з двох рішень: про її задоволення або відмову.
Водночас, аналіз положень абзацу першого частини першої статті 382 КАС України вказує на те, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися залежно від наявності об`єктивних обставин, які б свідчили про ухиляння відповідача від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати.
Встановлення судового контролю в порядку статті 382 КАС України є однією з повноцінних форм забезпечення виконання судових рішень, яка встановлена з метою фактичного виконання судового рішення на користь позивача.
У контексті праворозуміння інституту судового контролю за виконанням рішення суду, суд повинен врахувати, що такий контроль передбачено з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, тому суд повинен займати активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно з матеріалами справи, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2025 у справі №380/13715/24 здійснило зарахування позивачу періоду роботи з 01.01.2004 по 11.06.2010 та з 26.03.2012 по 29.04.2024 у Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» в подвійному розмірі та провело перерахунок пенсії з 01.05.2024, що підтверджується розрахунком з пенсійної справи від 28.11.2025 та розрахунком стажу.
Позивач вказує, що після отримання від відповідача та ГУ ПФ України у Львівській області відповідей на запити з`ясував, що період роботи з 01.01.2004 по 11.06.2010 та з 26.03.2024 по 29.04.2024 зараховані до страхового стажу в подвійному розмірі та загальний стаж склав 80 років 0 місяців та 18 днів. Проте розмір пенсії розраховано з використанням коефіцієнту стажу з урахуванням кратності (738/100*12)/1, який дорівнює 0,61500. Такий коефіцієнт розрахований без врахування стажу роботи в подвійному розмірі, що відповідно вплинуло на розмір пенсійної виплати.
Як правильно вказує суд першої інстанції, підставою для встановлення судового контролю є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Однак згідно із заявою позивача та долученими до неї доказами, у тому числі і розрахунком з пенсійної справи від 28.11.2025 та розрахунком стажу, рішення суду у справі №380/13715/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві виконано, а позивачу зараховано в подвійному розмірі період роботи з 01.01.2004 по 11.06.2010 та з 26.03.2024 по 29.04.2024, у зв`язку із чим здійснено перерахунок пенсії.
При цьому за результатами розгляду справи №380/13715/24 суд визнав протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та зобов`язав управління зарахувати стаж в подвійному розмірі та провести перерахунок пенсії.
Отже, судове рішення Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві виконано.
Доводи апелянта зводяться до того, що він вважає неправильним розрахунок коефіцієнту стажу з урахуванням кратності, проведений на виконання рішення суду, що, в свою чергу, в плинуло на розмір пенсії.
Апеляційний суд вказує, що предметом розгляду в межах даної справи було встановлення права позивача зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі період роботи у Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» та провести перерахунок пенсії.
Однак питання визначення розміру коефіцієнту стажу, у тому числі з урахуванням кратності, його належний розрахунок та відповідно розрахунок розміру пенсійної виплати взагалі не були предметом розгляду у справі.
З огляду на це, суд не може досліджувати питання щодо розміру пенсійних виплат позивача, оскільки це не було предметом спору по справі.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду не може підміняти собою розгляд та вирішення справи по суті або застосовуватися до правовідносин, які не були предметом оцінки судом під час розгляду справи.
Апеляційний суд проаналізувавши спірні правовідносини дійшов висновку, що питання правильності проведення розрахунку пенсії є новими спірними правовідносинами, яким судом в ході розгляду справи у справі №380/13715/24 правова оцінка не надавалася.
Відповідач вжив усіх необхідних заходів з метою виконання рішення суду в даній справі, а тому відсутні підстави для задоволенні заяви в порядку ст. 383 КАС України.
Верховний Суд в ухвалі від 27.01.2025 у справі №240/6201/23 виснував, що незгода позивача із способом та обсягом виконання відповідачем судового рішення є предметом окремого спору; у разі незгоди з розміром здійсненого перерахунку на виконання рішення суду у справі, позивач має право звернутися за захистом своїх прав до суду. Перевірка правомірності прийняття (вчинення) рішень, дій чи бездіяльності суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, може бути здійснено судом через механізм, регламентований статтею 383 КАС України, згідно із частиною першою якої особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі викладено обґрунтування причин прийняття звіту про виконання судового рішення, що набрало законної сили, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів, повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при постановлені оскаржуваної ухвали суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року з питань встановлення судового контролю у справі №380/13715/24 – без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддяТ. М. Димарчук
суддіР. М. Москаль
П. І. Сало
Оригінал: reyestr.court.gov.ua